Better Call Анатолій. Як колишній розвідник прийшов в IT та створює «павутину» нетворкінгу

Військовий інститут, інтернет-магазин, Боцман

«У Київському університеті ім. Т. Шевченка є Військовий інститут. Він готує єдиних в Україні військових фінансистів. Я вступив туди в 2006-му році», — розповідає Анатолій під час інтерв’ю. 

Каже, що з дитинства мріяв стати військовим, хоча в родині військових немає. «Лише „колишній“ дядя був. Я його так називаю, тому що він в окупованому росією Криму залишився і підтримує той тимчасовий режим», — пояснює наш герой. 

Дитяче бажання переросло в обіцянку батькові нести службу, тож хлопець став військовим. Однак, коли він вступив до Військового інституту в Києві, то швидко зрозумів, що у великому місті є безліч інших можливостей, а військове навчання — це далеко не перше, чим хотілося б займатися.

Замість пар часто був в нарядах, а взимку — ще на охороні бушлатів. «Не знаю, навіщо взагалі хтось це придумав, але ми з пацанами постійно сперечалися, хто їх буде охороняти», — каже Анатолій. 

Майбутній військовий ще під час навчання почав пробувати себе в чомусь «цивільному». Так, після всіх нарядів, мав лише один день, щоби відпочити, але влаштувався кур’єром в інтернет-магазин.

Це був 2007-ий рік, коли з’явилися перші iPhone. 

Проте все змінилося з початком економічної кризи 2008-го року. Неправильна бізнес-модель привела компанію до банкрутства, але керівництво відкрило новий магазин, який і досі успішно функціонує. Там запропонували роботу з наповнення сайту. 

Наш герой починає в той час те, що називається «двіжувати на районі» і знайомитися з людьми. «Мене тоді називали „Боцман“, тому що ходив в тільнику військово-морських сил в студмістечку», — згадує з усмішкою наш герой. 

Розповідає як заступився за студентів радіотехнічного факультету. «Вони любили грати на гітарі, а я любив співати під гітару. Над ними часто знущалися на той час, а моя фізична форма дозволяла мені заступитися за них. Так я почав отримувати від них „студентський набір“: курку, майонез і алкоголь як вдячність».

На 4-му курсі інституту почалося розподілення — військовий мав 5 років відслужити державі. Оскільки Анатолій мав небагато гарних оцінок, то обирав частину одним з останніх.

Та головна причина скептицизму хлопця полягала в тому, що він вже не хотів служити саме у військовій частині. 

Розвідка, автобіографія, «шорох» на Вінниччині 

Все змінила випадкова зустріч з хлопцем, який грав у музичній групі з Анатолієм. Він сказав, що зараз служить в розвідці і що там шукають цікавих людей. Так з’явився шанс стати розвідником.

Був рік до випуску. Анатолія викликали на першу співбесіду до розвідки. Як він сам потім зрозумів, це була розмова з кадровиком. Далі була співбесіда з безпосереднім начальником. 

Поспілкувалися. Сказали, що будуть пробувати і дали багато тестів. Відразу ж заборонили казати, де був і з ким контактував, навіть керівництву інституту.

Анатолій відправив автобіографію і тести. По ньому почалися перевірки органів. «Вони реально дійшли до дитячого садочку», — каже співрозмовник, який родом з районного центру Вінниччини.

Містечко тоді буквально «стало на диби», а мама Анатолія запитувала, «куди він «вляпався». Син її заспокоював тим, що все добре, але розповісти нічого не міг.

І останній етап. Найскладніший. Тест на психологію і на те, як ти себе поводиш в стресових (і дуже стресових) ситуаціях. «Так вийшло, що зарахували мене до служби у День мого народження, такий ось подарунок вийшов», — ділиться Анатолій. 

Розвідка прийняла Анатолія до своїх лав. Випуск. Називають, хто де буде служити. І тут: «Лейтенанта Клепача зарахувати до Служби зовнішньої розвідки». Вся група була в шоці. Як це могло статися? В розвідці хлопець провів 4 роки та займався аналітичною роботою. 

Скоро Анатолій звільняється з розвідки за станом здоров’я і починає шукати нове місце роботи. Знайшов таку, де за ніч заробляв стільки, як на попередньому місці — за цілий місяць.

Нерухомість, подорож до Сум, приватна школа

Цією роботою стало рекламне агентство і безпосередньо монтаж реклами. Але згодом почалися фінансові проблеми і Анатолій потрапив в період «безгрошів’я». Якось він побачив на Facebook, що один колишній однокурсник займався продажем нерухомості. Анатолій зв’язався з ним і провів один робочий день, дізнаючись, як працює цей бізнес. 

