Історії

Коли більшість підлітків лише шукає своє покликання, 14-річний Стас Козосвист проєктує серверну архітектуру, імплементує ШІ-рішення на базі Gemini та розробляє власну технологію шифрування контенту. Свій шлях в ІТ хлопець почав ще в сім років, а сьогодні керує розробкою EdTec екосистеми Avmira, має понад 30 міжнародних сертифікатів і безплатно допомагає іншим підліткам запускати їхні перші стартапи. Ми розпитали Стаса про те, як працює його платформа, коштом чого фінансується проєкт, і як йому вдається поєднувати управління бізнесом зі шкільними уроками.

У 2005 році я створював свій перший комерційний сайт. Якби тоді хтось сказав мені, що через двадцять років я все ще займатимуся веброзробкою, я б, напевно, здивувався. У той час інтернет виглядав зовсім інакше. Багато компаній ще не були впевнені, чи потрібен їм сайт взагалі. Соціальні мережі тільки набирали популярності, про хмарні сервіси майже ніхто не говорив, а більшість завдань доводилося вирішувати власними руками.

17-річний учень ліцею № 1 міста Житомира Даниїл Жабровець у складі команди RJ 45 нещодавно став переможцем CTF Junior League-2026.   Це масштабні всеукраїнські командні змагання з кібербезпеки для молоді (учнів шкіл, студентів профтехів і ВНЗ), де команди розв’язують практичні завдання, що стосуються веббезпеки, криптографії, реверс-інжинірингу, OSINT, штучного інтелекту тощо.

Чи можливо одночасно забезпечувати якість програмних продуктів та писати українське фентезі, яке розходиться накладами в десятки тисяч примірників? Героїня нового інтерв’ю на dev.ua доводить, що дві, здавалося б, абсолютно різні сфери можуть не лише успішно співіснувати, а й доповнювати одна одну. Поспілкувалися з Іриною Грабовською про те, як розробницькі методології на кшталт SDLC та естімейтів допомагають у написанні книжок, чому штучний інтелект не зможе замінити справжню творчість та автоматизувати весь QA-процес, а також про виклики пошуку роботи на сучасному IT-ринку.

Троє українських девелоперів — Артем Іваненко, Максим Шимон та Сергій Красільник — поставили перед собою вкрай амбітне завдання: не просто створити «український аналог BlaBlaCar» як продукт, але і відкусити у міжнародного конкурента певну кількість користувачів. Для початку — хоча би безпосередньо в Україні.  

Айтівець Олексій Куц писав у LinkedIn, щоб достукатися до Міноборони, дзвонив в академії трьох міст, перевівся з тилової частини в бойову через після місяців листування з Генштабом і врешті-решт зумів пробити стіну військової бюрократії та долучитися до новоствореної ІТ-вертикалі ЗСУ. Поспілкувалися з Олексієм, як влаштована IT-вертикаль зсередини та кому з айтівців підійде посада цифровізатора армії.

Коли Дмитро Яновський у 18 років вийшов з аеропорту в Темпі (Флорида), перше, що він зрозумів — без машини тут не виживеш. Ніякого громадського транспорту, шалена спека, і кудись пішки не дістанешся. Ніякої родини поруч, ніякої стипендії, ніякого кампусу, який чекає. Тільки валіза, гроші з українського фрилансу і відчуття, що помилятися — дорого. Вісім років потому Яновський став першим студентом в історії каліфорнійського De Anza College, якого одночасно прийняли до MIT та Принстонського університету. Потім з українцем сталися робота в легендарній лабораторії MIT CSAIL, стажування в Pulley, запуск стартапу Prox у Y Combinator. І паралельно — заснована Дмитром освітня програма ULTA, через яку 15% першого потоку українських студентів вступили до MIT. dev.ua поговорив із Дмитром про його життєвий шлях, де були й макарони за долар, доленосний телефонний дзвінок із Бостона і те, чому він вважає Ukrainian defense tech однією з найбільших можливостей у світі прямо зараз.

Вісім років тому Геннадій Татаркін працював на меблевому виробництві й будував цілком зрозуміле професійне життя. Робота, плани, звичний ритм — усе змінилося за одну мить після виробничої травми, коли руку довелося ампутувати. Попереду були місяці адаптації, болісне звикання до нової реальності, десятки співбесід і відмови, за якими, навіть якщо цього ніхто не говорив уголос, читалося одне й те саме: роботодавці не вірили, що людина з протезом зможе працювати нарівні з іншими. Тоді здавалося, що разом із рукою він втратив і звичне майбутнє. Але сьогодні Геннадій працює в архівному відділі EPAM, оцифровує документи, їздить із Білої Церкви до київського офісу, проходить корпоративні тренінги з використання ШІ та переконаний: немає справи, яку він не зміг би опанувати, якщо сам дозволить собі спробувати. Геннадій розповів dev.ua, як пережив втрату руки, чому роботодавці часто самі створюють бар’єри для людей з інвалідністю, і як крок за кроком повертав собі прості речі, які колись здавалися неможливими — від приготування картоплі за власним рецептом до зав’язування шнурівки однією рукою.

