Хмельничанин Степан Танасийчук — автор ідеї застосунку «Повітряна тривога». Він займається розробкою вже більше 20 років і в проєктах його IT–компанії Stfalcon часто присутня соціальна складова. Як відбувалася розробка найпопулярнішого застосунку в Україні і чим сьогодні живе хмельницьке IT, читайте в нашому матеріалі.
Хмельничанин Степан Танасийчук — автор ідеї застосунку «Повітряна тривога». Він займається розробкою вже більше 20 років і в проєктах його IT–компанії Stfalcon часто присутня соціальна складова. Як відбувалася розробка найпопулярнішого застосунку в Україні і чим сьогодні живе хмельницьке IT, читайте в нашому матеріалі.
Я почав цікавитися IT в 1998 року. Тоді написав свій перший код. Нічого не розумів як це працює, але писав. Через рік–два вже зрозумів що відбувається (сміється). Я закінчив Хмельницький політехнічний коледж за спеціальністю «Комп’ютерні системи і мережі». Навчання продовжив у Львівській політехніці за напрямом «Метрологія та стандартизація», тому що не потрапив на бюджет по програмуванню.
Ще під час навчання в Хмельницькому працював в перших IT–компаніях міста. Тоді збирав і ремонтував комп’ютери, прокладав інтернет–мережі, тощо. З першого року навчання у Львові, я відразу влаштувався на роботу в сфері IT.
«Коли пішов на роботу у Львові, мені було 15–16 років. І мені в підпорядкування дали такого „здорового лба“ (сміється). Я був старшим за посадою, тому що мав досвід прокладання мереж, а він виконував те що я казав, був робочою силою».
Кілька місяців я прокладав мережі, а потім почалося навчання у Львівському політесі. Сказав компанії, що бачив їхню web-студію і що сам вмію програмувати та розробляти сайти. Так я почав працювати в web-студії.
«Я робив західноукраїнську банерну мережу. Це був мій основний проєкт, я його повністю переписав. На той час він входив в трійку найкращих в Україні».
Після цієї роботи я пішов на біржу freelance.ru і за кілька років ввійшов в ТОП–10 по web–розробці. Почав приймати багато замовлень. В 2009 році заснував власну IT–компанію Stfalcon. Тоді ж ближче познайомився зі своїм майбутнім бізнес–партнером Олександром Махометом (айтішник, Product Architect біржі Upwork — ред.). Ми заснували Fwdays — одну з найбільших етнічних конференцій в Україні, яка вже більше 10 років на ринку. На її основі сформувалася потужна IT–спільнота.
Ми починали з того, що розробляли web–сервіси. З першого року існування частково працювали на аутсорс/аутстаф, а частково — розробляли власні продукти.
«Наприклад наш додаток „Дороги України“ — відомий. Чи популярна гра „Останній блокпост“. Бізнес має бути не лише про гроші. Мене щось не влаштовує в навколишньому світі — і я змінюю цю штуку».
Десь в 2008 році я вирішив для себе, що хочу жити в Україні і щоб тут росли мої діти. Хочу щоб наша країна була конкурентною, комфортною для життя і щоб українці залишалися тут. І далі продовжували розвивати стартапи та IT–галузь.
До 2014 року у нас було багато проєктів з російського ринку, тому що я починав свій шлях з біржі freelance.ru. Того року ми повністю зупинили в рф будь–яку діяльність. Потім деякі клієнти почали казати, що вони проти путіна. Ми їх запитували «путін хто?» і «Крим чий?». Якщо тест проходили, то ми продовжували працювати. Але вибірково.
Поступово Stfalcon почала переключатися на європейський ринок, але виявилося, що це не так просто. Тому що коли твої девелопери не знають англійську на належному рівні і в портфоліо немає європейських проєктів, то тебе там просто не розуміють тамтешні компанії.
«За 8 років ми напрацювали портфоліо. Це і німецька транспортна компанія FlixBus, і французький банк Credit Agricole. Але і українських проєктів вистачає. Це Нова пошта, Київстар, Smilefood та інші».
Сама компанія Stfalcon стабільно зростала до 2016–2017 років. Ми відкрили київський офіс: в ньому працювало близько 30 спеціалістів. В Хмельницькому ця цифра становила 40–50 людей і на піці сягала до 80 фахівців. В якийсь момент ми мали проблеми і скоротили різко 20 людей. Тому що «відпали» деякі клієнти і проєкти. Зараз в компанії працюють 40–50 людей.
«В 2019 році у нас був ріст. Потім пішов COVID–19 і він припинився, тому що зупинявся бізнес наших клієнтів. Наприклад, сервіс Ticketsbox, який продає квитки на події. Концертів немає — частина розробників сідає на bench».
Якщо взяти книгу «Антикрихкість» Насіма Талеба, то за 8 останніх років у нас повно «чорних лебедів» (впливові явища, які важко спрогнозувати — ред.). Я жартую, що ми стали такими антикрихкими, що далі вже немає куди. Що ще має статися? Хіба що ядерна війна (сміється).
«У нас є люди, які працюють в компанії 10–12 років. Вони сиділи в укриттіі з ноутом, чекали ракетний удар і продовжували працювати. Щоб клієнти „не відвалилися“ і економіка України продовжувала працювати хоча б частково».
«Два моїх головні бізнеси — це компанія Stfalcon і конференція Fwdays. Також є IT Академія від Stfalcon. Вона виникла сама собою, коли у нас на бенчі був iOS–розробник i у нього класно виходило записувати різні навчальні відео».
Я йому запропонував зробити курси, тому що в Хмельницькому не було iOS–спеціалістів. Кажу айтішнику зі своєї компанії: давай наберем групу, будеш викладати і, можливо, когось потім візьмемо на роботу.
На роботу ми нікого не взяли, але групу випустили. Потім зробили курс для Android, frontend, тестувальні курси. Цим напрямком тепер керує окрема людина і тепер це бізнес–напрямок.
«За 6 років ми випустили більше 1 000 студентів. Сьогодні разом з Хмельницькою міською радою і мовною школою OLA ми запустили безкоштовні курси для переселенців і набрали 1 300 студентів».
На днях я дивився цифри: 85% бізнесу зупинилося, купа народу без роботи і їм потрібно якось жити і заробляти. Тому наше завдання як бізнесу — підтримувати українців і Україну. Всі мої знайомі перераховують прибуток на підтримку ЗСУ.
«Можливо, зараз хтось із бізнесів і думає про прибуток. Особисто я думаю про те, як відновити економіку України — щоб ми вийшли на ще вищий рівень, ніж був раніше. Сьогодні вже всі пишаються, що вони українці».
Війна застала мене вдома в Хмельницькому. 24 лютого я прокинувся о 7:50 ранку і дружина сказала, що росія напала на Україну. В місто Старокостянтинів, за 40 км від Хмельницького, почали прилітати ракети. Тривожні валізи у нас були зібрані. Загалом тривожність зростала поступово. Клієнтам з США і Європи розповідав, що не варто переживати.
Я повіз дружину з дітьми на кордон. Там чоловіків вже не випускали. Родина сказала, що без мене не хоче їхати. За день побачили, що Київ не взяли, стало дещо спокійніше. Ми поїхали до кума на Закарпаття і там зупинилися на перепочинок. І почали працювати.
«Ввечері я побачив що є проблема з сиренами. Я написав пост у внутрішній чат компанії: «@channel є проблема, що багато людей не чують сирену повітряної оборони, а в чатах-месенджерах треба без кінця сидіти, щоб не пропустити меседж давайте зробимо апку для сповіщень».
А наступного дня дізнався, що Хмельницька ОДА шукає хто може це зробити. Тобто одна та й сама ідея з’являлася в різних людей. Це значить, що додаток потрібний. Спочатку була думка, що у нас буде проблема з модерацією. І ми хотіли зробити застосунок типу ліхтарк — коли вмикаєш/вимикаєш за допомогою однієї кнопки. І подати його на модерацію, а потім лише додавати оновлення, які швидше проходять апдейти. Ми зробили такий застосунок.
«Постало питання як зробити так, щоб сирена звучала посеред ночі. Навіть коли у вас стоїть беззвучний режим. Я вже кілька років власник сигналізації Ajax, яка мене неодноразово будила, не дивлячись на налаштування „не турбувати“. Я почав шукати вихід на компанію».
Шукав через наше ком’юніті Fwdays, через соцмережі, через Спілку українських підприємців (СУП), до якої належу. Там мені дали мобільний номер Олександра Конотопського — CEO Ajax. Але його телефон був вимкнений. Через 10 хвилин мені почали писати розробники Ajax, що до них дійшла ця інформація.
«Ми зідзвонилися і вони пояснили що потрібні спеціальні дозволи в аккаунті розробника, які узгоджують і видають тиждень. Вони дозволяють надсилати критичні сповіщення. В Ajax сказали, що можуть опублікувати застосунок від свого імені, тому що вже мають ці дозволи».
До того ж айтішники Ajax запропонували допомогу з розробкою застосунку. Я зрозумів, що немає сенсу змішувати наші команди: це не була аж така велика розробка в технічному плані. Та і не було на часі між собою змагатися, тим паче якщо вони вже мали подібний досвід.
До спеціального чату додалося 40 спеціалістів Ajax. Як виявилося згодом, з них лише 10 були розробниками, решта — бізнес–аналітики, тестери, копірайтери. Тобто всі, кому було цікаво. Я — автор ідеї і керівник цього проєкту, Ajax — це технічна реалізація, без якої б нічого не було.
«Ми 2 дні фігачили майже без сну і перерв. Я навіть не знав хто є хто. Щось пишу в чат — мені відписує, той кого це стосується. Це як те відео, де перехрестя без світлофорів: купа машин і пішоходів, але ніхто не тараниться і не збиває нікого. У нас була та сама історія».
Почали о 12:00–13:00. Під вечір побачив перші скріншоти застосунку і вніс деякі правки щодо інтерфейсу, щоб зробити його простішим. Головний принцип — навіть моя мама має розібратися як ним користуватися. Тому ми залишили просто одну кнопку, по кліку на яку, можна було підписатися на сповіщення і обрати регіон. Після цього вона зникала і з’являлась кнопка «Відписатись». Двійкова, проста логіка».
З цією розробкою о 23:00 ми пішли в маркети, завантаживши її в магазини. Швидко пройшли в App Store, подавши лист для прискорення. А ось в Google Market «зависли». Я почекав до 03:00 ночі — нічого. Почав шукати людей з Google, хто може пришвидшити модерацію.
Спочатку була ідея, що це буде застосунок для всієї України. Тому що скрізь була проблема з тим, що не чули сирен. Хмельницька військова адміністрація дала контакти заступника керівника Департаменту цифрової трансформації, який розповів звідки приходить сигнал про тривогу, що далі відбувається, тощо.
Домовилися, що дамо їм інтерфейс, де вони зможуть вмикати тривогу. З Хмельницьким домовилися, що будемо ділити область на райони з можливістю давати тривогу на область загалом, або окремо на райони.
Потім підключилася Мінцифра і ми отримали контакти представників інших областей. У Вінниці нам сказали, що ділити повідомлення на райони міста немає сенсу, тому що неможливо точно визначити куди летить ракета і тривога подається на область.
І ми не поділили на райони. Але після першого релізу вийшло, що деякі міста (наприклад Суми) не вмикають тривогу в додатку, бо в них тривога тільки на місто, а не на область. Тому ми дуже швидко додали поділ на райони та міста/ОТГ.
Сама розробка першої версії додатку зайняла день. Наступний день підключали області і фіксити помилки. Я коли шукав контакт з Google, то додав до поста лінк на додаток. І його «розшерили» по чатам ОСББ: 40 000 хмельничан встановили собі застосунок. І почалися історії.
Ми тестуємо застосунок — вмикаємо/вимикаємо тривоги і тут розуміємо, що в нас вже 40 000 користувачів підписані на сповіщення! Тоді ми одразу додали «Тестовий регіон» і продовжили тестування вже на ньому. Трохи згодом Хмельницька міська рада взагалі написала в соцмережах, що додаток це — фейк, але ми не переймались, бо розуміли, що згодом вони напишуть, що помилились.
Наступного ранку в нас було вже 140 000 користувачів — додалась Рівненська і Вінницька області. На цій кількості «лягла» розсилка пушів і за наступні кілька годин ми повністю переробили це. Паралельно з цим новина про застосунок пішла в ЗМІ, хоча маркетологи Ajax всіляко це стримували, поки не було остаточного релізу.
«Та все ж новина вийшла у великих видань. І ми вже були змушені випустили офіційний реліз з повідомленням, що справді розробили застосунок. Звичайно, ідеально він не міг працювати, тому що зроблений дуже швидко. Але я наполягав на тому, що краще так, ніж ніяк».
В Черкаській області ми дещо застопорились. Там дуже хотіли офіційний лист від влади. Підключали різні контакти, але все рівно нічого. Люди щодня нас закидали повідомленнями, що додаток не працює в Черкасах і області. При цьому всі інші області вже користувалися додатком. Врешті–решт і Черкащина здалась і почала надсилати сигнали про тривогу в додаток «Повітряна тривога».
«Наша кнопка спрацьовує швидше, тому що у нас потрібно зробити один клік і все. А аналогова тривога це ціла послідовність дій + сама сирена запускається з затримкою».
Був кейс на Рівненщині, коли військові встигли зреагувати швидше саме завдяки тривозі з нашого додатку. За нашою інформацією це врятувало кілька десятків людей, бо проміжок часу від моменту старту тривоги, до прильоту ракет, був дуже короткий.
По Україні сьогодні 10–12 мільйонів людей отримують сповіщення з додатку. Також ми додали артобстріли і вуличні бої. Це зовсім різні алгоритми дій, на відміну від ракет. В ракети ще є час, щоб вона долетіла і її можуть збити. А в цих двох випадках загроза безпосередня.
Після цього в додатку будуть хімічна і радіаційна тревоги, і, можливо, бактеріологічна загроза. Зараз ведемо перемовини з ДСНС щоб все зробити правильно.
З початком війни в Хмельницькому стало набагато більше айтішників. Якщо на Закарпатті в 20 разів більше, у Львові — приблизно в 3 рази, то в Хмельницькому в 3–4 рази. Приїхали великі компанії. Наприклад, Luxoft перевіз 150 айтішників. У нас зазвичай компанії мають до 100 спеціалістів.
«Я, як голова місцевого IT–кластеру, планую зустріч з новими компаніями. Тому що їх реально більше, ніж нас. Хочеться обговорити певні „правила гри“. В першу чергу про чесний найм».
У нас IT–компанії — це від 20 до 50 людей в середньому. Це був якийсь свій затишний і невеликий світ. А в місті зараз «купа мастодонтів» і потрібно розуміти куди все це рухається.
«Коли в минулому році в Хмельницький зайшли EPAM і SoftServe, то перші у мене буквально „вигребли“ дизайн–відділ. Поки весною народ їв пасочку, EPAM повним ходом проводив співбесіди з моїми спеціалістами».
Приходить один дизайнер і каже що в нього оффер, керівник відділу — туди ж. Вони згодом перейшли в EPAM. Набрав нових — там сама історія. Але я — не кузня кадрів, ми формували експертизу дизайну 10 років. У нас і справді були класні дизайнери, тому що були складні і нетипові завдання, на яких вони швидко «прокачувалися». Можливо, EPAM і не спеціально, але просто у них був план набрати нових людей, от вони і набрали.
«Хмельницький — невелике місто в плані IT. Ми нарахували близько 1 000 айтішників. З них 150 — за яких варто боротися, приблизно 400 — середняки, інші — джуни».
Як IT–кластер ми також маємо допомогти вирішити наявні проблеми: налагодити роботу з міською владою, з освітнім сектором, тощо. Ми кілька років тому налагодили співпрацю з університетами — проводимо ярмарки вакансій, студенти знають про компанії кластера, ми беремо їх на практику. Не хочеться це ламати, а навпаки — хочеться додати нове.
Кількість роботи в IT зараз зменшується. Стало менше вхідних проєктів. Звичайно, за місяць цього не відчуємо. До кінця літа точно час є. Проте зараз точно загальмувала динаміку зросту — з минулої весни ми стабільно росли. Завдання номер один — втримати тих, хто є.
«Ми точно не збираємося нікого звільняти. Ті компанії, які під час війни мають якийсь cashflow і звільняють людей, я би їм пізд**єй качав. Поки все було добре, то тобі ці люди потрібні. Але тільки стало погано, то вони вже тобі не потрібні».
Зараз такий час, що потрібно об’єднуватися. Якщо ми будемо мати -10%, то окей — виплатимо на 10% менше зарплатні, але всім виплатимо. В кожного є родина, яких треба прогодувати. А якщо ще за кордон відправив, то це ще критичніше, тому що там потрібні кошти.
Більша частина спеціалістів Stfalcon сьогодні — з нашої IT Академії. Там ще під час навчання видно хто здібний, а хто ні. Перших ми наймаємо. Це лояльні до компанії люди, тому що вони закінчили при ній навчання. Ми бачимо кого беремо і розуміємо чи він впишеться в наші цінності. У нас нульова толерантність до ліні, всі реально «пашуть» і не кожен витримає. А коли переходять до інших компаній, то жартують що в них повний розслабон.
