Ви знали, що за «Матрицею» існує релігія? Вона ставить під сумнів реальність світу, що вкрай актуально на тлі розвитку метавсесвітів

Фільм «Матриця: Воскресіння», що вийшов наприкінці 2021 року, не став якимось надприродним одкровенням, та й просто як художня робота не блищав вишукуваннями. Натомість він підігрів інтерес до головної франшизи сестер Вачовскі. На стику тисячоліть вона ґрунтовно вплинула на кінематограф та індустрію розваг загалом, задавши нові стандарти для графіки, режисури й ідейного наповнення вигаданих історій.

Причому зі смислами в «Матриці» виявилося так добре, що її ідеї живуть досі, а сам сюжет аналізують ыз боку нейробіології, християнства, міфології та багатьох інших течій. Одне з них трилогія породила й сама, а називається воно матриксизмом, або «шляхом Обраного».

Ми вивчили, як з’явилася ця релігія, головні ідеї якої закріпилися в інтернеті та культурі загалом. І чудово перекладаються на реалії 2022 року.

Матриксизм — що це та звідки з’явилося?

Головний герой серії «Матриця» — програміст Томас Андерсон, також відомий під псевдонімом Нео. Якось він дізнається, що світ довкола нього — лише ілюзія, створена машинами. Насправді все людство використовують роботи як харчування для себе. Лише частина людей, які усвідомили нереальність «звичайного» світу, борються за свободу.

Під час сюжету виявляється, що Нео — Обраний, якщо вірити пророцтву, і саме він звільнить людство від гніту машин і розплющить йому очі на правду про світ. При цьому суть пророцтва та його справжність залишаються під сумнівом до самого фіналу трилогії. У результаті Нео сам повинен вирішити, що реально для нього, а також яке майбутнє хоче для всіх людей.

Успіх «Матриці» виявився колосальним. Кожна частина трилогії окупилася в кілька разів, багато прийомів із фільмів Вачовські згодом запозичили відомі режисери, а кількості посилань на «Матрицю» в інших творах і зовсім не порахувати. Лише один мультсеріал «Сімпсони» посилався на історію Нео щонайменш із десяток разів.

Остання частина «Матриці» вийшла 2003 року. Уже тоді серія стала надпопулярною і до того ж поповнилася грою Enter the Matrix, аніме-антологією The Animatrix, серією коміксів та офіційним скрінсейвером для Windows та MacOS. При цьому з виходом «Матриці: Революція» висока думка про франшизу критиків і глядачів дещо зіпсувалася, оскільки фінальна частина ніби проміняла свою ж філософію на екшн і банальну битву «добра проти зла». Як результат — 47 балів на сайті Metacritic.

Матриксизм виник уже влітку 2004 року. Його створила група анонімних користувачів через сервіс GeoCities від Yahoo. Сервіс дозволяв робити власні сайти за допомогою доступного конструктора.

На офіційній сторінці матриксизму йшлося не лише про релігійну течію, а й пропонувалося додатково купити супутні товари (наприклад, томики «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше) та поспілкуватися з однодумцями. Також на сайті закликали до поширення ідеї матриксизму: у маси пропонувалося нести її символ — японський ієрогліф зі значенням «червоний», узятий з аніме The Animatrix.

Наразі сайт вже повноцінно не працює, але залишилася його архівна копія. Саме завдяки ній можна дізнатися про основні постулати матриксизму як вигадану релігію.

Від макаронного монстра до Чувака — що за вигадані релігії?

Точну кількість релігій у світі підрахувати практично неможливо. Згідно з дослідженням Університету Мічигану, ще 2005 року їх налічувалося понад десять тисяч — і число згодом лише зростає. При цьому 84% віруючого населення планети відносять себе до найпопулярніших релігій: християнства, ісламу, буддизму чи індуїзму. Окремо виділяють місцеві віросповідання численних поселень та громад.

У 16%, що залишилися, входять різні релігії, причому деякі з них досить неординарні. До них відноситься пастафаріанство — віра в Літаючого Макаронного Монстра. Зародилася вона як протест фізика Боббі Хендерсона проти рішення ввести у штаті Канзас (як альтернативу стандартному вченню про еволюцію) курс «Розумного задуму», який просуває ідею зародження життя якимось вищим творцем.

З найбільш божевільних прикладів — релігія «Всесвіт», що поєднує уфологію і християнство. З неї пішла теорія про розумних ящурів, які хочуть захопити Землю і таємно керують суспільством. А дискордіанство ставить на чолі всього хаос, що докорінно відрізняє його від інших релігій, які прагнуть якось упорядкувати дійсність. Зв’язків із сервісом Discord, до речі, тут жодних.

Релігії часто адаптують чи взагалі створюють із нуля для всіляких художніх творів. Їх настільки багато, а вплив їх часом настільки великий, що професор соціології та дослідник впливу сучасної культури на суспільство Адам Поссамай у своїй книзі запровадив термін «гіперреальної релігії».

При цьому закономірно, що найбільшого впливу набули гіперреальні релігії, що ґрунтуються на максимально популярних франшизах. Завдяки «Зоряним війнам» (особливо концепції Сили і мідіхлоріан) з’явилася релігія джедаїзм. У її основі лежить спільність всього у Всесвіті. Джедаїзм виявився настільки популярним, що під час одного з переписів віросповідання в англомовних країнах багато хто вказав його як свою релігію.

Ще один яскравий приклад — толкієнологія, тобто віра в правдивість «Володаря кілець» та «Сільмарилліона». А в штаті Арізона можна знайти справжню Церкву Ктулху, члени якої вірять, що Стародавні з творів Говарда Лавкрафта існують насправді. Список можна продовжувати дуже довго і поповнити його, скажімо, боконізмом з роману «Колиска для кішки», Церквою Зцілення з гри Bloodborne та фременами з циклу «Дюна».

Загвоздка в тому, що не кожна гіперреальна релігія може втілитись в реальності через обмеження, накладені на неї першоджерелом. Ті ж сектанти з «Дюни» тісно пов’язані з вигаданою речовиною спайс на планеті Арракіс, а основа постулатів Церкви Зцілення лежить в експериментах із кров’ю надприродних істот. У звичайному житті все це просто неможливо.

З іншого боку, гіперреальною релігією може бути те, що у оригіналі релігією не було зовсім. Найяскравіший приклад — дудеїзм, заснований на принципах життя Чувака з фільму «Великий Лебовскі». Прихильники цієї релігії впевнені, що ідеали головного героя зародилися ще за часів перших цивілізацій, а дотримувалися їх відомі особистості на кшталт Епікура та Ісуса Христа.

Виходить, що для становлення гиперреальної вигаданої релігії необхідно спиратися насамперед на деякі висновки чи погляди світ. І матриксизм цілком підходить під таку тезу, адже нехай він зародився на основі науково-фантастичного кіберпанку-всесвіту, його основні догми цілком застосовні і для об'єктивного світу.

Основні тези матриксизму — не просто віра в панування комп’ютерів

Знаючи подробиці сеттингу «Матриці», можна припустити, що проповідує матриксизм. Начебто це віра в те, що світ довкола — лише комп’ютерна симуляція. Насправді все трохи складніше.

Самі послідовники не дають чітких настанов, натомість закликаючи людей ознайомитися з «Матрицею» і самому зробити всі висновки. Це споріднює течію з реформацією протестантів у Європі 16 століття, під час якої людей закликали по-новому поглянути на релігію, але не нав’язували конкретні ідеї.

Релігія втілює в собі гіперреальність, тобто вигадки у форматі телебачення, радіо, кіно, інтернету та іншого, які впливають на людину так само, як і повсякденна дійсність. Для кращого розуміння концепції гіперреальності засновники матриксизму радять прочитати трактат Жана Бодрійяра «Симулякри та симуляція».

При цьому кілька конкретних догм матриксизму все-таки є. Їх можна звести до таких тверджень:

• пророцтво про Обраного, що обіцяє апокаліпсис, — реальне;
• психоделічні наркотики можна використовувати як священне таїнство;
• реальність слід сприймати багаторівневою та суб'єктивною;
• варто зберігати вірність принципам як мінімум однієї зі світових релігій до приходу Обраного.

Матриксизм не забороняє і навіть заохочує причетність послідовників до інших світових релігій. По суті, «шлях Обраного» — це лише доповнення до існуючих догм, що ще більше ріднить течію з філософією чи субкультурою.

Ідея пророцтва про Обране щільніше пов’язує матриксизм та реальні релігії. Найближчий аналог — друге пришестя Христа. А ось щодо психоделічних наркотиків складніше. Засновники «шляху Обраного» чіпляються за сцену, в якій Морфеус пропонує Нео вибрати таблетку. У початковому варіанті сценарію Нео порівнював червону пігулку з мескаліном — сильним психоделіком, що викликає галюцинації та спотворення розумових процесів.

Вшановують психотропні речовини в матриксизмі настільки, що одне з офіційних свят релігії — 19 квітня, цього дня 1943 року хімік Альберт Хофман першим в історії спеціально спробував ЛСД. Ще одне свято потрапляє на 22 листопада і називається «День пам’яті та рефлексії», а пов’язане воно річницею смертю Джона Кеннеді.

Існують у матриксизмі і кілька правил, яких повинні дотримуватись всі послідовники:

• фотографії людей не можна використовувати для реклами та маркетингу будь-якого роду;
• порнографія прирівнюється до проституції та повністю заборонена;
• будь-які форми розповсюдження цифрового контенту схвалюються;
• одностатеві шлюби дозволено, але пари з двома чоловіками не можуть виховувати дітей;
• дозволяються всього п’ять форм шлюбу: між чоловіком та жінкою, між чоловіком та двома жінками, між двома чоловіками та жінкою, між двома чоловіками, між двома жінками;
• всі професійні спортивні змагання скасовано.

Витоки матриксизму у філософії та релігії

Самі засновники матриксизму стверджують, що релігія заснована не лише на серії «Матриця» та світогляді сестер Вачовскі. До «засновників» течії також приписують Олдоса Хакслі («Про чудовий новий світ»), Клайва Стейплза Льюїса («Хроніки Нарнії») та Абдул-Баху, які «спиралися на плечі гігантів» на кшталт Ісуса Христа та Будди. Автори сайту матриксизму при цьому воліли залишитися анонімними.

Тут варто окремо виділити Абдул-Бах. Це релігійний діяч, який у своїй книзі «Проголошення загального світу», випущеної 1912 року, кілька разів використовував слово «матриця». Також Абдул-Баха згадував вираз «на початку життя, людина була лише ембріоном у світі матриці». При цьому жодних додаткових пояснень автор не дав, але й таких розмитих фраз вистачило, щоб пов’язати його роботи з матриксизмом.

Люди ще із зародження цивілізації задавалися питанням, чи реальний світ навколо нас. У світогляді ацтеків вважалося, що реальність — лише книга чи картина божества Теотля. В індійських віросповіданнях існує поняття майя — особливої сили чи енергії, що приховує справжню сутність речей. А в даоській книзі «Чжуанцзи», написаній у третьому столітті до нашої ери, притча «Сон про метелика» стосується ірреальності життя.

Більше грунтовно питання симуляції дійсності намагалися обміркувати філософи Стародавню Грецію, особливо — Платон. Його міф про печеру припускає, що людина бачить не справжню природу речей, а лише їхню «тінь». І потрібні величезні зусилля, щоб зірвати «окови», вийти з «печери» і нарешті пізнати справжню природу світу.

Але побачене людина може і відкинути, повернувшись до комфорту «тіней». Саме так у першій «Матриці» вчинив Сайфер, який зрадив людей і вступив в угоду з машинами задля безтурботного життя всередині симуляції.

Окремо філософ висунув теорію форм, за якою звичайний світ речей — це щось нереальне, а істина полягає лише у світі ідей. Саме Ідеї або Форми (Платон виділив їх в окремі сутності, тому в даному випадку це власні імена) утворюють Всесвіт, а предмети навколо нас — лише імітації.

На «Матрицю» та матриксизм також сильно вплинула філософія Іммануїла Канта, зокрема працю «Критика чистого розуму». Його основна думка полягає у припущенні, що існує певний світ справжніх речей, які неможливо пізнати через досвід та почуття. А звична реальність формується лише завдяки нашим думкам.

У першому виданні «Критики чистого розуму» навіть зчитувалися ідеї фантастичного ідеалізму, які зводяться до існування умовного світу-симуляції, створеного буквально нічого. І навіть думки та почуття можуть бути лише частиною цієї симуляції.

Окремо Кант виділяв думку, що з розуміння істини людина має сама її переслідувати, зробити свідомий вибір і засумніватися у реальності. Це вимагає величезних зусиль, тому на таке піде не кожен.

Так само і в «Матриці» багато людей просто упокорилися зі своєю долею, не бажаючи й думати, що знаходиться за межами світу-симуляції. Матриксизм у цьому плані волає до ідей Канта і спонукає вийти за межі звичної дійсності — за допомогою психотропних речовин або просто активними роздумами.

Ще одне джерело натхнення — робота філософа та вченого Рене Декарта «Роздуми про першу філософію». Перший же розділ трактату присвячений розумовому експерименту, в якому Декарт припускає, що вся реальність навколо нас і навіть ми самі лише ілюзія, створена якимось Злим демоном.

У «Матриці» Злий демон — це машини, які ув’язнили людей у штучній реальності. У матриксизмі ж сама звична реальність з її нормами та шаблонами. Враховуючи, що Злий демон — все-таки абстрактна концепція, а не конкретний персонаж, то догми «шляху Обраного» загалом досить чітко дотримуються цієї ідеї Декарта.

