«Моя співпраця з Arca розпочалася з фоток голого торса»

Іноді важко зрозуміти, де закінчується одна сфера мистецтва та починається інша. Коли ти не тільки малюєш, але й дизайниш, робиш скульптури, займаєшся анімацією та сам пишеш треки до своїх відео — якою професією називатися?

Станіслав Вільхоцецький — мультидисциплінарний митець і комерційний дизайнер, який робить ілюстрації для Don’t Take Fake, дизайн взуття для Crocs, колаборації з музикантами, як-от Arca та Костя Боровський, а також сканує старовинні хрести на Одещині задля збереження культурної спадщини. Протягом тижня Станіслав робив свої звичні завдання на ноутбуці Asus ProArt Studiobook і розповів нам, яким повинен бути правильний комп’ютер, якщо працюєш із Blender або Metashape, що таке мультидисциплінарність і де шукати колаборації.

Що робить мулитидисциплінарний митець

Я займаюся мистецтвом і не знаю, що буду робити завтра. Я створював виставки, об’єкти, скульптури, 3D, принти, 2D-зображення, колажі — усе, що можна робити на комп’ютері та руками. Навіть намалював картину фарбами. Також займаюся комерційним дизайном. Зараз у мене з партнером є студія, яка спеціалізується на розробленні дизайну для брендів.

Нещодавно почав робити зображення, генеруючи їх через нейромережу. Я використовую Midjourney — там купуєш підписку та спілкуєшся зі штучним інтелектом. Ти кажеш: «Я хочу небо» — і він зображає небо, але робить не так, як ти хочеш, а так, як він сам бачив. Ти маєш навчитися спілкуватися з нейромережею та бути конкретним. Для цього є промпти — слова, якими ти висловлюєш те, що хочеш отримати.

Після того, як генеруються зображення, ти вибираєш те, яке приведе тебе до цілі. Коли ти починаєш, не розумієш, що отримаєш потім. Ця практика дуже впливає на розуміння зображень, на те, як ти сприймаєш та оцінюєш мистецтво. Ми можемо отримати зображення, яке має вигляд, як картина дуже крутого художника, але ми його отримали доволі легко й у нас п’ять тисяч варіантів. Чи є воно цінним? Об’єктивно, так, бо дає змогу бути актуальними: сталася якась подія, і ти відразу можеш зробити зображення такого рівня, на яке зазвичай підуть місяці.

Я зробив серію робіт на тему того, що зараз відбувається в Україні. Останньою була робота, що відбиває події в Ізюмі (масову ексгумацію людей), тому що інстаграм блокує пости або профілі із sensitive content. Такий матеріал дуже важко поширювати, на ньому цензура, а зображення, створені нейромережею, метафоричні — усі розуміють, що зображено, але їх можна просувати через інстаграм та інші медіа.

Різноманітність у проєктах

Я не можу робити одне й те саме. Мені набридає. Наприклад, іноді я роблю дизайн взуття. Це добре заходить, мені пишуть арабські шейхи, хочуть його купити. Минулого року я зробив дизайн кроксів, а зараз мені пише vice president Crocs і каже, що вони хочуть це придбати.

Я розумію, що якщо кожен день робитиму дизайн взуття, то це буде круто, бо з’являється багато можливостей. Але я фізично не можу робити його постійно — мені треба перепочити. І поки я перепочиваю, перемикаюся на щось інше: роблю інші об’єкти, 3D-скани, 3D-принти.

Днями я їздив на Козацький цвинтар, що в нас на Одещині. Там я сканував хрести, зараз обробляю моделі на ноутбуку Asus ProArt Studiobook. Потім я їх надрукую на 3D-принтері, зроблю відлив і виготовлятиму свічки у формі цих могил. Кошти з продажу я переводжу на ЗСУ.

Навчитися вчитися

Я маю дві вищі освіти: архітектурну та з дизайну мультимедійних систем.

Освіта — це непогано. Вона долучає вас до традицій освіти та вчить найголовнішого — учитися. Якщо люди вміють самостійно вчитися — супер, можна не йти до університету та не витрачати час. Якщо ви цього не вмієте, вам буде важко в житті.

Академічна художня освіта також потрібна, якщо ви хочете займатися CG-артом, малювати персонажів, іти в гейм-індустрію. Я знаю людей, які по десять років малюють, але все ще не розуміють пропорції тіла. Завдяки академічній освіті з викладачем ви будете розуміти основи.

Курси також супер, якщо викладач розуміє, про що він говорить. Багатьом людям бракує мотивації, їм треба себе пампити з інших джерел, тому можна сходити, здобути навички або надихнутися. Сам я ніколи на курси не ходив, про все дізнавався через інтернет.

