💳 Потрібна європейська картка з лімітом 50к євро? Встановлюй Trustee Plus 👉

«Зазвичай держави субсидують такі проєкти приблизно на 30%». dev.ua отримав більше інформації щодо вітчизняного виробництва чипів, а також дізнався думку технобізнесу про цю ініціативу

У середині січня дуже голосно прозвучала новина про те, що Україна планує розпочати власне виробництво чипів — її поширило чи не кожне наше медіа. Перед тим створення умов для розвитку галузі напівпровідникових технологій було визначено стратегічною ціллю під № 14 у нарешті презентованій громадськості Стратегії цифрового розвитку інновацій до 2030 року. 

Євгеній Астахов, член експертної команди при Міністерстві цифрової трансформації, яка працює над секторальною стратегією, в коментарі для dev.ua зазначає, що Україні не потрібно орієнтуватися на передові вузли, а зосередитись на простих і масових рішеннях. 

«Вартість фабрики з передових технологій може сягати десятків мільярдів доларів. Натомість зрілі вузли, як-от 180–130 нм, 65–28 нм, є оптимальними для задоволення нагальних потреб. Будівництво фабрики на таких технологіях є більш економічно доцільним, що робить її привабливою для інвесторів», — стверджує він. 

Залишити коментар
«Зазвичай держави субсидують такі проєкти приблизно на 30%». dev.ua отримав більше інформації щодо вітчизняного виробництва чипів, а також дізнався думку технобізнесу про цю ініціативу

У середині січня дуже голосно прозвучала новина про те, що Україна планує розпочати власне виробництво чипів — її поширило чи не кожне наше медіа. Перед тим створення умов для розвитку галузі напівпровідникових технологій було визначено стратегічною ціллю під № 14 у нарешті презентованій громадськості Стратегії цифрового розвитку інновацій до 2030 року. 

Євгеній Астахов, член експертної команди при Міністерстві цифрової трансформації, яка працює над секторальною стратегією, в коментарі для dev.ua зазначає, що Україні не потрібно орієнтуватися на передові вузли, а зосередитись на простих і масових рішеннях. 

«Вартість фабрики з передових технологій може сягати десятків мільярдів доларів. Натомість зрілі вузли, як-от 180–130 нм, 65–28 нм, є оптимальними для задоволення нагальних потреб. Будівництво фабрики на таких технологіях є більш економічно доцільним, що робить її привабливою для інвесторів», — стверджує він. 

Водночас базово зараз розглядаються два варіанти — ліцензування готової технології «під ключ» або залучення стратегічного партнера. Обидва, звісна річ, мають свої переваги і недоліки. Визначитись, яким із цих шляхів піти, у Мінцифри обіцяють наприкінці 2025 року. 

Два шляхи: перспектива в баченні експертної команди Мінцифри

У Стратегії цифрового розвитку інновацій до 2030 року перешкод на тернистому технологічному шляху виробництва чипів перераховано більше, ніж переваг. Так, серед перешкод названо недостатній рівень наукових досліджень і розробок, відплив фахівців, недостатню інфраструктуру для розвитку високих технологій, застарілість елементної бази, наявність високої конкуренції на світовому ринку та складність інтеграції в глобальні ланцюги постачання, а також недостатній обсяг внутрішнього ринку. Серед переваг України у Стратегії виокремлено лише дві — людський капітал і досвід розробки мікроелектроніки. 

«Незважаючи на значну втрату наукового та виробничого потенціалу, історія галузі, наявність наукової та освітньої бази, збереження спеціальності „Мікроелектроніка“ (зараз „Мікро- та наносистемна техніка“) свідчить про наявність фундаменту для відродження галузі напівпровідникових технологій», — зазначено в Стратегії. 

