Відновлювати інтернет-мережі в Україні, в містах, які залишилися без зв’язку та інфраструктури, зібралася фінська компанія Nokia. А що стосується китайського телеком-постачальника Huawei, то держава, як виявилося, вже обговорює потенційні обмеження його використання на мережах. І це може коштувати понад $1 млрд.
Відновлювати інтернет-мережі в Україні, в містах, які залишилися без зв’язку та інфраструктури, зібралася фінська компанія Nokia. А що стосується китайського телеком-постачальника Huawei, то держава, як виявилося, вже обговорює потенційні обмеження його використання на мережах. І це може коштувати понад $1 млрд.
Ми поговорили з директором департаменту з розвитку фіксованого інтернету Мінцифри Юрієм Мациком. І він нам про це розповів. Далі в інтерв’ю — детальніше.
— Чув, що фінська компанія Nokia зацікавлена у відбудові українських телеком-мереж.
— Ми сьогодні думаємо про те, як відновлювати деокуповані території. Ми розуміємо, що там, де руйнації мало, фактично оператори самі заходять, підвішують кабель і надають послуги.
Але є населені пункти, де зруйновано все. Де немає ні електрики, ні опор, нічого. Відповідно виникає питання, а чи може оператор самостійно відновити якусь кількість населених пунктів.
Мабуть, один-два — так. А якщо будуть десятки? Солідар, Бахмут, та інші великі населені пункти. Як там відновити зв’язок?
Тому ми, беручи участь у певних міжнародних конференціях, закликаємо європейців долучатися до відновлення України:
«Беріть населений пункт, відновлюйте його за самими сучасними стандартами, і передайте його операторам в управління».
І саме Nokia сказала першою, що хоче долучитися. Вони навіть заявили, що у двох населених пунктах готові поставити саме сучасне обладнання. Спочатку говорили про фіксований доступ до інтернету, але, думаю, буде й мобільний.
— Як зробити мережі у населених пунктах, які знаходяться близько до лінії фронту, більш захищеними та надійними?
— Сьогодні ми спілкуємося з різними експертами по цьому питанню. Всі сходяться в одній думці: що обов’язково треба знімати з опор кабель та закладати його під землю. Тобто у тих населених пунктах, які потрапляють в зони відновлення, буде розглядатися створення кабельної каналізації, де має прокладатися оптика.
— У квітні я був на конференції з питань телекомунікацій, яку організувала НКЕК. І там деякі оператори прямим текстом казали, шо «так, у нас є ризик, давайте визнавати його: у нас більшість мережі працює на обладнанні Huawei, на ZTE, тобто на китайських вендорах. А якщо Китай зараз буде геополітично проти нас, то що будемо робити? Цікавить думка Мінцифри.
— Дивіться, треба розуміти, що в деяких мобільних операторів, можливо, біля 70%, а може навіть більше, обладнання — китайських постачальників.
— А що робити? І чи робити взагалі?
— Абсолютно логічне питання: що робити і чи взагалі робити. Тобто це фактично питання безпеки держави, так? Це виходить за межі нашої функції і повноваження.
Бо питаннями безпеки держави в нас опікується Рада національної безпеки і оборони, яка приймає такі стратегічні рішення.
А десь кілька тижнів тому РНБО прислала нам запит із проханням надати нашу думку стосовно заборони для обладнання китайських виробників, яке використовується для надання послуг державним органам і для державних потреб.
Треба чітко розуміти, що на сьогоднішній день Китай свою позицію стосовно України вже визначив. Ми розуміємо, що ZTE — це фактично державна компанія. Huawei декларує себе як приватна компанія, яка працює за китайськими правилами.
Тому сьогодні Америка, Європа дуже гостро піднімають питання: а чому немає ніяких заходів стосовно китайських підрядників? І я думаю, що це один із перших кроків, коли РНБО нас запитали.
— А що ви відповіли РНБО на їхнє запитання?
— Ми абсолютно підтримуємо цю позицію — щодо заборони китайського обладнання для держорганів. Це була ініціатива Комітету Верховної Ради.
— Чому це важливо?
— Тому що ми говоримо сьогодні про насамперед забезпечення безпеки державної інформації, яка не повинна в будь-який спосіб компрометуватися. Вона не повинна навіть піддаватися ризику компрометації. Або ж якщо такий ризик існує хоча б в якійсь мікроскопічній долі, то його треба мінімізувати.
— Припустимо, що така заборона є вже. Ми беремо кожного провайдера інтернету в Україні і в кожного знаходимо китайського обладнання.
— Дивіться, заборона теж може бути реалізована в різний спосіб. По-перше, це може бути заборона закупівлі такого обладнання.
Тобто, запровадження нових технологій, реконструкція, ремонт мереж без використання обладнання певних виробників. Тоді ми говоримо про те, що ті компанії, які сьогодні використовують китайське обладнання, — вони надалі його не закуповують.