Вдарили по рукам — і нашого героя відправили на «бойове хрещення» — керувати проєктом в Сумах. «Зізнаюся, я навіть не знав, де знаходиться це місто. Відкрив старі Google-карти, а за потрібною мені адресою знаходиться розвалений завод. Куди я потрапив?».

Анатолій приїхав до міста і відразу відчув складність проєкту: будинок був на стадії першого поверху, а місцеві ЗМІ писали, що забудовник — аферист. Співрозмовник пояснює це тим, що нова компанія «зайшла» в місто, де працювали місцеві девелопери. 

«Люди приходять і хочуть купувати майбутні квартири, але заважає репутація. Мені потрібно було побудувати відносини з місцевими», — каже він. Анатолій замовляє таксі та починає їздити по місцям відпочинку тамтешніх бізнесменів. І коли ті виходять перекурити, він спочатку слухає їх, стоячи поруч, а потім встряє в розмову та починає знайомитися.

Бізнесменам ставало цікаво, то що ж насправді відбувається. Так Анатолій познайомився з місцевими банкірами та страховиками. Поступово завів з ними дружні стосунки, а вони, в свою чергу, почали його рекомендувати знайомим. Нарешті стартували і продажі квартир. 

«У мене значно розширилася мережа знайомих, потенціальні інвестори почали запрошувати мене в свої компанії, щоби вивести на чисту воду, як вони думали». Тож коли розмова доходила до запитань про надійність забудовника, Анатолій казав, що сам має декілька квартир в ЖК, щоб потім їх перепродати. Побудувавши новий імідж компанії та вивіши її з кризового стану, справи в Сумах пішли вгору.

Усе йшло круто. Але в той час у хлопця діагностують рак. Відповідальність за свою роботу змушувала його їздити з Києва до Сум і працювати навіть між курсами хіміотерапії. У цей час з’явилися розбіжності з власником і Анатолія звільнили в найскладніший для нього час. «Мене змістили, але врешті-решт мені все компенсували по виплатах», — каже Анатолій. 

Під час хвороби він починає переосмислювати життя. І приходить до висновку, що багато випадкових зустрічей — насправді невипадкові. До речі, Анатолій зазначив, що завантаженість роботою «переключала» його від думок про хворобу, що також допомогло її подолати.  

Він повертається до Києва та влаштовується працювати до відділу продажів одного із столичних забудовників. Потім декілька разів змінює роботу та розуміє, що не хоче бути прив’язаним до одного місця, як це зазвичай буває в галузі нерухомості. «Мені подобалися виклики, але потрібно усвідомлювати, що ти постійно працюєш над усуненням негативу». 

Анатолій з другом вийшли на генпідрядника і представилися як спеціалісти з кам’яної кладки на будівництві. «Підрядник запитав, з якої ми компанії, тож щоби отримати замовлення, довелося сказати, що ми на етапі ребрендінгу. Так, він видав нам аванс у 50 000 гривень, на які ми і купили все необхідне для старту робіт».

Двоє друзів наймають будівельників і починають роботи. «Але так виявилося, що ми вже не перші, хто „виходив“ з будівельної індустрії після співпраці з цим генпідрядником».  

«Далі була школа, в яку мене запросили на посаду комерційного директора. Оскільки цю школу будували в моєму районі, я ще залучив на кілька мільйонів майбутніх клієнтів — дітей, які мали платно навчатися в школі. Але локдаун поставив паузу на будівництві школи, отже — і на моїй кар’єрі. Я встиг попрацювати і в таксі, зазначу, що там можна значно розширити нетворкінг, це перевірено на власному досвіді», — каже Анатолій.

Савченко, Красовський, UA Tech

«Я знаю, як це шукати нову роботу в локдаун. Випадково „відкриваю“ для себе на YouTube IT-підприємця Владислава Савченка — засновника компанії Powercode, який на той час розповідав про сервіс Foodex24. І ця людина по-справжньому мене надихнула. Я зрозумів, що хочу йти не лише за грошима, але й за покликом серця. І зараз я розумію, що я там, де завжди і хотів бути. Для мене робота стала стилем життя», — розповідає наш герой.

«У Влада саме було відкриття IT-асоціації EASE. Я пішов на зустріч. Я хотів, щоби Влад став інвестором мого майбутнього проєкту, а в разі відмови я би все одно пішов у найм, настільки надихнула мене ця людина». 

Коли Владислав попросив його надіслати своє CV, колишній розвідник буквально починає «закидати» його відео, де розповідає про себе.

Анатолій виконав завдання за ніч. Відправив. Владислав не відповідає 3 тижні. Той знову нагадує про себе і отримує запрошення на співбесіду. Виявляється, що завдання стосувалися розвитку асоціації EASE і Powercode Academy. Поговорили, і Владислав каже, що зв’яжеться з нашим героєм. 

