Розробник Євгеній Маслак задався питанням, чи варто віддавати дитину на курси з програмування. У самого айтівця двояке ставлення до цього, тому запитав колег, чи буде це корисно, або навпаки — марно витрачені час і кошти.
Розробник Євгеній Маслак задався питанням, чи варто віддавати дитину на курси з програмування. У самого айтівця двояке ставлення до цього, тому запитав колег, чи буде це корисно, або навпаки — марно витрачені час і кошти.
«З одного боку, чим би дитина не бавилась, якби не робила херні. Тобто як будь-який гурток, до якого ходить ваше чадо. З іншого боку, це часто продають як майбутню перспективну професію. Для 13–14 річних підлітків? Справді? Як людина, що вчила пайтон у далекому 2021 році, і зараз не пам’ятає, як оголосити змінну, заявляю — це марно витрачений час. Забудеться нафіг все, якщо ним не користуватись постійно», — поділився власною думкою на цю тему Євгеній Маслак в LinkedIn.
Це хороша можливість познайомитися з ІТ-сферою та зрозуміти, чи є бажання розвиватися в цьому напрямі, вважає IT Project Manager Аліна Захарова: «Я думаю, що класна можливість познайомитися зі сферою, особливо якщо цікаво і в ігровій формі це все подається. З досвіду — на першому курсі університету тим, хто займався програмуванням ще в школі було менш стресово починати. Бо для мене перші тижні 2 з лекцій з програмування на C++ були стресовими. До того ж були хлопці, які на середині курсу зрозуміли, що то взагалі не їхня історія, і перевелися. Тому, думаю, що це дуже класно, що діти можуть спробувати те „розпіарене“ IT, про яке всі кажуть».
Такі курси — це як і інші гуртки: потрібно пробувати. Такої думки дотримується Technical Director Андрій Андріяш: «Як на мене, то такий же гурток, як і інші. Раніше були гуртки радіолюбителів, авіамоделювання, станції юних техніків, танці музика, вокал, спорт і тощо. Чи багато дітей і юнаків, які ходили в ці гуртки, стали інженерами, радіотехніками, авіаконструкторами, професійними співаками, спортсменами й іншими? Звісно, є такі, яким зайшло, те, чим вони займались, і вирішили продовжити цей шлях у виші та в житті. Але загалом гуртки були для всебічного розвитку, для розкриття й підсилення здібностей, знайомством з чимось іншим, або ж занурення глибше, ніж дає загальношкільна програма. Потрібно пробувати, шукати. Принаймні краще, ніж ганяти собак по вулиці, як тут писали».
Level Designer Ольга Барвінок: «Мій хлопець почав програмувати в 6, в 18 він вже сеньйор-помідор був. Я вивчала лише Паскаль по шкільній програмі й аж коли мені було за 25 дізналась, що Паскаль не лише для бісячих матиматичних завдань можна використовувати (може, й не я така дурна, а програма шкільна така паршива). Але мені програмування не дається взагалі й понині. Якщо батьки мають змогу, а дитина бажання, то чому б не віддати? Ну покнопає малеча, порозвивається. Може, закине, а може, знайде собі зайняття на все життя».
Software Engineer Олексій С.: «Я думаю, що поки діти підростуть, ця професія взагалі буде або не потрібна, або потреба в людях цієї професії стане дуже малою. Тому, як на мене, це втрата часу. Насправді мені навіть важко уявити, чого зараз має сенс навчати дітей. Можливо, виживання в дикій природі».
Павло Гак: «Гроші зараз заробляють на всьому й на всіх. У цьому випадку — на дітях. Чому така думка, тому що дотичний до ІТ-освіти».
Android developer Олександр Левицький: «У 13–14 років сам записався на гурток програмування, кодив на gv basic на БК 0010… Потім на ультрасучасному Пошук-2. Було просто в кайф — про заробітки цим ніхто не думав… У році 2013-му згадав, що програмування подобалось — почав длубати С/С++… Що таке перемінна — не забув».
Software Engineer Марта Гривняк: «Я почала програмувати в 14, це було прикольно, вдавалося легко та весело, я зрозуміла, що маю до цього здібності. Багато практикувала, брала участь у змаганнях. На основі цього досвіду впевнено обирала факультет у 17 років, де отримала математичну базу. Там же познайомилася зі схожими на мене однолітками, ми підштовхували одне одного розвиватися та шукати роботу за спеціальністю, з 20 років я працюю програмістом. І хоч я не пам’ятаю того, що я вивчила в 14 років, я б не була там, де я є сьогодні, якби я не почала тоді. Це ефект лавини: зерно закладається в ранньому віці, і якщо впаде у плідний ґрунт, то з того можуть бути великі плоди. Лиш не варто силувати дитину, якщо не має до того таланту або бажання».
Graphic Designer Аліна Замараєва: «Син пройшов курс, хотів спробувати пайтон. Не зайшло, але в школі для програми курс згодився. Я вважаю що пробувати треба, якщо хочеться і є можливість».
Product Manager Сюзанна Салата: «Мої діти займаються в ІТ школі. Старшому майже 11 і він у двох школах (різні підходи про одне й те саме) + уже прочитав книгу Пайтон для дітей і читає зараз JS для дітей.
Вважаю користь від такого навчання приблизно як від гуртка із шахів або додаткових уроків англійською — розвиває загалом і критичне мислення зокрема, логіку й абстракцію прокачує. Як майбутня професія — навряд чи. Але базу може дати нормальну, якщо йому зайде, то далі тато + самонавчання зроблять свою справу».
Світлана Аннич: «Син сказав, що це не варте того. Пробували дві різні школи. Зараз вивчає щось самостійно. В IT школу пробував ходити в 12 і в 13 років».
Senior Python Developer в SoftServe Олександр Вітер викладав програмування (Python) на курсах підліткам (13–16 років): «Можу сказати, що це хороший варіант на практиці перед вступом до універу і навіть ще до початку підготовки до НМТ зрозуміти, чи цікавий взагалі цей напрям, чи приваблює в реальності професія програміста, а не лише в теорії, бо „айтівці гребуть гроші лопатою“.
Якщо ж це розглядати саме з погляду „от зараз опаную ці навички, а потім через 5 років вони знадобляться“ — то я з вами згоден, це програшна стратегія.
З моїх особистих спостережень, з групи у 15 дітей, десь у 2–3 зазвичай реальний талант до програмування і їм точно варто обирати цю професію. Ще у 2–3 — немає таланту, зате є цікавість і вони своєю зацікавленістю та наполегливістю досягають класних результатів. І ще 10 людей — ті, хто на практиці спробував, що воно таке і зрозумів, що не має ні здібностей, ні зацікавленості, ні бажання займатися цим. І це нормально, не всім треба ставати програмістами. Лікарі, вчителі, юристи, інженери, лінгвісти та купа інших людей з вищою освітою — також потрібні цьому світу».
