Острівець світла. Як маленький ресторан KFC перетворився на коворкінг зі струмом для жителів Позняків. Репортаж
Disclaimer: цей текст — не реклама KFC. Він — про здатність українців шукати і знаходити виходи із будь-яких ситуацій. Переможемо!
Disclaimer: цей текст — не реклама KFC. Він — про здатність українців шукати і знаходити виходи із будь-яких ситуацій. Переможемо!
Уявіть собі ситуацію: ви прокидаєтесь зранку і нереально радієте тому, що у вашій квартирі є світло. Такий приємний гул холодильника, шепіт електроплити та омлету на сковорідці. Бо останні кілька днів ваші ранки були темними і холодними через йо*ану русню та іранських шахідів.
Більше того, «Укренерго» каже, що необхідності у спонтанних аварійних відключеннях електроенергії на сьогодні нема, і колеги на ранковому зідзвоні переконують, що сьогодні відключень не буде. Ви розслабляєтесь, заварюєте ароматний чай і починаєте працювати вдома, минаючи натовпи метро і не витрачаючи час на дорогу до офісу. Ось вона, улюблена робота тут і зараз тепер знову можлива!
Здавалося б. Ідеальна п’ятниця. Але ні.
Десь об 11.40 надії на ідеальну п’ятницю стають марними. Інформації про відключення немає, графіки тільки розробляються, але сидіти 5, 6 чи то 11 годин без світла, як бувало за останні тижні, зовсім не хочеться. Тож вирушаю на пошуки локації на районі, де є світло, а, відтак, інтернет. McDonald’s, де, зокрема, розташований центральний офіс компанії, не працює, зачинені усі кафе та ресторани і біля нього. Очевидно — світлом тут і не пахне.
Єдиний заклад, що «світиться» (я не про вивіску раптом що, вона якраз не «горить», а про наявність електроенергії взагалі) зазвичай на масиві під час аварійних, чи, як люблять казати чиновники, віялових вимкнень світла, — невеличкий ТЦ «Познякоff», в якому розташовані кілька магазинів та KFC.
Що ж, думаю, попрацюю під pepsi (кава в KFC несмачна). А далі — шок.
У закладі ніде яблуку впасти. Усі столи зайняті, біля терміналів — черги, ніби усі жителі Позняків раптом зголодніли і вирішили перекусити крильцями та бургерами. Звісно, таке можливо, адже в багатоповерхівках ти повністю залежиш від електроенергії. Нема світла — нема тепла — нема як нагріти чаю чи розігріти їжу.
Пишу колегам: нема де сісти в KFC, заклад ніби перетворився на офіс якоїсь IT-компанії — скрізь люди з ноутами. Так виникає ідея написати репортаж.
Помічаю хлопця за ноутбуком, біля якого є одне вільне місце.
Озираюся — майже за кожним столиком компанії дистанційних працівників. Хтось пише код, хтось — текст, хтось переглядає CRM, або ж редагує графіку.
Мій співрозмовник дуже чемно відмовляється представитися, аби не наражати на небезпеку компанію, в якій працює. Він — рорзробник, працює на проєкті для іноземного замовника і дуже шкодує, що не має можливості релокуватися кудись, де працювати можна стабільніше.
Нашу розмову підслуховує дівчина за сусіднім столом. За посмішкою стає зрозуміло, що їй також є що сказати.
Поки я йду замовити собі колу, до сусіднього терміналу підходять дві дівчини.
Я йду забирати на касу свій напій і намагаюся вияснити, як так сталося, що у закладі, на відміну від інших будівель, є світло. Та ні співробітники ресторану, ні прибиральниця, достеменно дати відповідь на моє питання не можуть. Лиш посміхаються, відповідаючи: «Магія».
Проходжу повз двох друзів-програмістів, і чую:
Питаю:
Тим часом десь углибині залу дівчина намагається вести робочий онлайн-дзвінок. Проте мережа нестабільна, і вона пропонує співрозмовниками вимкнути відео. А згодом і взагалі відключається. Ймовірно, таку кількість підключень мережа KFC_FreeWiFi відчуває нечасто.
А ось зайшов високий хлопець в окулярах — ну типовий айтішник. Уважно оглянувши залу, він знаходить свого товариша, поряд з яким смачно наминає бутерброд якийсь чоловік старшого віку.
Новоприбулий працівник «офісу KFC» терпляче вичікує, доки чоловік доїсть свій обід, і, ретельно протираючи столик вологою серветкою, присідає біля колеги.
Обличчя навколо подекуди змінюються. І я розумію, чому.
Три години роботи в KFC — і працювати тут стає майже нестерпно. Задуха, багато різних запахів, звуків, музика на фоні просто відключають мозок. А ще доводиться постійно переживати, чи не поцупить хтось із випадкових знайомих чи незнайомих твою техніку, та чи не займе твоє місце, поки ти відійдеш зробити замовлення, забрати його, чи навіть у туалет.
Втім, добре що принаймні так діджитал-генії можуть підтримувати свою працездатність, заробляти, донатити та наближати Україну до перемогти. І так, мабуть, у кожному місті чи селищі є такий собі оплот стабільності і світла, як наш KFC. Сподіваюся, закладів зі світлом вже скоро побільшає.