Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
Як тримати голову холодною — курс від нейробіолога у війську 📚

Побачити звуки Юпітера, власна вакцина від COVID-19, айтішник-хакерспейсер. Як влаштований андеграунд техномейкерства в Україні

Сьогодні в Україні розвивається культура мейкерства. Це об'єднання людей, які беруть знання з відкритих джерел і намагаються щось створити своїми руками: від табуретки до вакцини проти COVID–19. Для цього вони організовують спеціальні центри — у форматі напівандеграундних клубів та гаражів. Ми зібрали історії чотирьох людей, щоб відповісти на запитання: чим живе мейкерство в Україні зараз?

Залишити коментар
Побачити звуки Юпітера, власна вакцина від COVID-19, айтішник-хакерспейсер. Як влаштований андеграунд техномейкерства в Україні
Сьогодні в Україні розвивається культура мейкерства. Це об'єднання людей, які беруть знання з відкритих джерел і намагаються щось створити своїми руками: від табуретки до вакцини проти COVID–19. Для цього вони організовують спеціальні центри — у форматі напівандеграундних клубів та гаражів. Ми зібрали історії чотирьох людей, щоб відповісти на запитання: чим живе мейкерство в Україні зараз?
Макс Лосєв, інженер-радіофізик, мейкер, 35 років
«Мейкерство — це річ, якої неможливо позбутися, навіть якби я цього хотів: ти завжди щось конструюєш і лагодиш», — каже Макс.

Макс навчався в Східноукраїнському університеті ім. В. Даля, що в Луганську, за спеціальністю «Автоматизована система управління». Вивчав переважно програмування та передачу даних, радіофізики в навчанні не було.

Розповідає, що відкрив для себе мейкерство як напрямок, коли «влився» до цієї тусовки і разом з другом організовував харківський хакерспейс. 

«В нашій родині всі інженери, й завжди щось робили руками. Це не лише робота, а і стан духу. Завдяки дідові, я зі шкільних років зацікавився електронікою. Він мені подарував паяльник. Спочатку я не монтував, а демонтував (сміється)».

Далі були журнали «Юний технік», звідки хлопець здобував свої перші знання що і як робити. До 2013 року Макс конструював радіопрогравачі й лампову техніку як невелике хобі.

«Потім ми створили харківський хакерспейс, куди намагалися знайти найконструктивніших і найпрозоріших людей».

Хакерспейс — це ком’юніті, в якому народжуються проєкти. Макс говорить, що найбільший його проєкт — це сам хакерспейс. 

Фото — Макс Лосєв

З 2011 року інженер почав захоплюватися SDR-радіо. Це спеціальне радіо, в якому більшість функцій перенесено на програмне забезпечення. Виходить, що ти не слухаєш радіо, а дивишся його. В Макса з’явилася ідея під'єднати такий радіопередавач до телескопу.

«На той момент, цього в світі ніхто не робив. Якби робили, то про це десь би написали. Одного разу мене запросили на спостереження радіобурь на Юпітері, у якого найпотужніше випромінювання у радіодіапазоні».

Це таке явище, коли планета взаємодіє зі своїм супутником Іо. При їх взаємодії випромінюється багато електромагнітної енергії, в тому числі короткі радіохвилі, які приймає радіотелескоп.

Так Макс записав сигнал з Юпітера:

Дослід Макса помітили західні компанії, які виготовляють програмні радіоприймачі, й написали про його дослідження в спеціалізованому ЗМІ.

В 2017 році Макс переїхав з Харкова до Києва. З того часу хакерспейс в Харкові перестав існувати, тому що його засновники роз'їхалися по іншим містам та країнам. Хлопець говорить, що простір виконав свою головну місію — сформував спільноту і показав, що можна щось робити своїми руками. 

На життя хлопець заробляє через власний, невеликий R&D центр, в якому з друзями робить проєкти з автоматизації. Наприклад, зробив для американців нейроінтерфейс, який замінював шапку з електродів чи розробляв корисне навантаження для місяцеходів. 

«Я витрачаю власні кошти на мейкерські проєкти, мені ніхто не донатить. Мабуть, витрачаю всі вільні гроші (сміється). Інколи наукові інститути допомагають інформацією, але не більше».