З концепції Злого демона зародився ще один вид розумових експериментів, безпосередньо пов’язаних із симуляцією реальності. Він отримав назву «мозок у колбі». Його вигадав американський логік і філософ Хіларі Уайтхолл Патнем, представивши наукову версію експерименту Декарта.

Основа полягає в наступному: весь наш світ можна теоретично описати лише послідовністю електричних сигналів, які передаються в мозок. І якщо їх правильно підібрати, то в людини зникне можливість зрозуміти, чи живе вона насправді чи давно стала лише «мозком у колбі». Ідея «мозку в колбі» виявилася досить популярною, а у поп-культурі на неї посилаються регулярно.

Якщо підійти до матриксизму з боку релігії, найближчим аналогом виявиться християнство. На нього спиралися і сестри Вачовські під час створення оригінальної «Матриці». Образ Нео часто пов’язують з Ісусом, Трініті одержала своє ім’я від Святої Трійці, а сама концепція Обраного, покликаного врятувати світ, бере свій початок у вірі людей у найвище провидіння та спасіння.

Проте сама «Матриця» торкається також тем, пов’язаних з індуїзмом, буддизмом, гностицизмом і іудаїзмом. Ймовірно, саме тому послідовники матриксизму схвалюють усі основні релігії — адже так само до них належали Вачовські у першоджерелі.

В’янення та переродження матриксизму після «Матриці»

Як самостійне протягом матриксизм проіснував відносно недовго. «Шлях Обраного» зародився вже після піку ажіотажу навколо «Матриці». Нехай у 2005 році ще вийшли дві нові відеоігри (The Matrix: Path of Neo і The Matrix Online), особливого народного кохання вони не здобули. Так що сама основа матриксизму на момент появи течії почала в’янути.

Активною діяльністю послідовники «шляху Обраного» також не відзначилися. Нехай можна знайти фотографії із символом матриксизму з різних країн, але далі за це справа особливо не пішла. Заклики розповсюджувати ідеї релігії через іміджборди, форуми, бібліотеки та книгарні не допомогли.

Як заявляють анонімні засновники матриксизму, на піку налічувалося 2000 послідовників. Географія релігії поширилася від Австралії до США, але загалом зосередилася в англомовних країнах. Але що менше згадували «Матрицю» в інтернеті, то рідше виявляли себе і матриксисти.

Смертю течії вважається 2008 рік, а 2009-го припинилася підтримка сервісу GeoCities, на якому і хостили сайт матриксизму. При цьому, з появою новин про «Матрицю: Відродження», деякі видання почали намагатися розкопати щось про «шлях Обраного». Але всі сайти, пов’язані з релігією, давно знаходяться в архівах або взагалі недоступні.

Одним з останніх притулків матриксизму виявився гурт у Фейсбуці під назвою Matrixism. Вона була активною у 2017 році, а пости в ній у вільній формі передавали ідеали «шляху Обраного». Втім, у групі явно надто буквально ставилися до концепції Матриці як симуляції реальності.

Гурт залучив трохи понад 600 людей. Її засновник — Сафат Хуссейн із міста Дакка, столиці Бангладеша. Він запросив у групу багато своїх друзів, але чесно зізнався у розмові з редакцією, що матриксизм для нього — здебільшого жарт.

Тож станом на 2022 рік матриксизм можна вважати мертвим.

Утім, нехай «шлях Обраного» зник, його ідеї видозмінилися і цілком добре зараз почуваються. Вся справа в активному поширенні інтернету та загальному технічному прогресі за останні 20 років. Тепер у кишені у кожного є смартфон, який буквально може накладати симуляцію на реальність за допомогою AR-технологій, а саме словосполучення «увійти в мережу» почало звучати дещо дивно, адже в мережі ми майже постійно.

Сама ідея комп’ютерних симуляцій та «мозків у банку» стала одним із поширених стежок у поп-культурі. Тема симуляцій та гіперреальностей обігрується в іграх (SOMA, Observer, Cyberpunk 2077), фільмах («Першому гравцю приготуватися», «Вихідний код»), серіалах («Доктор Хто», «Чорне дзеркало») і навіть у більш незвичайних форматах на кшталт мю Бо Бермена «Дома».

Змінилося і ставлення до концепції симуляцій. Нехай їх все ще регулярно виставляють як щось потенційно небезпечне, комп’ютерні світи в поп-культурі також представляють методом спілкування, засобом розваги, робочим інструментом і просто втіхою для різних людей.

Чи реальний світ навколо нас?

