Хостинг для будь-яких потреб — VPS від 135 гривень на місяць 👉
Ігор Вишневський Таке життя
16 червня 2025, 09:00
2025-06-16
«Ми розповідаємо про хакерів, кібербезпеку, російські групи, але у нас державні ІТ-системи залежать від настрою якоїсь однієї людини». Чому vendor lock-in не тільки вбиває конкуренцію у govtech, а і є серйозною загрозою
Які негативи несе монополізація будь-якої сфери — пояснювати зайве, це очевидно навіть людям без профільної економічної освіти. Авжеж, багато нюансів залежать від конкретного домену, але базово — ризики одні й ті ж.
Поговоривши з низкою експертів та учасників українського govtech-ринку — як публічно, так і off rec — журналіст dev.ua почув низку історій про те, як українські державні органи опинилися в монопольній залежності від тих компаній, які постачають їм ПЗ, а також розробляють і обслуговують спеціалізовані ІТ-системи.
Які негативи несе монополізація будь-якої сфери — пояснювати зайве, це очевидно навіть людям без профільної економічної освіти. Авжеж, багато нюансів залежать від конкретного домену, але базово — ризики одні й ті ж.
Поговоривши з низкою експертів та учасників українського govtech-ринку — як публічно, так і off rec — журналіст dev.ua почув низку історій про те, як українські державні органи опинилися в монопольній залежності від тих компаній, які постачають їм ПЗ, а також розробляють і обслуговують спеціалізовані ІТ-системи.
На чому формується ця залежність? Ми легко можемо обрати інший товар, якщо мова йде, припустимо, про харчові продукти чи одяг. Трохи складніше, але можемо змінити провайдера інтернету чи навіть компанію, яка надає комунальні послуги. Але хто може замінити ІТ-систему державного органу, через яку, умовно, здійснюється нарахування пенсій і страхових виплат, субсидій і пільг, а також забезпечується внутрішній документообіг? Готової альтернативи просто немає! Навіть якщо тебе як керівника державного органу не влаштовує якість її роботи, вартість чи функціонал — будувати все «з нуля» занадто дорого і потребує багато часу. А ще — як довести політичну необхідність цього кроку? Адже все і так працює, а «згори» цього просто не зрозуміють.
«З точки зору керівника державного органу, розв’язання цієї задачі дороге, важке, ризиковане, і ніхто за нього ніколи не похвалить», — каже в коментарі нашому виданню співзасновник ГО «Технології прогресу» й ідеолог системи Prozorro Максим Нефьодов.
Але подібні державні ІТ-системи є не просто такими собі «валізами без ручки». До цих валіз у вас ще й інколи немає ключа, от де справжня проблема! Іноді у govtech-сфері складається ситуація, коли державному органу навіть не належать права на їх власну ІТ-систему, їм не передано код і всю необхідну документацію по ній — все це перебуває у руках приватного вендора. Хочеш не хочеш — тобі з ним треба рахуватися, а він — так чи інакше — впливає на політику цього держоргану у цифровій сфері. Ти не можеш «просто піти» чи залучити до роботи когось іншого. Така собі співзалежність, як в аб’юзивних стосунках. Саме в цьому лежить коріння монополії постачальника, або vendor lock-in. І це коріння, як кажуть експерти, глибоко проросло в державному ІТ ще з часів буремних 90-х.
Корінь зла. Як пояснюють проблему експерти й учасники ринку
CEO GovTech Альянсу України Катерина Ставнійчук у коментарі dev.ua стверджує, що є приклади, коли державний орган не може змінити вендора, бо не має доступу до архітектури чи інфраструктури, «яка була розроблена десяток років тому», або ж не має ресурсу забрати й супроводжувати ІТ-систему самостійно. Відповідно, з її слів, держорган не може забезпечити належним чином і її передачу іншому постачальнику без втрати працездатності, що може бути критичним навіть на короткий проміжок часу.
«Такі кейси складно виявити публічно, але на ринку всі розуміють, що це системна проблема», — каже вона.
CEO GovTech Альянсу України Катерина Ставнійчук. Фото з сайту Kitsoft
Наслідками такої ситуації, як вбачає Катерина Ставнійчук, є не лише обмеження конкуренції, а й ризик втрати контролю над критичними державними ІТ-системами або реєстрами. «І не завжди це злий намір, а наслідок відсутнього чи слабкого технічного забезпечення (не прописано вимоги до передачі вихідного коду чи прав інтелектуальної власності, не зафіксовано обов’язковість супровідної документації, не визначено вимог до відкритості API, стандартів інтеграції тощо) або непрофесійного супроводу з боку замовника», — пояснює керівниця GovTech Альянсу.
