підарські дрони

Ворог намагається створити ефект «килимового» бомбардування за рахунок дешевих засобів ураження дальньої дії. росія воює кількістю і це її стара школа, вона просто масштабує те, що працює. Їхня основна мета перевантажити систему ППО, змусити нас витрачати ракети, ресурси й час.

Але наша відповідь має бути іншою. Ми не можемо «переграти» кількість кількістю. Наша перевага в технологічності, у швидкому аналізі, точковому перехопленні, автоматизації рішень. Це єдиний шлях зруйнувати логіку масованого терору. Щоденні удари по 1000 цілей, ймовірно, для них поки що недосяжні, але атаки по 500–600 об’єктів раз на тиждень чи два це вже реальність, яка стає їхнім стандартним рішенням. 

У нас іде війна, яка висвітлюється в реальному часі — в соцмережах, ЗМІ, аналітикою з фронту. Тому, думаю, більшість тих, хто уважно слідкує за тенденціями, вже розуміє: росія активно рухається в напрямку створення «розумного» засобу ураження.

Маючи можливість працювати із деякими з цих елементів, я хотів би звернути увагу на кілька ключових напрямків, у яких росія модернізує «Шахед»: ройовий принцип — коли група дронів виконує завдання з розподіленням ролей і функцій. Це вже не просто «масований наліт», це координація. Зміна цілі або задачі вже під час польоту — дрон отримує нову команду в повітрі й переорієнтовується на іншу ціль. Це — спроба реалізувати елементи «мислячої зброї».

Найскладніше для них — зв’язок. І тут, на щастя, у них великі проблеми. росія досі не спромоглася повторити те, що давно вміють американські Tomahawk, тобто стабільну передачу нових завдань під час польоту.

Але найнебезпечніше, демократизація технологій. Сьогодні на OLX можна зібрати те, що раніше було виключно у компетенції спецслужб. Замість військового суперкомп’ютера,  звичайний побутовий NVIDIA-комп’ютер, і цього достатньо, щоб інтегрувати елементи ШІ в дрон. Це виклик, на який треба шукати відповідь вже зараз.

Оцінюючи наші поточні спроможності, треба чесно визнати: противник вже скоро почне тестувати спроби імплементації засобів джамінгу безпосередньо на одному з дронів, який супроводжує основну групу. Розуміючи наші дії щодо розгортання більшої кількості РЛС. Такий дрон може цілеспрямовано наближатися до позицій ППО й створювати локальні перешкоди, порушуючи супровід цілей. І якщо сьогодні це виглядає як фантастика, то завтра — це вже кустарний тест, а далі буде модуль, інтегрований у серійне виробництво.

Найбільш вразливими до таких модифікацій є якраз ті системи, які ми досі сприймаємо як «надійні». Наприклад, класичні ЗРК зі стаціонарними РЛС, можуть бути дезорієнтовані дронами з генераторами перешкод. Утворюється локальна «радіотінь», і РЛС або втрачає ціль, або наводиться на хибну.

Не менш вразливими є й мобільні РЕБ-комплекси, які не мають адаптивного алгоритму. Сучасний дрон зі штучним інтелектом не просто летить — він запам’ятовує. Згадаймо хоча б приклади з використанням мобільних модемів, які працювали як трекери — передавали координати, фіксували зони впливу РЕБ, а потім дані аналізувались і враховувались при повторному запуску. У підсумку — дрон вже в наступному вильоті облітає небезпечні ділянки або заходить з неочікуваного напрямку. Статична «еліпсоподібна парасолька» більше не працює. Противник мислить системно, грає в шахи, а не в шашки — і що важливо, діє на кілька ходів уперед.

Дельтаподібна форма з фіксованим кутом стрілоподібності — це хороше рішення для дальності й стабільного прямолінійного польоту, але абсолютно не придатне для динамічного маневрування. Я зараз не про фінальне пікірування на ціль, а про реальне ухилення від перехоплення. Така геометрія створює велику інерційність і повільну реакцію на зміну курсу. Тому навряд чи ми побачимо маневри, подібні до тих, які виконує ZALA. Проте часткове різке прискорення або набір висоти — цілком реальний сценарій, який може використовуватись як елемент базового захисту.

Ворог буде змушений шукати нову протидію і тут наше завдання не чекати, а випереджати. Масштабуючи засоби перехоплення, ми маємо вже зараз готувати для нього «сюрпризи» і не обмежуватись лише режимом погоні. Але все це можливо лише за умови автоматизації процесу, коли оператор лише дає команди, а не «літає вручну» за ціллю.

Чи з’являться теплові пастки або інші захисні рішення? Можливо, і з’являться. Але чим складнішим буде цей засіб у конструкції, тим більше він буде втрачати свою головну перевагу, логіку масового застосування. І ось тут — між вартістю і складністю — починається простір для нашої переваги.

Уся ця історія з дронами не про диво-ШІ чи «неможливість перехоплення». Це про вчасне виявлення. Головна проблема, з якою ми зіткнулися під час перших хвиль «шахедів», полягала не у браку засобів ураження, а у відсутності «очей», які могли б їх вчасно виявити.

Наші класичні РЛС ППО заточені під іншу логіку війни. Вони створювалися для боротьби зі швидкими цілями, крилатими чи балістичними ракетами, літаками, штурмовиками. Вони не заточені під повільні, низьковисотні, «тихі» БПЛА з малим ефективним відбивним полем. І це не помилка розробників, просто світ змінився швидше, ніж передбачалося в натівських презентаціях.

