«У них є своя CRM-ка, нічого собі!». Айтівець розповідає про особистий досвід адекватної мобілізації, який залежить виключно (несподівано!) від вас самих

Шлях в 10 років

В 2013-му році паралельно зі своєю айтішною спеціальністю я закінчив військову кафедру і отримав звання «молодший лейтенант запасу». Я — «піджак», тобто не маю бойового досвіду. Моя ВОС (військово-облікова спеціальінсть — ред.) — військовий психолог, воно ж МПЗ (морально-психологічне забезпечення). Я закінчив військову кафедру, щоб більше ніколи в житті не мати справи з армією. 

До 24 лютого 2022-го року я не сприймав війну в Україні як війну. Коли відбувалася Революція гідності, я не розумів про що це. Я не був проросійським «ватником» і лише через деякий час дізнався, що в Києві був так званий «проросійський Майдан». Я був цілковито поза контекстом, мені було байдуже, я не хотів вникати. Хотів жити своє безтурботне життя. Крим? Донбас? Це ж так далеко від Києва. 

В ті роки мене дуже цікавила культура — книги, музика, кіно і т. д. В цьому сенсі на мене прекрасно діяла так звана «сіра зона» росіян, коли «не всьо так адназначна».

Поруч із західним і українським, я в значній мірі перебував у культурному полі рф. Слухав так званий руський рок (похідний від західного), дивився їхні реп-батли (похідні від західних), читав «Медузу» (ліберальний руський — це завтрашній руський-імперець). 

Ракети рф 24-го лютого все змінили. Я відчув, що таке війна і безпорадність. Все описане в попередньому абзаці відпало якось автоматично, ніби так і треба було. Далі була еміграція на захід України — я втікав від війни, потім були повернення в Київ і надія на наш контрнаступ. Він провалився. Коли заговорили про новий закон про мобілізацію, стало зрозуміло, що в тій чи іншій мірі служитимуть всі і я також. Я поступово звикав до цієї думки, вона не далася мені за день.

Я противився. «Забезпечення нормального немає», «це політики винні», «неадекватне ТЦК» і т. д. В якийсь момент ці розмови так набридли моїй добрій знайомій, що вона обірвала їх та попросила мене чесно відповісти собі на питання — «чому ти не хочеш воювати?».

Всі ці 10 років за мене хтось воював. Ті, хто першими побачили реальну загрозу і зрозуміли її в 2014-му. Ті, хто були сміливішими в 2022-му. Настав і мій час воювати.

Адекватна мобілізація

Бачачи черги в ТЦК (ненавиджу черги) і знаючи від знайомих, які вже служать, яка це в подальшому лотерея з розподіленням, я боявся йти оновлювати свої дані. В мене не було довіри до ТЦК. Держава побачила, що таких як я багато та перекинула частину функцій ТЦК до ЦНАПів і «Резерв+». А також дозволила тему з рекрутингом. І це, взаглі-то, привілегія.

Наприкінці 2023-го я вирішив піти шляхом саме рекрутингу. Моніторив сторінки в соцмережах різних бригад, дивився інтерв’ю військових та командирів, переглядав вакансії, які вони пропонували на LobbyX та інших платформах. Паралельно проходив профільні курси з військової психології, читав відповідну літературу, ходив на текмед, бував на тренуваннях зі зброєю (їх зараз багато є різних і якісних), спілувався з тими, хто вже служить і т. д. Загалом, коли ти читаєш і бачиш про конкретний підрозділ, то приблизно розумієш який в нього дух, які там є люди, які меседжі він несе і т. д. 

Я обрав відповідні моєму профілю вакансії на LobbyX і відгукнувся на 5 штук — айтішні, і військово-психологічні. Мобілізація за IT-напрямком  — це, звичайно, ідеальний варіант, але потрібно завжди мати страховку, особливо в армії. Тому мене влаштовувала мобілізація і за МПЗ-напрямком.

Одна з важливих для мене мотивацій — справді навчитися військовій справі і бути корисним для свого підрозділу. Коли «просто відбуваєш номер» в будь-якій роботі — це дуже демотивує як тебе, так і колег. Так-так, це армія, тут зачасту все вирішують накази зверху. Але оскільки я офіцер, то також буду приймати рішення. Хочу, щоб мій підрозділ мав кайфову атмосферу.