Виконавчий директор BRDO Олексій Дорогань своєю чергою стверджує — чим старіша IT-система того чи іншого державного органу, тим більша ймовірність знайти там vendor lock-in.
«У 90-х бізнес так і робили в державному IT. Цілі компанії виникали завдяки тому, що керівник державного органу мав родича, який „розбирався в комп’ютерах“. Саме компанія цього родича й вигравала тендери на закупівлі в тому ж держоргані, де працював посадовець. Ця компанія будувала систему, а далі вже ніхто в ній насправді й не розбирався, крім неї самої», — пояснює виконавчий директор BRDO.
Зі слів Дороганя, зазвичай така система побудована на застарілих інструментах, і якщо новий керівник держоргану хоче «викинути» її й зробити замість неї нову — це виявляється надто дорогим рішенням, на яке ніхто не наважується. «У підсумку, старий IT-підрядник залишається, і стара система теж. Потрібен певний збіг обставин, щоб державний орган відійшов від практики vendor-lock in», — каже експерт.
На думку співзасновника ГО «Технології прогресу» й ідеолога системи Prozorro Максима Нефьодова, проблема vendor-lock in для багатьох держорганів абсолютно критична. З його слів, часом ситуація навіть набуває загрози національній безпеці.
«Немає ніякої можливості — ні операційної, ні технічної — змінити цього підрядника, і це доходить до ситуації, коли цей підрядник, імплементатор, розробник де-факто повністю контролює, куди взагалі буде розвиватися IT-функція того чи іншого державного органу», — стверджує Нефьодов.
З його слів, одним із першоджерел проблеми є критичне недофінансування державних органів, і, як наслідок, неможливість залучити в штат якісний і мотивований ІТ-персонал. «Державні органи не мають ніякої спроможності бути замовником в ІТ в нормальному сенсі цього слова. Вони не можуть самі розробляти ПЗ, вони не можуть якісно описувати свої бізнес-процеси, вони не володіють знаннями технологій або їх вибору, і тим більше — вони не володіють бюджетами й переговорною позицією, яка дозволяє їм формувати якийсь нормальний відкритий ринок розробки», — пояснює експерт.
Тому у цій ситуації, зі слів Нефьодова, держорган проводить тендер, а сторонній розробник «займає якусь квазіпозицію». Останній де-факто не тільки сам розробляє ПЗ, а й сам виконує функції бізнес-аналізу, і сам же, у певних випадках, прямо кредитує державний орган, «погоджуючись робити якусь частину робіт pro bono». За умов, коли розрахунки з боку держави є нерегулярними, але розробник, розуміючи залежність держоргану, готовий чекати грошей з бюджету, і виникає ця нездорова ситуація.
Нефьодов також додає, що державне ІТ може працювати лише за принципом waterfall, і не може за agile, адже залежить від тривалих бюрократичних процедур.
Співзасновник ГО «Технології прогресу» й ідеолог системи Prozorro Максим Нефьодов. Фото з його Facebook
«У кращих випадках це призводить до трохи дивного симбіозу, в гірших — де-факто до приватизації IT-рішень. Де-юре вони може і належать державі, але де-факто держава взагалі не розуміє, що там відбувається. Інколи в неї немає навіть в прямому сенсі адмінських повноважень для того, щоб щось там адмініструвати», — констатує Максим Нефьодов. З його слів, майже у кожного державного органу є підрядник, про якого, як правило, ніхто ніколи не чув на приватному ринку.
На його думку, проблема лишатиметься, поки в держорганах IT-спеціаліст буде отримувати 12 000 грн, а від нього будуть очікувати не тільки знань системного архітектора, а ще і навичок техрайтера, який напише ТЗ, а також людини, яка системно розбирається в ІТ-ринку.
Хто винен і що робити
Відповідь на перше з цих фундаментальних питань уже частково дали експерти — це і недофінансування і неспроможність державного ІТ, як зазначив вище Максим Нефьодов, і корупційний складник і родинні бізнес-зв’язки.
«Ще одна причина — корупційна. В українській практиці державного ІТ-будівництва існує тривала традиція роботи за моделлю vendor lock-in. Це створює умови для зловживань, про що свідчать численні, хоч і не завжди доведені до кінця, кримінальні справи. Однією з типових проблем є те, що майнові права на програмне забезпечення належать не державі, а розробнику. У такій ситуації компанія-розробник може безперешкодно встановлювати довільні, часто завищені ціни на своє ПЗ. Така модель була широко розповсюджена у 1990-х та 2000-х роках», — каже виконавчий директор BRDO Олексій Дорогань.
Олексій Дорогань, виконавчий директор BRDO. Фото — kmbs.ua
Наразі, як стверджує експерт, ситуація змінюється на краще, зокрема — завдяки зусиллям Мінцифри та роботі CDTO Campus. З усім тим, поки що «спроможність уряду — не ідеальна».
З цією думкою згодні й деякі з самих учасників govtech-ринку.
Так, CEO Kitsoft Олександр Єфремов зазначає — щоб запобігти vendor lock-in, державним структурам має передаватися код і документація на систему, а також формуватися внутрішня компетенція.
«Тоді цієї проблеми вдасться уникнути. Ми завжди так і робимо, передаємо код, навчаємо спеціалістів замовника, а також інші ІТ компанії», — пояснив він у короткому коментарі для dev.ua.
Зі слів CEO Prozori Solutions Олексія Радченка, передумовою захисту від vendor lock-in є використання стандартних і розповсюджених технологій і написання рішень з прийнятих в індустрії практик. Якщо рішення виконане на популярній мові програмування, то заміна конкретного розробника або компанії-підрядника, як стверджує Радченко, буде потребувати лише онбордінгу в предметну область.
Олексій Радченко, CEO Prozori Solutions. Фото з його LinkedIn
Якщо ж говорити про якісь ротації підрядників на тендерах, то, зі слів Олексія Радченка — це складне питання, яке не має законодавчого формату вирішення.
«Як робити примусово ротації підрядників — цікаве питання. Забороняти минулим підрядникам брати участь у наступних тендерах — неконкурентно», — констатує CEO Prozori Solutions.
Що стосується юридичного складника, то вже є певні зрушення — зокрема, учасники ринку відзначають постанову КМУ від 21 лютого 2025 року № 205 «Деякі питання створення, адміністрування та забезпечення функціонування засобу інформатизації».
«Усіма цими проблемами опікується Мінцифри, свідченням чого є 205-та постанова — там розширені й регламентовані вимоги до стандартів і документування. Аналогічною є стратегія Мінцифри по стандартизації технологій — Diia.Engine має на меті узагальнити підходи й стандартні рішення», — каже Олексій Радченко.
CEO Prozori Solutions стверджує, що досі є значна частина великих проєктів і реєстрів, в яких підрядники не змінюються, але це створює проблему не завжди. «Іноді підрядник користується своїм унікальним становищем і роками (або десятиліттями) не переходить на більш сучасні рішення і технології, виставляє завищені ціни… З іншого боку, є інші історії, коли підрядники не змінюються, але роблять свою роботу якісно і по комерційним рейтам. Причиною їх незамінності тоді є те, що відповідальні за систему державні службовці бачать додаткові ризики у заміні підрядника. Ці ризики такі, що нового підрядника потрібно онбордити й у технічне рішення, і в конкретні процеси, які цифровізуються, а це потребує і додаткового часу і коштів», — коментує він.
Розв’язати проблему vendor lock-in можна через встановлення вимог щодо передачі всіх результатів розробки державі (код, документація, права), використання відкритих інтерфейсів, що забезпечують інтероперабельність, стандартизацію технічної і юридичної документації, і не менш важливо — через підвищення технічної спроможності замовників, каже Катерина Ставнійчук. З її слів, GovTech Альянс України підтримує цей підхід, а його представники вже співпрацюють над його реалізацією.
«Зараз представники компаній-членів GTA UA входять до складу робочих груп Центру цифрових компетенцій, у межах якого опрацьовуються зміни до НПА, що регулює сферу цифрової економіки», — каже Ставнійчук. Згадала вона у цьому контексті й ту ж постанову КМУ № 205, яка вже працює, а також відповідну роботу з CDTO Campus над підготовкою менеджерів із цифровізації для держави.
Що по конкретним кейсам? Vendor lock in із багатою історією чи упереджена думка заздрісних колег?
Коли ми говорили з деякими учасниками ринку не під запис, то нам назвали кілька компаній в українському govtech, яким можна приписати ознаки vendor lock-in. Серед таких ознак можуть бути доволі опосередковані — наприклад, дуже тривалий час співпраці, 15–20 років з одним підрядником. Утім, хтось скаже — це тому, що він якісно робить свою роботу і міняти його немає жодних причин. Непередача державному органу авторських прав, коду і документації, а також закупівлі по прямій процедурі, коли інші учасники навіть не виходять на тендер — це вже «ближче до тіла», аби обгрунтувати наявність vendor lock-in. Особливо, якщо мова ще й іде про пов’язаних осіб і родинні бізнес-зв’язки у державному органі і приватній компанії. Ще є спеціальні хитрощі з боку недобросовісного вендора, аби мінімізувати можливість співпраці з іншими компаніями. Але все ж мусимо визнати: констатувати vendor lock-in як доведений факт — доволі важко.
Щодо таких хитрощів, то, до речі, окремі учасники govtech-ринку розповіли dev.ua про стандартну схему для vendor lock-in — коли те чи інше рішення розробляється на вкрай рідкісний технології — на кшталт Elixir. На українському ринку нею користуються менше 1% розробників, тож навіть якщо сильно захотіти — фізично буде важко знайти іншого вендора.
Тим часом, за словами учасників ринку, саме на Elixir розроблена ЕСОЗ — Електронна система охорони здоров’я. У розробці останньої, як і в низці інших великих проєктів в домені охорони здоров’я, як кажуть наші співрозмовники, брала участь компанія Edenlab. Є про що задуматися…
Також в контексті vendor lock-in співрозмовники нашого видання згадували компанію IQusion («Айкюжн»). Наприклад, ще багато років тому ЗМІ повідомляли, що авторські права на розроблені інформаційно-аналітичні системи для Фонду соцстрахування з тимчасової втрати працездатності та Держслужби зайнятості Міністерства соцполітики так і не були передані держорганам, а фірмам «Айкюжн» і «БМС Консалтинг» держава щороку сплачувала 50 млн гривень авторської винагороди й інших платежів як оплату за модернізацію ПЗ.
Утім, найбільше непублічних згадок у наших співрозмовників було щодо компанії, яка давно і тісно співпрацює з Пенсійним фондом України — «Медирент». Разом із цим, прямо зараз ця компанія впроваджує також Єдину інформаційну систему соціальної сфери (ЄІССС) для Міністерства соціальної політики. До речі, останнє чомусь проігнорувало запит dev.ua з цього питання.
За тривалий час співпраці з Пенсійним фондом IT-компанії «Медирент» і «Медирент Солюшнс» отримали від державної установи величезну кількість замовлень, загальна сума яких перевищила 1,5 млрд грн. Принаймні, такі дані можна побачити, просумувавши договори у системі Prozorro. Лише за 2024 рік компанія «Медирент Солюшнс» заробила на державних замовленнях приблизно 187 млн грн, а абсолютна більшість закупівель були саме з Пенсійного фонду та його обласних управлінь ПФУ.
Архівне фото з Facebook-сторінки компанії «Медирент». «Пишаємося, що вже 26 років крокуємо поруч, допомагаючи розвивати цифрові рішення», — у кінці 2024 року компанія Медирент привітала Пенсійний фонд із 34-річчям існування, опублікуваши архівне фото з презентації «перших кроків розробки Вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду».
Згідно з відповіддю ПФУ на запит dev.ua, більшість замовлень пов’язані з інтегрованою комплексною інформаційною системою Пенсійного фонду (або ІКІС ПФУ), яка впроваджується з 2002 року. Станом на зараз ця система забезпечує автоматизацію процесів акумуляції та витрати пенсійних коштів, включаючи їх персоніфікований облік, призначення, перерахунок і виплату пенсій, а також страхових виплат, житлових субсидій та пільг на оплату компослуг. Також її функціонал включає ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування та інші процеси, пов’язані з обслуговуванням відвідувачів, інформуванням громадян, документообігом, управлінням персоналом тощо. Згідно з відповіддю ПФУ на наш запит, саме система ІКІС доопрацювалася підрядником і у 2022–2024 роках, фактично щоразу — як виникали ті чи інші оновлення законодавства, які прямо впливали на розрахунки пенсій чи інших виплат.