Виявилося, що це був повноцінний оффер. На запитання коли Анатолій може приступити до роботи, була відповідь «через 1,5 години». Так колишній розвідник став CEO EASЕ та CBDO Powercode Academy.

«Я робив все „з нуля“, організовуючи івенти і знайомлячись з власниками різних IT-компаній. Мене відрізняв від них рівень доходу, але на рівні комунікації це абсолютно не відчувалося, мене всі сприймали за „свого“. Я побачив, як круто влаштований світ IT».

Якось під час розмови з фаундером однієї з IT-компаній, Анатолій дізнався про його проблему, яку той не міг вирішити протягом кількох місяців. «Я допоміг йому з цим запитом і дізнався, що в ІТ фахівців є постійна потреба у вирішенні подібних проблем. Тоді на мене і обвалився цей шквал запитів. Це не troubleshooter, але також допомога. Я кайфував», — підсумовує співрозмовник. 

У цей час Анатолій знайомиться з Олексієм Завгороднім, CEO Unicsoft, який організовував мітапи для фаундерів ІТ компаній. «Хоча я працював head of sale в одній із ІТ компаній, я все більше думав про створення власного проєкту, в якому я буду організовувати мітапи та застосую на повну можливості свого нетворкінгу». 

На одному із івентів Анатолій знайомиться із Валерієм Красовським, кофаундером та CEO Sigma Software, за діяльністю і розвитком компанії якого вже давно стежив. «Ми почали інколи переписуватися і я поставив собі за мету досягти того рівня, щоби запартнеритися з ним. Я читав багато інтерв’ю з Валерієм, багато навчався, вивчав ринок та паралельно розвивав власний проєкт». 

Згодом Анатолій отримав перший членський внесок, який складав $1 000. Стало зрозуміло, що потрібно розвивати клуб та наповнювати його корисним контентом та можливостями для резидентів. Для цього зібрав команду, щоби повноцінно розвивати проєкт та нарощувати обсяги діяльності. 

З цього моменту почали більше спілкуватися, зокрема про стан справ на ринку під час війни. Я розповів про проблеми, з якими зіткнулася галузь, на що Валерій відповів:  «То ми можемо хлопцям допомогти». Ми почали працювати над реалізацією цієї ідеї — так виникло об’єднання  UA Tech Network, яке має на меті підтримати малий та середній ІТ бізнес в країні». 

Якщо UA Tech Club — це об’єднання для власників та СЕО ІТ компаній, які обрали резидентство в клубі заради розширення нетворкінгу, корисних вебінарів, різних івентів для бізнесу та відпочинку, вирішення запитів, то UA Tech Network — це про взаємовигідну співпрацю для усіх учасників та додаткових можливостей для бізнесу. В UA Tech Club ми допомагаємо з особистим брендом та HR брендом, а в UA Tech Network спільно з усіма учасниками створюємо позитивний ІТ бренд країни. 

Ще один проєкт нашого героя — PALITURKA. Все почалося з… дзвінка знайомого, у якого була ідея створити книжковий стартап. Залучивши ще одного партнера, Анатолій сам надихнувся проєктом — і так троє знайомих створили PALITURKA. Компанія зараз на стадії залучення коштів від одного відомого українського бренду, але не називає його, каже співрозмовник. 

Стартап вже пройшов етап валідації і повністю готовий до повноцінного запуску, зараз йде робота над його наповненням. Мета — зібрати найбільшу базу українськомовних електронних книжок та подкастів.

Також почали співпрацю із проєктом «Аудіоказки українською» — найбільшою бібліотекою аудіоказок українською мовою. І вже на PALITURKA  вони доступні для прослуховування».

Загалом це платформа, яка надає читачам необмежений доступ до всієї онлайн-бібліотеки за підпискою, авторам та видавцям — можливості знайти нових читачів та отримувати прибуток за те, що читачі обирають саме їхні твори. 

«Я хочу розвиватися в нетворкінгу. Працюю по 10-11 годин на добу: фізично стомлююся, а морально — ні. Я кайфую. І пишаюся кожним проєктом, над яким працюю. Хоча в мене непростий був шлях до ІТ, я переконаний, це все було недаремно».

Продаж Goodex, війна, єВідрядження, фільм про IT за 150 000 євро. Власник Powercode Владислав Савченко в проєкті «Сильна Кухонна Шафа»

По темi

Продаж Goodex, війна, єВідрядження, фільм про IT за 150 000 євро. Власник Powercode Владислав Савченко в проєкті «Сильна Кухонна Шафа»

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram