«Як тебе не любити...»

Про особливості Дніпра

Я виріс у місті Підгородне, що недалеко від Дніпра, але більшу частину свідомого життя провів у Дніпрі. Раніше я міркував про переїзд до Києва, але вирішив залишитись у рідному місті, тому що Дніпро подобається мені своєю компактністю. Хоча воно й займає велику територію, торгове та ділове життя, а також молодіжна тусовка зосереджені в межах п’яти-шести кварталів, це одночасно є його недоліком і перевагою.

Про розвиток міста

За останні роки Дніпро змінилося та стало мати кращий вигляд. Раніше, подорожуючи та порівнюючи європейські міста зі своїм, я бачив величезну прірву. Але тепер я почав інакше ставитись до недоліків міста, адже за кожним перекриттям вулиці чи гучним будівництвом стоять гарні речі — нова або відреставрована будівля, площа чи дорога. До того ж у Дніпрі почали дедалі активніше звільняти фасади будівель від реклами, приховувати технічні комунікації під землю, маскувати кондиціонери й уніфікувати балкони.

Рідне місто

Я народився в місті Подільськ, Одеської області. Це невелике, дуже спокійне, повільне й охайне містечко, де живуть приблизно 40 000 людей. Водночас у місті є аж дев’ять шкіл. Подільськ, що з початку свого існування називався Бірзула, став одним із перших залізничних вузлів Одесько-Київської залізниці ще в 1860-х роках.

Дитинство

Змалку мені подобалося розбирати на маленькі деталі все, що потрапляло мені до рук. Любов до цього мені прищепив дідусь. У сім років, коли в мене зламався тетріс, він навчив мене працювати з паяльником, я під його пильним наглядом сам його полагодив.

Коли мені було дванадцять, дід подарував мені мій перший комп’ютер. Я був у захваті — звісно, мене як дитину цікавили ігри, але непомітно для себе я усвідомив, що за допомогою комп’ютера можна робити багато цікавих штук. Дізнався про програмування, навчився встановлювати славнозвісну «вінду», розбирати та чистити техніку від пилу. У такий спосіб я заробив локальну популярність як хлопець, який може полагодити комп’ютер або ноутбук. Так у мене з’явилися перші власноруч зароблені кошти.

Переїзд до Одеси

У 17 років, коли я завершував навчання в школі, я вже знав, що хочу пов’язати своє майбутнє з комп’ютерними технологіями. Залишалося лише обрати ВНЗ. Я розглядав Одесу та Київ і спеціальність «Комп’ютерні науки». У підсумку обрав Одесу з двох причин — близькість до рідного дому і, звісно, море. Я досі радію своєму вибору. Навіть уявити собі не міг, як складеться моє життя тут, скільки в мене буде нових знайомств, надійних друзів, цікавих історій і незабутніх емоцій. 

Тут я «знайшов себе», асимілювався, ввібрав у себе локальний одеський колорит, легко та невимушено опанував одеську говірку. Тут я придбав власне житло, «пустив коріння». Це моє місце сили, де я точно зможу відпочити та перезавантажитися. Як кажуть, «моя домівка — моя фортеця».

Одеса має свій шарм, настрій і характер — куди б ти не пішов, на тебе чекатимуть затишні двори-колодязі, кафе та ресторани, бари та паби, парки, де можна насолодитися ароматами липи та клену під час прогулянки. Візитівка Одеси — море. Мої улюблені пляжі — «Ланжерон» і «Золотий Берег». 

Я завів безліч знайомств, зустрів найкращих друзів і подруг, щирих, надійних. На жаль, деякі з них поїхали через війну до інших міст і навіть до інших країн, але я дуже чекаю на їхнє повернення, щоб знову зібрати всіх у себе вдома.

Три слова про Одесу: Унікальність. Єднання. Воля.

Головне відкриття за час повномасштабної війни

Я зрозумів, наскільки ми можемо бути згуртованими та незламними. 24 лютого стало для нас усіх початком зовсім нового життя. Але і я, і моє оточення, попри все, намагаємося взяти себе в руки, допомагати одне одному, бути локально та глобально корисними. Звісно, усі знайомі з мого оточення донатять на потреби наших збройних сил. Окрім того, у мене є друзі, які створили власні волонтерські організації, спільноти, стартапи. Є друзі та колеги, які стали до лав ЗСУ та відправилися на лінію фронту. Є ті, хто відправляють воду до Миколаєва від самого початку проблем із водопостачанням у місті.

Про незалежність 

Для мене незалежність — це свобода думки. Свобода слова. Свобода дії. Віра в те, що люди самі можуть обирати майбутнє для своєї держави. Упевненість у тому, що майбутнє залежить від кожного небайдужого, і навіть одна людина може змінити щось на краще. А коли люди об’єднуються в прагненні до спільної мети, до свободи, до самостійності — це нездоланна сила, що змете зі свого шляху будь-які перешкоди. 

Незалежність — це коли навіть маленькі діти мають волевиявлення допомагати.

Я бажаю Одесі залишатися такою ж квітучою, пахучою й унікальною, як і завжди. Щоби пляжі та море більше не бачили мін і вибухів, щоби люди забули, що таке тривожний наплічник, щоби повернулися всі, хто зараз на фронті, щоби в кожному домі панували безпека, добробут і злагода. 

Слава Україні!

Фото: @smm.sofiiaa

Рідне місто

Я народився в місті Олександрія Кіровоградської області, а переїхав до Києва у 18 років, коли вступив до Політеху. Спочатку мені було некомфортно від масштабів столиці – навіть на території університету, щоб дістатися від корпуса до корпуса, треба було пройти відстань, як через усе моє рідне місто. 

Київські маршрути

Одне з пам’ятних для мене місць – «галявина», єдиний зелений клаптик між гуртожитками КПІ. Колись на цьому місці планували збудувати ще один корпус КПІ, але проєкт так і не зреалізували, тому студенти отримали місце для тусовок. За нашого часу «галявина» була занедбана, але тепер її привели до ладу. Також реконструювали Політехнічний парк, тому тепер там значно приємніше.

Останнім часом влада Києва почала приділяти багато уваги паркам і зонам рекреації, тому місць відпочинку стало значно більше: «Наталка», Сирецький парк, парк «Нивки».

Я дуже люблю Поділ – завдяки невисокій забудові я почуваюсь там дуже комфортно. На Подолі ми завжди зустрічаємось з друзями, бо там багато затишних кафе, а Контрактова площа нагадує своєрідний хаб.

Також важливим для мене є Маріїнський парк, тому що це було перше місце, куди ми пішли після подання документів до КПІ. Звідти – Дніпрові схили, з яких відкривається приголомшливий краєвид.

Я живу біля станції метро Васильківська. Ми з дружиною і дитиною багато часу проводимо в Голосіївському парку. Також люблю ВДНГ – він масштабний, але занедбаний. Нині Виставковий центр почали оживляти, але в тому занехаянні був якийсь шарм, там було спокійніше, ВДНГ зберігало ті форми, що йому задали автори проєкту. 

Завдяки карантину в часи COVID-19 ми з родиною вперше потрапили до Наводницького парку, де розташований Пам’ятник засновникам Києва. Місце дуже класне – велика площа, краєвид Дніпра, лавочки, – але цей парк дуже ізольований, тому що туди не можливо дістатись громадським транспортом.

Три слова про Київ: Парки. Собори. Забудова.

Про незалежність

Незалежність — це змога самому вирішувати, як жити, будувати стосунки зі світом без страху за свою безпеку. Можна помилятись, але мати право на ці помилки. Відчувати підтримку та єдність навіть у найскрутніші часи.

Київ під час війни

Ми виїжджали з Києва на півтора місяця до Хмельницького, міста, що кілька років тому ми відкрили для себе, подорожуючи Україною. Повернулись додому в середині квітня.

Місто, де почуваєшся в безпеці, попри поодинокі «прильоти». Місто, що попри війну і далі живе, пристосовуючись до нових реалій. Києву пророкували швидку смерть, але місто встояло, а разом з ним стоїть і вся Україна. Київ почав оживати з квітня — зʼявились діти на вулиці, мами з візочками, все це відчувалось як довгі травневі свята, коли більшість залишає місто і воно починає дихати та надихати.

Я бажаю Києву побороти внутрішніх і зовнішніх ворогів, і зберегти свою історію та ідентичність. 

Фото: @floreskuu