Тому перше, що ми маємо зробити, це навчитися вчасно бачити. Бо без виявлення немає перехоплення. Немає сигналу, немає команди. «Шахед» пролітає повз навіть там, де в нас формально є ППО. Тому пріоритет в інтеграції систем раннього виявлення, заточених саме під дрони: пасивні сенсори, тепловізійні станції, оптоелектроніка, акустичні датчики, низькообертові РЛС, системи сповіщення з автоматичною передачею цілевказання.

І ось тоді ми підходимо до другого кроку, під час котрого відбувається аналіз траєкторії, маршруту, динаміки. Треба не просто побачити ціль, а зрозуміти, звідки вона летить, який у неї профіль, чи є в неї супровід, чи це ройова тактика, чи поодинока ударна група. Бо під кожен сценарій потрібен свій інструмент.

Тому що перехоплення, це завжди вибір. І цей вибір починається не з ракети, а з правильної інтерпретації ситуації. Десь достатньо мобільної кулеметної групи, десь треба FPV на зустріч, а десь точка РЕБ або система спуфінгу. Але все починається з одного: побачити ціль вчасно.

Я б розділив логіку дій ворога на кілька окремих напрямів, які об’єднує одна мета, завдати максимальної шкоди.

Перший напрям, це постійний пошук ефективного варіанту корисного навантаження. Ми вже бачимо фугасні, уламково-фугасні, термобаричні варіанти. З’явилися дрони зі шрапнеллю, а також з бойовими частинами, що працюють із затримкою підриву, аби вразити рятувальників, або спричинити пожежу після удару. Вони експериментують. Їх ціль під кожну задачу окремий тип начинки.

Другий, тактика повторного удару, яка стала вже стандартом. Спочатку приліт, потім приїзд ДСНС або аварійних служб, і тоді другий, а іноді й третій удар. Це не випадковість, а відпрацьована система поведінки з урахуванням нашого алгоритму реагування.

І тут важливо зазначити: росіяни не просто граються з формою, вони цілеспрямовано реалізують концепцію підвищення ураження. І підтвердженням цього є збільшення ваги корисного навантаження з 50 до 90 кг. Це не просто «оновлена версія», а інший рівень загрози, на який треба відповідати комплексно: і технічно, і організаційно.

Насправді правило двох стін дійсно перестає працювати в умовах цієї війни. Ворог постійно збільшує щільність ударів і корисне навантаження своїх боєприпасів. Це стосується як ракет, так і дронів-камікадзе, що несуть у собі десятки кілограмів вибухівки. Вибухова хвиля, уламки, а подекуди й повне руйнування будівель, роблять перебування «всередині квартири» недостатнім для збереження життя.

Найнадійнішим способом захистити себе й родину залишається укриття. Якщо немає доступу до захищених споруд, варто заздалегідь визначити найбезпечніше місце в будівлі: підвал, коридор без вікон, бетонна ванна кімната. Але важливо пам’ятати: жодне імпровізоване укриття не дає такого рівня захисту, як спеціалізоване.

Так, ми вже бачимо перші спроби перетворити дешеві дрони на «розумну» зброю, додати камеру, алгоритм обходу РЕБ, навігацію без GPS. Але чи стане це стандартом? Лише якщо ми дозволимо ворогу діяти без тиску. Якщо ж працювати системно, з холодною логікою і стратегічним баченням, тоді наші дії змушуватимуть противника постійно витрачати ресурси на модернізацію, ускладнювати конструкцію, а отже виводити «шахед» із зони ефективної простоти. Наше завдання, зробити так, щоб логіка його використання втратила сенс.

Почнімо з простого: чи знаєте ви реальну статистику використання ударних дронів у прифронтових і прикордонних містах? «Крила Молнія», «Черніка», «Привет-82», масове застосування FPV-дронів. Це вже не сюжет із майбутнього, а щоденна реальність. Подивіться на відео ураження заправок у Херсоні, маршруток із цивільними на Сумщині й це все ще без повноцінної імплементації штучного інтелекту. Тепер уявіть, що відбудеться, коли ці дрони почнуть самостійно ідентифікувати людину, вести пошук цілі, ухвалювати рішення про ураження цілодобово й без емоцій.

Тому я не сприймаю слова Марії Берлінської як апокаліптичний прогноз. Це не перебільшення, а точний вектор, куди рухається ворог. І якщо ми будемо продовжувати фарбувати бордюри, робити благоустрій і публічно втішати себе словами «ще не скоро», то реальність просто нас обжене. Ми не залякуємо, ми наголошуємо на необхідності дій. Шукати рішення, готувати протидію, будувати системну оборону вже треба було вчора. Бо завтра ці дрони думатимуть самі.

Перше та основне — це створення розгалуженої, інтегрованої системи виявлення повітряних цілей на всіх рівнях: активна й пасивна радіолокація, оптоелектронні сенсори, розвідка в режимі реального часу. Без цього будь-який засіб перехоплення просто сліпий. Паралельно, розподілений підхід до нейтралізації: комбінація РЕБ, мобільних груп, ППО ближньої дії та автоматизованих дронів-перехоплювачів.

Але в будь-якому випадку технологія не працює без людей, тому критично важливо вже зараз готувати нове покоління операторів, інженерів і техніків, а також масштабувати виробництво національних рішень у тісній кооперації між державою, армією та приватним сектором.