Як американський IT-фахівець українського походження потрапив до ЗСУ. Розповідь бабусі про онука-айтішника

Американський українець між службою та технологіями

Взагалі Володя народився в Україні та в Миколаєві здобув освіту у початковій школі. А потім його батьки побували в Америці, оформили green card у США та поїхали туди усією родиною. Тоді йому було трохи більше ніж 10 років. У Каліфорнії він з відзнакою закінчив школу та освоїв курси комп’ютерних технологій. Після двомісячної практики в рамках цих курсів диплом про їх закінчення вже дозволяв йому працювати.

Але Володя вже тоді хотів навчатися військової справи. Подавши документи до кількох вишів, він отримав запрошення на навчання. І тут його запросили на роботу за комп’ютерною спеціальністю.

Там він разом з іншими хлопцями проводив та налагоджував усі телекомунікаційні мережі у приміщенні.

«Ми починали від проведення проводки й закінчували налагодженням усіх видів комп’ютерного обладнання для різних бізнесів і підприємств», — розповідав Володя. Далі він казав, що спеціалісти його фірми вже проводили роботи з технічного обслуговування встановленого обладнання.

Займаючись налагодженням комп’ютерних мереж, Володя не залишав свого інтересу до військової справи. Займався стріляниною та спортом, цікавився зброєю, розглядав можливості піти у ВНЗ, щоби все-таки піти в армію, але вже молодшим офіцером. Так, у перспективі було більше можливостей здійснити його плани. Він завжди хотів допомагати людям і повноцінно реалізуватися у військах, зайнятих рятувальними операціями.

Напередодні війни

Володя завжди мріяв повернутися до України. Сюди він часто прилітав до нас із дідусем та бабусею, які його обожнюють, двоюрідним братам та друзям. Він завжди говорив — я прилітаю додому.

30 грудня 2021 року він із середнім із двох своїх молодших братів прилетів з Америки в черговий раз у гості до Миколаєва.

Звичайно, ніхто з нас тоді їм не повірив.

Обидва брати орендували квартиру в центрі Миколаєва, щоб не обтяжувати бабусю з дідусем, і насолоджувалися вільним життям. Зворотні квитки обидва брати мали на 12 лютого. Але відльоту завадив коронавірус, дату від'їзду перенесли на 1 березня. 30 березня в обох братів закінчувався тримісячний термін перебування в Україні як американських громадян.

Водночас у дідуся почалися проблеми зі здоров’ям. 23 лютого йому зробили онкологічну операцію, і я чекала ранку, щоб поїхати до нього в госпіталь.

«Варта»

Вже наступного дня Володя пішов зі своїми знайомими хлопцями шукати можливості діяти. У військкоматі йому відмовили, мотивуючи це тим, що він є громадянином Америки, і вони не мають права брати його на службу, побоюючись міжнародних конфліктів. У Теробороні на нього чекала та сама відповідь з тієї ж причини.

Тоді, разом з іншими миколаївськими активістами, Володя пішов робити коктейлі Молотова в Будинку офіцерів. У нас на дачі був паркан із пляшок, всі їх він зібрав і забрав.

Серед цих активістів виявилися люди, які свого часу служили у спецзагонах, але зараз за віком (наймолодшому було 56 років), не могли приєднатися до лав ЗСУ. Так вони створили «Варту» — неофіційну організацію, яка поєднувала різних людей, які мали бойовий досвід. (Примітка редакції — створення «Миколаївської муніципальної варти» для захисту від мародерів та патрулювання вулиць затвердив розпорядженням заходів Миколаєва Віталій Кім).

Організатори прийняли Володю до «Варти». Там він був і айтішником, і перекладачем, і бійцем, і постачальником. Адже спочатку у них не було нічого, все екіпірування доводилося добувати самим. Лише згодом їх визнали третьою силою, і закріпили за ними обов’язки добувати та розвозити гуманітарну допомогу, їжу та медпрепарати військовим постам. Крім того, вони вивозили поранених з гарячих точок міста та області. Пізніше до «Варти» почали приєднуватись і молоді хлопці, зокрема й американці, які служили в Афгані, яких не взяли до тероборони.

Вимушене повернення до Америки

Обох братів, як громадян Америки, уряд тієї країни закликав повернутися до війни й у перші дні, гарантуючи їм виїзд та безпеку. Але вони свідомо лишилися в Україні.

Молодшого брата він відправив під приводом допомоги з покупкою екіпіровки та логістикою.

А сам Володя виїхав лише вимушено, бо закінчився термін його тримісячного перебування в Україні як громадянина Америки. І навіть під час воєнного стану цей закон не скасували. Але їхав Володя з наміром зібрати там екіпірування та турнікети для бійців «Варти» і повернутися.

Дорога вийшла довга через часті обстріли й введені комендантські години. З Миколаєва до Одеси Володя потрапив напередодні дводенної комендантської години 8 квітня, пов’язаної з ракетним обстрілом у Краматорську.

Лише 10 квітня Володя перетнув кордон із Польщею, і через Варшаву полетів до мами та братів до Америки.

Піти не можна повернутися

Коли наш американський українець дістався Каліфорнії, то на нього вже чекало куплене братом екіпірування: 8 бронежилетів, 8 приладів нічного бачення і дві валізи медпрепаратів і турнікетів. Все для друзів із «Варти».

Ще в дорозі він розглядав варіанти повернення. І не у «Варту», а на передову, щоби зі зброєю в руках захищати Україну, куди він так прагнув.

Служити в Міжнародному легіоні він не хотів, тому що бійців звідти залучали лише як інструкторів або парамедиків, але не як бойові одиниці.

Мамі він при цьому збрехав, що повернеться в Україну потім лише на два тижні, щоб віддати гуманітарну допомогу та екіпірування, щоб вона не хвилювалася.

15 квітня, коли Володя вже дістався додому до Каліфорнії, він відразу почав збиратися у зворотний шлях в Україну. Але спочатку йому потрібно було допомогти своїм американським товаришам із «Варти».

Дорога назад до Миколаєва зайняла майже тиждень.

Після повернення Володя підписав контракт із ЗСУ без оплати, але на умовах, що будь-якої миті він може його розірвати.

Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram

По темі

Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram