Клопотенко та goodwine з ним. Як колишній топ робить бізнес на смітті

Від вареничної до гуманітарної допомоги

Артем почав кар’єру в 2002 році, як маркетолог у мережі вареничних. Там він побачив весь цикл, який проходить їжа: скільки готується, скільки викидається і т. д. 

«В хорошому закладі є технологічні картки. Наприклад, умовна картопля фрі не лежить більше 30 хвилин. Далі вона просто викидається, і таких відходів  багато», — пояснює Артем.

Набравшись досвіду, Миргородський стає директором з маркетингу одного з холдингів в Україні. Спеціалізація компанії — морська продукція. В асортименті — більше 100 найменувань, згадує наш герой. 

«І на цій роботі я бачив, скільки відходів і яке поводження з ними. Все це справляло на мене певне враження, яке накопичувалося», — каже Артем.

Згодом Артем переходить працювати комерційним директором до однієї з американських компаній. Після неї — створює з партнером власну консалтингову фірму. 

Але все змінилося в 2014 році. Коли в Україні розпочалася Революція Гідності. Артем просякнувся ідеалами Майдану. І почав витрачати на революцію власні заощадження, які заробив за роки кар’єри.

«Патріот до глибини кишень», — напівжартома-напівсерйозно дає собі визначення Миргородський.

Артем з однодумцями створив організацію, яка допомагала постраждалим під час Майдану.

«Коли Революція Гідності перемогла, то дипломати з інших країн шукали, кому з українців потрібна допомога. Вони знайшли нашу організацію. Ми відправляли літаками в Австрію, Чехію, Німеччину, Польщу сотні наших людей на лікування», — каже колишній топ-менеджер.

Після цього Артем зрозумів, що тепер не зможе «просто заробляти гроші». Разом з колегами він створює гуманітарну організацію для допомоги українцям — дітям Донбасу, хворим на коронавірус і т. д.

На «гуманітарне середовище» він витратив 4 роки свого життя.

«Чи правильно я зробив, що пішов з бізнесу? Це було бажання жити в країні, де не лише „бабки заробляються“, а і формується клас людей, яким не байдуже», — відповідає Миргородський на питання про свою мотивацію. 

Він наводить світовий приклад. Одну з найбільших історій волонтерства мають США.

«Скаути, пожертви, донати. Це країна, яка багато робить безкоштовно, і там є люди, які багато жертвують».

І додає, що в Україні, на жаль, ця культура втрачена. Меценатство у нас на низькому рівні, констатує колишній підприємець. 

Однак, на думку Артема, українське суспільство змінилося. Так, трудова, тимчасова міграція присутня. Але глобально все менше людей задумується про переїзд до інших країн. Такі люди розуміють, що в Україні можна будувати власну справу. Це розуміє і наш герой.

Екосвідомість і стартап

Після Майдану Артема запросив на роботу власник сайту з пошуку автозапчастин. Ресурс щодня мав 60 000 відвідувачів та мільйонні оберти. Миргородський займав посаду фінансово-інвестиційного директора. 

В якийсь момент, в одеській компанії прийшли до ідеї створити венчурну студію.

«Щось вкладає компанія, щось співробітник, і ми це починаємо просувати», — згадує Артем. 

Виявилося, що власник фірми, як і сам Артем, також займався сортуванням сміття. Разом вони придумали еко-стартап BioBin. В той час державна влада створила Український Фонд стартапів. BioBin відібрали до першого пітчу з кількох сотень проєктів. 

«В січні 2020 року я пропітчив. В лютому нам видали перші кошти», — згадує тодішній стартапер-початківець.

Всього компанія отримала $25 000. За $11 000 «запилили» продукт, решту витратили на компостери та логістику, розповів Артем. 

BioBin — це додаток-навігатор, який розповідає користувачам, як правильно сортувати відходи. Також в ньому можна спілкуватися з однодумцями, які займаються тим самим. 

В додатку ти вносиш літраж відра, в якому компостуєш. Наприклад, в Артема це 2,6 кг.

«Ця аппка показує скільки людина спожила продуктів, скільки з цього вийшло гумусу і скільки було зекономлено викидів вуглекислого газу», — демонструє роботу сервісу Миргородський. 

Крім додатку, Артем з партнером встановили компостери в трьох ЖК Києва. Таким чином зв’язали технології з реальним процесом компостування. Головна мета  їхньої компанії — це залучення суспільства до вирішення проблеми компостування.

«В Україні 42 000 полігонів для сміття, вони смердять і забруднюють середовище. Це все наша екосистема, яка напряму впливає на здоров’я», — пояснює Артем. 

Миргородський побачив, що є значний попит на подібну ініціативу. Але при цьому вистачало «мінусів». Головний з них — це несформований B2C сектор. У окремих людей немає багато відходів, а ті, що є — територіально розкидані. Крім цього, якість органічних відходів нижча, ніж в кафе та ресторанах.

Велика «сміттєва» гра

Артем отримав якісний фідбек в проекті BioBin. І зрозумів, що проблему варто вирішувати в оффлайні, а не в онлайні. Тому він вирішив зайнятися власною справою. Його вихід зі стартапу співпав з пропозицією компостування від компаній. 

«Мене осінило, що реальний бізнес в переробці — це B2B-сегмент. Я просто не туди завернув», — каже Миргородський.

За 2 тижні він розробив стратегію свого бізнесу. Далі підключив партнера Сергія, у якого були вантажні машини, працівники та 10 років у сфері перевезення відходів. 

«Я розумію, що, можливо, це ще майбутнє. Але глобально ти мислиш правильно, і я готовий вкладатися», — пригадує слова партнера Артем. 

У лютому 2021-го року ці двоє запустили компанію Green Age. У березні Миргородський почав домовлятися про нові контракти з компаніями. У квітні машини виїхали на робочі маршрути.

«По суті наш клієнт — це HoReCa — готелі, бари, ресторани. Також це супермаркети і виробники продуктів харчування. Це другий за розміром генератор харчових відходів в Україні після домогосподарств», — розповідає підприємець.

Окрім плати за послугу, компанії, які компостують, зазвичай прив’язують проблему відходів до свого маркетингу. До того ж, в них зазвичай є спеціалісти, які займаються відходами. Тобто це прямий партнер всередині компанії, пояснює Миргородський.

Щодо запахів сміття. Звичайно вони є, але не критичні, вважає підприємець.

«Але коли ти відокремлюєш органіку, то запахів менше», — констатує Артем.

Крім цього, компанія Миргородського займається так званим «глибоким» сортуванням. Це коли відділену вже неорганіку також розподіляють. Наприклад, відділяють скло від пластику, пластик сортують на кілька видів і т. п. Це здійснюється за окрему плату.

Клієнти і бізнес

Green Age впроваджує комплексне сортування у власні контейнери. Їх надають безкоштовно — транспортують, забирають, миють і повертають. Також надається безкоштовне навчання і тренінги для персоналу компанії-партнеру. Щомісяця Артем і Ко надає звіти про спільно виконану роботу.

«Ми налагодили сортування. Воно ще не ідеальне. Потрібно півроку-рік, що поставити повноцінний процес», — розповів герой.

За кілька місяців роботи підприємець підписав контракт з 8 клієнтами. Найбільший з них — мережа магазинів GoodWine в Києві. Другий — мережа кондитерських Honey. Це 4 точки в столиці. В пулі клієнтів — Воздвиженський готель, офіс GRES TODORCHUK і ресторан To Be. 

З останніх «підписантів» — київський ресторан Razzle Dazzle, виробник здорової їжі Eat Easy і ресторан 100 років тому вперед Євгена Клопотенка.

З кожним клієнтом є окремий Телеграм-чат, де відбувається постійний фідбек.

