Замість робочих тасок — бойові завдання

Якщо 8 місяців тому день кожного айтівця починався з робочого колу та кави, зараз для багатьох morning routine має інший вигляд: перевірка рацій, налаштування «старлінків» чи роздача наказів без використання Scrum та Agile.

Станом на серпень 2022 року майже 7 тисяч айтівців перейшли до ЗСУ, ТрО чи інших силових структур. У більшості випадків компанії підтримують цю ініціативу, залишаючи за спеціалістом їхнє місце в команді та допомагаючи донатами.

Та чим саме займаються айтівці в ЗСУ? Як виходять зі звичної соціальної бульбашки, переналаштовують побут і менеджерять бойові завдання? Як справляються зі страхом і чи планують повертатися в ІТ після перемоги?

Спеціально до Дня захисників і захисниць України, який ці вісім місяців ми святкуємо кожного дня, разом із компанією ELEKS ми розкажемо три історії їхніх фахівців. Як 24 лютого менеджер команди сапорту, продуктовий аналітик і проєктний менеджер вирішили стати на захист країни та приєдналися до ЗСУ.

МаксИМ, Senior Customer Support Engineer

«Тривожну валізу я дозбирав уже 24-го»

До війни я недовго пробув в ELEKS: тільки прийняв офер і пропрацював місяці три-чотири. Працював в оновленому відділі сапорту, де раніше вся робота більше концентрувалася на девелопменті, а не продажах. На менеджерській посаді займався автоматизацією сапорту на проєктах, де ми підтримували хмарні сервіси.

Я до останнього був упевнений, що нічого не буде, попри сумнівний настрій усіх навколо. 24 лютого я проспав усі прильоти. Дзвінків теж не отримав, бо в мене завжди вимкнений телефон на ніч. Уже вранці побачив у телеграмі, що щось відбувається. Потім доєднався до ранкового колу, поспілкувався з командою. Більша частина була або на Західній Україні, або переїхала за кордон.

Тривожну валізу я дозбирав уже 24-го. Перевірив усі укриття біля дому, посидів трохи в метро, поспілкувався з друзями, які жили поруч. Ніч я провів із ними, бо так було спокійніше. А наступного дня вже пішов у ТрО.

Спочатку ми чергували на блокпостах в одному районі. Потім переїжджали з місця на місце Києвом і не розуміли, який у нас статус. Дехто казав, ніби ми вже ЗСУшники. Та чи можуть нас кудись відправити? Чи є часткова мобілізація? Було зовсім не ясно.

Потім ми прийняли присягу. Кілька разів у нас запитували, чи готові ми йти далі, чи готові вступати в бойові дії. Оскільки в нас була команда з атовцями, які були вмотивовані та рвалися до бою, мене це також затягнуло. Одного вечора нам сказали, що в нас є 15 хвилин на збори. Ніхто не знав, куди ми їдемо та що там відбувається. Виявилося, що переформовували батальйони. Так ми стали мінометниками.

Ми контактували з різними групами, ті, що вже служили в АТО та знали, як усе відбувається, нас тренували. Я був у тій групі, яка їздила навчатися, а потім розповідала іншим, як і що робиться. Це теж звична річ з айтішного життя: вчишся сам, а потім навчаєш своїх колег.

Рішення та підтримка

Піти до тероборони було одномоментним рішенням. Можливо, у мене залишився комплекс провини з 2014 року. Тоді хоч я і став більш усвідомленим, але тільки почав вибудовувати своє життя, переїхав із Запоріжжя до Харкова. Мені було складно наважитись на щось ризиковане, як-от поїхати на Майдан або піти на війну. А зараз з’явилася необхідність воювати.

Коли я сказав, що піду в ТрО, колеги були здебільшого здивовані, але дуже мене підтримали. У мирному житті ніхто б не подумав, що я можу це зробити. Водночас я знав, що ELEKS допомагає колегам, які мобілізуються. Компанія чекає на повернення спеціалістів, які вступили до лав ЗСУ або ТрО, щоб продовжити співпрацю. Тому ухвалити складне рішення, маючи таку підтримку, було легше. Для мене це про надійний тил, це усвідомлення точно вплинуло на мої подальші кроки.

Також увесь час мене підтримувала моя дівчина. Вона залишилася в Київській області, а наше розташування було дуже близько до місця, де вона жила. Тому ми до останнього з нею бачилися.

Типовий день і завдання

Куди йдуть айтівці в ЗСУ? Це або зв’язківці, або оператори дронів. Я пішов і туди, і туди. Займався раціями, обирав, який зв’язок найбільш ефективний із тих, що ми можемо собі дозволити. Потім навчався літати на дронах, замовив собі Mavic 3 із грошей, що мали піти на відкриття власної кав’ярні.

