«Я заробив $20, стрибав, сміявся і радів своїм першим грошам. На них, до речі, пішов і обʼївся в McDonalds». Історія 16-річного айтівця, який, попри юний вік, уже має купу замовників і планує стати кіберфахівцем

Вхід в IT: «Це був мікс ліні та страху»

Я вирішив долучитися до когорти айтівців у 2020 році. Мені на той час було 11 років. І все, що я знав з IT — це те, що там є багато різноколірних букв, цифр і махінацій, які програмісти-титани, сидячи в кавʼярні, зазвичай роблять. Але одного разу батьки запропонували мені безплатний марафон від GoIT для підлітків. Спочатку я вагався, бо це був мікс ліні та страху. Залишитися в комфортній зоні — ось, що я тоді хотів. Але, коли прозвучала фраза: «Ти тільки спробуй, якщо не захочеш — завжди можеш вийти», я вирішив, що треба спробувати. 

У дитинстві я багато ким хотів стати: від машиніста потягу до поліцейського, але цей курс змінив мої бажання щодо професій. Мене додали до групи, де були інші підлітки. Усі роззнайомились і спілкувалися між собою.

«Я очманів, коли вперше зайшов на мій перший урок з IT»

Було дуже багато повідомлень і таке враження, що я потрапив до дитсадка для айтівців, де усі підряд обговорювали тільки це. Потім адміністратори ознайомили нас всіх з марафоном і розказали, що та як. 

У GoIT був свій сайт, на якому і потрібно було проходити усі уроки. Ціль марафону: навчити нас основ програмування — HTML & CSS, JavaScript, Python. Я очманів, коли я вперше зайшов на мій перший урок з IT. Нічого не було зрозуміло, але чомусь хотілося пройти далі (згадується картинка This is fine, де все горить, а я сиджу і вчу програмування). Спочатку була теорія, а потім — практика. На теорії я часто застрягав, бо не любив усе це читати, та й було відчуття складності, з яким я потім дуже довго боровся.

«Ця сфера мене притягувала»

Завдання за завданням, помилка за помилкою і зробив я свій перший проєкт, використовуючи JavaScript. Це був простий Telegram-бот, який відгукувався (echo), питав і зберігав деякі дані користувача. Усе, звісно, було списано з відеоінструкції, бо хоч я і проходив уроки, але все ще нічого не розумів. 

Бувало, звертався до менторів, але дуже часто плутався в їхніх поясненнях, тому просто робив як міг. Я розумів, що це щось цікаве і треба копнути трішки глибше, ця сфера мене притягувала. Пройшов Python, HTML&CSS і випустився з цього марафону. Згодом, звісно, я забув усе, чого нас вчили на тому марафоні, але не забув того драйву від усвідомлення, що можна створювати щось справді цікаве.

Дуже часто кидав навчання, бо стикався с різноманітними помилками, які не знав, як вирішувати, і це демотивувало. І такі гойдалки продовжувалися досить довго: я або кидав і починав вчити інший напрямок, або кидав інший напрямок, і продовжував вчити покинутий. Дуже часто відволікався на ігри, і в моєму випадку це дуже часто гальмувало розвиток. 

«Я старався налаштовувати свій мозок під програмування»

Так пройшов рік. Я б сказав, що цей рік скоріш був ознайомленням з IT, було мало практики, але я старався налаштовувати свій мозок під програмування. Але один день трішки змінив вектор руху. Тоді я був на уроці інформатики, ми проходили Python. Я не дуже знав його і старався зрозуміти логіку. Але часу було тоді обмаль, і вже довелося писати тести. 

Пам’ятаю, що, крім гуглення, я нічого не вмів і з горем написав лише одне завдання з п’яти. Оцінку, звісно, отримав відповідну. Того ж вечора, я зрозумів, що так справи не робляться, і відкрив YouTube. Я вирішив вивчити бази за вечір і остаточно зрозуміти, що воно таке. Тоді я дивився Гошу Дударя. Дуже класно вчить і є уроки навіть українською мовою. На наступному уроці в школі, знаючи хоч якусь базу, я відбив погану оцінку і відчув, що це дійсно моє, що я почав значно краще розуміти, як працює логіка програмування. 

Замотивувавшись, я вирішив пірнути ще глибше і написати якусь свою програму, використовуючи вивчені знання.

Після цього я продовжував рухатись в цьому напрямку, але без гойдалок, які були раніше, не обійшлось. Дуже часто я знову кидав Python і повертався до нього пізніше, бо не знав, як далі рухатися. Так продовжувалось до тих пір, поки не почалася війна. Я виїхав до Молдови й почав прокрастинувати. Я закрився від світу і закинув програмування, бо не було бажання вчити щось. 

