Марія Бровінська Зброя 25 червня 2026, 08:25

«Колись ми повірили в дрони. Тепер маємо повірити в ракети». Співзасновник BlueBird Tech про новий етап українського miltech, залежність від Китаю та дефіцит інженерів — 7 запитань до CEO

Український miltech уже довів світові свою силу в дронах. Наступним великим технологічним проривом можуть стати ракети. У новому циклі публікацій dev.ua ставить сім важливий запитань керівникам українських defense tech-компаній. Сьогоднішній спікер — співзасновник BlueBird Tech Валерій Зарубін, з яким говоримо про про залежність від китайських комплектуючих, дефіцит інженерів, відкриття R&D-центрів у Європі та те, чому українському IT варто переходити від аутсорсу до створення власних продуктів.

Залишити коментар

«Колись ми повірили в дрони. Тепер маємо повірити в ракети». Співзасновник BlueBird Tech про новий етап українського miltech, залежність від Китаю та дефіцит інженерів — 7 запитань до CEO

Український miltech уже довів світові свою силу в дронах. Наступним великим технологічним проривом можуть стати ракети. У новому циклі публікацій dev.ua ставить сім важливий запитань керівникам українських defense tech-компаній. Сьогоднішній спікер — співзасновник BlueBird Tech Валерій Зарубін, з яким говоримо про про залежність від китайських комплектуючих, дефіцит інженерів, відкриття R&D-центрів у Європі та те, чому українському IT варто переходити від аутсорсу до створення власних продуктів.

— Яка найбільша проблема українського мілтеху прямо зараз? Який біль турбує саме ваш бізнес нині найбільше?

Я б уникав визначення «проблема», скажімо так, складнощі українського miltech — це фінансування та нестабільність із постачанням комплектуючих, зокрема, з Китаю. У випадку BlueBird Tech це одна з головних «болючих» тем досить тривалий час.

Китайські постачальники то приймають платежі, то ні. Ситуація постійно змінюється, через що доводиться працювати через логістичні або посередницькі компанії. Але й у них регулярно виникають труднощі з проведенням оплат, тому вся система фактично працює в режимі постійної напруги та очікувань.

Окрема проблема — це самі обсяги комплектуючих. Коли ти масштабуєш виробництво та плануєш рости далі, одразу впираєшся у питання фінансування й доступності компонентів. За ці комплектуючі постійно доводиться боротися, і це напряму впливає на темпи виробництва та можливість довгострокового планування.

У кожної компанії можуть бути свої специфічні виклики, але для BlueBird Tech сьогодні саме стабільність закупівель і оплат є одним із ключових факторів.

— Яку технологію сьогодні найбільше переоцінюють? А що, навпаки, недооцінене?

Не можна говорити, що щось в Україні недооцінене чи переоцінене. Ми перебуваємо у стані великої війни і наші військові потребують абсолютно всіх виробів, які виготовляють у країні. В умовах війни все дуже швидко проходить перевірку фронтом. Якщо рішення справді ефективне — військові, держава, виробники одразу починають вкладати в це ресурси, масштабувати виробництво та шукати способи застосування. Якщо ж технологія не дає результату, вона дуже швидко втрачає інтерес ринку і шукається щось нове. Тому зараз ринок і фронт достатньо жорстко відсіюють усе зайве, і переоцінених речей я, чесно кажучи, не бачу.

Додам, що іноді ми недооцінюємо самих себе і власні технологічні можливості. Насамперед, це стосується ракетобудування.

Україна історично завжди розвивала цю галузь, у нас сильна інженерна школа, досвід і спеціалісти, які здатні створювати складні технологічні рішення.

Мені здається, що українські інженери, підприємці й загалом суспільство ще не до кінця усвідомлюють, наскільки великий у нас потенціал у цьому напрямку. Колись ми повірили у свої сили у сфері дронів — і сьогодні українські безпілотники знає весь світ. Зараз потрібно так само повірити у власні можливості в ракетобудуванні. Якщо країна зробить ставку на цей напрямок, це може вивести Україну на зовсім інший технологічний рівень.

— Кого вам найважче наймати й чому? Як розв’язуєте це питання?

Наймати людей складно завжди, але для нас ключове питання — не лише хард-скіли, а й софт-скіли. Ми намагаємося будувати команду з людей, які підходять нам по цінностях, підходу до роботи та вміють ефективно взаємодіяти всередині команди. Тому питання складної взаємодії з конкретними людьми у нас зазвичай не виникає — ми просто не беремо тих, хто нам не підходить культурно.

Якщо ж говорити саме про дефіцит спеціалістів, то це проблема, яка існувала ще до повномасштабної війни. Нічого кардинально нового тут не сталося — хороших інженерів завжди бракувало і бракує зараз, особливо стосується вузькопрофільних спеціалістів.

І, думаю, так буде ще довго. Зараз найбільший виклик — це пошук сильних інженерів для складних технологічних напрямків. Але ми не сприймаємо це як проблему без рішення. Ми просто розширюємо географію пошуку. BlueBird Tech відкриває R&D центри в країнах ЄС, першою буде Польща і ми географічно розширюватимемось. Звісно пріоритет — українські інженери, які живуть за кордоном і можуть допомогти розвивати українські технології. Якщо не знаходимо потрібної експертизи «серед своїх» — готові залучати інженерів з інших країн.