Фото — Макс Лосєв

Зазвичай кошти йдуть на вимірювальне обладнання. В середньому на кожне з них іде $150 — $200. Дослідник намагається знаходити бюджетні варіанти за нижчими цінами: «Наприклад, збірка з кристалом коштує $1500, але я її купив за меншу суму, тому що вона вже списана». Середній кристал, наприклад, коштує $300. Макс зазвичай знаходить подібні речі на барахолках, електроринках та в інтернет-магазинах.

«До певного ком’юніті в Києві я не належу. Але, так чи інакше, всі мейкери підтримують зв’язок один з одним. У нас з друзями є невелика майстерня зі станками та апаратами для сварки».

Сьогодні Макс працює над різними проєктами. Один з них стосується science-art. Пристрій, який він зробив, може реєструвати космічне випромінювання і на основі цих даних робити 3D-графіку у VR. Його презентація відбулася в Довженко–Центрі, під час українсько–французької виставки на перетині науки і мистецтва.

Дарія Данцева, біохакерка, 21 рік
Цього року дівчина закінчила Дніпровський національний університет, за спеціальністю «Біотехнологія та біоінженерія». Її фах — генна інженерія. В Дніпрі дівчина заснувала DIY–біолабораторію Yanelab.

«Біохакінг виріс з тусовки мейкерів, і як явище з’явився близько 15 років тому. Люди починаються займатися біохакінгом або як хобі, або, як у моєму випадку, наукою».

Дарія каже, що до вступу мала мрії допомагати людям. Але коли відучилась перший семестр, то отримала депресію через застарілу інформацію й обладнання в універі. Одного разу брат–айтішник розповів Дарії про біохакерів, показавши їхні різні експерименти. Так дівчина вперше дізналася про кріспер — спеціальну технологію, яка дозволяє змінити свій геном. Виявляється, що такий набір можна було купити за якихось $160. На контрасті з українським універом, це «підірвало дівчині мозок».

«На Новий рік мені брати подарували спеціальний набір — „гральний майданчик для ДНК“. Там я зробила свої перші кольорові бактерії в домашніх умовах. І це без якихось спеціальних знань і мільйонів грошей».

Фото — Дарія Данцева

Виявилося, що в США існує біотехнологічна компанія The ODIN. Вона начисляла за пости з хештегом біохакінг $2, які можна потім витратити в їхньому онлайн-магазині. Згодом на Дарію підписався засновник The ODIN, який почав цікавитися Україною, і вислав дівчині всі біонабори, які мала компанія. 

Дарія захотіла знайти в Україні DIY–біолабораторію, де гуртувалися б її однодумці. Але виявилося, що у нас такої немає. Тому вона вирішила створити свою. Почала з того, що купувала на стипендіальні 1300 грн/місяць різні колби на барахолках. 

«Я почала вивчати електронний конструктор Arduino. Попросила батька навчити мене паяти, а він такий: „дожилися“ (сміється). Так я створила невелику лабораторію в кімнаті свого брата, який з’їхав з будинку».

Фото — Дарія Данцева

Дівчина каже, що біохакінг — це єдиний спосіб наздогнати західну науку. Тому що вся інформація цієї галузі знаходиться у відкритих джерелах та інтернеті: те, на що немає грошей, можна зробити на Arduino.

Один з проєктів Дарії — створення власної вакцини проти коронавірусу. Дівчина називає її «opensource-вакцина», тому що вона була зроблена на базі раніше опублікованої наукової статті в журналі Science.

Всі етапи створення дослідники показували на YouTube–каналі, але платформа їх забанила за інформацію про вакцинацію. Дарія пояснює, що це була ДНК–вакцина, на відміну від векторних, де спеціальний вектор допомагає дістатися вакцині до клітини.

Фото — Дарія Данцева

«Ми вирішили, що це класний маніфест того, що можуть робити біохакери. Дуже просто засуджувати антивакцинаторів, казати що вони якісь відсталі. Наука закрита і служить елітам. Навіть для того, щоб прочитати класну статтю, потрібно заплатити купу грошей».