Мова йде про справді масштабний і критично важливий функціонал в межах держави. Тому деякі наші співрозмовники на govtech-ринку били на сполох, зазначаючи, що «Медиренту» можуть належати ще й авторські права на вищезазначену систему. Принаймні, судячи з інформації про предмет закупівлі щодо підтримки, супроводу та модернізації підсистем ІКІС ПФУ на тому-таки Prozorro від 31.12.2020 року це було вказано «чорним по білому». «Майнові права інтелектуальної власності на комп’ютерну програму «Інтегрована комплексна інформаційна система Пенсійного фонду України «ІКІС ПФУ», версія 2» (тут і надалі — «Твір»), що підтверджуються Свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № 30820 від 30.10.2009 р., належать спільно Пенсійному фонду України й Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Медирент» (далі — ТОВ НВП «Медирент») (рішення Державної служби інтелектуальної власності про реєстрацію договору, який стосується права на твір № 1672 від 11.11.2011.)», — зазначено в обґрунтуванні проведення неконкурентної закупівлі на сайті Prozorro.
Якраз часте отримання замовлень за спрощеною процедурою є ще одним стандартним «бенефітом» vendor lock-in для приватної компанії, адже відразу обгрунтовується, чому ніхто, крім неї, не може отримати дане замовлення.
Особливо цікаво виглядає, що отримання «підряду» конкретно цією компанією обгрунтовується, власне, тим, що їй належить авторські права на ІТ-систему, і жодна інша компанія просто не здатна взяти на себе ці функції. Співрозмовники нашого видання кажуть, що після початку повномасштабки з’явилася ще одна «модифікація» торгів, які дають преференції подібним компаніям — це «відкриті торги з особливостями».
Ми звернулися з питанням щодо належності авторських прав на систему ІКІС і до Пенсійного фонду, і до самої компанії «Медирент» — і ті, й інші запевнили, що станом на зараз права належать саме Пенсійному фондові.
У компанії «Медирент» підтвердили, що до 2022 року частина цих прав належала саме їм, «однак згодом усі права були передані Пенсійному фонду згідно з умовами чинних договорів».
У компанії також акцентували, що навіть у період, коли частина прав належала їм, «Медирент» не мав права одноосібно розпоряджатися системою без погодження з ПФУ. Так чи інакше, факт лишається фактом — ці права лишалися у приватної компанії протягом дуже тривалого проміжку часу, і чому ця передача відбулася тільки нещодавно — питання відкрите.
«Пенсійному фонду України передається повний комплект технічної документації, включаючи вихідний код програмного забезпечення. Так, замовник має всі можливості самостійно або із залученням третіх осіб змінювати, доопрацьовувати чи використовувати систему відповідно до власних потреб — без жодних обмежень», — зазначили в компанії «Медирент» у відповідь на наш запит.
Окрім обслуговування системи ІКІС, «Медирент» і «Медирент Солюшнс» виконують для Пенсійного фонду та його обласних управлінь й низку інших послуг. Наприклад, згідно з відповідями обласних управлінь ПФ, якими буквально засипали пошту автора, майже кожне з них має договір із «Медирент Солюшнс» на послуги з технічної підтримки міжмережевих екранів ChekPoint, а деякі — проводили закупівлі з предметом «Захищений носій Токен». Суми закупівель у відповідях обласних управлінь фігурують різні, але більшість з них сплатила «Медирент Солюшнс» принаймні 100 000 — 200 000 грн.
Однак не лише на цій ознаці vendor lock-in акцентували наші джерела. Справа також у тім, що приватна компанія «Медирент» історично мала дуже тісні зв’язки з державним Пенсійним фондом. Аж настільки тісні, що, за даними видання «Наші гроші», ексдиректор «Медиренту» Юрій Боніславський у 2001-2008 рр. очолював ДП «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України». Тобто це те саме підприємство, яке, власне, працювало з програмним забезпеченням Пенсійного фонду, яке розробляє і надає «Медирент». Щобільше, на початку 2000-х батько Юрія Боніславського — Анатолій — обіймав посаду заступника голови правління Пенсійного фонду. У 2011 році він також став заступником директора вже згаданого ДП «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України». За інформацією наших співрозмовників, посадові зв’язки ПФУ і «Медирента» переплетені значно глибше, і посади у компанії займали низка колишніх співробітників ПФУ. Цікаво, що навіть Олеся Іванченко, яка значиться менеджером з комунікацій на офіційному сайті «Медирента», раніше була начальником відділу організаційно-інформаційної роботи ГУ Пенсійного фонду України в Миколаївської області.
