Через півстоліття закриття єдиного космодрому Австралія прагне повернути статус космічної держави. У цьому процесі беруть участь і вихідці з України. Але поки що в космічних перегонах перемагають ракетники з Тайваню.
Через півстоліття закриття єдиного космодрому Австралія прагне повернути статус космічної держави. У цьому процесі беруть участь і вихідці з України. Але поки що в космічних перегонах перемагають ракетники з Тайваню.
У 1964-1976 роках на півдні Австралії діяв спочатку ракетний полігон, а потім космодром Вумера. За цей період зі стартового майданчика, розташованого в селищі, яке названо на честь списометалки аборигенів, зробили 24 ракетних стартів, головним чином, суборбітальних. Проте саме з Вумера американська РН Redstone у 1967 році вивела на орбіту перший австралійський супутник Wresat, а у 1971 році британська ракета Black Arrow — британський же апарат Prospero X-3. Але через кілька років обладнання космодрому було законсервовано і на цьому пускові досягнення Австралії закінчилися.
Зараз держава-континент готується до повернення статусу космічної держави. У вересні Австралійське космічне агентство надало дозвіл на три старти ракети Hapith I, виготовленої тайванською компанією tiSPACE. Пуск забезпечує австралійська компанія Southern Launch, що отримала ліцензії на будівництво вже двох стартових майданчиків — Koonibba і Whalers Way. Обидві розташовані в 500-700 км на захід від столиці Південної Австралії — Аделаїди.
У цьому році з майданчика Koonibba вже запускали невелику триметрову суборбітальну ракету. З двох стартів один виявився вдалим. Ракета піднялася на висоту 85 км. А 16 вересня з майданчика Whalers Way спробували запустити на висоту 250 км ще більший носій Hapith I з обладнанням для вивчення іоносферних коливань. Але при старті ракета загорілася, і її визнали непридатною до запусків. Тепер на Whalers Way очікують прибуття з Тайваню наступної ракети, яку спробують запустити до кінця цього року. Якщо все пройде вдало, Австралія поверне собі статус космічної держави.
TiSPACE була заснована у 2016 році групою інвесторів, вчених і інженерів на чолі з Йен-Сен Ченом, який раніше працював у Центрі космічних польотів NASA ім. Маршалла в Хантсвіллі (штат Алабама), а також у Національній космічній організації Тайваню. Спочатку компанія намагалася отримати дозвіл на будівництво космодрому на Тайвані. А коли це не вдалося, перемістила активність до Австралії.
Hapith I є двоступеневою ракетою висотою 10 метрів з 5 двигунами (4 — на першому ступіню й 1 — на другому), які працюють на паливі зі стирол-бутадієн каучуку, використовуючи як окислювач закис азоту. На сайті компанії відсутня інформація про корисне навантаження. Напевно тому, що першою комерційною пропозицією TiSPACE має стати більш потужна триступенева ракета Hapith V, здатна вивести на низьку орбіту навантаження 390 кг. Запускати її будуть після успішних стартів ракети-попередника. Але ніяк не раніше наступного року.
Спроби запусків ракет TiSPACE окриляють комічне агентство Австралії, глава якого Енріко Палермо заявив цього літа, що схвалення ліцензії для стартового комплексу Whalers Way є сильним сигналом про дорослішання пускових можливостей Австралії, яка серйозно налаштована на розвиток цієї індустрії й готова внести свій внесок у світовий космічний сектор.
При цьому важливо розуміти, що влада країни не зациклюється на стартових можливостях. При вивченні цивільної космічної стратегії на 2019-2028 роки комерційні старти серед пріоритетів знаходяться на останньому місці, пропустивши вперед завдання навігації, дистанційного зондування, комунікаційних технології, обізнаність про космічну обстановку та інші напрямки.
Австралійці вважають себе світовими лідерами в області віддаленого управління активами. В тому числі в гірничодобувній, нафтогазової, транспортній галузях, сільському господарстві й рибальстві. Крім того, в середині минулого десятиліття на частку Австралії доводилося 6,8% світових публікацій в галузі космічних досліджень.
Тепер цей досвід збираються використовувати у системах віддаленої експлуатації, розвідці, робототехніці тощо. А для цього можна скористатися послугами й сторонніх космічних місій. Не обов’язково своїх. Аби це приносило економічну користь.
В останні роки влада щорічно інвестує у космічний сектор близько $75 млн. Це понад 10% всіх витрат на розвиток науки та технологій. При цьому космічний сегмент економіки зростає щорічно на 10%. До 2030 року перед космічним агентством поставлена задача — потроїти розмір космічного кластера до $ 12 млрд. А до 10 тисяч вже наявних робочих місць створити додатково ще 20 тис.