Спочатку замовили ДНК, потім були тести на культурах клітин. Троє дослідників вкололи собі по 2 дози з перервою в 2 тижні. Свій зразок крові дівчина відправила до США, де її перевірили на нейтралізуючі антитіла. Результат: вакцина була успішною. Дарія наголошує, що це був повтор експерименту, який до цього робили вчені. Вона зазначає, що подібне не потрібно повторювати на собі, тому що науковці розуміють, що роблять, на відміну від звичайних людей.

Фото — Дарія Данцева

Співрозмовниця каже, що подібні біолабораторії безпечні, тому що не мають хімічних реагентів чи інших вибухових речовин. Нещодавно Дарія повернулася зі Штатів. Там вона 3 місяці допомагала знайомим з The ODIN налаштувати нову лабораторію для мікроін'єкцій, які допомагають модифікувати ембріони риб. Також займалася вирощуванням м’яса в пробірках і встигла знятися в документальному кіно.

«Це буде документальне кіно про біохакерів. Наприкінці січня будуть знімати в Україні другу серію. Думаю, що влітку має з’явитися перший епізод».

Фото — Дарія Данцева

Дарія має біолабораторію в Дніпрі Yanelab. В її команді 12 людей: вони роблять досліди, ведуть підкаст і популяризують науку. Каже, що вона облаштована краще, ніж університетська, про це дівчині сказав викладач, який там побував. Ковід вніс зміни в плани розвитку лабораторії. Однак проєкт виглядатиме так: є 20 місць — за 10 платять резиденти, інші 10 — безкоштовні, для талановитої молоді Дніпра.

«Ми хочемо запустити перші біотехнологічні курси в Україні і надати найкращу освіту в цій галузі. Це звучить претензійно, але замість чотирьох років ми можемо за пів року навчити людей. І це буде краще, ніж в університеті».

Біохакерка додає, що сьогодні вища освіта стагнує в усьому світі, а не лише в Україні. Зараз лабораторія дівчини існує за рахунок пожертв на Patreon і продовжує дистанційно працювати на The ODIN.

Дарія наголошує, що її проєкти стосуються науки та здорового глузду. Однак додає, що є різні біохакери: дехто модифікує своє тіло, а хтось вживає різні речовини, «хакаючи» своє здоров’я. Загалом в країні небагато представників цього ком’юніті, тому дівчина напівіронічно називає себе «першим біохакером в Україні». 

«Ми вже побачили технологічну революцію. Наступна — біотехнологічна. Це і їжа, і медицина, і нові джерела енергії. Я люблю своє покоління зумерів, хоча нам і залишили «помираючу планету» з голодом і катаклізмами. Я думаю, що в Україні дуже талановита молодь. Не треба кудись «валити» в Польщу. Зараз в Україні це андеграунд, а згодом всі буду на нас дивитися і такі: «Воу!».

Артем Синицин, мейкер, керівник хакерспейсу Hacklab, 31 рік
Артем хімік за освітою. Він навчався на кафедрі фізичної хімії в КНУ ім. Шевченка. Каже, що ця спеціальність пов’язана з мейкерством, тому що охоплює роботу з електронікою й технікою. 

«Робота в Академії наук — це суцільне мейкерство. Там багато чого потрібно було лагодити й фіксити, збирати дані. Мені подобалася електроніка. Минув певний час, і моя технічна творчість дала про себе знати».

Так хлопець почав серйозно займатися програмуванням і електронікою. Остання стала його професією. Артем працював в таких компаніях, як GlobalLogic та Samsung. А сьогодні трудиться в київському офісі Squad, це колишня компанія Ring Ukraine, і заробляє на життя програмуванням.

«Кожна компанія має свої правила і корпоративну культуру, від яких можна „вигоріти“. Але в кожній з них мені було чому навчитися. Наприклад, GlobalLogic має крутезне навчання по ядру системи Linux, це світовий рівень».

Фото — Артем Сініцин

На запитання чому захопився мейкерством, відповідає, що колись саме так собі це уявляв: що можна мати різні девайси і спілкуватися з однодумцями. Артем каже, що ця культура його захопила і поглинула. 

На рахунок кількості мейкерів в Україні, винахідник припускає, що це одна  людина зі ста. Мейкерство пов’язане безпосередньо з хобі, а у нас мало людей, які його мають, пояснює Артем. Він додає, що це гіківська тема, коли кожний щось робить. І хоча в Україні багато людей, які щось ремонтують, проте саме технічне знання в світі стає не дуже популярним. Існує поділ на те, чим займаються люди. Тому сьогодні необов’язково знати, як лагодити розетку чи пральну машину. 

Фото — Артем Сініцин

Артем працює в київському хакерспейсі Hacklab. Сам простір «хакерспейс» сформувався в 90-х роках в США і Німеччині, розповів дослідник. Рух починався з програмування, коли потрібно було зробити прототип проєкту. Згодом люди почали збиратися в групи. Сьогодні в Німеччині хакерспейс схильний до софтверного напрямку, каже Артем. Від цього напрямку виник інший — мейкерспейс, в якому акцент на DIY–culture, коли робиш щось своїми руками. 

Hacklab працює з 2013 року. Він розташований на Подолі: має 180 кв. м.  і близько 30 резидентів. Членський внесок — 550 грн/місяць. Ці гроші витрачаються на покриття оренди. Артем каже, що головна місія проєкту — нести технічну творчість в маси. Саме тому така невелика сума членського внеску. В Hacklab немає людей на зарплаті, все тримається на волонтерстві. Одна з місій хакерспейсу — це розвиток руху. Тому хлопці максимально відкриті й готові допомогти власними знаннями і досвідом з відкриттям нових просторів в будь-якому місті чи селі України.

«У нас постійно є peer-to-peer навчання. Хтось новий приходить, а резиденти з досвідом мають виділити свій час, щоб розповісти та навчити їх працювати з інструментами й технікою».

Якогось одного, великого проєкту в хакерспейсі немає. Але він має безліч особистих: від реставрації старих стільців до відливки поліурітанових деталей. 

Фото — Артем Сініцин

Мейкери постійно знаходяться в контакті. Наприклад, Юра Власюк робить класний нетворкінг спільноти, розповів Артем. Останній великий meetup був минулого літа, там Hacklab познайомився з колегами з регіонів. Хлопець додає, що не всі сприймають культуру мейкерства: є підприємці, які намагаються «роздивитися» в ній бізнес і прибуток, а коли не знаходять, то втрачають інтерес.

Чи можна з мейкерства робити бізнес? Так, але це важко, каже хлопець. Особливо без команди, продажів і налаштованих процесів. Артем згадує айтішну приказку: «hard is hard», яка означає, що хардверний продукт важче виготовляти і масштабувати. Під час подорожей до інших країн Артем заходить до подібних хакерспейсів і запитує їх про продаж і бізнес-модель. Каже, що і там глобального прибутку цей напрямок не приносить.

«Ми — інженерне ком’юніті. В хайерспейсі є свій дух, який має бути незалежним і трохи андеграундним. Як підводний човен — час від часу спливає на поверхню, подивиться — і далі йде своїм шляхом».

Юрій Власюк, організатор майкерських ярмарків, автор подкасту «Мейкери України. MakersUA», 45 років
Юрій почав цікавитися мейкерством в 2014 році, коли шукав, чим зайнятися з сином, і знайшов журнал «Make Magazine». Розповідає, що сучасного по цій темі нічого немає, та сама «Популярна механіка» (американський науково-популярний журнал — ред.) — це більше про високі технології, ніж про щось прикладне.

«Гортав журнал і побачив, що була ярмарка по мейкерству десь в Каліфорнії. Я подивився на неї, знайшов запрошення для продюсерів, подав запит на ліцензію. Так, з 2015 по 2018 роки я з колегами провів 15 ярмарків по мейкерству в 5 містах України».

Юрій каже, що кількість мейкерів в Україні складно порахувати. Припускає, що кожна четверта людина в країні займається мейкерством. Додає, що знає успішних юристів і програмістів, для яких мейкерство — це хобі, вони не продають виготовлені продукти. Проте для організаторів ярмарків це являється визначенням мейкера. 

Фото — Юрій Власюк

«Людина хоче щось зробити руками і мізками, це завжди комбо. Пайка, ювелірка, ремонтування старого годинника тощо».

Останні ярмарки Юрій організував в 2018 році. Найбільший з них був у Києві: за 2 дні він зібрав 6500–7000 відвідувачів. Власюк розповів, що поки що перестав їх робити, через те, що втратив фокус на справі, якою заробляє на життя — продажах техніки Apple. Каже, що заробити на ярмарках важко, але спонсорів вони мали. В різний час ними були компанії Intel, Bosch, Global Logic. Співрозмовник сказав, що сьогодні думає над новими форматами ярмарків і їхнім фінансуванням.

Власюк зазначає, що сьогодні суспільство має меркантильні цінності: якщо не заробляєш багато грошей, то ти — лузер. Він каже, що американці, які продали ліцензію на проведення ярмарків в Україні, давали поради як можна збалансувати учасників: від підпільного хобізму до стартапів. Найголовніше в цьому — знизити поріг входу в мейкерство. 

Фото — Юрій Власюк

«Певна частина людей злякається заходити в Unit.City, якщо там буде відкрита якась лабораторія. Тому що це виглядає занадто дорого. Хтось не захоче говорити з представниками PetCube, тому що у них були продажі на мільйони доларів по всьому світі».

Юрій каже, що намагається наміксувати таку атмосферу, щоб людям з різним досвідом і масштабом було цікаво поспілкуватися між собою довкола певної теми. Порівнюючи українське мейкерство з американським, співрозмовник каже, що там цей рух краще висвітлюють. 

Фото — Юрій Власюк

«Ключове досягнення мейкерського руху — це залучення людей різного віку і професій. Це веде до меншого страху зробити помилку: коли всі навколо щось роблять і вдосконалюються в цьому».

Вільна економічна зона під стрип-клубом. Як харківяни будують технологічний кластер у своєму місті
Вільна економічна зона під стрип-клубом. Як харків’яни будують технологічний кластер у своєму місті
По темi
Вільна економічна зона під стрип-клубом. Як харків’яни будують технологічний кластер у своєму місті
Як пошити амуніцію українським військовим… песикам.

Читайте про незвичне хобі айтішника.

Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
Читайте також
Шеф-редактор новинного видання хотів отримати «вовину тисячу» через Monobank. Але виплату затягнули через «велику зарплату»
Шеф-редактор новинного видання хотів отримати «вовину тисячу» через Monobank. Але виплату затягнули через «велику зарплату»
Шеф-редактор новинного видання хотів отримати «вовину тисячу» через Monobank. Але виплату затягнули через «велику зарплату»
Українці вже витратили 30 мільйонів «вакцинаторських» грошей. Що купують найчастіше
Українці вже витратили 30 мільйонів «вакцинаторських» грошей. Що купують найчастіше
Українці вже витратили 30 мільйонів «вакцинаторських» грошей. Що купують найчастіше
Українці пишуть, що знайшли спосіб перевести в готівку
Українці пишуть, що знайшли спосіб перевести в готівку "вовину тисячу". Ми перевірили, чи так це легко
Українці пишуть, що знайшли спосіб перевести в готівку "вовину тисячу". Ми перевірили, чи так це легко
В Україні стартували тестові виплати по 1000 грн тим, хто пройшов повний курс вакцинації і отримав зелений сертифікат в «Дія». Частина українців, які відповідають вимогам і оформили спеціальну карту для виплат, вже отримали «вовину тисячу». А деякі навіть знайшли спосіб її перевести в готівку. 
2 коментарі
Як отримати 1000 грн за вакцинацію. Покрокова інструкція
Як отримати 1000 грн за вакцинацію. Покрокова інструкція
Як отримати 1000 грн за вакцинацію. Покрокова інструкція
З 19 грудня всі українці, які мають «зелений» сертифікат про вакцинацію від COVID-19, зможуть отримати 1000 грн від держави. Гроші надсилатимуть на спеціальні картки, і їх можна буде витратити лише на певні послуги — на залізничні квитки в межах України, авіаквитки, кінотеатри, театри, музеї, виставкові центри, спортзали та книжкові магазини. Ніякої готівки. dev.ua зробив детальну інструкцію — як отримати кошти, де саме їх можна витратити, скільки вони «житимуть» на картці та куди підуть, якщо не скористатися.

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.