Погодьтеся, такий собі фундамент… Особливо якщо паралельно з цим в документі звучить невтішна констатація нинішнього стану речей: в Україні немає жодного профільного виробничого підприємства, а напівпровідникова промисловість фактично відсутня. Тим не менше, у Мінцифри намагаються розгледіти світло в кінці тунелю навіть за такої базової диспозиції. Потенційне виведення на світлий шлях виробництва напівпровідників, як ми вже казали, може відбутися з застосуванням двох «треків». Цитуємо надану Мінцифри відповідь:  

Трек 1:  Ліцензування готової технології «під ключ» передбачає:

  • отримання готової технології з переданням необхідної документації та процесів;
  • навчання спеціалістів: підготовка українських фахівців за кордоном, за аналогією з навчанням пілотів F-16;
  • контроль будівництва: ліцензіат здійснює контроль за будівництвом виробничих модулів (foundry), налаштуванням обладнання та запуском пілотної лінії.

У цьому форматі держава потенційно могла би володіти контрольним пакетом акцій фабрики, що дасть змогу:

  • пріоритетно забезпечувати потреби оборонно-промислового комплексу (ОПК);
  • реалізовувати науково-дослідні проєкти.

У цьому контексті у експертній команді при Мінцифри наводять приклад Індії, яка ліцензувала технологію TS18SL 180 нм (процес виготовлення мікросхем з розміром елементів 180 нм) від ізраїльської TowerSemi. Після успішного опанування технології було додано модулі для радіаційно стійких мікросхем (Radiation-Hardened) та сенсорів зображення (Image Sensors).

Індія налагодила виробництво власних чипів для ОПК та аерокосмічної галузі. Індійська ракета Agni V

Як наслідок — задоволення внутрішнього попиту для ОПК та аерокосмічної галузі. У Мінцифри стверджують, що згодом Індія розширила виробничі потужності для виконання зовнішніх комерційних замовлень.

 Трек 2: Залучення стратегічного партнера передбачає:

  • пошук стратегічного партнера (або кількох партнерів) на комерційній основі;
  • інвестиційно привабливі умови: створення державних гарантій підтримки, сприятливого бізнес-середовища та технічної підготовки.

Як зазначає у своїй відповіді на запит dev.ua Євгеній Астахов, такий підхід зазвичай здійснюється шляхом комплексних перемовин з компаніями, які мають потужності, щоб побудувати фабрику на необхідній технології.

Вартість такого проєкту залежить від обраних технологій та масштабу виробництва. Як приклад він наводить проєкти TSMC в Аризоні, Texas Instruments та Samsung у Техасі — вони коштують понад $30 млрд кожен. 

«В Україні вартість визначатиметься в процесі переговорів із партнером, але за попередніми оцінками загальна вартість проєкту може становити $1–3 млрд. Якщо спиратися на світові практики, зазвичай держави субсидують такі проєкти приблизно на 30%, але це також коригується залежно від проєкту. Оскільки це дуже комплексне завдання, ми дивимося на це як на відбудову всієї напівпровідникової галузі, а не лише на фабрику. Тому є багато невідомих, які вирішуватимуть в операційному процесі. Ми вже проводимо економічний розрахунок впливу державних субсидій та програм», — зазначив Євгеній Астахов. 

За прогнозами, будівництво подібного об'єкта може триває не менш ніж два роки, а досягнення проєктної потужності потребує ще близько одного року.

При цьому станом на сьогодні другий варіант, як вважають у експертній команді при Мінцифри, є більш реалістичним для України. Адже він начебто дасть змогу швидко запустити виробництво.

«Давайте будемо відвертими — Intel чи Nvidia з нуля ми тут не побудуємо»

За даними Forbes, у ролі партнера для розробки ПЗ під чипи може бути визначена американська Silvaco Group. Варто зазначити, що Senior Director of Advanced R&D у Silvaco Олександр Груданов теж перебуває у складі експертної команди при Мінцифри. 

Фото Getty Images

«Послуги від Silvaco надають рішення для клієнтів, які мають унікальні вимоги до моделювання напівпровідників, але не мають ресурсів для роботи з програмним забезпеченням TCAD. Використання послуги моделювання TCAD надає доступ до досвіду Silvaco у фізиці напівпровідників і роботі програмного забезпечення, щоб надати повне, швидке та точне рішення», — описується один з видів послуг компанії на її сайті. 

Олександр Груданов вже і раніше коментував тему можливого запуску виробництва чипів в Україні, даючи зрозуміти перспективність цієї ідеї. 

