Олег Онопрієнко Історії 14 квітня 2026, 09:00

«Наші корпоративні принципи: повага, розвиток і... матюки». COO студії Postmodern Марина Маркович про особливості дубляжу для Netflix та HBO Max

Глядачі серіалів і фільмів на Netflix і HBO Max помітили, що за останній рік в українському дубляжі з’явилося багато матюків, і тепер Томас Шелбі в українській локалізації «Гострих картузів» посилає всіх не до дідькової матері, а нах*й. Водночас у кінотеатрах той самий «Супермен» продовжує розмовляти підкреслено чемно.

Поспілкувалися з операційною директоркою студії Postmodern Мариною Маркович про те, чому на стрімінгах можна дозволити собі більше, ніж у прокаті, як нецензурна лексика допомагає боротися з піратством та чому «стерильна» мова заважає українцям остаточно відмовитися від російського контенту.

Залишити коментар

«Наші корпоративні принципи: повага, розвиток і... матюки». COO студії Postmodern Марина Маркович про особливості дубляжу для Netflix та HBO Max

Глядачі серіалів і фільмів на Netflix і HBO Max помітили, що за останній рік в українському дубляжі з’явилося багато матюків, і тепер Томас Шелбі в українській локалізації «Гострих картузів» посилає всіх не до дідькової матері, а нах*й. Водночас у кінотеатрах той самий «Супермен» продовжує розмовляти підкреслено чемно.

Поспілкувалися з операційною директоркою студії Postmodern Мариною Маркович про те, чому на стрімінгах можна дозволити собі більше, ніж у прокаті, як нецензурна лексика допомагає боротися з піратством та чому «стерильна» мова заважає українцям остаточно відмовитися від російського контенту.

— У фільмі «Супермен» 2025 року, який для українського прокату дублював Postmodern я помітив цікаву річ: в оригіналі Supergirl каже собаці досить грубу фразу: «Thanks for watching him bitch», тоді як в українському прокаті це переклали як «Дякую, що пса не профукав». Водночас у проєктах для Netflix ви дозволяєте собі набагато більше. Чому існує така різниця в підходах до нецензурної лексики?

Тут важливо розуміти різницю між кінотеатром, телебаченням і стрімінгом. У кінотеатральному прокаті діють жорсткі рейтингові норми, які встановлені законодавством України. Для великих студії і компаній-прокатників важливо отримати якомога ширше охоплення, тобто рейтинг (0+ або 12+), щоб не втрачати слоти в розкладі.

В умовах війни, коли прокат і так потерпає від повітряних тривог та комендантської години, штучно звужувати аудиторію — це удар по всьому ланцюжку: від дистриб’ютора до власника кінотеатру. Тому ми обираємо адаптацію, яка зберігає зміст і настрій, але не виводить фільм за межі «сімейного перегляду». Стрімінги ж працюють за моделлю підписки, де є система батьківського контролю та PIN-кодів, що дає нам набагато більше творчої свободи та можливості бути автентичними до оригіналу 18+.

— А як щодо телебачення та стрімінгів? Хто їх регулює?

На лінійному телебаченні все чітко: контент 18+ дозволений лише з 22:00 до 06:00, і це контролює Нацрада. А от на стрімінгах ситуація інша — глядач сам обирає час перегляду. Тут працює система дитячих акаунтів та батьківського контролю, тому відповідальність за те, що почує дитина, лягає на батьків. Це розв’язує нам руки та дозволяє робити локалізацію, яка максимально відповідає «смаку» оригіналу.

Для мене це нагадує різницю між приватними та державними компаніями: багато що залишається на власний розсуд платформи. Звісно, контент має бути в межах допустимого, але оскільки це закрита екосистема, далі це вже відповідальність глядача. Водночас самі платформи дуже дбають про свою репутацію — жодна з них не стане ризикувати невиправданою грубістю, якщо того не вимагає художній задум.

— Коли саме стався цей злам у бік живішої та жорсткішої мови та чия це була ініціатива — ваша чи замовників?