Зараз як аеророзвідник я більше займаюся корегуванням наших мінометників. Ми вилітаємо, дивимося на ціль, розвідуємо або висимо в повітрі, поки наші хлопці відстрілюються. Якщо за нами стоїть ЗСУшна артилерія, то допомагаємо їм.

У мене також є купа додаткових завдань: це й обробити відео, і простежити, щоб уся техніка було зарядженою, а рації — переналаштованими на правильну частоту. Окрім цього, я ще бойовий медик, тому додатково займаюся аптечкою й опікуюся всіма, хто хворіє.

Побут і люди

Одна з важливих айтішних менеджерських навичок — уміння домовлятися та розв’язувати конфлікти. Тут це також скрізь допомагає. Єдина проблема, що у військову систему ніякий Scrum чи Angile не вкладеш. Як ми жартували з товаришем, коли в тебе згорить дедлайн чи з’являться баги, ти це переживеш. А тут можна й не пережити. Ризики все ж трошки більші, тому ці системи тут не дуже працюють.

У нашій армії мені подобається те, що, крім багатьох офіцерів старого загартування, починають з’являтися молоді, із зовсім іншим підходом до менеджменту. Наш командир батальйону керує розумно, ефективно, використовує менеджерські методи та не буде відправляти тебе на завдання, якщо це не принесе результату.

Що стосується побуту, то ми завжди намагаємося покращити умови, коли є час і можливість. Людина завжди намагається створити собі мінімальний комфорт і за змоги мати поруч улюблені речі. Майже в кожному місці, де ми розташовувались, було фортепіано, тому я мав змогу навіть трохи пограти між виконанням завдань. Ми навіть знайшли файну каву та все необхідне для її заварювання, обладнали побут як могли.

Українці — скажені люди: збирають на все що завгодно

Майже весь початок війни я жив і фінансував усе спорядження з відкладених на майбутню кав’ярню грошей. Спочатку кошти пішли до різних фондів, потім — на себе та побратимів. Друзі також дуже багато допомагали. Зараз триває черговий збір на потужніший дрон. Українці просто скажені люди — збирають на все що завгодно.

В ELEKS дуже потужний волонтерський рух. Знаючи про можливість подати туди запит на допомогу, спочатку намагався все зібрати самотужки. Перед останнім виїздом мені написали колеги та сказали, що хочуть витратити на ЗСУ бюджет, виділений їм компанією на тимбілдинг. Запитали, що мені потрібно, на той час це була зарядна станція для дронів. Також колеги знайшли нам Starlink і допомогли з речами. Тепер моя робота в аеророзвідці будується здебільшого на тому, що нам зібрали та передали елексівські волонтери.

Увесь страх суто інформаційний

Я відчуваю, що багато страхів, які в мене були, зараз зникли. Я вже й висоти не так боюся. Для мене ця життєва зміна виявилася дуже вдалою. Зміна діяльності, плюс фізичне навантаження, якого не вистачає в сидячій роботі, — усе це позитивно на мене вплинуло.

Напівпанічний страх за весь цей час я відчував лише двічі: коли прилетіло в телевежу в Києві та коли ми очікували, хто буде наступним на Донецький напрямок. Коли наші роти відправляли туди, було доволі жорстко: купа трьохсотих, дуже депресивний настрій. До когось дійшли чутки, наче там не можеш копати, бо дуже тверда земля, або не встигаєш закопуватися, бо сиплять постійно уламками. Звісно, виявилось, що все не так страшно.

Коли розумієш, куди й навіщо ти їдеш, що тобою не заткнуть якусь дірку, як зараз мобілізованими в росії, стає легше. Ти починаєш розуміти, що сам можеш керувати своїм життям. Тому все сталося так, як я хотів, і зараз я займаюся тим, чим хочу.

Ігор, Product Implementation Analyst

Довоєнне життя та вступ до ЗСУ

До війни я обіймав посаду Product Implementation Analyst у компанії Doctor ELEKS (дочірня компанія ELEKS). Я з Івано-Франківська, але вся моя команда перебуває у Львові, тому ще з часів ковіду я працював віддалено. У компанії займався медичним проєктом, де ми взаємодіяли з багатьма українськими клініками, розробляли медичні інформаційні системи.

Мені дуже подобалася моя робота та компанія загалом. Там працюють класні фахівці, які завжди готові прийти на допомогу та підтримати — і з роботою, і поза нею.

Звичайно, перемикнутися з домашнього офісу на польові умови було непросто. Хоча я усвідомлював це заздалегідь і був морально готовий. Допоміг досвід строкової служби, тому я вже мав уявлення, що таке армія. Зараз тільки додалися емоційні стрибки після обстрілів і небезпечних ситуацій.

Мої будні проходили досить стандартно: прокинувся, випив кави, пішов на роботу, увечері відпочив і наступного дня повторив те саме. 23 лютого був черговий звичайний день, коли мені подзвонили з військкомату та викликали отримати повістку, оскільки президент оголосив збір резервістів. Мобілізація ще не почалася, адже вторгнення не було. Ми взагалі думали, що поїдемо на якусь базу та повернемося за кілька днів.

Але 24 лютого я прокинувся і, навіть не беручи телефон до рук, зрозумів, що на вулиці щось не так. Відкривши новини, побачив, що почалася війна. Назад дороги не було, тому я поїхав до військторгу. Але там була тьма людей, і мені нічого не дісталося.

За два дні я вирушив на фронт. Навіть не вагався, чи варто йти — не було сенсу ховатися. Страху не відчував, тільки тривогу, адже я не розумів, куди їду та що на мене чекає.

Друзі та колеги підтримали моє рішення. Батьки хвилювалися.

Тоді я вперше за 27 років побачив, як мій батько плаче. Він пропонував поїхати замість мене, але я вмовив його залишитися вдома й охороняти маму.

Життя та обов’язки на фронті

Спочатку нас відправили на білоруський кордон, де ми оформлювали документи й отримували екіпірування. Також нас розподіляли за напрямами відповідно до військових облікових спеціальностей, які ми здобули на попередній службі.

Урешті я потрапив до підрозділу зв’язку. Ми відповідаємо за безперебійне та стійке передання інформації за різних погодних умов і постійних переміщень. Зокрема, налаштовуємо мережеву апаратуру, займаємося «старлінками» та прошивками.

Про День захисника

Тепер День захисника точно буде асоціюватися із захистом від російського загарбника. Хоча я та мої колеги на фронті сприймаємо службу як звичайну роботу та не вважаємо себе героями. Ми просто робимо те, що повинні.

Коли я йшов на війну, то розумів, що комусь треба захищати нашу країну. Я усвідомлюю, як це може для мене скінчитися, але на фронт пішли багато українців, а чим я гірший за них? росія наробила нам багато проблем, тому наша мета — покарати ворога.

Підтримка

Найбільшим відкриттям для мене стали наші співвітчизники, які фактично зібрали, одягнули та нагодували нашу армію. Нам безперервно надсилали їжу, каримати, апаратуру. Думаю, якби можна було купувати для нас зброю, вони б і це організували.

Мені дуже допомогла компанія — і морально, і матеріально. За мене хвилювалися, запитували, чого мені не вистачає та постійно долучалися до розв’язання будь-яких проблем.

Плани після перемоги

Після війни я планую продовжити співпрацю з ELEKS. Щойно повернуся додому, візьму відпустку на тижні два, і потім одразу в IT-бій — на новий проєкт, до лікарів, до своєї команди.

Андрій, Project Expeditor

Професійний бекграунд

Я проєктний менеджер у компанії Luftronix (ELEKS є одним з акціонерів компанії), яка займається комерціалізацією промислових перевірок за допомогою повністю автономних високоточних дронів. Також раніше керував власним бізнесом — невеликою компанією, яка займалася дизайном інтер’єрів.

У мене є декілька вищих освіт, одна — в інженерній сфері, інша — у гуманітарній, я філософський антрополог. Також маю декілька додаткових недержавних освіт, які я отримав у приватних закладах і на курсах підвищення кваліфікації.

Життя до вторгнення

Мій стандартний день до війни навряд чи відрізнявся чимось від дня звичайного проєктного менеджера. Я завжди мав власні ідеї щодо побудови робочого процесу, особливо працюючи у відділі R&D, мене це мотивувало.

Я звик рано вставати, щоб до початку робочого дня мати час на планування та творчі завдання. Так до початку робочих дзвінків із командою я вже мав чітке бачення та план розв’язання робочих завдань. Також намагався знайти час для спорту, щоб якось перезавантажуватися. Пробував знайти час для читання книжок, яких завжди маю цілий список. Зрештою, усе, як у всіх.

«Пласт», Майдан та академія

З дитинства та юнацтва мене формували різні патріотичні громадські організації, вихованцем яких я був. Я мав стосунок до «Пласту», «Бойового Гопака», очолював осередок «Молодіжного Націоналістичного Конгресу» (МНК), заснував ГО «Граніт». Тож у моєму випадку громадянська позиція та патріотична свідомість напрацьовувалися роками.

Згодом я пішов на Майдан, трохи пізніше того ж 2014 року — воювати в добровольчий батальйон, де набув певного військового досвіду. Звідти повернувся з пораненнями.

Я зрозумів, що треба воювати головою та вирішив здобути більш суттєву підготовку, тому вступив до Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Там здобув військовий фах, і, коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення, я вже був достатньо підготовлений морально та фізично.