Другий можливий вид заборони — це взагалі демонтувати все китайське обладнання і замінити його іншим.
Але тоді треба розуміти, хто за цей банкет буде платити. Тому що це надзвичайно дорога річ. І за приблизними оцінками, це буде коштувати більше мільярда доларів, якщо не кількох мільярдів.
Ми говоримо мільярд — це тільки в вартості обладнання. Додатково налаштування, роботи та інше. Треба розуміти, хтось готовий такі вливання робити чи ні.
— Постачальники обладнання зазвичай конкурують один з одним. Може, західні виробники зможуть зробити своп та просто викупити китайське? Таким чином вони займуть весь ринок.
— Вендори між собою так не роблять. Наскільки я бачив, жоден вендор не працює проти іншого вендора.
Я навіть два роки тому був здивований тим, коли в Швеції держава проводила аукціон на радіочастоти, і тоді компанія Ericsson сказала, що не вистачає Huawei в конкурсних умовах.
— Це взагалі якийсь «жест доброї волі». А, до речі, «Ericsson» був раніше на мережах «Київстара», а потім мережа стала працювати, здебільшого, на китайських базових станціях.
— Ну, розумієте, жоден бізнес не будується на одному виробнику. Тобто це дуже ризиковано для бізнесу, коли в тебе вся мережа на одному постачальнику. Тому вона диверсифікується тим, що…
— … що вибрали двох китайців: ZTE та Huawei.
— Так, це цікаво. Ось, ну, до речі, і гарне питання. Але, я так розумію, що це стосується радіомережі, радіомодулів. Треба ж «опускатися нижче до бази» і дивитися, що є ще: а це ядро, магістральні мережі. На чому все це будовано, я не знаю. Ядро нібито якраз Ericsson, якщо ви про «Київстар».
— «Укртелеком» також багато Huawei має.
— Так. Тому що колись «Укртелеком» підписав контракт з China Bank на якусь величезну суму — мільйони доларів. Цей проєкт мав реалізуватися в Україні. Але він не реалізований до кінця — на якомусь етапі він призупинений в силу різних обставин. Проєкт передбачав заміну обладнання в 6 містах мільйонниках.
— Huawei, наскільки мені відомо, багато на різних мережах, навіть в регіональних.
— Ми якраз їздили по південних регіонах. Запитали в провайжера, яке він використовує обладнання для відновлення мереж. Huawei. А раніше був BDcom. Зипитали чому вже не BDCom. Відповідь: «Він погано працює, десь в гаражі там зліплений». Це слова оператора. А Huawei? «А Huawei працює краще».
— Та Huawei напевно йому дав розстрочку…
— Ну, це ж, розумієте, вже про бізнес-умови, так?
Напевно, в них є значний фінансовий ресурс, щоб робити таку експансію.
— А потім кажуть, не державна компанія (посміхається).
— Це ваші висновки, не мої.
— Зрозуміло. І що ви думаєте, який буде розвиток подій?
— Ну, дивіться, якщо комітет Верховної Ради ініціював питання і РНБО вже його взяло в розробку, то очевидно, що якісь рішення будуть. Питання на часі.
Якщо це питання задавалося про державу, як мінімум, це рішення може стосуватись державного сектору, або всіх державних організацій, міністерств, можливо, навіть державних підприємств, для яких буде певна заборона на використання бюджетних коштів для утримання інфраструктури або для її розвитку.
Може навіть стояти питання про заміну обладнання, якщо ми говоримо про державний сектор.
Приватний сектор: треба розуміти, що він також буде звертати увагу на те, як робити закупівлі: чи купити дешевше сьогодні, а потім другий раз купляти. Чи все-таки не ризикувати. Це вже буде ринок вирішувати.
Я не хочу давати прогнози, але, звичайно, це рішення приведе до того, що китайське залізо буде менше продаватися.
— Хотів вас ще спитати, які результати у програми Мінцифри з інтернетизації сіл?
— Останній рік показав, що доступ до інтернету є сьогодні, мабуть, важливішим за воду, повітря, їжу. Бо без води можна три дні прожити, а без інтернету: день немає зв’язку і вже складнощі виникають. Бо новини про те, де танки йдуть на Київ, ми теж знавали з інтернету, хоча не бачили їх на власні очі. Але щоб відреагувати на події, та прийняти рішення, треба було про це вчасно дізнатися.
У 2021 році з державного бюджету було виділено 500 мільйонів гривень. Через органи місцевого самоврядування ми зібрали заявки на інтернет, розподілили кошти.
Для себе ми визначили такі цілі: 3000 сіл, 6000 соціальних закладів.
Підключали завдяки цим грошам соціальні заклади в селах: школи, садочки, будинки культури, бібліотеки, лікарні.
За підсумками 2021 року підключено до волоконно оптичної мережі 6164 соціальних заклади. Більше, ніж планували. Але кошти були використані не всі, і ми спромоглися зробити перехідну субвенцію. Тобто гроші залишилися на наступний рік.
В 22-му році підключено 1112 соціальних закладів у 382 селах. Навіть, під час бойових дій. Частина цих коштів була спрямована на питання оборони.
І навіть в 23-му році та субвенція, яка ще залишилася невикористана, дозволила підключити ще 25 сіл і 64 соціальних заклади. А це 6 тисяч українців у селах, які тепер можуть дистанційно навчатися, працювати онлайн та масштабувати бізнес за межі рідного населеного пункту.
Тобто, якщо підсумувати, то в 3268 селах вперше з’явився швидкісний інтернет, підключено 7337 соціальних закладів.
— А що стосовно попиту на інтернет в селах? Чи люди використовують його? Ви якось це перевіряєте? Там залишилися бабусі, внуки поїхали. Чи насправді потрібен цей інтернет?
— Ми це не перевіряємо. Наша задача — створити базові умови, при яких людина, якщо є потреба, може користуватися інтернетом. Для нас важливо, щоб державні органи були з інтернетом, і щоб люди могли використовувати ті сервіси, які сьогодні держава переводить в цифру.
Коли ми оцінювали необхідність збільшити проникнення в Україні інтернету, нам тоді нарахували більше мільярда гривень інвестицій для того, щоб досягнути покриття 95%. Наразі ми витратили приблизно 300 мільйонів грн.
Більш того, коли оператори почали вигравати тендери, підвищилася конкуренція. Оператор раніше думав так: «туди (в село) ніхто не піде, і я потрохи за 5 років може зайду». А тут з’явилися додаткові кошти, і до того села почали з різних боків тягнути мережі оператори.
Навіть були випадки, коли у нас села підключалися без копійки державних грошей.
Бо коли населений пункт невеликий, то хто зайшов першим, той збільшив кількість своїх абонентів.
— Тобто не було такого випадку, що оператор заходить в село, гроші витратив, а абонентів немає?
— Для нас критерії — соціальні заклади. Соціальні заклади є в тих селах, де є життя. Бо якщо там є дитсадок, якщо там є школа, то там є сім'ї.
Якщо там є лікарня, то там теж Міністерство охорони здоров’я визначало, що вона повинна бути. І так далі: будинок культури, бібліотека…
Це вже села, де є люди. Це по-перше.
По-друге, якщо подивитися на європейський досвід. Їм не важливо чи то одна бабуся живе в селі, чи то там сто людей живе. Взагалі не дивляться. У них підхід інший.
Якщо колись держава провела туди електрику, і це була одна лише хата, то значить, у цих людей має бути й інтернет. Ми розуміємо, що сьогодні можна використати радіотехнології, десь можна поставити антенну і упіймати мобільний зв’язок на антену приєднану до модема в будинку. Є різні сьогодні технології, які дозволяють отримувати в таких місцях інтернет.
Це мають бути комбіновані рішення. Але наша задача, яку ми визначили: 95% населення України повинні мати доступ до швидкісного інтернету.
— Як би ви оцінили зараз проникнення інтернету в Україні? Який це відсоток?
— Сьогодні мабуть складно про це говорити, тому що в нас є частина країни, яка окупована і частина, яка деокупована.
Ми маємо оцінку на початок війни. Це було 91% проникнення по всій Україні.
— На якій швидкості?
— Ми говоримо про волоконо-оптичний доступ, який дає можливість скористатися 100 Мбіт/сек і більше.
Зараз європейське суспільство, Європейський Союз працює над програмою Gigabit Society. Вони хочуть, щоб в кожному будинку була можливість скористатися гігабітним інтернетом.
Ми говоримо про те, що навички користувачів з кожним роком зростають, і ми споживаємо більше трафіку. Якщо подивитися на об'єми зростання світового трафіку, то кожні 2 роки вони подвоюються. Тобто, якщо станом на 2020 рік об'єм споживання трафіку був 100 терабіт, то на кінець 22-го він був вже 200 терабіт. Водночас швидко зростає і місткість каналів світового інтернету.
Якщо у 2020 вона була 400 терабітів, то станом на кінець 22-го року збільшилася до 800 терабітів.
— Чи може бути для нашої країни розроблена якась програма для інтеграції з ЄС, як то гігабітний інтернет?
— Хороше питання. Мабуть, воно потребує додаткового дослідження. Ми на якомусь етапі прийшли до того, що маємо створити національний план розвитку швидкісного інтернету і його стратегію розвитку. Будемо проводити консультації з ринком, залучати стейкхолдерів і приймати рішення про розвиток, підвищення стійкості інтернет мереж та їх захищеність.