«Давайте будемо відвертими — Intel чи Nvidia з нуля ми тут не побудуємо. Але треба використовувати вікно можливостей, яку тут зараз відкривається. Треба використовувати глобальні процеси, наприклад, чіп-шортедж», — зазначав Груданов у коментарі Youtube-каналу Pressing навесні 2024 року. 

Колега Груданова по експертній групі Євгеній Астахов відзначає, що майбутня технологія має підтримувати повний набір EDA (Electronic Design Automation) програмного забезпечення для проєктування електроніки. 

«Без цього сучасні мікросхеми неможливо розробляти. Вартість ліцензій EDA на одного інженера коливається від кількох тисяч до мільйона доларів, залежно від функціоналу. Для оптимізації виробничих процесів потрібен TCAD (Technology Computer-Aided Design), вартість ліцензій якого сягає $2–4 мільйонів», — пояснює він. 

Окрім того, з його слів, технологія має забезпечувати виробництво базових цифрових та цифроаналогових мікросхем і підтримувати модульні розширення. Це дасть змогу виготовляти мікросхеми для різних галузей: телекомунікацій, автомобільної електроніки, сенсорів тощо.

Ще серед вимог — використання Multi-Project Wafer (MPW-модель дає змогу розміщувати різні типи мікросхем від різних замовників на одній пластині, оптимізуючи використання ресурсів).

Окрім всього перерахованого, технологія повинна підтримувати створення радіаційно стійких (rad-hard) мікросхем, важливих для оборонної та аерокосмічної галузей. 

Стратегічна ціль № 14 і кроки до її втілення 

Насправді нічого суперсенсаційного у планах Мінцифри не було, адже топи міністерства відкрито анонсували наміри щодо виробництва чипів в Україні значно раніше, хіба що вони не були підкріплені офіційним документом і не набули таких масштабних медійних виявів. Так, Михайло Федоров та Валерія Іонан ще в середині грудня 2023 року дали перше приблизне уявлення про цей проєкт. «Звичайно, що це повинна бути приватна ініціатива, консорціум виробників, підприємців, але державна підтримка потрібна», — зазначив тоді Федоров. Щоправда, за цей проміжок часу від анонсу в кінці 2023-го ми поки прийшли тільки до затвердження тієї самої стратегії на початку 2025 року.  

Попри те, що Стратегія WINWIN — це документ, який дає лише загальні плани наших можновладців, зокрема, і  щодо намагання вивести Україну до елітного і доволі вузького клубу виробників чипів, все ж варто зупинитися на ньому, аби принаймні «накреслити рамку». 

Валерія Іонан під час презентації Стратегії WINWIN. Фото Мінцифри

У присвяченому цьому питанню окремому пунткі, окрім обґрунтування важливості мети, а також короткого опису геополітичної та економічної кон’юнктури ринку,  згадано історичні передумови, які на час СРСР давали змогу вважати Україну передовою країною у мікроелектроніці.  

«У минулому науково-виробничі підприємства на території України розробляли до 40% мікроелектроніки у СРСР до початку 90-х. Після занепаду радянської системи Україна втратила свої позиції на ринку, багато фахівців емігрували або перекваліфікувалися в інші сфери», — констатується в документі. 

При цьому у Стратегії плани України щодо виробництва чипів побічно привязуються до планів наших європейських партнерів.  «Амбітна мета Європейського Союзу — обійняти частку в 20% обсягу світового ринку напівпровідників до 2030 року — створює великі перспективи для розвитку індустрії в Україні та інтеграції українських виробників у ланцюги постачання», — вказано в документі. 

Для досягнення «стратегічної цілі 14» від уряду передбачається подання проекту закону щодо розвитку галузі напівпровідникових технологій, який «створить сприятливе середовище для розвитку та інвестування в сектор мікроелектроніки, зокрема шляхом створення стимулів для дослідження та розробки». Також згадано про  створення інноваційного кластера, який об’єднає науково-дослідницькі інститути, ВНЗ, стартапи та приватні компанії у секторі напівпровідників.  

Окрім того, передбачено укладення меморандумів з ЄС та підприємствами на ринку мікроелектроніки про спільні проекти, інвестиційні програми та залучення до виконання плану, передбаченого Європейським актом про чіпи, а також сприяння інвестуванню у створення виробничих потужностей в сектор мікроелектроніки. 