Якщо говорити про дизайн, треба мати технічні скіли, як-от знання графічних редакторів, але це просто інструменти. Вони не визначають, наскільки ти хороший дизайнер. Знаєш — супер, але треба розуміти, що саме ти робиш.

У дизайні найголовніше — уміння пояснювати, як і чому ти ухвалюєш те чи інше рішення. Я б порадив людям, які хочуть займатися комерційним дизайном, поцікавитися філософією та семантикою, навчитися аргументувати. Коли ти можеш аргументувати свої рішення і для себе, і для клієнтів — можеш робити все, що хочеш. У мене, мабуть, не було таких випадків, коли клієнтові щось не підходило, тому що я вмію пояснювати.

Колаборації

Будьте в тому середовищі, у якому вам хочеться просуватися, і дивіться на людей у ньому. Ви швидко побачите наявних гравців, на яких можна рівнятись, а також знайдете людей на тому самому шляху, що й ви. Цим людям і пропонуйте заколабуватися. Спілкуйтеся з людьми, не соромтеся писати зіркам. Якщо вам щиро подобаються люди, просто скажіть їм про це, і все вдасться.

Моя співпраця з Arca почалася з фото голого торса. Вона сказала: Wow you are hot, а потім подивилася на мої арти та каже: Wow you are so talented, let’s do something together. Я погодився, і ми почали працювати разом над її кліпом.

Спочатку я робив екзоскелет, а потім зброю, яку мали надрукувати для знімання кліпу. Працювали разом із головним художником Фредеріком Хейманом, який робить арти для Beyonce та Dior. Він, як і всі в команді, дуже приємний — мене це вразило. Дуже всі мене підтримували після повномасштабного вторгнення.

Ми приблизно рік чекали, поки вийде кліп, а потім ще працювали над проєктами комерційно: я створював металеві скульптури, текстові композиції для мерчу та сайту. Ми все це робили, а потім почалася війна — усі в Європі та на Заході перший час дистанціювалися, мовчали, не хотіли публічно нічого казати про війну. Але команда Arca мене дуже підтримувала, навіть готові були в себе прийняти.

Був й інший досвід із колабораціями. Мені написав Олівер Сайкс (вокаліст Bring Me The Horizon). Йому сподобалося моє взуття, тому попросив дизайн взуття для свого бренда Drop Dead. Я наробив їм багато взуття, але не проговорив фінансову складову.

Треба від самого початку розуміти, як ви себе позиціюєте. Якщо ви не працюєте безоплатно, відразу називайте свої умови. Але це вже не колаборація, а замовлення. Деякі зірки думають, що якщо вони самі тобі написали, ти вже маєш бути вдячним. Тут усе залежить від твого рівня. Якщо люди хочуть використати чиюсь працю, вони завжди таргетують початківців, щоби взяти їхній арт і творчі ідеї, а самих митців навіть не відмітити.

(Не)пошук клієнтів

Я своє мистецтво ніколи спеціально не продавав, а займався цим як хобі. Робив виставки, скульптури для культурного ландшафту міста, якщо бачив, що нічого не відбувається. Часто сам свої гроші інвестую в роботи.

Як шукати клієнтів, я не знаю та ніколи не знав. У комерційному дизайні клієнтів знаходить моя партнерка за студією Шейна Мірецька. А щодо мистецтва, то я просто щось роблю, викладаю, і мені пишуть. У мене така логіка: я хоч безоплатно, хоч за гроші — однаково буду сидіти й щось робити.

Крокси я робив просто так, але врешті-решт у мене їх купила компанія Crocs. Я вже помітив: ти щось зробив, і воно через деякий час повертається. У мене є можливість робити те, що я хочу та коли я хочу, а не думати, як це завтра продати. Я можу просто творити, а воно потім до мене повертається.

Помітив, що 3D добре монетизується, бо можна робити кліпи, співпрацювати з музикантами. Але тут є проблема: люди взагалі не розуміють, що ти робиш, і думають, ти можеш зробити все. «Ми хочемо, щоб скелети перетворювалися в метеликів, танцювали, а потім вони розчинилися у воді», — дуже часто мені пишуть не за адресою, тому доводиться часто пояснювати. Плавучих скелетів я не роблю.

Після 24 лютого

Після вторгнення стало дуже багато дизайн-замовлень. Здавалося, що не буде роботи, але, навпаки, її стало значно більше: прийшли американські фонди, з’явилися різні ініціативи.

Після початку війни, як і в багатьох митців, у мене був блок — ти просто не можеш робити якесь мистецтво, бо розумієш, що воно недоречне. Тобі немає про що сказати й ти не можеш це через мистецтво виразити.

Є мистецтво, коли ти відразу можеш робити щось на тему війни. Моє мистецтво завжди базувалось на якомусь флексі. А як я буду казати про війну через таку призму? Тому я просто мовчав і нічого не робив із творчості.

Зараз пройшов час, у всіх відбулися метаморфози, еволюція особистості, усі адаптувались і зрозуміли цінність життя. Наше суспільство стрімко подорослішало, стало мудрішим в екзистенційному сенсі. І дихати трохи легше стало. Повітряна тривога більше не цілий день, будинок уже не труситься від вибухів, тому можна щось і поробити.

Зараз блок у мене вже спав, але я довго не міг нічим займатися. Першими зробив тризуби. Коли їхав з Одеси, із собою в мене був тільки блокнот, тому я намалював 200 тризубів, а потім перевів їх у вектор і віддав у народну творчість. Люди робили з них тату, хтось використовував як логотип, хтось робив футболки. Я вже й не знаю, що з ними зараз відбувається.

Робота на ASUS ProArt Studiobook 16 OLED

Протягом тижня я працював з Asus ProArt Studiobook 16 OLED у Blender і Metashape (програма для будування 3D-сканів). Це ті скани могил, що я наробив з українських цвинтарів для проєкту збереження української історичної спадщини. Там хрести 1800-х років, про них навіть не знають одесити. Ракета може прилетіти будь-коли та будь-куди. Тому моя мета — їх усі зацифрувати та мати змогу відтворити в будь-якому матеріалі. Коли вони в диджиталі, ніхто вже не скаже: «Такого не было». Я вже не перший рік цим займаюся, і коли все закінчу, хочу, щоби вони були у відкритому доступі, і всі могли їх звантажити. Бажано також долучити краєзнавців, археологів, щоби вони розшифрували, що там написано.

Я звик працювати за ПК, тому для мене не так легко працювати без мишки, з тачпадом. Але тут він зручний.

Ноутбук — повна база: він потужний, швидко запускається й у нього класна відеокарта. Більшість моїх учнів хочуть робити 3D на макбуку. Я кажу, що так не вийде, бо рендер 3D відбувається на відеокарті, а в макбуках її немає. Тому якщо хочете робити потужне 3D, потрібен ПК або ноутбук, як ASUS.

3D — це важка тема, що потребує багато ресурсів. Що їх більше, то краще, бо ви можете перекрити брак досвіду та знань грубою силою: якщо у вас суперпотужний процесор, вам не потрібно робити додаткові налаштування. Усе швидко працює, усе швидко рендерить, як на стаціонарному комп’ютері. Якщо у вас є гроші на такий і вам треба подорожувати — це крутий вибір.

Мені також сподобався контролер Asus Dial, тут можна вибрати різні налаштування: обрати яскравість, для кожної окремої програми налаштувати hot keys, зумити, регулювати розмір пензлика. Якщо ви працюєте в креативній сфері, скальптите, малюєте, то Dial вам підійде, бо він зручний і можна його легко налаштувати. Дехто каже, що цей контролер має дивний вигляд, наче джойстик. Але мене він не засмучував, я до нього звик. Я навіть сторінки браузера гортаю ним, бо це зручніше, ніч тачпадом. Мінус лише в тому, що за замовчуванням усе російською мовою.

Третя клавіша на тачпаді — це мастхев. Я не розумію, як можна користуватися ноутбуком без неї. Комфортність і юзабіліті — це найважливіше в роботі. А коли ти працюєш за гроші, усе має бути швидко. Якщо тобі тисячу разів треба натиснути правою клавішею мишки, щоб відкрити вкладку в новому вікні, ти витрачаєш купу часу, щоб тільки тицяти правою клавішею мишки. Це жах.

Зазвичай на ноутах відстійний звук, але тут він дійсно крутий. Ти не відчуваєш, звідки він іде — просто поринаєш у звукову сферу та чуєш усі окремі інструменти.

Об’єктивно Asus ProArt Studiobook — це ноутбук із дуже потужним залізом, де все якісно зроблено, високий build quality, дикий монітор. Дуже насичена картинка, усі кольори vibrant. Ноутбук металевий, тут усюди фаски (зрізи гострого кута). Вам не тільки зручно його в руках тримати, але через фаски ще й відводиться тепло. Це круто.

Єдине дивне рішення — це роз’єм для зарядки, який посередині. Усі звикли, що він розташований ззаду. Але я так розумію, що це вимушене рішення, бо позаду розміщені вентилятори, тому не було кращого місця. Але для мене основний мінус цього ноутбука — те, що його доведеться повертати.