Попри це, я ніколи не мріяв стати кадровим військовим і побудувати військову кар’єру. Це швидше потреба й обов’язок. Після війни я себе у військовій справі не бачу. Хіба що готовий ділитися знаннями з майбутніми поколіннями, передавати за потреби цей досвід.

Реакція колег

Спочатку мої колеги поставилися скептично до мого рішення йти воювати, та й узагалі до розмов про ймовірну війну. Ніхто до кінця не вірив у такий варіант розвитку подій.

Проте дуже професійно та суттєво до питання підійшло керівництво: був пропрацьований business continuity plan, нас вчасно поінформували про сценарії розвитку подій у тому разі, якщо трапиться найстрашніше.

Нам пропонували переїхати в західні регіони України, а також підтримали тих спеціалістів, які вирішили вступити до ЗСУ чи ТрО. Компанія завжди готова допомагати, тому в нас постійно запитують, що необхідно. Така підтримка неймовірно допомагає.

Підготовка

Мені дуже допомогло те, що я багато років особисто проходив спеціальну підготовку, до того вже був учасником бойових дій. Тому я, по-перше, маючи військовий досвід, а по-друге, як проєктний менеджер з ІТ, зібрав навколо себе хлопців, знайомих, друзів і тих, хто вмів і хто не вмів воювати — і ми поїхали обороняти Київ. Було очевидно, що якщо впаде Київ, є загроза втратити державність. Навчав за ходом процесу, як обходитися зі зброєю, шукав нам обладнання, автівки.

На війні можуть стати в пригоді найрізноманітніші навички. Якщо ти класно водиш машину, особливо в екстремальних умовах, це може знадобитися для виконання важливих завдань. Кожен, хто вміє щось якісно робити, може навчити цього інших і бути корисним в умовах війни.

Лідер завжди залишається лідером

На роботі я виконував завдання з проєктного менеджменту, налагоджував процеси, займався комунікацією з командою та клієнтами. Зараз переді мною стоять геть інші завдання. Тут я командир підрозділу.

Насправді дуже важко провести паралелі між війною та мирним життям, бо на роботі є час спілкуватися, перебирати варіанти, а тут я віддаю накази. На зайві обговорення або просто немає часу, або це недоцільно.

Лідер, який веде за собою групу, і там, і там залишається лідером. Є необхідність налагоджувати процеси, забезпечувати життєдіяльність команди, дотримуватися певних часових меж у виконанні завдань. Ясно, що тут немає якогось певного релізу, одним великим релізом для всіх буде перемога. Єдина аналогія, яка є — це необхідність і вміння менеджерити ресурси та ризики.

Зміни

Насамперед змінилося моє місце проживання. Я переїхав на схід в абсолютно інші умови, починаючи від побуту та закінчуючи прямим ризиком для життя.

Не знаючи людей, спочатку важко налагодити ефективну взаємодію через застарілі підходи. IT-шний менеджерський підхід до побудови процесів тут якраз дуже стає в пригоді, його можна дуже ефективно впроваджувати й в армії.

День і роль захисника

Для мене сама назва свята звучить трохи кальковано, мені більше до душі День козацтва, свято Покрови. У мені вони знаходять більший відгук.

Але саме свято 14 жовтня є для мене вже багато років значущим, просякнутим українським духом. Таких свят, традицій має бути ще більше, це має формувати певний культурний код. Але не потрібно це перетворювати на формалізм із подарунками у вигляді шкарпеток. Важливо, щоб за всім цим була суть. І саме зараз це формується по-новому.

Мене дуже тішить те, що не змінилося з 2014 року на фронті, — це справжня міцна дружба, нові знайомства, взаємопідтримка та залученість навіть незнайомих людей.

Українці — це нація, яка виступає одним фронтом, готова на подвиги, і це неможливо прорахувати ніякими моделюваннями розвитку подій.

Приємно усвідомлювати, що за всім цим стоїть ініціативна меншість та інтелектуальна частина. Хотілося б ще більше розширювати, розвивати цю спільноту. Це й питання виховання, і робота на інформаційному фронті — усе варто масштабувати.

Поки ця війна не завершиться, ми не маємо права розслаблятися.

Фото: https://www.facebook.com/UkrainianLandForces/photos

Про ELEKS

_{ELEKS — це глобальна сервісна компанія з розробки програмного забезпечення та консалтингу з сімнадцятьма офісами в 13 країнах на 3 континентах, включаючи Україну, Польщу, Німеччину, Естонію, Хорватію, Великобританію, США, Канаду, Японію та ОАЕ. ELEKS входить у ТОП-100 глобальних аутсорсингових компаній.}