Засвітився «Медирент» за час своєї діяльності й в низці сумнівних історій. «Дзеркало тижня» ще 2020 року писало про систему E-Social, яку так і не було введено в експлуатацію, але на яку за рахунок кредитних коштів Світового банку було виділено десятки мільйонів доларів. І хоч тут питання швидше треба ставити до самих державних органів, все ж і без негативного репутаційного сліду для «Медирента» не обійтися. Ба більше, медіа згодом повідомляли про кримінальні провадження з цього приводу.
Те саме стосується «Єдиної бази даних звітів про оцінку» Фонду державного майна, на тему чого писали Bihus.info, розтрат посадовими особами «Укртрансгазу» під час закупівлі програмного комплексу «Інформаційна платформа оператора газотранспортної системи та підземних сховищ газу» та інших історій, що стали надбанням медіа.
Варто сказати, що компанія «Медирент» не стала ухилятися від коментарів з приводу неоднозначних оцінок її діяльності на govtech-ринку. У відповідь на запит dev.ua у «Медиренті» повідомили, що висловлювання про нібито створення vendor lock-in у їх співпраці з державними замовниками є необґрунтованими та не мають під собою фактологічної бази.
«Подібні оцінки є поверхневими та виглядають як спроба сформувати упереджену думку щодо окремого учасника ринку. Тому нас дивує вибірковий фокус окремих обговорень виключно на нашій компанії — без аналізу інших учасників ринку, які так само реалізовують державні ІТ-рішення. Такий підхід спотворює загальну картину розвитку українського GovTech і не сприяє чесній професійній дискусії», — зазначили у компанії.
«Команди Медирент і ДП „ІОЦ Мінсоцполітики України“ об'єднали свої зусилля, щоб зробити Єдину інформаційну систему соціальної сфери (ЄІССС) ще кращою!», — зазначається в дописі компанії «Медирент» у Facebook
Як ми вказували вище, «Медирент» також запевнив про передачу прав на систему ІКІС ПФУ, та зазначив, що власником ЄІССС і всіх її підсистем та виключних майнових прав інтелектуальної власності на її програмне забезпечення є держава в особі держателя системи — Міністерства соціальної політики України.
Чи є світло в кінці тунелю
Співзасновник ГО «Технології прогресу» Максим Нефьодов у розмові з dev.ua вкотре акцентує: проблема vendor lock-in в державному ІТ критична, адже стосується систем, які, по суті, обслуговують не тільки й не стільки держоргани, а мільйони громадян.
«Ми розповідаємо про хакерів, про кібербезпеку, про якісь там російські групи й так далі. А у нас є державні системи, які в прямому сенсі слова залежать від настрою і здоров’я якоїсь конкретної людини», — стверджує він.
Але чи відчуваються на govtech-ринку зміни протягом хоча б останніх 5–10 років? Більшість опитаних нами експертів стверджують, що так, хоча і «авгієвих стаєнь» у держорганах поки більш ніж достатньо.
Частина вендорів, зі слів виконавчого директора BRDO Олексія Дороганя, теж не хочуть асоціюватися зі «старим IT», тому беруть ініціативу у свої руки.
«Деякі компанії нового покоління, що пропонують платформенні рішення, надають свої платформи в довічне використання і безплатно забезпечують оновлення. Крім того, вони пробують побудувати екосистему, мережу партнерів компаній-розробників, які можуть конкурувати між собою. Такий підхід є спробою уникнути негативних наслідків vendor lock-in навіть у випадках, коли система замовника будується на платформі, яка належить підряднику», — стверджує Дорогань.
Водночас, з його слів, ярлики «стара компанія» чи «компанія нового покоління» — це значне спрощення, адже ключове — не вік організації, а рішення людей, які там працюють.
«Є старі компанії, в яких працюють люди цінностей, які усвідомлюють свою роль та працюють в інтересах країни. Впевнений, що є також і нові компанії, які прагнуть отримати монопольне становище й узалежнити замовника від себе на десятиріччя вперед», — каже експерт.
Поділяє бачення колег і CEO Prozori Solutions Олексій Радченко. За його оцінками, ситуація все ж змінюється на краще. «Зʼявилась велика кількість молодих компаній і підприємців, які ставляться до виконання проєктів для держави просто як до бізнесу, а не як джерела для корупційної наживи. Моя мотивація — на загальних умовах і ринкових цінах надавати державі якісний сервіс, щоб наш досвід працював не лише для іноземних комерційних клієнтів, а і в Україні», — стверджує він.
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни.
