Як українка «згоріла» в Канаді, щоб стати стартап-візіонером вдома

Стартап — колл центр

Галина родом з Києва. Після закінчення школи вона вступила до університету ім. Т. Шевченка на юридичний факультет.

«Сильно мріяла бути правозахисницею і працювати в ООН», — ділиться тодішніми мріями дівчина. 

Щоб якомога швидше прийти до мети, на 2-му курсі вона влаштувалася працювати юридичним журналістом. Писала репортажі з судових залів та створювала аналітичні матеріали. 

Потім з Галиною трапився стартап.

«Вже зараз я розумію, що то був стартап. А тоді, в 2011 році, коли я закінчила універ, таких слів ми в Україні навіть не чули», — згадує співрозмовниця.

Фактично це був колл центр, де за різними напрямками працювали юристи, пояснює дівчина. Кожен бажаючий міг купити абонемент на юридичні послуги і після цього дзвонити з приводу юридичної консультації в будь-яку мить. Працювали цілодобово. 

Робота була водночас цікава і складна, тому що потрібно було консультувати позмінно 24 на 7. Зміна тривала 6 годин, за неї потрібно було прийняти 40 дзвінків. Плюс письмові консультації. При цьому «зарплата на той час була крута», каже Галина.

Проєкт організували українці, він називався Європейська юридична служба і діяв на всій території колишнього СНД. Якщо у клієнта було складне питання, то на його вирішення давалося 24 години. 

Права людини

В якийсь момент дівчині запропонували роботу в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 

«Це ж моя мрія, я ж хотіла в ООН. Це наступна сходинка», — думала собі в той час Галина.

Заради цього вона погодилася на зарплату, втричі нижчу, ніж у стартапі. Дівчина приєдналася до новоствореного Департаменту національного превентивного механізму.

Галина з командою відвідували так звані «місця несвободи». В управлінні, де вона працювала, були установи для дітей з інвалідністю, дитячі будинки, будинки для людей літнього віку, психіатричні лікарні тощо. Загалом місць несвободи в Україні на той час налічувалося понад 6 000.

«Ми мали без попередження приїжджати, дивитися умови утримання чи лікування. Наскільки вони „людські“. Україна є стороною різних конвенцій, що стосуються прав людини, але по факту ситуація не така як на папері», — ділиться досвідом Палійчук.

Галина каже, що її мрія «розвалилася в одну секунду». Тому що далі вона кілька разів побувала в ООН — і в Женеві, і в Нью-Йорку. Дівчина констатує, що «роль ООН — це висвітлення проблем, але їх вирішення — не про цю організацію».

Наша героїня зрозуміла, що через бюрократичну систему «не зможе робити реальні зміни». Тому вирішила вивчати досвід інших країн. Так Галина опинилася в Швеції.

Шведське просвітлення

Дівчині стало цікаво, як права людей захищають в цій країні. Вона отримала стипендію шведського уряду і почала навчання в одному з тамтешніх університетів.

Каже, що за рівнем менталітету «шведи на 20 років живуть попереду українців». Але,на її думку, це не означає, що нам потрібно вести себе як вони. Відмічає швидку реакцію шведів на соціальні проблеми, зокрема, на домашнє насилля. І те, як у Швеції цінують особистий простір.

На той час дівчина вже була практикуючим юристом, тому шведський курс навчання для неї виявився «трішки нудним». 

«Але там були два курси, які змінили моє життя. Перший — про сталий розвиток. Другий — бізнес і права людини. Тоді я вперше зрозуміла, що права людини — це не лише публічна сфера права, як цього навчають. Виявилося, що бізнес також має вплив на них. І що через бізнес ти можеш робити зміни», — розповіла Галина.

Дівчина вирішила досліджувати так званий соціальний бізнес. І обрала для цього Канаду, тому що там розвинена ця тема. Через обмін між вишами Галина опинилася у місті  Ванкувер, в Університеті Британської Колумбії.

Акселератор для іммігрантів

В Канаді правозахисниця зосередилася на вирішенні бізнесом соціальних проблем.

«На прикладі Ванкуверу. Там була організація, яка брала наркозалежних і безхатченків, і ці людини мали можливість створити свій бізнес», — пояснила Галина.

У них є свій сад-город спільноти, де вони вирощують різні овочі — огірки, помідори тощо. Далі продають їх в місцевий ресторан, де можна пообідати всього за $5. Дехто з безхатченків там і працює. Місцеві жителі знають про це, і тому ходять в такі заклади, щоб підтримувати цю спільноту.

Галина згадує, що подібні речі у нас робить хіба що Українська Соціальна Академія. Плюс окремі проєкти різних міжнародних організацій.

Дівчина зрозуміла, що хоче запустити власну компанію, пов’язану з соціальним бізнесом. На одному з івентів в Канаді вона познайомилася з вихідцями з Китаю, Тайваню, Африки і Колумбії. Разом вони створили інкубатор для стартапів іммігрантів. Це був 2016 рік.

«Такого проєкту на той час в Канаді ще не було. Але ми самі були стартапом. Наша головна проблема полягала у тому, що потрібно було швидко підняти кошти на свій задум», — пояснила Палійчук.

Вони придивлялися до різних грантових програм. Але доводилося чекати мінімум рік, щоб отримати перші транші. В команді ніхто не хотів працювати безкоштовно і довго чекати. Почалися суперечки.