Сховатися в супермаркеті на ніч заради нових бустерів або обміняти свою Audi R8 на колекцію картону звучить як божевілля. Але це реалії сучасного ринку колекційних карток. Сьогодні вони продаються за мільйони, провокують пограбування по всьому світу та створюють шалений дефіцит. Від аукціонних рекордів до битв зі перекупами на OLX за картки S.T.A.L.K.E.R. 2 — досліджуємо феномен найнесподіванішої інвестиції десятиліття.

40 років тому на ЧАЕС сталася найбільша техногенна аварія світу. Десятки тисяч людей стало до лав ліквідаторів, щоб стримати ріст смертельного радіаційного забруднення. Сьогоднішня історія про Сергія Миколайовича, який віддав Зоні відчуження майже три роки, працюючи водієм-ліквідатором. Він бачив перших біженців із Прип’яті, незрівнянну природу Зони, ховав радіоактивну техніку під тоннами бетону і грав музику на роялі для товаришів ліквідаторів.  Журналіст dev.ua поспілкувався зі своїм батьком ліквідатором, який попри свій вік, є затятим геймером, а його найулюбленішою грою є культова серія S.T.A.L.K.E.R., де він знову і знову повертається до добре знайомих пейзажів. 

36-річний айтівець Олександр Ваховський працює одразу у двох американських компаніях. Удень він Senior Software Engineer у SolidProfessor, освітній платформі з Mountain View, на якій навчаються понад 300 000 інженерів-механіків і проєктувальників. Решту часу присвячує стартапу Travel Risk Group у Північній Кароліні, що збирає в реальному часі дані про ризики подорожей у понад 90 країнах світу. Українець є співзасновником і Head of Engineering сервісу.  За плечима Олександра те, що в IT-спільноті називають «дорогою через всі двері». Він починав із сайту-візитки за $200, виріс до експертного консультанта для понад 250 клієнтів у США, Норвегії, Швейцарії та країнах Балтії. А ще ― керував власним інтернет-магазином і роки поспіль подвоював дохід компанії, у яку прийшов у найм. 

Ще перед стартом колаборації мережі супермаркетів АТБ і геймдев-студією GSC Game World відчувався неабиякий інтерес до події. Жарти про те, що треба займати черги зранку, щоб отримати бажаний альманах виявилися не перебільшенням, а суворою реальністю. Буквально за пів дня дістати альманах стало майже неможливо, колекціонери ринули в АТБ, як сталкери в Центр Зони до Виконувача Бажань. Журналіст dev.ua долучився до цього полювання й розповідає, як йому вдалося отримати альманах майже в Чорнобильській зоні відчуження, а також ділиться лайфхаками, як отримати більше різноманітних колекційних карток. 

Глядачі серіалів і фільмів на Netflix і HBO Max помітили, що за останній рік в українському дубляжі з’явилося багато матюків, і тепер Томас Шелбі в українській локалізації «Гострих картузів» посилає всіх не до дідькової матері, а нах*й. Водночас у кінотеатрах той самий «Супермен» продовжує розмовляти підкреслено чемно. Поспілкувалися з операційною директоркою студії Postmodern Мариною Маркович про те, чому на стрімінгах можна дозволити собі більше, ніж у прокаті, як нецензурна лексика допомагає боротися з піратством та чому «стерильна» мова заважає українцям остаточно відмовитися від російського контенту.

У сучасному IT-світі питання професійної сертифікації давно перетворилося на предмет палких дискусій і розділило спільноту на два табори. Для одних заповітний «бейдж» від AWS, Google чи Microsoft є безальтернативним доказом експертності, для інших лише формальністю, яка вимагає витрат часу і грошей. Істина, як завжди, — десь посередині. 

У Threads мобілізований айтівець із ніком oncceuponatime_dude веде щоденник про те, як опинився у війську — від «лагідної бусифікації» і ночі в казармі ТЦК до першого дня у батальйоні. Він детально описує, що відбувається з людиною в перші дні після мобілізації: страх, дезорієнтацію, абсурдні ситуації й поступову адаптацію до нової реальності. У своїх дописах він також показує, як його IT-навички неочікувано стають потрібними вже в частині — і як виглядає армійська бюрократія очима людини з цифрового світу. dev.ua з дозволу автора цитує дописи фахівця, які можуть стати корисними кожному.

Після майже 20 років у сфері HR в ІТ, в якій Олена Клепець виросла до рівня директора з персоналу, вона вирішила почати все спочатку. Причина — не криза, а відчуття «стелі» та втрата драйву. Олена свідомо пішла у нову сферу, почала навчатися медицини та тимчасово втратила в доході. Поспілкувалися з Оленою чому цей крок виявився логічним і що з ІТ досвіду реально працює в новій професії.

Чи можна організувати ідеальний відпочинок, жодного разу не заговоривши з персоналом? Виявляється, так. В «УЛІС.Дудки» замість звичної рецепції працює Telegram-бот, замовлення їжі та дров реалізовано через QR-коди, а єдиним легальним подразником замість шуму Slack є краєвид із величезного вікна на ліс. Ми протестували цей формат «цифрового детоксу з комфортом» усього за 40 км від Києва.

Віктор Павлучинський створював мобільні застосунки для «Нової пошти» й «Епіцентру», будував кар'єру в Genesis і Headway, але повномасштабна війна змінила пріоритети. Сьогодні Віктор разом із командою розробляє «Пугач» — інтелектуальну систему радіоелектронної боротьби. В інтерв’ю dev.ua Віктор розповідає, чому Smart-РЕБ — це про математику, а не про паяльник, як автоматизувати систему «свій-чужий» і чому якісні українські компоненти кращі за дешевий китайський імпорт.

В останній тиждень до Ірану та Близького Сходу загалом знову прикута увага всього світу. Після чергової хвилі масових протестів і їхнього кривавого придушення в січні, наприкінці лютого ситуація в країні почала розвиватися ще більш стрімко й непередбачувано. В останній день зими після серії військових ударів США та Ізраїлю офіційно підтвердили загибель аятоли Алі Хаменеї, який правив країною замалим не 40 років — починаючи з 1989-го. Напередодні повідомили, що владу перебрав його син Моджтаба. 

24 лютого 2022 року для багатьох українців переїзд перестав бути вибором. Це стало питанням безпеки. 42-річна Ольга Артемасова, Global Head of Business Analysis Center of Excellence у Ciklum, розповіла dev.ua, як тимчасове рішення «на тиждень» перетворилося на майже чотири роки життя у селі — з генератором, інвертором, «Тьотею Ніною Мʼясо» у контактах і мрією повернутися до рідного Харкова. Далі — її пряма мова.

Україна перетворюється з «кузні талантів» на глобальний хаб оборонних технологій. Валерій Красовський, СЕО Sigma Software Group, в розмові з dev.ua аналізує співпрацю з британським гігантом BAE Systems, пояснює важливість цифрового суверенітету Європи й називає перспективні українські проєкти, які змінюють правила гри на полі бою.

23 лютого 2022 року старша менеджерка з розробки в EPAM Катерина Сушкова не вірила, що наступного ранку її життя кардинально зміниться. Разом із чоловіком і сином вона засинала у квартирі в центрі Харкова, плануючи робочу нараду з командою на наступний день. Уже о п’ятій ранку 24 лютого родина побачила з вікна спалахи боїв на околицях міста. Того ж дня вони вирушили на захід України. За кілька місяців новим домом для сім’ї стало селище Берегомет у Чернівецькій області. Катерина розповіла dev.ua про життя в маленькому населеному пункті, адаптацію після вимушеного переїзду та трансформації, які принесла війна і нова реальність. Далі — пряма мова фахівчині.

Стосунки між колегами можуть закінчитися весіллям — або скандалом і звільненням. Для бізнесу це питання не романтики, а ризиків: конфлікту інтересів, впливу на рішення, звинувачень у фаворитизмі чи харасменті. dev.ua розпитав, як українські ІТ-компанії регулюють службові романи і чи існують прямі заборони.

Богдан Швець — фронтенд та Unity розробник зі страшною хворобою. Він може писати код, проходити тестові й роками прокачувати навички, але не може фізично прийти в офіс, через що він отримав сотні відмов від роботодавців. Поспілкувалися з Богданом про дистанційну роботу, що існує лише на словах, страх бізнесу перед інвалідністю та про систему, яка залишає людину сам на сам із майбутнім.

Після семи років у IT та керівної ролі Вікторія Сінкевич звільнилася без чіткого плану — через хворобу та професійне вигорання. Сьогодні вона живе в Іспанії, розвиває власну школу астрології й заробляє більше, ніж у технологічній галузі. Поспілкувалися з Вікторією про шлях від бізнес-асистента до астропсихологині.