Full Stack Developer у ДТЕК Богдан Тодчук має незвичне хобі — на дозвіллі розробник майструє музичні інструменти з деревини, яку викинули або планують викинути на смітник. Серед його клієнтів — київський театр, гурт, викладач із музики й просто поціновувачі незвичних гітар.
Full Stack Developer у ДТЕК Богдан Тодчук має незвичне хобі — на дозвіллі розробник майструє музичні інструменти з деревини, яку викинули або планують викинути на смітник. Серед його клієнтів — київський театр, гурт, викладач із музики й просто поціновувачі незвичних гітар.
«Я завжди був мрійником і водночас любив працювати зі, скажімо так, реальними об’єктами. Тож із дитинства серед моїх захоплень були музика — тому я співав у хорі; і наука — тому я відвідував станцію юних техніків і мав домашню лабораторію, де можна було щось паяти та зварювати. Додатково в п’ятому чи шостому класі я почав програмувати», — розповів розробник в інтерв’ю DOU.
Хлопець планував вступити на радіофізичний факультет до Київського національного університету ім. Шевченка, але не вдалося. Утім, став студентом фізичного факультету за спеціальністю «Експериментальна фізика» у КНУ ім. Шевченка.
«Оскільки я програмував із дитинства й частина предметів в університеті сприяли розвитку навичок і знань у цій сфері, мені здалося, що я можу бути непоганим програмістом. Однак хтось, я навіть не знаю коли і як, вселив у мене почуття меншовартості, яке переросло в синдром самозванця. Я вважав, що не так вже і добре програмую, якщо порівнювати з іншими. Тому після випуску пішов працювати у техпідтримку», — ділиться Богдан.
Згодом чоловік став аналітиком у банку «Київ», і там зрозумів, що все ж хотів би своє майбутнє пов’язати з програмуванням. Так він опинився в «Укроборонпромі», а нині обіймає посаду Full Stack Developer у ДТЕК, найбільшому енергетичному холдингу країни.
Любов до музики й бажання щось майструвати були в Богдана з дитинства. І в певний момент ці два інтереси перетнулися. «Якось батько приніс додому гриф семиструнної гітари без „голови“ — вона була відрізана. Я загорівся ідеєю зробити з цього шестиструнну електрогітару. Дека була з дубової дошки, звукознімачі: нек — дросель від люмінесцентної лампи, бридж — котушка з електродвигуна», — каже він.
Після першої гітари хлопець натрапив на сайт Instructables — ресурс, на якому мейкери виставляють проєкти, які створили власноруч, і описують процес роботи над ними, і, подивившись, як роблять інші, подумав, що можу написати власний воркфлоу.
«Тож намалював креслення 1:1, розрахував, де буде закінчуватися гриф із ладами, підібрав дерево, виклав його на ескізі й почав будувати наскрізний гриф. У цій конструкції я поспішав і хотів побачити, як усе вийде, швидше, тому пішов трохи інакшим шляхом, не таким, яким іду сьогодні. Тобто спочатку сформував форму, потім зробив гриф і накладку з ладами», — розповідає Богдан.
Коли все було готово, він відшліфував і покрив інструмент масловоском, потім — настав етап шліфування й полірування. Останній етап — налаштування ладів і встановлення фурнітури. «Так я зробив восьмиструнний баритон зі старих меблів і піддонів. На це пішло близько семи місяців. Але не просто створив — я подався на міжнародний конкурс від Instructables на найкращий музичний мейкерський проєкт і посів перше місце (всього було 129 учасників, із яких відібрали 20 фіналістів). Це неабияк мотивувало, додало віри в себе та продемонструвало, що моя робота може когось зацікавити», — каже він.
Потім Богдана запросили мене на мейкерську подію Kyiv Mini Maker Faire, де люди знайомилися та презентували свої вироби. Він приніс три гітари, ноутбук і навушники, щоб охочі могли пограти й послухати звук. Був за дивака, який щось зібрав і тепер закликає додаватися до нього в друзі у Facebook.
На цій події до нього підійшов керівник майстерні WokaWoka та запропонував працювати в нього. «Відтоді я перемістився з інструментами в більш професійне середовище для мейкерства. Бо до цього доводилося працювати вдома, що не дуже зручно», — розповідає айтівець-мейкер.
Однак через атаки русні майстерня опинилася під загрозою. 23 листопада 2022 року, коли росіяни знищували енергетику й був наймасовіший обстріл, було влучання поряд із майстернею. Приміщення розташоване у промзоні — ракета влучила у прохідну, через яку заходять люди та транспорт.
У цей момент власник майстерні купував генератор, а інші працівники були в дальньому цеху. «Коли я побачив фото з місця події, відпросився з роботи й поїхав на локацію. З фото склалося враження, що всім заготівлям кінець, видавалося, наче всередині була пожежа, а пожежники напевне виламували двері, щоб усе там врятувати. Але це я собі так уявляв — насправді все було трошки краще. Двері в майстерню були вдавлені всередину, а всі вікна вибиті. Коли я дістався майстерні, ми з працівниками заклеїли вікна й прибрали всередині. І сьогодні час від часу знаходимо сліди шрапнелі на стінах, зовні та зсередини цеху», — розповідає айтівець.
Богдан каже, що робить інструменти зі сміття не просто так. «По-перше, щоб вийшов гарний інструмент, потрібна особлива деревина. Це має бути матеріал, що висихав тривалий час природним шляхом. Тож меблі, які стояли в когось удома роками, — ідеальний варіант. Купувати таку сировину — дорого, а от підібрати біля смітника, куди люди зносять те, що їм вже не потрібно, можна безплатно. Або можна забрати у друзів чи знайомих те, що вони збираються викинути. По-друге, давати речам ще одне життя — це екологічно. І, звісно, завдяки такому підходу кожен інструмент має власну історію», — пояснює творець.
Наприклад, одного разу замовник Богдана попросив гітару з червоного дерева. «Цього разу мені не вдалося знайти нічого подібного на смітнику, тому я став дивитися на OLX. Знайшов чоловіка, який у 90-ті робив ремонт у французькому посольстві. І в нього з тих часів залишилися масиви червоного дерева, з якого він готував підвіконня. Ця деревина десятиліттями лежала в нього в гаражі, сушилася. Вона ідеально підійшла як сировина для гітари: були шматки суцільного дерева, з відповідним напрямом волокон», — ділиться лайфхаками Тодчук.
Так він створив інструмент, родом із французького посольства. А його перший бас має накладку грифа з дерева, що було на яхті, яка сто років ходила під вітрилом.
За весь час роботи хлопець зробив 15 інструментів. На кожен із них в середньому айтівець витрачає пів року.
Клієнтів у Богдана небагато, бо «гітара чи скрипка — це не штани, які зношуються за рік, вони з людьми залишаються надовго». Та попри це є улюблені замовники, зокрема — актор Ігор Димов із київського театру ДАХ, для якого айтівець реставрував контрабас. Також для театру ремонтував віолончель, а для Dakh Daughters — контрабас.
Здебільшого розробник фокусується на гітарах: шість, сім, вісім струн. «Особливо мені подобається робити мультимензури (мензура — це частина струни, яка звучить під час гри; мультимензура — це особливість інструмента, коли розмір мензури не є однаковим для всіх струн — ред.). З кожним інструментом я покращую технологію виготовлення», — каже він.
У середньому гітара крафтового виробництва коштує 15 000 грн. Замовник додатково оплачує струни, лади тощо. І від цього вартість може коливатися, бо є струни за 300 гривень, а є — за 3000. Різниця — у десять разів, але і звук кращий приблизно у стільки ж разів. Тут уже питання, кому яка якість потрібна.