Насправді західні замовники завжди просили дотримуватися атмосфери оригіналу. Але ми довго «їхали на старих рейках»: була звичка до стерильної, «книжкової» мови. Ми часто отримували відгуки від глядачів, та й самі, порівнюючи дубляж з оригіналом, розуміли — звучить «несмачно».

Перелом стався, коли ми почали обговорювати це всередині — з режисерами, перекладачами, редакторами. А коли запитали клієнтів, виявилося, що вони тільки «за». Ми детально перечитали гайди, набрали повні легені повітря і почали пробувати.

Звісно, не обійшлося без «притирання». Був кейс, коли ми записали проєкт і вся команда була в захваті, але на фінальних зборах зрозуміли — це «too much». Наш внутрішній контроль якості (QC) не пропустив результат, і ми переписували половину фільму. Саме тоді ми сформували свій «етичний кодекс»: ми не матюкаємося заради процесу, а шукаємо влучні динамічні відповідники. Навіть жартівливо визначили наші корпоративні принципи: повага, рівність, розвиток і… матюки.

— Виходить, головним стимулом став глядацький запит?

Глядацький запит — це база, але є ще один важливий чинник: боротьба з піратством.

Мене дуже засмучує рівень піратства в Україні. Але треба визнати: пірати часто стають такими собі «робінгудами» для аудиторії. На їхніх ресурсах можна знайти «весь контент українською» — це «робінгудський» наратив номер один. Другий — «тут герої говорять, як у житті». Глядачам це подобається.

І ми розуміємо, що не хочемо пропонувати лише рафіновану мову і програвати піратам у цьому. Ми не готові опускатися до їхнього рівня вульгарності, але маємо відповідати на запит глядача щодо емоційної правди. Піратство — це величезна проблема не лише для нашої індустрії, а й для держави загалом. Але щоб глядач обрав легальну платформу, він має отримати там не менш драйвову локалізацію. Наша «сміливість» у дубляжі — це теж частина боротьби за легальний ринок.

— У нас багато ненормативної лексики почало звучати також в прямих ефірах, і від можновладців, також вулиці обклеєні постерами із вказівкою для російського військового корабля. Чи не вважаєте ви, що це данина часу, враховуючи війну?

Це цілком відповідає реаліям, у яких ми існуємо. Важко, коли на тебе летить «шахед», сказати: «Ой леле, що ж воно там летить». Ми стали відвертішими та набагато чутливішими до будь-якої фальші, бо всі зараз живемо на межі дуже сильних емоцій. Це по-перше.

По-друге, ми спостерігаємо як багато людей перейшли, або намагаються перейти на українську мову (я, серед тих, хто у 2022 нарешті це зробив). І тут важливо зауважити — по-справжньому ти приймаєш мову лише тоді, коли можеш нею висловити всі почуття (і позитивні, й негативні). Коли можеш нею сперечатися, сваритися або освідчуватися в коханні та бажання. Де брати цей живий досвід, якщо з екранів лунає лише рафінована, «музейна» мова? Вона не допомагає виразити справжні почуття. У нас зараз дуже загострене сприйняття, і іноді стриманих літературних слів просто недостатньо.

І третє: наша мова — класна і «солов'їна», але водночас — це мова боротьби. Вона має бути гнучкою, зухвалою та емоційною. І запит глядача на це сьогодні дійсно великий.

— Чи всі у сфері дубляжу погоджуються з таким підходом до локалізації? У чому саме полягає незгода тих, хто не хоче використовувати жорсткішу лексику?

Одностайності немає навіть серед наших команд: хтось боїться експериментів, хтось принципово не згоден — і це нормальний процес. Але найбільше списів ми ламаємо зі сторонніми QC-командами замовників. Вони часто апелюють до жорстких норм і словників минулого століття.

І тут починається суперечка. Коли в оригіналі гангстер у стані афекту лається стисло і влучно, а ми змушуємо його казати «Ах ти ж трясця!» — це руйнує динаміку сцени. Глядач просто перестає вірити персонажу. А наша головна мета — щоби глядач повірив. На екрані має бути жива людина, а не філолог зі словником 1928 року.