Я також заходив на сайти бригад і заповнював запропоновані ними форми. Саме такий варіант і спрацював. Вже за годину мені перетелефонували з двох підрозділів Нацгвардії. Загалом знаю, що стандартний час розгляду резюме, надісланого через майданчики пошуку вакансій в Силах оборони  — 2-3 місяці.

В першому випадку сказали, що в них на той момент були лише бойові посади (я подався на МПЗ) і порадили слідкувати за актуальними вакансіями. В другому — уточнили мої дані та призначили онлайн-співбесіду з сержантом.

З сержантом ми говорили приблизно 15 хвилин. Познайомилися, я розповів про свій досвід, сказав, що хочу на котракт (я не думаю, що ти стаєш безправним рабом, підписуючи його) і працювати за IT-спеціальністю. Він розповів про підрозділ та сказав, що варіант з IT можливий. Схоже, це метч.

Далі сержант скинув список документів — це частина довідок для ВЛК для його швидшого проходження. За 2 тижні я зібрав всі довідки за місцем проживання (ви знали, що 1 сертифікат від нарколога в держклініці коштує 400 грн?) і відправився на ВЛК до іншої області. Там познайомився з майбутніми побратимами і посестрами. Багатьом з тієї групи було по 20-25 років. Я був приємно вражений: це дуже сміливі молоді люди, нам точно буде чому один в одного повчитися. А ще поруч з такими «зарядженими» добровольцями з’являється додаткова мотивація викладатися ще краще.

Лікарі на ВЛК запитували щодо скарг та проблем зі здоров’ям. Якщо казав про них, тебе направляли на додаткову перевірку. Але зараз мобілізують практично всіх. Потрібно мати практично смертельне захворювання, аби тебе «списали». Це не значить, що ви маєте мовчати про свої хвороби, але будьте готові, що на 99% ви вже мобілізовані, якщо потрапили на ВЛК та якщо не маєте бронювання. Для мене вся процедура була швидкою. Я казав, що скарг не маю (по суті так і є) та йшов до наступного лікаря. Через тиждень прийшов висновок ВЛК про мою придатність до служби. 

Зараз я чекаю на завершення перевірки, яка є обов’язковою для офіцерів. Це фінальний етап мобілізації — далі полігон, навчання і безпосередньо служба. Весь шлях зайняв у мене 2,5 місяці. Тим часом я оновив дані через «Резерв+». Підрозділ до якого йду не називаю, оскільки ще не маю фінального «так».

До цього я також морально готовий. І якщо моя майбутня посада виявиться більш пов’язана з бойовими завданнями, я прийму це. Також завжди є той 1%, коли все може піти зовсім не так і мене не візьмуть до бажаного підрозділу. Тому список запасних для себе частин я вже склав.

Бажати перемоги

Я не вважаю свою професію «критично важливою». Це ще одна з причин, чому я долучаюсь до війська. Думками я вже на навчанні та на службі. Я прийняв свою участь.

Якщо ви обираєте «економічний фронт», це також може бути, адже гроші ніхто не відміняв. Але тоді потрібен нормальний механізм економічного бронювання. 

Коли я плачУ податки як ФОП, завжди є відчуття, ніби міг ці гроші використати краще (психологічно не хочеться з ними розставатися). Але це критично-важливі гроші, які зараз рятують України. Всі ми зараз рятуємо державу, коли платимо податки. При цьому те, за скільки наші військові ризикують своїм життям, виглядає, м’яко кажучи, непристойно. Паралельно з цим є яйця по 17 грн, дачі ТЦК-ів в Іспанії і т. п. лайно. Важливо викривати та боротися з ним.

Нещодавно призовний вік знизили до 25-ти років. Гадаю, що з часом він знизиться до 18-ти. До перемоги нас приведе молоде покоління. Думаю, що в якийсь момент жінок також зроблять військовозобов’язаними. Звичайно, що буде багато суспільного хейту, але так ми станемо лише сильнішими. 

Моя думка, що коли ми справді хочемо виграти цю війну, то маємо прийти до, в основному, поділу суспільства на 3 частини: ті, хто дають реальні гроші (аграрна сфера, логістика, айтівці і т. д.); ті, хто працюють на військових заводах (виробляють дрони, боєприпаси, бойові машини і танки (дуже хочеться власні); ті, хто воює. Це і є військова країна з військовою економікою. На жаль, росія нікуди не дінеться. Вона завжди буде воювати проти нас, тому ми, знову ж таки, маємо ставати сильнішими.

При цьому реальність президентства Дональда Трампа в США ще ніколи не була такою близькою. Ми всі в різній мірі стомилися від бойових дій, але як він збирається «за 1 день припинити війну» без поступок для росії, я не уявляю. Це означатиме нову війну через пару років та нові Маріуполь, Бучу, Ірпінь, Ізюм… цей довгий список ви всі знаєте.

Війна в моменті

В яку армію я йду всередині 2024-го року? «Драйву» 2022-го року немає, контрнаступ минулого року не вдався, на фронті ми зараз в «глухій обороні». Але є стабільне навчання військових (хотілося б більше, однак такі умови і самоосвіту ніхто не відміняв), західне озброєння надходить, є досвідчені бойові побратими і посестри та існує шанс на зміни у військовій верхівці.

Часто військові кажуть, що наше військо сильно змінилось, починаючи з 2014-го року і ще більше після 24.02.2022-го. Я їм вірю та скоро перевірю це на собі. Ці зміни в першу чергу стосуються роботи «низів». Починаючи від сержантів («хребет війська», надзвичайно недооцінена ланка, згадаймо Валерія Маркуса з «Магура») і закінчуючи комбатами та комбригами (згадаймо Кирила Вереса з «К2» чи Вадима Сухаревського, який очолив Сили безпілотних систем). Це не значить, що всі ідеальні на своїх посадах, але ці люди бачать армію та беруть участь в її роботі безпосередньо щодня. Особовий склад для них надзвичайно важливий.

Поруч з цим є велика проблема. Це — військова верхівка, тобто генерали та керівники бригад. Очевидно, що серед них є справжні професіонали, які цінують свій особовий склад. Так само очевидно, що серед них є нікчеми, які, умовно кажучу, отримали звання колись в 90-х за могорич, не брали прямої участі у військових операціях і «застрягли» в тих фейкових учєніях, які ми колись проводили спільно з рф, де побухать разом після — це найважливіше.

Наскільки ж потрібно бути далеким від збереження життів особового складу, щоб на тебе написали заяву в ДБР і винесли це в публічну площину? Я зараз про генерала Содоля і начальника штабу «Азов» Богдана Кротевича.

Є і нова історія. Подібне нещодавно зробила парамедикиня Катерина «Пташка» Поліщук, яка боронила «Азовсталь» щодо Богдана Шевчука, керівника 59 ОМПБр. Вона закликала провести перевірку його дій щодо керівництва особовим складом.

В обох випадках поки що тривають ці перевірки. Я вірю «Азову», який вже давно всім все довів у реальних боях і продовжує це робити сьогодні.

Коли над тобою стоїть самодур, ти не лише обмежений в прийнятті бойових рішень, але і додатково ризикуєш життям всього складу підрозділу. 

Без «перезавантаження» військової верхівки ми програємо цю війну. З такими «командирами» може зіткнутися кожен з нас. А «нагорі» також потрібно змінюватися, як це роблять «низові ланки». В чому ще один з «приколів» самому обрати підрозділ, існує менша ймовірність, що ви потрапите на такого неадекватного командира. 

«Компетентна мобілізація». «Птахи Мадяра» відкрили понад 100 вакансій, є робота для айтівців та інженерів: як податися

По темi

«Компетентна мобілізація». «Птахи Мадяра» відкрили понад 100 вакансій, є робота для айтівців та інженерів: як податися

Поради

Оскільки я вже пройшов певний етап мобілізації, то можу поділитися корисними порадами, які стануть в нагоді моїм майбутнім колегам по Силам оборони. 