Для нас важливо не просто закрити вакансію, а привести людей, які допоможуть будувати продукти та створювати навколо себе сильну інженерну інфраструктуру. Якщо поруч із міжнародними спеціалістами будуть рости українські інженери, переймати досвід і масштабувати ці знання — це лише посилить всю галузь.

Також важливо підтримувати українські навчальні заклади та напрямки, які готують потрібних спеціалістів. Без розвитку власної інженерної школи жоден miltech не зможе масштабуватися в довгостроковій перспективі і саме тому BlueBird Tech веде освітній трек. Ми вже маємо партнерства з 6 технічними навчальними закладами в Україні і ця співпраця розширюється. Наші інженери співпрацюють зі студентами, проводять лекції та демонструють сьогоднішні запити фронту.

— Який skill або кілька навичок зараз найцінніший для інженера в defense tech? Чому?

Ми завжди спочатку оцінюємо саму людину — як вона мислить, як взаємодіє з командою, наскільки готова брати відповідальність і швидко вчитись. А вже потім дивимося на технічну експертизу.

Звичайно, важливо добре розбиратися у своїй сфері та мати сильну технічну базу. Але технології, продукти й самі умови роботи зараз змінюються настільки швидко, що найбільшою цінністю стає саме здатність адаптуватися.

У defense tech постійно доводиться працювати в умовах змін — змінюються задачі, технології, підходи, вимоги фронту. Тому гнучкість мислення, бажання розібратися в новому напрямку, швидко знайти рішення та взяти на себе нові задачі сьогодні важать дуже багато.

До нас часто приходять люди з абсолютно різних сфер, і, на перший погляд, може бути неочевидно, як їхній досвід може бути корисним для defense tech. Але якщо людина має сильну внутрішню мотивацію, вміє адаптуватися та готова швидко зануритися в нові напрямки — вона може дати дуже сильний результат.

Тому, якщо коротко підсумувати, то сьогодні найцінніші навички для інженера в defense tech — це адаптивність, гнучкість мислення, здатність швидко вчитися та знаходити рішення в нових умовах.

— Що цивільний IT неправильно розуміє про мілтех?

Головна помилка цивільного IT щодо miltech — це сприйняття оборонних технологій як чогось повільного, зарегульованого й далекого від класичного tech-середовища. Насправді сьогодні український miltech сильно розвивається — це часто значно швидші цикли розробки, швидше ухвалення рішень і набагато більш прикладна інженерія.

У цивільному IT продукт може розроблятися місяцями або роками, проходити десятки етапів погодження, тестування та змін. У defense tech цього часу немає, багато рішень перевіряються буквально одразу — і зворотний зв’язок приходить безпосередньо з фронту.

Це зовсім інший рівень відповідальності та швидкості.

— Якою буде війна через 2–3 роки з технологічного погляду?

Я думаю, що війна в найближчі 2–3 роки буде рухатися в бік спрощення технологій і одночасно їх масовості. Ми вже бачимо, що складні системи стають доступнішими. Те, що раніше коштувало мільйони доларів і вимагало років розробки, поступово може здешевлюватися до рівня тисяч і навіть сотень доларів. І це змінює саму логіку війни.

Якщо говорити про напрямок розвитку, то наступний етап — це ракети та ракетні технології, які стануть більш доступними і технологічно простішими у виробництві завдяки новим матеріалам, 3D-друку та штучному інтелекту.

Такі технології вже розробляються, але з часом вони ставатимуть масштабнішими, як це було з FPV-дронами, дронами-перехоплювачами, ударними дронами тощо.

— Що б ви хотіли сказати IT-фахівцям, які вагаються йти чи не йти в дефтех?

Я б сказав так: не всі IT-фахівці мають іти в defense tech і це нормально. Український IT має розвиватися в різних напрямках, і сильні продуктові компанії потрібні не менше, ніж defense tech-команди.

Але є один важливий момент, який, на мою думку, об’єднує все — перехід від сервісної моделі до продуктової. Дуже багато українських IT-компаній досі працюють як аутсорс: беруть задачі від замовника і просто їх виконують. Це стабільно, але не завжди дає справжній розвиток.

Найбільша цінність зараз — коли компанії починають створювати власні продукти і стають відомими у світі саме через них. Це складніше, менш очевидно і дорожче, але саме це дає найбільший ефект у довгій перспективі. І в цьому сенсі defense tech просто показав приклад: тут ти або будуєш продукт, або тебе немає в грі.

Тому моя порада для IT-фахівців — не обов’язково змінювати індустрію. Якщо ви вже в сильній компанії, спробуйте рухати її в бік продуктового мислення, створення власних рішень, розвитку інженерної культури.

Якщо ви не знаходите для себе такого розвитку — тоді defense tech стає логічним кроком. Бо тут дуже швидке середовище, постійні виклики і реальна інженерна робота над продуктами, які мають значення тут і зараз.

І ще важливий момент: страх — поганий порадник у розвитку. У defense tech приходять ті, хто готовий працювати і розвиватися.

Зараз навіть армія в Україні сильно змінюється і в багатьох випадках стає дуже технологічною та інженерною.