«Тут рукавички кинули в органіку. Або в неорганіку висипали ящик апельсинів», — наводить приклад переписок співвласник компанії.

Підприємець відмічає, що він продовжує навчатися сортувати разом зі своїми партнерами.

Артем каже, що зараз Green Age припинила підписувати нових клієнтів. Тому що йдуть переговори з ще більшими компаніями. На обслуговування 100 контейнерів.

«Якщо ми їх підпишемо, потрібно буде проводити реструктуризацію бізнесу. І працювати лише з цими гігантами», — розповів Миргородський.

Які саме це компанії, Артем не говорить, поки з ними не підписаний остаточний контракт.

Прямих конкурентів в Україні у бізнеса Артема зараз немає. Сьогодні він має 50 контейнерів, 30 з яких пішли на органіку. За перший місяць роботи, компанія прийняла на переробку 7 тонн органічних відходів. На маршруті курсує 3 машини. На різних позиціях працює 10 людей. Компанія навіть вийшла на перший невеликий прибуток в 20 000 — 30 000 грн.

Організація Артема забирає відразу сортовану органіку. Головна проблема — це змішання органіки і неорганіки. Бактерії дуже швидко поширюються на органічну фракцію і продукти псуються ще до сортування.

На базі контейнер з органікою пересипають у великий контейнер, де є листя і трава на дні. Потім пересипають суміш у спеціальні пакети і знову змішують їх з листям і травою. Накопичивши 20 таких великих контейнерів, компанія їх вивозить. Зазвичай, до фермерів, в яких органічні фракції докомпостовуються. 

Найцікавіше зараз навчитися сортувати так звану «суху фракцію». Хтось віддає багато кавової гущі і ми шукаємо місця її переробки в Житомирській області. Або — де переробити ламінований паперовий стаканчик, розповів засновник компанії. 

Культура сортування

Артем не навчався на сортувальника сміття. Вся інформація, на якій він будує бізнес — це самоосвіта.

«Я добре знаю англійську і дивлюся багато відео по компостуванню, також черпаю знання з різних зустрічей і конференцій», — ділиться підприємець.

Він додає, що найбільша культура сортування серед українських міст представлена у Львові.

«Сортує не лише саме місто, але і бізнес. Влада побудувала станцію компостування і дала можливість зі знижкою в 50% завозити туди сміття. Це стало вигідним», — пояснює Миргородський.

Додає, що Львів на 2-3 роки крокує попереду Києва.

Артем наводить статистику. Так, столиця генерує 650 000 тонн харчових відходів. Львів — 105 000 тонн. При цьому в Києві немає станції компостування. До того ж, у столиці падає 120 000 тонн листя, яке пріє, а не перегниває.

«Листя і трава мають підмішуватися в харчові відходи. І тоді виходить краща фракція компосту. Вони покращують кислотність органіки», — пояснив експерт.

Артем також шукає екофермерів, які використовували б таку «суміш» як удобрення на своїй землі. 

Кілька разів на тиждень Миргородський сам приїздіть на базу і сортує відходи. «Пересипаємо, передивляємося, викидаю непотрібні папірці з відходів. Коли працівники не встигають помити контейнер, його мию я», — розповів підприємець.

Ринок сортування і переробки зараз в Україні знаходиться в зародковому стані, каже Артем. Щоб завод прийняв матеріал для переробки, зазвичай потрібна принаймні одна тонна його ваги.

«Папір — від 100 кг, скло — більше 1 тонни, стретч-плівка — 1 тонна», — наводить дані Миргородський. 

Проте глобально, рівень переробки в Україні такий самий, як і в Європі, додає підприємець. До того ж, у нас є переробники, які працюють з так званим «хвостом» — найтяжчими для переробки матеріалами — пластик, обгортки цукерок тощо. Компанії їх переплавляють та роблять різну продукцію — від бруківки до лавок. 

«Рік-два ми вистоїмо, станемо лідерами і почнемо заробляти. Відбудуємо цю індустрію в себе», — підсумував наш герой.