Нещодавно, після лекції Хорунжої служби «Азову» про історію мови, ми зі слухачами дійшли влучного висновку: структурна літературна мова — це чудово. Але давайте ми подискутуємо про академічні стандарти тоді, коли 90% населення спілкуватиметься українською. Зараз нам важливо не сперечатися, чий діалект кращий, а побороти засилля російської мови в соціумі. А для цього українська має стати мовою живих емоцій, а не музейним експонатом.

— Наскільки виросла ваша студія за останні роки?

На самому старті нас було 10 людей, зараз команда налічує близько 50 спеціалістів. Але головне — це не просто кількість людей, а організація їхньої роботи та процесів.

У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, ми відкрили студію у Львові для напряму локалізації. Водночас напрям оригінального звуку продовжив роботу над проєктом «Довбуш». Наразі працюють тільки київські студії, але це був цікавий і корисний досвід.

Прихід міжнародних стрімінгів приніс такі обсяги, що кардинально масштабували й нас, і весь ринок. До індустрії прийшло багато «нової крові»: перекладачів, акторів, звукоінженерів. Ми в Postmodern повністю переформатували виробництво та автоматизували частину процесів: якщо у 2021 році ми ледь встигали робити 1000 хвилин на місяць, то сьогодні наші потужності дозволяють видавати 4000 хвилин дубляжу та до восьми хвилин озвучки. Це результат саме правильної організації роботи, яка дає змогу масштабуватися без втрати якості.

— Студія Postmodern також займалася українським дублюванням української відеогри Shatterline. Розкажіть, чим локалізація гри відрізняється від роботи над фільмом чи серіалом?

Робота над грою відрізняється від кіно так само сильно, як озвучення шутера від квесту — це зовсім інші технічні підходи. Shatterline був для нас цікавим досвідом. На жаль, після цього ми ігри більше не дублювали, хоча запит українських геймерів на аудіолокалізацію величезний. Мені постійно пишуть із проханнями озвучити той чи інший тайтл.

Проте важливо розуміти: такі запити варто спрямовувати не студіям, а безпосередньо розробникам та паблішерам. Саме вони приймають рішення та виділяють бюджет. Ми як студія технічно до цього готові й завжди відкриті до діалогу. До того ж індустрія швидко розвивається: підхід до локалізації ігор кілька років тому і зараз — це вже зовсім різні процеси та рівні розуміння продукту.

— Як саме відрізняється?

Зміни відбулися переважно в менеджменті та організації, а не в самих технологіях. Ми відійшли від традиційного лінійного виробництва: роздробили роботу на дрібніші етапи й розпаралелили завдання. Тепер різні фахівці можуть працювати над проєктом одночасно, а не чекати одне одного. Завдяки новим підходам до планування часу акторів і команди зведення, нам вдалося суттєво пришвидшити процеси.

— Чи забере штучний інтелект роботу в акторів дубляжу?

Як я зазвичай жартую: стільки років працюю менеджером і керівником, і вже дуже чекаю, коли ШІ забере в мене хоча б частину роботи. А він усе не забирає й не забирає.

Якщо серйозно, то ми не плануємо замінювати живих людей ШІ-генерацією. Етична робота вимагає чесних домовленостей та захисту голосу як приватної інтелектуальної власності. Найбільший виклик сьогодні — це «тіньове» використання технологій, коли голоси акторів просто крадуть без жодних прав чи оплат. Ми всі маємо навчитися приборкувати ШІ етично, щоб він ставав інструментом допомоги, а не інструментом знецінення людської праці.

— Чи є улюблений фільм або серіал, який ви б дуже хотіли дублювати українською чи переозвучити по-новому?

Як мама, я мрію, щоб українською дублювали значно більше мультсеріалів та дитячих пізнавальних документалок — їх зараз катастрофічно бракує. Особисто для себе я б ще хотіла бачити більше якісного кулінарного контенту.

Щодо дорослого кіно, команда завжди жартує, що я «винесу їм мозок» підвищеною увагою до своїх улюблених проєктів. Але я б дуже хотіла попрацювати над «Дивовижною місис Мейзел» (The Marvelous Mrs. Maisel) та серіалом Fallout. Також було б неймовірно цікаво зробити новий (офіційний!) дубляж для «Пуститися берега» (Breaking Bad).