Війна: «Я відчував мікс пустоти та шоку, коли ми перетнули кордон»

Мені було 13, коли почалась війна. На початку лютого я і подумати не міг, що може початися війна. Памʼятаю день, коли слухав новини про можливе вторгнення, але усі мої знайомі в один голос говорили, що таке неможливо в наш час. Але 24 лютого стався переломний момент: я прокинувся десь о 8 ранку і зайшов у Telegram, щоб почитати єдиний канал із новинами. Там було звернення президента. Я його слухав і все ще думав, що війна не почалась. Мені написала подруга і сказала: «Почекай, ти не в курсі? Війна почалась сьогодні».

Я вискочив із ліжка і побіг до батьків, а ті кажуть: «Так, війна почалась. Збирай рюкзак з необхідними речами». Я був у повному шоці, бо вірив, що такого статися не може. Через тиждень ми вирішили виїхати до Молдови. Я ніколи не подорожував за кордон, тож це був мій перший досвід. Я відчував мікс пустоти та шоку, коли ми перетнули кордон і чекали на наших знайомих. Я й гадки не мав, що буде далі. Я дуже хотів додому, але відчував, що повернусь не скоро. 

Якщо і виходив, то тільки с батьком до магазину і назад. І так день за днем, і кожного разу я жив надіями, що повернусь колись додому. У нас були спроби, але вони завжди були провальними, бо завжди були сильні обстріли, а потім припало на блекаут. Прожив я в такому очікуванні рік. Уже тоді я розумів, що війна надовго і треба починати якось відволікатись. 

Вихід із зони комфорту

Одного дня мені мама запропонувала зареєструватись в англійському клубі, де я зміг би відточити навички англійської, завдяки французькій волонтерській програмі від VentDest. Я вирішив піти й спробувати. Мене переповнювала тривога ― це був мій перший вихід із зони комфорту. Спочатку було важко з кимось знайомитись, але поступово я починав з кимось розмовляти. 

Поступово я оживав, і вже не так акцентував на поверненні додому. Згодом у цих «французів» я познайомився з дівчиною, яка потім завела мене до невеличкої компашки. Я відчував, що щось не так — я йшов туди, де мене зовсім не чекали. Мене інколи висміювали та називали «правильним», коли я відмовлявся від «затяжки» одноразової сигарети або банки Revo. 

Я починав розуміти, що треба потихеньку братися за себе і почати прокачувати свої навички. До «французів» я ходити перестав. 

З часом я знайшов курс по Blender і вирішив поки відсторонитися від програмування і почати робити щось в 3D. Думав, що буду продавати 3D моделі, але все одно навколишня ситуація тисла на мене, і я закинув 3D. Трохи часу пройшло, я пробував себе в багатьох інших напрямах: розробка ігор із використанням Unity (треба було вивчити мову програмування C#), розробка ігор з Roblox Studio (використовуючи Lua), вивчення C++, потім знову вертався до Frontend і потім знову вигорав. Дуже багато часу витрачав на ігри. 

Переломний момент і Гарвард

У 14 років стався переломний момент, коли я стикнувся з руйнівною ситуацією в моєму оточені. Я залишився один і зрозумів, що потрібно рухатись вперед. Я знайшов безплатний курс від Гарварду (CS50 Introduction to Programming with Python) і почав його проходити. Так, курс був англійською, і в мене, на диво, не було проблем з цим. Кожна лекція була як крапля мотивації продовжувати рухатись, бо кожного разу професор робив складні речі простішими та завжди пояснював простою зрозумілою мовою.

Там використовували якусь ситуацію з якимось персонажем, і це робило проходження задач цікавішим. У мене не виникало думок: «Ох блін, зара ще й домашку вирішувати». Я думав: «Так! Я хочу вирішити це. Це цікаво». І з кожним розв’язанням проблеми я хотів вчитись ще більше. Задачі були як пальне, яке постійно підігрівало інтерес до курсу та напряму, який вивчаю. Так, були й складні теми, але сам підхід до пояснень був на висоті. І зрештою я пройшов курс і отримав сертифікат і почав шукати замовлення на фрілансі.

Після Гарварду відкрилась можливість піти на ще один розмовний клуб з американцями. Тоді мені вже було 15 років і я подумав, що це непоганий шанс завести нових друзів і познайомився з одною мінікомпанією, в якій було лише 2 дівчини. Ми знайшли спільні інтереси й дуже часто спілкувались на глибокі теми по типу: психології, майбутнє та минуле, стосунки між людьми, фінанси. 

Ставка на IT

Переживши кілька особистих драм та проблеми в родині, я вирішив все ж сконцентруватися на IT. Я почав просто робити проєкти та практикуватись ― гарвардський курс дуже допоміг. Я гуглив, дивився в Youtube відоси, спілкувався з ШІ с приводу Python. Вивчав все про нього і які бібліотеки є і що можна вивчити, щоб бути problem solver’ом для клієнта. 