Запуски ракет і супутників з австралійської території звичайно ж допоможуть національному космічному агентству швидше виконати його завдання. Тому крім уже випробуваного південного узбережжя йде освоєння північного.
У 2018 році уряд північно-східного штату Квінсленд розробив дорожню карту і план дій для аерокосмічної галузі. План орієнтований, переважно, на розвиток авіаційного сектора і гіперзвукових літальних апаратів. Проте, у вересні цього року місцева компанія Gilmour Space Technologies оголосила про створення консорціуму з 30 австралійських та іноземних компаній і організацій, які сформували заявку на $ 150 млн згідно з ініціативою Федерального уряду на створення сучасного виробництва.
У цьому проєкті Австралійська мережа космічного виробництва (ASMN), під керівництвом Gilmour Space планує створити три космічні об'єкти, в тому числі: підприємство для виробництва ракет і супутників, загальний випробувальний і дослідницький комплекс і орбітальний космодром в Аббот-Пойнті (Північний Квінсленд).
Серед засновників ASMN — Технологічний університет Суінберна і Університет Гріффіта, Space Machines Company, Neumann Space, Electro Optic Systems, Greatcell Energy, ARM Hub, а також деякі іноземні компанії, такі як польська SatRevolution або mu Space з Таїланду. Рішення по проєкту очікується до кінця цього року.
З цього ж штату Квінсленд збирається запускати ракети канадська компанія CosmoVision, засновниками якої є вихідці з України — Ілля Осадчук і Андрій Титаренко. Компанія підписала меморандум з ДКАУ і контракт на постачання ракет з «Південмашем».
Наприкінці минулого століття Андрій Титаренко вважався у СРСР одним з найбільш перспективних молодих вчених у галузі металофізики. У віці 32 років він став вченим секретарем Інституту металофізики імені Курдюмова у Києві. У перші роки незалежності він допомагав запустити програму технічної допомоги TACIS, а з 1993 року працював спочатку заступником, а потім в. о. гендиректора Національного космічного агентства України (НКАУ). У 1995 році Андрій Титаренко підписав від імені України угоду про реалізацію проєкту «Морський старт і створення СП Sea Launch». А вже через рік науковець і адміністратор виїхав до Канади, де йому запропонували посаду віцепрезидента космопорту, який створювався в співтоваристві з російськими та українськими підприємствами. Проєкт так і не запрацював, а пан Титаренко залишився за океаном.
Ще більш відомим у ті роки був Ілля Осадчук, який свого часу був близький до останнього президента СРСР — Михайла Горбачова і входив в його найближче оточення. Він навіть зареєстрував на своє ім’я міжнародний фонд імені Горбачова. На початку 90-х Ілля Осадчук створив компанію «Моснікос», яка спільно з Інститутом космічних досліджень забезпечувала проведення міжнародних телемостів і відеоконференцій, у тому числі з МКС.
Саме у той період медіаменеджер обзавівся широкими міжнародними зв’язками у фінансових колах, якими зараз прагне скористатися, аби запустити ракетно-космічний проєкт в Австралії, де він зараз мешкає.
З огляду на російські зв’язки Осадчука, який називає себе позаштатним радником Путіна, логічно припустити, що компанія спробує домовитися про постачання для австралійського проєкту ракетних двигунів РД-171 виробництва ПО «Енергомаш». Збірку ракет з російськими комплектуючими можна було б здійснювати, якщо не в Україні, то в країні пуску, як це відбувається з РН Antares.
Втім, пан Титаренко стверджує, що вони знайшли розумне і фінансово прийнятне рішення із заміни російських двигунів, а модифікація РН «Зеніт» у Квінсленді матиме виключно українську начинку. На даний час їхня компанія отримала попередню ліцензію на будівництво космодрому і сформувала промислову кооперацію з будівництва і постачання ракет. Попередньо перший тестовий запуск запланований на кінець 2024-го — початок 2025-го. року. За його словами, основна робота з підбору комплектації була пророблена ПМЗ до підписання контракту. Підприємство отримуватиме за кожну ракету 60% передплати й 40% — за підсумками прийомки. Крім того, CosmoVision має намір залишити за собою виняткові права на запуск конкретної модифікації «Зеніту» з Австралії. На глобальні ексклюзивні права компанія не претендуватиме. Зараз CosmoVision очікує завершення другого етапу ліцензування. На цьому етапі необхідно домовлятися з місцевими громадами й переконувати їх у вигодах проєкту.
Будівництвом космодрому, за словами Титаренка, займатиметься австралійська дочірня компанія однієї з найбільших американських будівельних фірм із багаторічним досвідом роботи за контрактами Міноборони та цивільними проєктами. Консультуватимуть їх українські фахівці.