Критики можуть обгрунтовано сказати, що це не більше, ніж дуже загальні фрази, адже конкретних механізмів впровадження в життя цього вкрай амбітного плану уряду ми не бачимо. З іншого боку, урядовці не менш обгрунтовано можуть заперечити, що в публічних документах більш конкретну інформацію викладати було би, м’яко кажучи, нерозумно, або ж, зважаючи на триваючу агресію рф, навіть злочинно. Врешті, обидві сторони у цьому моменті будуть цілком праві.

Відповідно до наданого Мінцифри орієнтовного таймлайну із цього напряму: 

  • на І квартал 2025 року планується публікація секторальної стратегії з розвитку напівпровідникової галузі;
  • протягом 2025–2026 років — внесення у ВРУ і розгляд відповідного законопроєкту;
  • також на 2025 рік планується створення профільного WINWIN Centres of Excellence і створення WINWIN Semiconductors Lab 2025 у освітній галузі;
  • 2025–2026 роки — релонч освітніх програм;
  • старт перемовин із шортлістом потенційних партнерів та вибір одного з двох варіантів заплановано на кінець 2025 року. 

«Стратегія насправді витримана. Ми не кажемо про технології чипів 4 нанометри, над якими працює умовний Intel. Ми не заходимо на цю територію, адже за цей ринок воює весь світ. Навіть німці вже два чи три роки не можуть відкрити потужності по виробництву таких мікросхем. Почати планують з простого, а потім переходити вже до більш цікавих речей. Знову-таки, навіть та сама Білорусь має виробничі потужності випускати такі мікросхеми. Тому я би сказав, що це насправді суттєвий крок, який треба якомога швидше реалізувати», — бачить як позитиви документу, так і його потенційні наслідки заступник гендиректора українського виробника РЕБ Piranha Tech Анатолій Храпчинський. 

Нема причин не вірити у неможливе 

«Будь-яка людина, яка читала «Чипову війну» (книга авторства Кріса Міллера — ред), сприймає це як важливий крок для держави. Ми матимемо можливість отримання певних видів мікросхем, які можна буде використовувати принаймні на першому етапі для тієї нагальної потреби, яка є зараз. Це, зокрема, оборонна промисловість і те, що нам конче потрібно було ще «на вчора», — продовжує свою думку у коментарі dev.ua Анатолій Храпчинський. 

Фото з Facebook Anatolii Khrapchynskyi  

Його компанія-виробник засобів РЕБ сама розробила всі свої основні плати, на які напаюються мікросхеми.

«Ми розробили свої власне рішення, яке нам дозволяє сказати — в нашій продукції повністю наші технології, вони розроблені нашими інженерами. Але при цьому всьому українські підрядники нам друкують ці плати, а більшість мікросхем або інших засобів, які напаюються на цю плату — це західні, китайські, інколи — корейські компоненти. Ми беремо це десь», — констатує представник Piranha Tech. 

З його слів, якщо прийде усвідомлення, що війна триватиме ще довго, то треба готувати повний цикл своїх виробничих потужностей. 

Співзасновник DroneUA Валерій Яковенко, у свою чергу, називає щонайменше три основні причини, чому ці плани щодо вітчизняного виробництва чипів мають під собою підгрудня і логіку: 

«По-перше, Україна сьогодні є найбільшим виробником робототехнічних технологій, а більшість обладнання базується на вже усталених, примітивних технологіях, особливо коли йдеться про чіпи. Це відкриває величезні можливості для створення та впровадження нових, більш передових рішень.

По-друге, найбільший у світі флот дронів — це не просто стратегічний актив України, а й головний споживач подібних технологій. Попит на такі рішення вже існує, і він тільки зростатиме.

По-третє, зниження залежності від зовнішніх постачань — це критично важливий фактор, особливо в умовах поточної геополітичної ситуації. Інвестування у власне виробництво таких технологій не лише гарантує незалежність, а й забезпечує ефективність роботи всього ланцюжка постачання». 

Заступник гендиректора Piranha Tech Анатолій Храпчинський підтримує цю думку, зазначаючи що повний цикл виробництва хоча би за окремими напрямками — це потенційно потужний ривок української економіки. 