Матриксизм — це певною мірою пародійна релігія, яка до того ж не пройшла перевірку часу у своїй первозданній формі. А ось суперечки про те, чи ми живемо в реальному світі чи симуляції, досить активно протікають останні кілька десятиліть. І однозначних висновків у них немає.

Гіпотеза симуляції в тому, що весь Всесвіт може лише результатом роботи комп’ютерної програми чи симуляцією іншого виду. Її популяризатором вважається шведський філософ та трансгуманіст Нік Бустрем. Свої основні тези він виклав у роботі «Чи живете ви в комп’ютерній симуляції?», яку звів до трьох тверджень, як мінімум одне з яких має бути правдою:

• ймовірність розвитку людства до постлюдської фази (тобто рівня технологій, коли ми зможемо самостійно створювати симуляції реальностей) вкрай мала;
• постлюдські цивілізації з вкрай низькою ймовірністю створюватимуть симуляції своєї еволюційної історії;
• ймовірність, що всі люди живуть у симуляції, прагне 100%.

Бустрем також побував на подкасті Джо Рогана, де розповів про свої ідеї трохи більше. За його словами, ідея «мозку в колбі» є надто ідеалізованою, адже і наш мозок може бути лише симуляцією.

Ідеї Бустрема підтримали деякі інші вчені. Професор економіки та соціальних наук Робін Хансон на початку «нульових» опублікував наукову статтю «Як жити в симуляції», у якій нереальність нашого світу взяв практично за даністю. У самому тексті акцент робився на порадах для тих, хто усвідомив своє існування у симуляції, але поки що не може з ним змиритися.

Професор філософії Баррі Дайтон підійшов до питання симуляції з етичного боку. Діяльність «Втрата невинності. Симуляційні сценарії: перспективи та наслідки» він вивів кілька вимог та умов до творців симуляцій. Наприклад, реальне життя Дайтон проголосив беззастережно різноманітніше симуляцій, а самі симуляції взагалі слід заборонити, щоб цивілізації мали гарантію, що вони вже не живуть в одній з них.

Ілон Маск теж одного разу висловився за підтримку гіпотези симуляції на подкасті у Джо Рогана. Він порівняв її з розвитком відеоігор, які одного разу мають стати настільки реалістичними, що їх неможливо буде відрізнити від справжнього світу. Для самого Маска існує всього «шанс один на мільярд», що людство, за певних умов, не живе у симуляції.

Щодо світу-симуляції висловився також астрофізики та популяризатор науки Ніл Деграсс Тайсон. До гіпотези він ставиться неоднозначно.

Одна з основних протиріч у гіпотезі симуляції Тайсон знайшов у наступному: всі гіпотетичні моделювані всесвіти з високою точністю відтворення здатні створювати такі самі всесвіти. І оскільки зараз цього не спостерігається, то ми все ще в реальному світі, або в самому кінці довгого ланцюжка симуляцій, коли нове відтворення перестало бути можливим. Останній варіант ще й обіцяє досить сумні перспективи для людства.

У гіпотези симуляції безліч критиків у науковому співтоваристві. Багато хто вказує на логічні помилки в роботах Бустрема, Хансона і Дайтона на кшталт посилань на свої аргументи, які утворюють «логічне коло», і порушення причинно-наслідкових зв’язків. Отже, в окремі наукові дослідження питання симуляції майже ніколи не переростає.

Спроби знайти серйозні докази таки робили. У 2012 році група вчених із США та Німеччини підійшла до питання симуляції з боку фізики. Вони планували довести, що структура простору симуляції у рази простіша, ніж у реальності, а сам світ-симуляція обмежений сіткою з певним кроком. Виявилося, що для моделювання кубічного метра матерії за всіма законами фізики знадобиться близько 140 років.

Іншими словами, поточний рівень розвитку технологій поки що не дозволяє серйозно зайнятися вивченням гіпотези симуляції. Тож питання про її справжність залишаються відкритими.

Короткий гід щодо симуляції, або як ставитись до заяв про те, що наш світ — віртуальна реальність.

По темі

Короткий гід щодо симуляції, або як ставитись до заяв про те, що наш світ — віртуальна реальність.

Метавсесвіт — це гібрид реального та віртуального світів. Що думає про вплив майбутніх технологій співзасновник криптобіржі Huobi Group

По темі

Метавсесвіт — це гібрид реального та віртуального світів. Що думає про вплив майбутніх технологій співзасновник криптобіржі Huobi Group

У Web 3.0 метасвіт створить робочі місця для мільйонів користувачів. Хто і скільки зможе там заробити?

По темі

У Web 3.0 метасвіт створить робочі місця для мільйонів користувачів. Хто і скільки зможе там заробити?

Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram

По темі

Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram