«Плюсів я не бачу». Як під час війни жити в різних країнах і ділити побут
За оцінкою ООН у справах біженців, за останні пів року приблизно 11 мільйонів українців покинули свій будинок і поїхали за кордон. Багато хто з цих мільйонів — сім’ї, які живуть на дві країни та бачаться лише через відеодзвінки.
Ми поговорили з деякими з них і дізналися, як вони обирали країну для життя, справлялися з бюрократією та тугою одне за одним, як підтримують зв’язок, планують спільний бюджет і до яких висновків дійшли в еміграції.
«За першої нагоди дочка з колишньою дружиною виїхали в бік Західної України»
Євген, Frontend Developer у 3 Screen Solutions
Коли почалася війна, ми з моєю дружиною вже були в розлучені, але добре спілкувалися та дбали про те, щоб наша чотирирічна дочка росла в коханні та турботі. Після розлучення дружина Ліза переїхала з Києва до Сум, а оскільки я не міг без дочки жити, поїхав за ними.
До війни ми жили як зазвичай: планували, як розвивати доньку, як самим жити далі. Коли розпочалася війна, у Сумах ситуація була незрозуміла. 12 березня, коли відкрилися перші коридори, ми довго не думали: за першої нагоди, як тільки з’явилася машина, донька з дружиною виїхали в бік Західної України.
За кілька днів до цього моя мама виїхала з Києва до Львова, там вони втрьох зустрілися та за тиждень разом поїхали до Словаччини. Тоді ще зовсім було не зрозуміло, як працює волонтерство, тож зупинилися у знайомих.
«Я тут у клітці, а вони там через паспорт»
Через місяць поїхали до Чехії, бо Лізі пообіцяли роботу. Але з роботою нічого не вийшло. Тоді вони подали документи до Англії за спонсорською програмою для українців. У Лінкольні їм надала притулок сім’я на чотири місяці, але з листопада вони вже житимуть окремо, в орендованій квартирі.
Паралельно в дочки Серафими закінчився закордонний паспорт, і новий вони зробити не можуть. Консульство зараз паспорти не видає, лише поставили тимчасовий штамп у паспорті. Виходить, що я тут у клітці, а вони там через паспорт.
Ліза працює, ходить на курси англійської мови. Мама також ходить на курси, але працювати не може — їй за станом здоров’я не можна підіймати важке.
Плюсів у цій ситуації я не бачу. Дуже важко, тужливо. Я в Києві все кинув, поїхав до Сум, щоби бути поруч із донькою, а тепер пів року без неї. Поки що, щоби донька була поруч, зробив собі татуювання.
Ми кожні два дні спілкуємося в Telegram. Переважно вранці, бо доброго ранку хочеться їй побажати. Вони мені постійно надсилають фотографії та відео. Але що це таке — дивитися, як твоя дочка росте через екран телефону?
Вона вже на 10 см виросла, доки я її не бачив. Дитині потрібен батько, а не телефонні повідомлення в цьому віці. Тим більше в нас із нею завжди були дуже хороші стосунки. Усі завжди відзначали, наскільки вона доросліша, ніж інші діти. Я про неї багато можу говорити, вона — сенс мого життя.
Не знаю, коли ми наступного разу побачимось. У нову квартиру вони зможуть переїхати лише в листопаді, а з’їжджати треба вже зараз, тож незрозуміло, де їм жити місяць. Думали над тим, щоби мати з дочкою сюди тимчасово приїхали, але треба оформлювати довіреність.
Якщо мама із Серафимою все ж таки приїдуть до мене, то тільки до Києва. Я відразу візьму відпустку на весь час, що дочка тут пробуде, і ми обов’язково придумаємо, як провести час.
«Під час переказу грошей на тисячі доларів втрачаю орієнтовно 15 тисяч гривень»
З огляду на те, що ми з колишньою дружиною вже якийсь час розлучені, ми маємо окремий бюджет. До війни я щомісяця просто так давав їм гроші, а зараз жоден бюджет уже не ведеться — просто надсилаю їм гроші на картку.
З цим великі проблеми. Я працюю за контрактом, у мене відкритий ФОП у банку. Отримую зарплату в євро, але, щоб отримати гривню, потрібно обов’язково обмінювати гроші за міжбанком, а у валюті не можна виводити за законом. Я продаю євро по 35, відправляю дружині у гривнях на українську картку, вона переводить у фунти, а це ще одна конвертація за Нацбанком. На тисячі доларів втрачаю майже 15 тисяч гривень.
Якщо й мені вдасться виїхати, маю сумнів, що ми залишимося в Україні. Адже ми у війні живемо. Я все життя хотів до Азії. Коли у 2014 році застав у Непалі землетрус у 8,5 балів, побачив, як вони всі згуртувалися, і захотілося туди переїхати.
Уся ця ситуація вчить пам’ятати своїх рідних і завжди бути ближче до них. Адже з усіма може статися будь-що, і ти думаєш потім: «Чому ж я так мало з ними зустрічався й так рідко їм казав, що я їх люблю?» У нас із дальніми родичами покращилися стосунки: тітки, дядьки — усі стали більше одне одному допомагати. Навіть із колишньою дружиною розбіжності пішли на задній план. Розумієш, що це все просто мішура, і все можна вирішити.
«З моменту повномасштабного вторгнення ми змінили кілька країн»
Злата, СМО у продуктовій Fintech-компанії
Наша історія почалася ще до повномасштабного вторгнення рф до України. На початку лютого ми виїхали з чоловіком за кордон на зимівлю, залишивши все в Києві.
Інформаційне поле було перевантажене новинами про можливе вторгнення, але ніхто до кінця не вірив, що це може статися. Усі наші рідні залишилися в Україні.
Ранок 24 лютого зустріли в Іспанії. З моменту повномасштабного вторгнення ми змінили кілька країн, і зараз осіли в Португалії. Під час вибору країни ми більше спиралися на приземленіші речі: клімат, рівень вартості життя, наявність соціальних контактів і те, наскільки активна українська діаспора. У Португалії наш пазл склався.
На виплати від ЄС ми не претендуємо, оскільки продовжуємо працювати віддалено, сплачувати податки в Україні та, звісно, донатити на ЗСУ.
З батьками я зідзвонююся щодня через месенджери. Іноді влаштовуємо відеодзвінки, це допомагає не втрачати відчуття близькості.
«Почала частково фіксувати свої доходи у криптовалюті»
Не можу сказати, що зараз виходить планувати. Швидше спільні мрії, що ми з рідними зустрінемося, коли все вщухне. За всі місяці війни сформувалося чітке усвідомлення, що найголовніше — це люди та людські життя.
Обрала його з багатьох причин. По-перше, зручність: я активний користувач Telegram, тому Any.Cash, у якому всі операції на відстані одного клаца, мене відразу підкорив. По-друге, обмін і виведення на карту відбувається всього за кілька хвилин. І що важливо, я виводжу гроші на картку своїм рідним без комісій. Немає додаткових активностей: тривалий час очікування, підтвердження транзакцій, як у біржах чи обмінниках. Крім того, якщо комусь із моїх рідних екстрено знадобляться готівкові долари, я зможу їм відправити USDT, а вони зможуть зняти готівку в одному з пунктів України. В умовах поточної ситуації в країні це також великий плюс.
Еміграція — щоденний вихід із зони комфорту. Ми вчимося бути гнучкішими — швидко адаптуватися під нові обставини, ухвалювати тисячу й одне рішення за стислий термін, розраховувати лише на свої сили. І найважливіше — бути вдячними за все, що є тут і зараз.
«Ми зрозуміли, що доведеться залишитися»
Віктор, СМО в криптокомпанії
Ми живемо за містом, біля Борисполя. У перші дні в нас дуже гриміло: орки швидко почали оточувати Київ, неподалік нашого будинку Бровари, до того ж Бориспіль — стратегічний об’єкт — тому ми відразу хотіли їхати. Але для того, щоб виїхати на Львівську трасу, треба перетнути весь Київ. Ми зрозуміли, що доведеться поки що залишитися.
У середині березня над нашим будинком збили кілька крилатих ракет, три доби невпинно працювала артилерія в районі Броварів. Тоді я вирішив, що життя дитини та дружини дуже важливі, тому відвіз свою сім’ю якомога далі від жаху війни, спочатку до Львова, а потім волонтери забрали їх до Польщі. Звідти вони поїхали до друзів до Голландії. Наступного дня я відвіз до Львова бабусю з мамою. Звідти вони поїхали до Німеччини. Так усі мої жінки опинилися за кордоном.
«З бюджетом були серйозні проблеми»
Я залишився тут і заробляв гроші на три сім’ї, щоби дати змогу їм добре жити в Європі. Життя в Голландії досить складне та дороге. Дружина поїхала саме туди, бо там мешкала її подруга, у якої вона змогла залишитися. Мама обрала Німеччину з тієї самої причини.
Спілкувалися із сім’єю через Telegram: регулярні відеодзвінки та листування. У Європі інтернет досить низької якості, тож із цим були складності. Найважливіше — це частіше телефонувати, кілька разів на день і в різних ситуаціях, тому що дуже сумно без сім’ї.
Я міг передавати кошти в USDT своїй дружині та мамі, а вони вже на місці переводили їх у євро без втрати курсу. Метод, коли ти виводиш на картку крипту й уже з гривневої картки розплачуєшся, там працює, але дуже велика проблема в Європі отримати готівку.
Десь у 80% випадків користувалися карткою — я виводив крипту через Any.Cash. Якщо потрібна була готівка — переводив USDT через той самий Any.Cash своїм знайомим у Європі, вони переводили в готівку їх у євро та віддавали моїй дружині. Якщо знімати з української картки, за кордоном жахливі комісії: ми із 600 євро платили 100 євро комісії.
Дружина з дитиною вже повернулися сюди. Мама подалася на посвідку на проживання та знайшла роботу в Німеччині. Потім отримали житло, тож зараз вони з бабусею живуть у квартирі, яку надає держава. Але однаково їм треба допомагати.
Досвід навчив мене того, що гроші потрібно тримати в різних баночках: частина грошей у мене зберігаються на депозиті, частина в облігаціях, акціях, крипті, стейбкоїнах і частина — готівкою у гривнях. Саме це дає змогу нормально почуватися, не обмежувати себе у витратах і розуміти, що попереду світле фінансове майбутнє.
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
Ліцензія видана ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 15.09.23 (рішення КРАІЛ №245 від 31.08.2023); ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 26.04.2021 (рішення КРАІЛ №150 від 12.04.2021); ТОВ «СПЕЙСИКС» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 08.02.2021 (рішення КРАІЛ №34 від 02.02.2021); ТОВ «ГЕЙМДЕВ» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 16.02.2021 (рішення № 47 від 10.02.2021).