«На початок повномасштабного вторгнення було близько 20 компаній, які займалися виробництвом безпілотників. Зараз ми кажемо про понад 200 компаній. У  рази збільшилася кількість компаній, які займаються засобами радіоелектронної боротьби чи наземними роботизованими комплексами. Треба зрозуміти, що все це потребує всередину от саме такої електроніки. Вона не дуже серйозна, але вона потрібна. Україна задала „тон оф войс“ щодо створення високотехнологічного зброї. І тому треба казати про те, щоби зробити виробництво повного циклу. Це дозволить нам пропонувати світу після перемоги готові рішення, які будуть збиратися в Україні. І це насправді суттєво може допомогти саме українській економіці», — зазначає він. 

Що стосується виробництва чипів, то він висловлює сумнів, що його вдасться розгорнути в стислі строки, але воно важливе у перспективі найближчих років.  

«Зрозуміло, що це не з’явиться за рік. Для того, щоб розгорнути таку можливість, треба насправді більше часу. Але, безумовно, до цього треба йти», — стверджує Храпчинський. 

Співзасновник DroneUA Валерій Яковенко наголошує, що за роки повномасштабної війни ми вже стали свідками реалізації сценаріїв, які ще донедавна здавалися абсолютно неможливими. 

«Ніхто не міг передбачити, що українські інженери візьмуть на себе лідерські позиції у світовій індустрії робототехніки та дронів. Ніхто не очікував, що професія інженера стане однією з найпопулярніших в Україні. І ніхто не міг уявити тих масштабів, до яких зросте вся екосистема дронобудування. Сьогодні, коли мова йде про амбітні проєкти, ми знаємо, що українці здатні робити неможливе. Тому прогнозувати подальший розвиток галузі та створення власного виробництва високотехнологічного обладнання — це не лише реалістично, а й необхідно», — переконаний він. 

З його слів, Україна вже довела, що може стати глобальним центром високих технологій, і тепер наше завдання — розширювати ці можливості та закладати фундамент для нових інноваційних екосистем.

«Будувати наперед застарілі заводи — це шлях ізольованих росії чи Північної Кореї» 

Водночас, далеко не всі представники українського технологічного сектору в захваті від цієї ідеї, адже обґрунтованих сумнівів дійсно вистачає. Причому сумніви є як у вірогідності реалізації цих планів, так і в правильності обраного шляху розвитку.  

На думку автора понад 40 патентів на винаходи у сфері електроніки Андрія Риштуна, обидва варіанти — ліцензувати готову технологію «під ключ» чи залучити стратегічного партнера на комерційних засадах — насправді є поганими. 

«Замість того, щоб будувати заводи 20-річної давності, краще цей мільярд євро вкласти в R&D, тобто в проєктування передових чипів для сучасних задач. А виготовляти їх завжди можна на заводах-партнерах в тій же Європі, Штатах чи Тайвані. Будувати наперед застарілі заводи — це шлях ізольованих росії чи Північної Кореї. Ми ж можемо співпрацювати з країнами-партнерами і мати завідомо кращі мікросхеми, як в технологічному, так і в інтелектуальному плані», — переконаний він. 

Андрій Риштун: «Будувати наперед застарілі заводи — це шлях ізольованих росії чи Північної Кореї» 

Також Андрій Риштун не вважає гарною ідеєю будь-яку форму участі держави у, по суті, бізнесовому проєкті, адже, з його слів, державне керування бізнесом довело свою неефективність як у нас, так і в решті світу. 

«В Штатах чи Європі виробництвом напівпровідників займаються саме приватні компанії, а не держава. Тому якщо в Україні і будувати завод чи відкривати R&D центр, то має бути тільки приватний власник. Як підтвердження, маємо багато успішних військових стартапів, які є саме приватними проєктами», — наголошує він. 

З іншого боку, виробництво напівпровідників, з його слів, доволі «брудний» процес, в який залучено багато хімічних речовин, тож держава може допомогти знайти відповідну ділянку, узгодити правила поводження з хімічними відходами, допомогти співпрацювати з місцевою громадою та митними пільгами і зробити багато інших корисних кроків. 

На тому, аби держава не «загралася» в ефективного менеджера для напівпровідникової галузі, акцентує увагу і Валерій Яковенко, співзасновник DroneUA. 

«Досвід показує, що держава не є ефективним власником бізнесу чи інноваційних процесів. Її роль — створювати сприятливі умови, визначати стратегічні напрямки та виступати в ролі дорадчого органу. Розвиток екосистеми робототехніки в Україні — це результат виключно приватних ініціатив. Саме приватний сектор взяв на себе відповідальність за створення технологій, їх впровадження та масштабування. Тому залучення стратегічних партнерів у такі проєкти має базуватися на принципах стійкості та диверсифікації ризиків. Замість покладання відповідальності на одного партнера чи державу, ефективніше залучати кількох стратегічних гравців, що дозволяє збалансувати ризики та забезпечити стійкість розвитку технології на ринку», — висловив свою думку Валерій Яковенко, який, окрім цих зауваг, підтримує ідею запуску вітчизняного виробництва чипів. 

Заступник гендиректора Piranha Tech Анатолій Храпчинський, який, з його коментарів, теж чітко бачить важливість реалізації проєкту, втім, вказує на фактор неготовності західних партнерів до певних ризиків. 

«Я думаю, що ми стикнемося з тим самим, з чим стикнулися більшість виробників ВПК. Західні партнери, з якими ми співпрацюємо, зазвичай не хочуть заходити в Україну цілком — ми кажемо про сумісні виробничі потужності. Вони передбачають вивести технологію за кордон і робити її там. Чому? Тому що там безпечніше. У прямому смислі безпечніше, тому що може прилетіти по виробничих потужностях і складно буде відновити виробництво, а це втрата коштів», — підкреслює він. 

У цьому контексті він наголошує на потребі зміни деяких законодавчих норм, які би дозволили розподілити ризик між приватним сектором і безпосередньо державою. «Тобто держава гарантує, що якщо, не дай боже, по заводу якихось мікросхем прилетить, то держава компенсує витрати, пов’язані з відбудовою або іншими втратами виробника», — висловлює свою думку представник Piranha Tech.  

Зі слів Сергія Рижкова, засновника стартапу Profeed, який розробляє hardware та software IT-рішення в тваринництві, вірогідність реалізації цього проєкту є, але успіх залежатиме від комплексного підходу: достатнього фінансування, якісного управління та сприятливих умов. 

«На мій погляд, ліцензування готової технології „під ключ“ може бути швидшим шляхом для старту, особливо в умовах обмежених ресурсів та невизначеності. Але залучення стратегічного партнера виглядає більш стійким рішенням у довгостроковій перспективі, оскільки дозволяє отримати доступ до досвіду, ринків і підтримки», — висловив Рижков свої «за» і «проти» обох озвучених у Мінцифри варіантів. 

Сергій Рижков вважає, що власне виробництво дає незалежність, стабільність і можливість адаптації до локальних потреб. «У нашій роботі ми самі розробляємо обладнання, і це дає нам більше контролю та гнучкості. Імпорт — це швидше, але локальне виробництво відкриває зовсім інші можливості», — переконаний він. 

На його думку, налагодити технологічні й логістичні ланцюжки для такого виробництва в Україні буде цілком реально. «Логістика зараз працює досить добре — ми самі в цьому переконалися, коли замовляли сировину й обладнання з Китаю і США, а також відправляли нашу готову продукцію в США та Європу», — каже засновник стартапу Profeed. Але в нинішніх умовах війни, додає він, важливо продумати захист інфраструктури, децентралізацію виробничих потужностей і залучити міжнародну підтримку. 

«Подібний завод мало б сенс будувати, коли він випускатиме щось унікальне або секретне. Це могли б бути тепловізійні камери, захищені ключі, електроніка наведення і тому подібне. Сильною стороною України є її інтелектуальний потенціал. Тому я б, насамперед, зосередився на інвестуванні в передові розробки та складанні готових виробів. А виготовляв у нас лише те, що неможливо купити на вільному ринку», — все ж таки тримає скептичну лінію щодо ініціативи Андрій Риштун. 

Такої ж лінії дотримується і Максим Агєєв — CEO компанії De Novo, яка пропонує хмарні ІТ-рішення для бізнесу. З 1993 по 2008 роки він працював також у «Квазар-Мікро», пройшовши шлях до президента цієї корпорації.

«Дуже скептично ставлюсь до такої ідеї. Наразі мені невідомо про існування хоч якоїсь виробничої бази мікроелектроніки в країні», — каже він у короткому коментарі dev.ua.  

Якщо звести все до короткого висновку, то Україна не збирається конкурувати з Тайванем, США, Китаєм, Кореєю і Японією, а також їх компаніями-гігантами за передові розробки у виробництві чипів. Це було би геть неправдоподібно і навіть карикатурно. Йдеться про запуск виробництва ходових чипів, які не є технологічним ноу-хау, але натомість масово використовуються в промисловості, особливо при нарощуванні виробництва тієї самої оборонної продукції. Що ж — начебто ідея на часі і має право на життя. Але навіть за таких умов дуже значна частина технологічного ринку сприймає її з цілком обґрунтованим і здоровим скепсисом. І ці аргументи поки важко нівелювати на основі виключно планів та верхньорівневих документів на кшталт Стратегії. 

У 2024 році найбільший у світі виробник чипів TSMC отримав рекордний дохід за 30 років завдяки розвитку ШІ
У 2024 році найбільший у світі виробник чипів TSMC отримав рекордний дохід за 30 років завдяки розвитку ШІ
По темi
У 2024 році найбільший у світі виробник чипів TSMC отримав рекордний дохід за 30 років завдяки розвитку ШІ
Протягом року Microsoft скупила вдвічі більше флагманських ШІ-чипів Nvidia ніж інші технологічні конкуренти. Що це може значити
Протягом року Microsoft скупила вдвічі більше флагманських ШІ-чипів Nvidia, ніж інші технологічні конкуренти. Що це може значити
По темi
Протягом року Microsoft скупила вдвічі більше флагманських ШІ-чипів Nvidia, ніж інші технологічні конкуренти. Що це може значити
Google представила квантовий чип з неймовірною швидкістю обчислень: за 5 хв виконає завдання на яке суперкомпютеру знадобилося б десять септильйонів років
Google представила квантовий чип з неймовірною швидкістю обчислень: за 5 хв виконає завдання, на яке суперкомп’ютеру знадобилося б десять септильйонів років
По темi
Google представила квантовий чип з неймовірною швидкістю обчислень: за 5 хв виконає завдання, на яке суперкомп’ютеру знадобилося б десять септильйонів років
Qualcomm виграла судову тяганину з Arm і захистила свою ліцензію на виробництво чипів Snapdragon X
Qualcomm виграла судову тяганину з Arm і захистила свою ліцензію на виробництво чипів Snapdragon X 
По темi
Qualcomm виграла судову тяганину з Arm і захистила свою ліцензію на виробництво чипів Snapdragon X
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
По темi
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Підключай Megogo зі знижками за акційними тарифами.

від 99 гривень на місяць

Читайте також
«Фактично ми відкотилися на 3 роки». Засновник EasyPay про те, яку ціну заплатив український платіжний сервіс, щоб вижити
«Фактично ми відкотилися на 3 роки». Засновник EasyPay про те, яку ціну заплатив український платіжний сервіс, щоб вижити
«Фактично ми відкотилися на 3 роки». Засновник EasyPay про те, яку ціну заплатив український платіжний сервіс, щоб вижити
Помилка Coinbase. Грузинські користувачі обміняли ларі на долари за курсом, який у 100 разів перевищує офіційний
Помилка Coinbase. Грузинські користувачі обміняли ларі на долари за курсом, який у 100 разів перевищує офіційний
Помилка Coinbase. Грузинські користувачі обміняли ларі на долари за курсом, який у 100 разів перевищує офіційний
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни. 
1 коментар
«Розрив між оплатою місцевих та прибулих фахівців на Волині – $900». Як повномасштабна війна вплипає на прибуток айтішників
«Розрив між оплатою місцевих та прибулих фахівців на Волині – $900». Як повномасштабна війна вплипає на прибуток айтішників
«Розрив між оплатою місцевих та прибулих фахівців на Волині – $900». Як повномасштабна війна вплипає на прибуток айтішників

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.