Якщо говорити про те, якими технологіями я володію, список довгий. Дуже часто приходилось працювати з базами даних (Google Firebase, MySQL, SQLite, MongoDB), вебавтоматизацією (Selenium, BeautifulSoup4, DrissionPage, Helium), розробкою ПО під Windows з графічним інтерфейсом (CustomTkinter), телеграм та діскорд бот розробкою (Aiogram, Discord API) і вебдодатками (Flask). Деякі поєднували в собі декілька технологій (наприклад бот з базою даних або діскорд бот с вебавтоматизацією). 

Хоч мій стек і росте крок по кроку, я можу наразі запропонувати різні автоматизовані рішення для цілей бізнесу: створення Telegram- та Discord-ботів, скрапінг та масовий збір даних, вмію, автоматизовувати процеси, створювати вебдодатки з використанням мікрофреймворку Flask. Загалом, можна знайти рішення під кожну проблему, Python універсальний в цьому ― я навіть робив гру замовнику.

Перші $20

Після курсу від Гарварда я вирішив заробляти, і почав з пошуку популярних фріланс-бірж і почав тестувати, де можна отримати перше замовлення і гроші за нього. Інколи фріланс-біржі мали обмеження щодо віку, і наразі я в пошуку рішень щодо цього. 

Отримати перше замовлення в 14 років було справжнім джекпотом для мене. На фріланс-біржі я писав кожному з пропозицією розв’язати їхню проблему, і коли відгукнувся перший клієнт, я був радий ― потрібно було створити парсер, який дістає дані з Instagram за геолокацією та пакував все в CSV файл. Через те, що Instagram не мав такої можливості, я знайшов рішення, використовуючи хештеги з потрібної геолокації. Було дуже багато проблем із парсингом, бо кожного разу Instagram обмежував запити й бот ламався, але зрештою мені вдалося набрати 4000 людей, які були використані для аналітики. Клієнту сподобалось і він написав відгук. 

Інколи я використовував для пошуку замовлень діскорд. Там я натрапив до каналу, який дозволяє розмістити свою пропозицію. Більшість цікавих проєктів я дістав саме з зарубіжного ринку. Демпінгувати там не потрібно і ніяких комісій немає. Так, без безпечної угоди, але в 90% випадків клієнти були адекватні і довіряли мені. Наразі я хочу відсторонити себе від фріланс-бірж і починати шукати клієнтів дещо іншим способом ― у соцмережах або може й влаштуватися у штат якоїсь компанії.

Я кілька разів змінював сайти, які мене презентували як розробника, тестував різні платформи та працював із зарубіжними замовниками, які знаходили мене саме через сайти-візитівки.

Level Up

За два роки вартість моїх послуг значно виросла. Мій стек та підхід з кожним проєктом змінювались і потроху я заставляв себе піднімати ціни. Нині вартість моїх послуг наступна: вебавтоматизація може починатися від $100, підвʼязка до UI — $200. Розробка Telegram-бота — від $70 і вище. Якщо щось більш масштабне в реалізації, то ціна може починатися від $300+. Загалом, бувало таке, що ловив два-три замовлення на місяць, а інколи, тільки одне. Отримую кошти через PayPal, криптою та через прямі перекази. 

ФОПу поки нема, але коли виповниться 18, планую оформити. Вважаю, що правильний менеджмент в грошах — ключ до незалежного життя. 

Одночасно із приватними замовленнями, я працював в агенції QA. Це був мій перший досвід постійної роботи. Я туди потрапив завдяки «сарафанному радіо». Батько працює там як вебдизайнер і він зарекомендував мене. Так я і почав працювати в Icebreaker Agency.  Я працював по трекеру за $5 за годину, і як для QA це було нормально. За кілька місяців мені підвищили ставку до $6 на годину. 

Плани на життя

Курси від Гарварду, фриланс ― це добре, але я вважаю, що варто отримати фахову вищу освіту і мати таку собі «підстраховку». Хотілось б вступити до ЗВО за напрямом «Кібербезпека». Я вже зараз потихеньку копаю в цьому напрямі і наразі майже ще один курс від Гарварду з кібербезпеки. Дуже хочеться зайняти позицію Penetration Tester ― цікаво шукати діри в безпеці, бо навіть корпорація може їх мати. А поки буду йти до кіберспеціаліста, хотілось би розвинути себе в плані продаж готових рішень використовуючи Digital shops як Ko-fi, Gumroad, BuyMeACoffee, etc.

Мрію зробити свій продукт, який буде пасивно приносити гроші, які вже зможу інвестувати в навчання кібербезпеки або інший шлях, який може значно примножити мій дохід. 

В 11 він закохався в IT, в 14 — зібрав перший комп’ютер, у 16 — працював сисадміном, а у 20 — уже DevOps. Історія 20-річного айтівця, який ламає стереотипи 

По темi

В 11 він закохався в IT, в 14 — зібрав перший комп’ютер, у 16 — працював сисадміном, а у 20 — уже DevOps. Історія 20-річного айтівця, який ламає стереотипи 

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram