Максим Петрук зосновав аутсорсингову ІТ-компанію WeSoftyou (офіси в Києві та Остіні) у 2018. А через рік вже потрапив у TOP 30 UNDER 30 українських лідерів від Kyivpost, а також — у рядки Forbes у номінації Entrepreneur of the Year by Payoneer.
Максим Петрук зосновав аутсорсингову ІТ-компанію WeSoftyou (офіси в Києві та Остіні) у 2018. А через рік вже потрапив у TOP 30 UNDER 30 українських лідерів від Kyivpost, а також — у рядки Forbes у номінації Entrepreneur of the Year by Payoneer.
Нещодавно компанія Максима WeSoftyou також потрапила в рейтинг Clutch TOP 1000 сервісних компаній світу.
Причому Макс спочатку взагалі не мав айтішного досвіду. Він був дуже далекий від приватного підприємництва. Впевнено, крок за кроком, будував свою кар’єру в табачці.
Але одного разу вирішив відмовитися від службового авто і почати створювати свою компанію. Спочатку довелося дуже складно. Грошей не було, а перше замовлення виявилося майже фейлом.
Ми поспілкувалися з Максом та дізналися, як він пройшов усі стадії розбудови ІТ-компанії з нуля.
Майже до кінця 2016 року я пропрацював у різних відділах маркетингу в British American Tobacco. А починав працювати в цій компанії ще промоутером і вірив, що це якраз те місце, де можна побудувати кар’єру без зв’язків, грошей та бути успішним.
Наприкінці 2000-х я взагалі не знав, що ІТ в принципі існує.
Для мене поняття бізнес та підприємництво було більше пов’язано з шаурмою, з базаром, бандити.
Я ніколи не зустрічав бізнес-літератури, я ніколи не бачив жодних бізнес-історій. Мені колись в дитинстві мама розповіла про Білла Гейтса, але це було таке — абстрактне.
В мене профіль на FB з’явився тільки в 2012 чи 2013 році. Тому я фізично навіть не підозрював про існування ІТ чи стартапів.
В табачці в мене була мрія — винайти перші нешкідливі сигарети. Якщо ні, то була і альтернатива: стати першим СЕО British-American Tobacco на Марсі.
Можливо, що одна з них могла перетворитися в реальність, але це перетворення зайняло б 20-30 років. А я вірю, що за цей час можна ще багато чого корисного зробити.
У 2014 почалася війна. Гривня девальвувала. А моя зарплата була у гривнях. І стало жити важче.
Я тоді працював в центральному офісі і зрозумів, що корпоративне життя складне, і потребує більше політичних навичок, ніж в мене тоді було.
А я був дуер.
Тому подумав, що треба спробувати себе в ІТ-світі, який мені здавався біль гнучким.
На той час мені було 25, я вже був 7 років в компанії і розумів, що щось йде не так. Треба щось змінювати.
Я віддав службове авто, страхування, всі мене питали, куда я взагалі йду — «на вулиці тебе з’їдять вовки».
Я почав шукати роботу в ІТ в якості проджекта, а мене нікуди не брали. Хоча у меня був непоганий менеджерський досвід: я пройшов Міжнародну програму підготовки топ менеджменту, де практикувався в маркетингу.
Можливо, я б побудував швидку кар’єру в Softserve чи чомусь подібному. Але ні.
Коли зрозумів, що проджектом шансів немає, ще спробував пошукати роботу в якості маркетолога. Почав їздити по хакатонах, брати участь в ІТ-конференціях, крутитися в тусовці.
Вдалося. Я знайшов роботу в стартапі в Києві, а жив тоді у Львові.
Я приїхав.
Але коли я постукав, офіс був зачинений. А потім прийшов якісь розробник і спитав: а ти хто?
Я відповів: «Новий маркетолог».
Він: «Ооо, тебе ще не вистачало».
Виявилося, що компанія тоді була вже практично зачинена і у них майже не було грошей.
Офіс — то був підвал на Подолі і жив я також в підвалі (квартира на м. Васильківська на цокольному поверсі).
«Блін, сім років працював, вибирав, куди та як далі… і ось!»
В мене було 60 грн у кишені. Я пам’ятаю ситуацію, коли йшов додому і на Васильківській в метро стояв жебрак та просив гроші. Я перерахував приблизно, скільки, в нього було грошей. І сказав собі: «Більше ніж в мене зараз!».
Я зрозумів, що є два типи ринку: продуктовий ІТ та аутсорс. Продуктовий ринок на той момент був досить слабкий з точки зору росту капіталу та наявності внутрішнього ринку. А маленький аутсорс (до 200 людей), як мені здавалося тоді, мав дуже багато якихось «dev-шопів» — Петя-софт, Вася-софт, які в принципі не несуть ніякої цінності або бренду.
А я прийшов з корпоративного світу, де бренд завжди був на висоті. І подумав: а якщо зробити аутсорсингову компанію з класним брендом, яке буде розробляти продукти на замовлення під ключ?
Чому б ні? Є шанс.
Я знайшов перший проєкт на біржі з пошуку роботи UPwork. На $15К. На той час для мене це були нереальні гроші.
Десь місяць я його шукав і в мене нічого не виходило.
Пам’ятаю, як ліг на стіл і сказав: «Так все, кого ти намахуєш, чувак! Йди на роботу!»
Тим більше в мене тоді був офер від однієї корпорації — на хороші гроші на той час зі службовим авто.
Але я зібрався і написав лист чуваку з Австралії, дуже в цей лист вклався. І він відповів. Став моїм першим проєктом.
В стартапі, який розвалився, були розробники. Я запропонував їм роботу. Ми зняли офіс на Великій Васильківській. Я та два програміста, які погодилися зі мною співпрацювати.
В мене ніколи не було ІТ-проєктів і я виступив його продакт-менеджером.
Ми ще дописували код в проде, а клієнт не попередив нас та просто запустив продукт. Почалася його реклама. Люди заходили, але нічого не працювало. А мої розробники звільнилися.
Був жорсткий фейл. Я відкривав Python/React на вихідних і вже самостійно фіксив якісь баги.
Незважаючи на те, що проєкт технічно був провальний, за півтора місяця він заробив для його власника $100К.
Його функція: підготовка до лікарських екзаменів в Австралії. На той час люди багато платили офлайн-репетиторам. І тому онлайн-тренажер був їм дуже цікавий.
До речі тоді з’явилося наше кредо: requirement first. Помилки та баги в коді, як виявилося, з’являються ще на етапі складання вимог до продукту.
Другу версію онлайн-тренажеру ми розробили бездоганно: два роки тисячі людей користувалися цим продуктом, без жодного багу.
Після цього я зрозумів, що можна шукати замовників, якім був потрібен грамотний продакт та інжиніринг, і якось масштабувати цю історію.
Але сам я зробити це не зможу, треба зібрати команду, щоб побудувати компанію. До нас приєднався мій наявний партнер — СТО Андрій Ковальчук та ішні колеги.
За перший рік (2018) ми виросли з нуля до 20 людей. На наступний рік ми збільшили дохід в 2 рази, у 2020 наша виручка виросла ще в три рази.
На кінець року в нас було 22 проєкти! Для компанії нашого розміру (60-70 людей) це було дуже багато.
Ми заповинили форму на Clutch. А в 2021 році вийшов звіт, ще ми перша в світі компанія серед веб-девелопменту за темпами зростання (197%).
Це завжди була проблема. Якщо зараз в компанії працює десь 70 людей, то за час існування, як ми підрахували, з нами співпрацювали десь 250 людей.
Люди приходили, швидко росли — півроку йшло за два. І тому що вони швидко отримували досвід, їх швидко хантили. А ми наймали інших.
Департамент юстиції Каліфорнії, дуже крутий проєкт, який ми вже завершуємо. Це система для видачі та керування ліцензіями на продаж тютюну в Каліфорнії. Вона охоплює всі ліцензії в Каліфорнії, які видаються торгівельним точкам з продажу тютюну. Поліція і податкова можуть зайти в систему і подивитися, чи є продажі товару легальними.
Цей рік — він, напевно, найскладніший з точки зору управління компанії. Ми були добре підготовлені до війни: будинки в горах, супутникові телефони, старлінки, їжа, машини для евакуації.
Але була інша проблема: ми увійшли у війну з роздутою структурою для хороших часів. Купа бізнес-аналітиків, бенчі для нових проєктів.
А цього року акцент потрібно було ставити на sales. Команди не було. Наявні командні гравці також не змогли шивдко зібратися та адаптуватися до нових умов і почати покращувати ситуацію.
Це дуже відрізняється від минулого року, коли у нас була черга з клієнтів. І ми усі сили кидали на рекрутмент. Всі казали: «Ок, даємо, скільки скажете: 10К за розробника… 12К…».
А тут — війна, і ти вже нікого не звільнеш, вже негарно.
Перші три місяці все йшло гладко, а догнало нас в червні — відвалилася дуже велика кількість клієнтів.
Причина здебільшого — світова криза.
Цей рік — ми більш соціальна кампанія, ніж підприємство. Весь прибуток витратили на різні соціальні ініціативи. Тільки на бенч ми витратили біля $250К. А також витрачали на проєкти для армії та ініціативи по підтримці співробітників.
Минулого року людям, які у нас зараз на бенчі, знайшлася б робота за годину. Зараз ми синьорним розробникам місяцями не можемо знайти роботу.
Я знаю компанії, у яких відпало 100% доходу. Знаю компанію на 700 людей, у якої нещодавно відвалився проєкт на 200 людей.
До того ж дуже часто клієнти питають: «Чи є у вас розробники не в Україні?». Кажуть, якщо вивезете їх, то готові працювати.
Я називаю ситуацію на ринку зараз так: «Йде метеоритний дощ. І стоять люди по полю. І в кого не потрапили кажуть: «Та все нормально, все добре!». А ті, в кого потрапило, вже нічого не говорять.
Такий собі Don’t look up!
Я був на багатьох дзвінках з моїми клієнтами-американцями. І всі говорять: «Рецесія… рецесія… рецесія». А наш давній партнер каже: «Від усіх його адвайзерів порада — все продавати, сидіти з кешем та не рухатися, поки рецесія не пройде».
Всі кажуть, що 2023 рік буде неймовірно складним.
Ми коли починали компанію, ми дуже багато зіштовхувалися з продуктовим «сексизом».
«О, класний хлопець! Чим займаєшся? А… аутсорс…».
І це не гемблінг якісь або едалт контент. Це індустрія буде після війни, скоріш за все, драйвером ВВП номер один. А також основний драйвер створення робочих місць в IT. І про це замовчують.
Я думаю, що українцям інколи не вистачає навичок підкреслювати наші сильні сторони — те, що ми робимо добре. Так, це аутсорс. Але цього непотрібно соромитися. Це крутий легальний бізнес.
А якщо взяти українські медіа, то про український аутсорс пишуть не частіше, чим про якусь пиріжкову.