1. Обережний workout

Військові часто радять «закачати» спину, тому що вона в першу чергу буде страждати під час тренувань на полігоні, а потім в окопах, траншеях і бездоріжжях. Найкраще для тренувань підходять workout-вправи (їх є безліч на YouTube). Але будьте обережні!

Тому або ви точно розумієете, як правильно робити workout, або наймаєте професійного тренера і займаєтесь з ним.

2. Зуби і прививки

На ВЛК була перевірка стоматолога. Але я не розмію її сенсу. Якщо ти сам все ще нічого не знаєш про свої зуби, то рандомний лікар, з яким ти бачишся вперше і (скоріше за все) востаннє в житті нічим тобі не допоможе. Полікуйте собі зуби. Це дорого, але дуже потрібно. А ще раджу виривати «зуби мудрості» (на верхній щелепі це менш болісно, ніж на рухомій нижній). Але врахуйте, що остаточно вони гояться від півроку, потрібен хоча б місяць для  мінімального заживлення.

Також важливо зробити прививки. У вас вже є ряд прививок, які вам робили в дитинстві. Корисно також зробити щеплення проти Гепатиту А, Гепатиту Б, черевного тифу (їсти в польових умовах — це челлендж) та енцефалітного кліща (буде неприємно померти від укусу комахи). Всі ці прививки ідуть в графу «додаткове» у листку на ВЛК, але вони не менш важливі за основні.

3. Не шукати зради

Найскладніше завдання. Спілкуючись з однією досвідченою полковницею, яка спеціалізується на військовій психології, я почув пораду — «не шукай зраду, інакше швидко згаснеш». Вона згадувала, як часто бачила, коли у новачків пропадав ентузіазм від військової бюрократії. Так, її буде багато (це підтверджують знайомі, які вже служать).

Але такий підхід не працює. Працює те, щоб ви знайшли те (як би це не звучало), що приносить вам задоволення і були ефективними в цьому. Але є один нюанс. Я запитав полковницю, а що робити, коли твій начальник кінчений? (так іноді буває). Вона сказала, це значить, що вам не пощастило. 

4. Нова професія

Я сприймаю свою мобілізацію як оволодіння новою професією. Ви можете сказати, що це наївно, бо там стріляють і вбивають. Ну ще окопи часто риють. Так, це частина фаху. Чим швидше зняти «рожеві окуляри» і зрозуміти, що військо — це, як казав Черчилль, «кров, піт і сльози», а не телемарафон, тим легше буде потім. Я б ще помножив цю фразу на 10. Все інше скоригує ваше безпосереднє військове оточення.

Так, війна нікому ще не додала здоров’я — ні фізичного, ні ментального. Тому важливо, щоб після повернення поруч були розуміння і підтримка близьких та друзів. Військові психологи кажуть, що це дуже допомагає. Всі мої теперішні близькі люди підтримали мене в рішенні служити. Коли вони казали, що пишаються мною, у мене з’являлися сльози на очах та додаткова мотивація.

5. Вдосконалюватися

Дивлячись різні відео «Азову», я часто чув в них фразу — «потрібно постійно вивчати нове і вдосконалюватися». Це слушна думка. Таким чином ми не лише стаємо кращі як воїни і розширюємо свій кругозір щодо військової справи. Ми також «розвантажуємо» наш мозок в стресових умовах (що може бути стресовішим за оточення, де ти і по тобі постійно стріляють?). В такому середовищі наш мозок на певний час «притупиться», адаптуючись до стресу. Щоб його швидше повернути до норми, потрібні навантаження.

Так, їх буде вдосталь від нової інформації (тактична медицина, топографія, дрони, оволодіння різною зброєю і т. п.). Але чим більше ти займаєшся самоосвітою з військової справи, тим більше корисних знань. Знання — це контроль. Контроль — це менше стресу і більше впевненості. Тому я не хочу «забивати» на свій розвиток у війську. Це складно, але можливо.

Мобілізація: 10 ключових питань щодо оновлення даних, на які відповіли в Генштабі

По темi

Мобілізація: 10 ключових питань щодо оновлення даних, на які відповіли в Генштабі

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram