Військовослужбовець Петро Стаценко в мирному житті працював Scrum-майстром у компанії TemaBit, і нині впроваджує кращі практики з IT у війську. Понад два роки він боронить Україну, і за цей час пройшов непростий шлях у ЗСУ. Розповідаємо його історію.
Військовослужбовець Петро Стаценко в мирному житті працював Scrum-майстром у компанії TemaBit, і нині впроваджує кращі практики з IT у війську. Понад два роки він боронить Україну, і за цей час пройшов непростий шлях у ЗСУ. Розповідаємо його історію.
На початку повномасштабного вторгнення Петро гостював у родичів у Німеччині. «Я відвідував маму, яка живе там понад 10 років, думав, приїду десь на місяць, такий воркейшн собі влаштовую. Та, приїхавши за три дні до повномасштабного вторгнення, швидко зрозумів, що там надовго не затримаюсь», ― розповідає Петро.
Чоловік розповідає, що, дізнавшись про події в Україні, певний час був у напівшоковому стані, не міг повірити в те, що відбувається. «Ну бо це якесь безглуздя. І я швидко зрозумів, що не зможу залишитись осторонь, і повернувся в Україну, саме щоб приєднатися до Збройних Сил, до Сил оборони», ― пояснює айтівець.
Дорога додому була довгою: через скасовання авіасполучення довелося їхати через польський Перемишль, потім ― до Львова. Власне, у Львові Петро й пішов до ТЦК,
Мобілізуватися у Львові наприкінці лютого 2022 року ― цілий процес. Чоловікові довелося пройти через два ТЦК, бо у Львові є великий ТЦК біля вокзалу, і районні підрозділи. «Я відразу з потягу спочатку прийшов у великий ТЦК, там була неймовірна черга людей, просто на години. Я її достояв, але мені сказали, що не можуть мене прийняти, поки я ще не став на тимчасову місцеву реєстрацію», ― розповідає Петро.
Так, перший день айтівця завершився нічим. Йому потрібно було зареєструватися у Львові, бо ж до цього чоловік був приписаний у столиці. «Цей процес зайняв трошки часу. Я ще якісь документи позбирав, і вже мобілізувався не через той ТЦК, який біля вокзалу, а через ТЦК Сихівського району, де зареєструвався. Грубо кажучи, я туди зранку приїхав, вже коли став на місцеву реєстрацію, сказав, що я дотичний до IT, хоч і не шукав саме айтішну посаду, маю зареєстровану зброю й хочу йти добровольцем. Мені дали повістку і запросили прийти наступного дня», ― розповідає він. Також Петро повідомив, що має навички гранатометника — у 2015 році він став членом ГО «Український легіон» і там пройшов коротке навчання, навіть планував йти у Нацгвардію, але травмувався, і цього не сталося.
На навчання Петра направили на полігон на Львівщині. На той час, розповідає він, одними з найзатребуваніших військових фахів були мінометники. Саме цю професію й опановував у найближчі кілька тижнів Стаценко. Він розповідає, що у перші тижні із добровольцями в частині не знали, що робити, втім, відразу видали зброю, ― процес запускався трохи хаотично.
Петро зізнається: він добре розумів, куди йшов, і навіть очікував, що стан справ, побутові умови та ставлення всередині підрозділу будуть гіршими, ніж виявилися насправді.
«Перші тижні ми жили в такому великому наметі, бо по приміщеннях навчального центру неодноразово прилітало. Якщо була небезпека, ми максимально розосереджувалися лісами», ― розповідає Стаценко.
За словами військового, на початку навчання в його підрозділі навіть командира не було. «У нас був такий дуже тямущий головний сержант, старшина по-старому, мінометник, але він із нами все робив, він із нами жив, він нас підтримував. Тобто я не відчував, що це якась, знаєте, зайва диктатура. Ну і в принципі люди, що були зі мною на той момент, були абсолютно адекватні, здебільшого добровольці», ― розповідає Петро.
На його думку, саме невелика, порівняно з іншими, кількість кадрових військових, забезпечувала певний рівень комфорту у спілкуванні та злагодженість дій. «Це були люди мотивовані, вони розуміли, куди йдуть, і до цього готувалися», ― пояснює чоловік.
Після місяця навчання частина новобранців стали мінометниками та поїхали на фронт, частина ж ― залишилася на Львівщині охороняти ліс. «У той час ще нікого ні до чого не змушували», ― зазначає він. Утім, каже Петро, навчали досить якісно на реальній зброї.
По факту проходження навчання Петро повідомив про своє рішення роботодавцеві ― TemaBit. «Роботодавцеві треба було не просто повідомити, а й надати довідку, куди саме мене розподілять, до якої частини я потраплю, ― ділиться чоловік. ― Вони розуміли мої рішення, підтримали, підтримують дотепер, виплачують зарплату».
І в момент, коли новобранців мали розподіляти до військових підрозділів та відправляти на передову, щось змінилося. «Нас вже мали посилати кудись ― довчили, сформували, наказали готуватися до виїзду. Але в армії є така команда ― відставити. І, я не знаю з яких причин, відправку скасовували. Я залишився в навчальному центрі», ― розповідає Петро.
Кілька місяців він був солдатом, ходив у наряди, продовжував навчатися. «Це був так званий дивізіон забезпечення навчального процесу. Це ті, хто в межах навчального центру готують, забезпечують оборону, охорону тощо. Уже зі зброєю, організовано, але, по суті, на той момент це був абсолютно не бойовий підрозділ, постійний склад навчального центру», ― розповідає він.
27 травня Петро святкує день народження. І два роки тому у цей день підрозділ, в якому служив Петро, поїхав на стрільби. «І так сталося, що на стрільбу не пропустили на полігон якихось наших інструкторів. Виходить наш командир батареї та каже: «Хлопці, а хто може стати на позицію інструктора, просто зараз розповісти про будову автомата, про що з ним там робити та не робити?».
«60 людей стоять, мовчать, тож я жартома, посилаючись на святкову дату, запропонував свою кандидатуру», ― розповідає Петро.
Утім, інструкторська історія військового продовжилася. «Наступного дня, у неділю, яка зазвичай вихідний день, прибігає до мене мій командир взводу і каже, що мене всі чекають на інструкторському навчанні. Я в шоці ― я ж просто солдат-мінометник», ― розповідає Стаценко. Виявилося, що його після добровільної згоди на стрільбах уже записали в інструктори. Так почалася інструкторська кар’єра колишнього scrum-майстра, яка тривала півтора року ― він навчав новобранців поводженню з мінометами та новітніми зразками протитанкового озброєння.
Побувши солдатом-мінометником, потім інструктором, йому вкотре вдалося змінити фах. «Є така організаційна одиниця, називається циклова комісія. І це, по суті, туди, куди входять інструктори з якогось напряму. І довгий-довгий час наш керівник, підполковник намагався нам вибити офіційні посади. І от мене викликає командир, каже: «Петро Вікторович, є дві новини. Хороша і незрозуміла. Хороша новина в тому, що нам дають п’ять посад офіційно. Специфічна новина — їх надають для підготовки операторів БПЛА. Учися», ― ділиться військовий.
Петро подумав, вирішив, що готовий, і став сержантом-інструктором для операторів БПЛА.
«От так я паралельно і сам навчався, і сам набирав людей, які нам підходять на пілотів. І далі приблизно наступні 7 місяців викладав», ― каже він.
Військовий розповідає, що найбільша складність у цій роботі ― працювати із незацікавленими людьми. І найперша задача інструктора ― пояснити, навіщо виконувати ті чи інші дії, для чого бійцю знати ту чи іншу інформацію. «І тут багато навичок я беру зі свого цивільного життя, бо один з елементів скрам-майстра — навчати. Я цю справу люблю», ― каже Петро. Разом із тим він розповідає, що оснащеність таких навчальних баз недостатня ― десь 50/50. Багато що в навчальних класах покращували своїми силами, за допомогою волонтерів і керівництва.
Петро ― один із небагатьох військових, яким під час служби вдалося змінити підрозділ і навіть рід військ. Після інструкторства він перевівся до інженерного підрозділу, і нині працює тут штаб-сержантом. Стаценко переводився за наказом керівництва Генерального штабу, бо інакше зробити це дуже й дуже складно.
«У моєму підрозділі навіть не знали про те, що я планував йти, допоки наказ не вийшов. Перехід напряму пов’язаний із моєю цивільною професією, з тим, що я був скрам-майстром. В якийсь момент мені на LinkedIn написали хлопці, що шукали саме скрам-майстра в новий підрозділ», ― розповідає він.
У підрозділі, який звернувся до Петра, спочатку було 40 людей, які займалися інженерною справою, але досить специфічною. Згодом ця структура значно виросла і перетворилася на інженерно-технічний батальйон із понад півтисячі людей. Тому вони звернулися до Стаценка по допомогу ― щоби грамотно масштабуватися і налаштувати процеси. Тепер Петро ― у підрозділі, що займається введенням ворога в оману.
Його посада звучить як штаб-сержант третьої категорії відділу планування, який займається документообігом, плануванням на рівні операцій. Це можуть бути розробки бойових наказів, бойових розпоряджень тощо. «Я зараз у підрозділі займаюся тим, чим займався в цивільному житті в цивільній організації ― допомагаю налаштувати процеси, планування, зустрічі, дейлі-мітінги, щоб у нас ніде нічого не відвалювалося, щоб ми знали, що відбувається в підрозділі, як на рівні штабу, так і на рівні підрозділів на виконанні», ― пояснює Петро. Він також під'єднатися до навчання, зважаючи на свій минулий досвід, але вже більше в форматі організатора, а не інструктора.
Наразі Петро намагається оптимізувати процеси та формалізувати документообіг у межах своєї структури, а згодом має надію, що цей підхід зможуть перейняти й інші підрозділи. «Зараз одна бригада робить документ так, інша бригада трошки інакше. Третя зовсім не так. А нам із цим всім треба якось працювати. Тобто ми не стільки воюємо класичною армією, з армійською організованістю, як пишеться у книжках, скільки з більш чи менш армійською бюрократією і хаосом. Бо якщо ми якісь доповіді не подамо, то, наприклад, наші хлопці на виконанні додатково тридцятку не отримають», ― пояснює він. Утім, відсутність чіткої системи, за словами Стаценка, має й певні плюси ― «завжди можна домовитись».
Петро називає свій підрозділ прикладом нової армії.
«Це люди, які прийшли з цивільного життя, з бізнесу. Єдиний класичний військовий — це командир нашого батальйону. Але і той був вже на пенсії, займався цивільними справами до того, як повернувся», ― пояснює Стаценко.
Він мріє, що обмін досвідом та експертиза залучених до війська підприємців та айтівців трансформує українську армію у високоорганізовану систему. Проте на це доведеться витратити чимало зусиль та часу.
Штабний сержант вважає, що українській армії варто було б запозичити в бізнесу три речі: електронний документооборот, автоматизацію процесів та створення корпоративної культури. У його підрозділі вже діє автоматизований формат заявки на відпустку ― Петро створив Google-форму, яку заповнюють усі охочі сходити у відпустку із вказанням причин та датами. Далі це узгоджується з керівництвом батальйону, зважаючи на те, скільки людей можуть відпустити щомісяця.
Також скрам-майстер впровадив у підрозділі події Scrum ― дейлі, ретроспективи, планування. Також військові використовують Kanban Boards.
Петро розповідає, що окрім побутових умов в армії дуже впливають на самопочуття та продуктивність ментальні та соціальні особливості середовища, в якому опиняються бійці.
«З одного боку, ви в армії майже ніколи не будете один. Я не знаю, чи можна до цього підготуватися. Але, грубо кажучи, якщо умовно якийсь айтівець живе у квартирі сам із котом чи з родиною, то в армії так не вийде. В армії ви навіть, якщо вам там дозволять чи накажуть жити десь не у казармі, не в бліндажі, ви не будете один», ― розповідає Петро.
Також, на його думку, потенційним військовослужбовцям, йдучи з цивільного життя, обов’язково варто продумати, як відпочивати й розвантажувати мозок. «Бо якщо ви не будете відпочивати, а будете тільки там навчатися, себе пересилювати, ви закінчитеся дуже швидко», ― попереджає вже досвідчений військовий. Серед варіантів дозвілля можуть бути книги, будь-який хендмейд, гра ― щось, до чого ви звикли в цивільному житті.
Стаценко розуміє, що найближчим часом ні йому, ні побратимам, які не зазнали травм і поранень, демобілізація не світить. «Зараз, грубо кажучи, в армії десь мільйон людей. Якщо ми мільйон людей починаємо відпускати, то десь нам треба взяти хоча б ще один мільйон, щоб їх замінили», ― поясню він.
Наразі мета айтівця ― щоб його підрозділ став найкращим, найвпізнаванішим, найефективнішим, аби з нього могли брати приклад. «І це одна з задач, до яких я дотичний. Я думаю, ми зможемо це побудувати там до кінця року», ― прогнозує Петро.