«Ми навіть знайшли безкоштовне приміщення в центрі Ванкуверу. Постійно тусили в якихось стартаперських тусовках, з інвесторами, ходили на пітчі. Але інвестиції — це час. Потрібно мати фінансову подушку, щоб займатися стартапом», — згадує наша героїня.

Галина каже, що це були «цікаві півроку». Тоді вона для себе зрозуміла, що хоче працювати лише з невеликими командами. 

«Я була CBDO в цьому проєкті. Знайшла нам класну фінансову підтримку в $10 000. Але наш CEO з Колумбії сказав, що це мало, і що потрібно хоча б $100 000. Ми всі з ним розсварилися після цього», — каже Галина.

У дівчини залишилися гроші зі шведської стипендії, і вона вкладала їх у розвиток акселератора. Каже, що це було до $1000.

Вистачало, щоб, принаймні, зробити сайт. Однак через 6 місяців безкоштовної роботи ідея себе вичерпала і проєкт закрили. 

Після цього наша героїня пішла викладати до бізнес-школи при Політехнічному інституті Британської Колумбії. Втім, Галина відчувала, що психологічно «вигоріла». І прийшла до думки, що їй не вистачає більшого драйву.

PM, Христя Фріланд і прихід в UNIT.City

Дівчина згадує, що тоді в Канаді запускали кампанію до святкування 150-річчя створення країни. І шукали project manager на три місяці.

«Потрібно було знаходити багато партнерів — і в бізнесі, і в різних етнічних групах. Разом з ними придумувати круті ідеї до святкування річниці і реалізовувати їх. KPI на літо був 10 івентів, ми зробили 12 по всій Британській Колумбії», — каже Галина.

Обов’язкова умова — залучення так званих «first nations» — корінних народів. Найцікавіше для українки було налагоджувати зв’язок саме з цими людьми. Один з методів — залучати на події їхніх артистів. 

Дівчина згадує, як одного разу йшла по вулиці і зустріла вуличного художника — представника first nations. Вона підійшла до нього з пропозицією провести майстер-клас для гостей івенту. І художник погодився.

«Він був до всіх дуже уважним — допомагав кожному малювати. Всі пішли звідти щасливими, а художник отримав свій гонорар. Я для себе закрила і питання прав людини, і інновацій», — з піднесенням згадує Галина.

Таким чином дівчина повернулася до витоків — захисту прав людини. Подалася на стажування на 10 місяців до парламенту Канади. Отримала стипендію від Конгресу Українців Канади і поїхала до столиці Канади — Оттави. Там Палійчук працювала з Христею Фріланд — теперішньою заступницею прем’єр-міністра Джастіна Трюдо. Тоді Фріланд була міністром закордонних справ. 

«Це така сильна role model. Хоча вона жінка, але коли заходить, то всім водночас хочеться встати. Вона вміє гарно опонувати чоловікам. Її всі поважають — і колеги по партії, і опозиція», — описує враження Галина.

Дівчину вразило, що на практиці втілювалося все, про що говорила Ліберальна партія. Наприклад, деякі члени партії відкрито заявляють про свою належність до ЛГБТ-ком’юніті і підтримують цей рух у суспільстві.

У 2018 році, після завершення стажування, Галина на місяць повернулася до України. І від друзів дізналася про UNIT.City, почала фолловити через Facebook. Через деякий час дізналася, що там створено новий акселератор, який шукає директора з партнерств.

«Я написала їх СЕО у месенджері про зацікавленість, ми зідзвонилися онлайн. Я якраз летіла до України знову, тож ми зустрілися в Юніті — і мене взяли на роботу. До Канади я вже не повернулася», — розповіла Галина.

У неї було два місяці щоб організувати зустрічі з інвесторами та різні воркшопи. Палійчук робила для українських стартапів акселераційну програму в Нью-Йорку.

«Також я домовилася з директоркою з інновацій школи бізнесу Колумбійського Університету. Її година консультації коштує $500. Вона нам безкоштовно все провела», — каже героїня.

При цьому команда у Галини була мінімальна. Вона, CEO Андрій і project manager. Майже через рік з’явилася піарниця. 

Крім цього дівчині вдалося організувати венчурну школу, залучивши спікерів з США, Швеції, Данії, Фінляндії і Туреччини.

«Вони навчали наших потенційних інвесторів як бути бізнес-ангелами. Українців було 15. Тривалість — 5 тижнів. Викладачі літали до нас кожні вихідні», — пояснює Галина.

Дівчина згадує кумедну історію, як влаштовувала зарубіжним топам піші екскурсії по Києву. Хоча зазвичай такі люди пересуваються на лімузинах. Однак інвесторам прогулянки дуже подобалися, і з ними Галина товаришує до сьогодні.

Згодом бізнес-модель змінили і з’явився акселераційний хаб. Він був націлений на корпоративних клієнтів. Sector X навчає їх працювати зі стартапами — компанії платять за це. Палійчук залучила 6 організацій — L’OREAL, British American Tobacco, Parimatch, Фармак, Фокстрот і Укртелеком. 

Далі Галина познайомилася з Марком Патчетом, який «захантив» її до власної компанії Growth Shop. Сьогодні вона займається інноваціями та організовує e-commerce акселератор. 

«Якщо в загальному говорити, то я займаюся комунікаціями. Більш конкретно — це business development, strategic growth і innovation. Ну, і корпоративні партнерства», — підсумувала Галина.