«Немає айтішного Рамштайну». СЕО Львівського IT Кластера Степан Веселовський — про гроші, навчання та роботу, бронювання та виїзд за кордон 

Це все вже зараз позначається на обсягах ринку. Він скорочується. І це автоматично означає, що скорочуються валютні надходження від експорту послуг в Україні. Напередодні IT Arena 2023 поговорили про ці питання з CEO Львівського IT Кластера Степаном Веселовським.

— Який зараз настрій в айтівців, які виїхали з країни після початку повномасштабної війни?

— За останні пів року частка тих українців, хто збирається повернутися з-за кордону, зменшилася з 13% до 10%. Тобто 3% людей передумали повертатися в Україну. Логічно, тому що війна триває. Спочатку це «2–3 тижні», потім «два-три місяці», а потім «рік-два». А зараз вже ми вже розуміємо, що це не рік, і не два.

Літом ми побачили, що Київ повертається. Це місто відновлюється найактивніше. Кількість айтівців у місті виросло на 3% у 2023 році, якщо порівнювати з 2022.

Що стосується Львова, то у нас частина людей, які сюди втікли півтора року тому, залишилася. До війни у Львові було десь приблизно 30 000 айтівців, зараз — 35 000–37 000. Це зовсім інша історія у порівнянні з Закарпаттям, звідки більшість вже поїхала.

Але економічний ефект від айтівців у Львові менший, ніж був до вторгнення русні. Раніше спеціалісти готові були витрачати більшу частину зарплатні в місті й це створювало нові робочі місця. Зараз айтівці витрачають на життя менше. Бо велика частина  в сумі витрат — це донати.

— Як виживає галузь під час війни?

— Майже 45% українського експорту послуг — це ІТ. І нам важко. По-перше, продовжується світова рецесія. По-друге, всі ризики, пов’язані з війною. 

Глобальна конкуренція нікуди не поділася. Якщо нам дають зброю, то це не означає, що дають і айтішні контракти по якійсь квоті. Немає айтішного Рамштайну, де збираються великі айтішні корпорації і вирішують, які контракти йдуть в Україну.

На відміну від польських айтівців у наших спеців немає можливості відвідувати конференції.

Якийсь час ми користувалися тим, що світові прожектори засвітили Україну на початку війни. Але у довгостроковій перспективі це вже не працює.

Ми прогнозуємо, що за підсумками 2023 року обсяг експорту ІТ впаде нижче позначки $7 млрд. А ще тільки в червні наш прогноз був $7,2–7,4 млрд. Тенденція невтішна. За перших 7 місяців року зафіксовано падіння на 8,8%. 

Минулого року експорт складав $7,3 млрд.

— Що з ринком праці?

— Як він торік перекочував у ринок роботодавця, так він в ньому й залишається. Тут нічого нового. Замовники обережніше укладають контакти з українськими компаніями. Особливо з тими, більшість інженерів яких в Україні.

За дослідженнями Gartner, витрати на ІТ у світі зростуть на 5,5% у 2023 році. Україну очевидно треба винести за дужки. Тому що ми в стані війни й цей прогноз не можна на нас застосовувати. 

— Що з ІТ-навчанням?

Взагалі-то за останні роки ми разом з університетами, ІТ-школами, владою Львова побудували такі собі джун-машини. І це було виправдано, коли після ковіду все неслося. А в кінцевому результаті ми розбилися об теперішню реальність.

У нас є 19 бакалаврських програм у чотирьох університетах міста. На них навчаються 4,5 тисячі студентів. І якщо раніше їх розбирали на третьому курсі, як гарячі пиріжки. То зараз очевидно, що їм буде складніше знайти роботу.

Багато хто раніше мріяв, і університети, і зокрема ми, що студенти будуть навчатися і четвертий, і п’ятий курс, сумлінно будуть поступати на магістратуру, а не навіть не закінчив бакалаврат, вони йшли працювати в ІТ компанію.

Ну от так і трапилось. Ринок праці тепер дуже слабкий. Відповідно, потрібно вчитися далі. Ну і друге, що на це може спонукати — мобілізація (будемо також відверті).

Ринок праці диктує правила і тепер ми повинні готувати вже не джунів, а інженерів, приділяти більше уваги фундаментальній науці. 

Другий фокус — це розвиток підприємництва. Усі раніше створені програми спрямовані на шлях найманого працівника. А є також і підприємливі люди. І відповідно зараз можна інтегрувати в навчання айтішників ще і підприємництво (а цьому також треба навчатися). 

— Що думаєш щодо результатів курсів IT-Generation?

— Якщо 10% джунів-випускників одразу знайшли роботу (а це 200 людей) — то це вже результат. Вони не мали до цього роботи, пройшли курс, які спільно реалізували Мінцифри, ми та різні фонди, і знайшли одразу ж роботу.

Наша задача була в тому, щоб допомогти піти на навчання людям, які не мають на це фінансової можливості. Це як спеціальна стипендія, яка видається раз на рік, тобто не інвестиційний, а благодійний проєкт. Тут ROI не потрібно рахувати. Треба оцінювати соціальний імпакт. Наприклад, студент може бути з окупованої території чи мати на утриманні велику родину. 

— Що з короткостроковим виїздом із країни айтішників?

— Немає такої можливості. Раніше, наприклад, обговорювалося «Є-відрядження». Була така концепція, яку багато хто критикував. Позиція нашої організації була така: «Давайте це запускати. Очевидно, що щось буде не так. Але потім на продакшені ми це пофіксимо».

А ми продовжуємо програвати в конкуренції. Сервісний ІТ-бізнес — це є b2b історія. Тобі потрібно їздити на конференції, де відбувається комунікація і потім укладаються контракти. Причому часто у фізичній присутності. Українці ж можуть запропонувати потенційним замовником тільки онлайн-формат зустрічей.

Ці, хто займається b2b продажами, мене добре зрозуміють.

— Що думаєш щодо довгострокового виїзду?

— Я вважаю, що люди повинні перебувати в Україні. У нас війна. Ти маєш тут працювати та витрачати. Витрачання — це також підтримка української економіки.

Якщо хтось живе в ілюзіях, що «я тут пересиджу», то ні, це не спрацює.

— Що по бронюванню?

— Очевидно, що повинен працювати дієвий механізм щодо бронювання. Той, що є, не відповідає інтересам ІТ-індустрії. Тому що там є обмеження — можна забронювати 50% від кількості персоналу. 

А тепер порівняємо.

Витрати на зарплату в ІТ-бізнесі — це 75% від усіх витрат на виробництво.

В інших галузях економіки — банки, сільське господарство — цей показник  зазвичай у межах 10–20 відсотків.

Тобто в тебе можуть мобілізувати фактично половину твого активу (люди в тебе створюють цінність, яку ти потім продаєш), то відповідно ти будеш просто неспроможний виконати зобов’язання з контрактів.

В інших індустріях же не прийдуть і не мобілізують половину активів: землю, комбайни й так далі. Під ризиком тут є тільки 10% активу, який створює тобі цінність. В ІТ-компаніях під ризиком майже 100% роботи, бо без 50% людей, маючи комп’ютери та офіси, неможливо поставити продукт.

Плюс, треба враховувати час на підготовку фахівця. Це не місяць, це не курси двотижневі. Не потрібно, наприклад, працювати купу років, щоб працювати в ритейлі.

Уже на другому році війни ми зрозуміли, що алгоритм бронювання, який підходить іншим галузям, зовсім не підходить ІТ.

— Що буде далі?

— Будемо спостерігати, що в цьому році буде з блекаутами. Мій особистий прогноз: ця зима буде ще складніша. Сподіватися на щось краще не варто. Краще готуватися до гіршого. Я тут не претендую на лаври Буданова, але, очевидно, що війна буде тривати довго.