«Навколо IT» — рубрика, у якій ми збиратимемо все корисне для життя айтішника, що не стосується його роботи. І у нас сьогодні новий герой.
«Навколо IT» — рубрика, у якій ми збиратимемо все корисне для життя айтішника, що не стосується його роботи. І у нас сьогодні новий герой.
На початку травня Володимир Леонов, Android Development Lead в Uklon прийшов до офісу та у спільний командний чат скинув посилання на реліз альбому власного музичного гурту. Сказати, що команда гм, здивувалася — нічого не сказати. По-перше, через те, що у нього є музичний гурт. По-друге, що він виступає автором, гітаристом та вокалістом власних пісень у стилі панк-рок. От вам і несподіванка. А потім стало зрозуміло, звідки у Володимира стільки енергії та наполегливості у повсякденній роботі. Попросили Володимира поділитися з нами своєю історією.
Музика в моєму житті з’явилася у 6 років, коли мене віддали до музичної школи на клас скрипки. Подобалось мені там не дуже, скажу чесно. Та я довго тримався, дійшов до останнього класу. А потім в середині року мене вигнали за «хорошу» поведінку.
Десь паралельно зі скрипкою у музичній школі я почав ходити на індивідуальні класи по фортепіано. Там все було по-іншому. Мабуть, через те, що у мене була дуже класна вчителька — Наталія Михайлівна. Вона знайомила мене з класикою, джазом і навіть з рок-музикою. Давала поради, які рок-гурти послухати. Окрім звичайних занять фортепіано, ми також займалися композицією. Часто обговорювали філософські музичні питання, гармонію, голосоведення.
Я не пам’ятаю, як почав слухати the Beatles, десь з раннього дитинства. Потім відкрив для себе Nirvana, далі — Sum 41, Green Day, Offspring та інших. Проте попмузику я ніколи не слухав.
Навчаючись у школі та університеті я грав у 4-ох музичних гуртах. Але якось так складалось, що вони не переживали літні канікули. Перший гурт з’явився у школі, там я грав на басу. Ми дожили до літа, а потім я почав пропускати репетиції. Здавалось, що швидше всіх вчу матеріал, і можу рідше приходити. А після літа ми вже вступили до університетів і спільна історія завершилась.
З іншими гуртами було щось схоже. Одного разу я брав участь у конкурсі Rock Stage, де збирали різних музикантів, які не знали один одного, та формували з них гурти. Після декількох місяців на підготовку між цими гуртами був такий собі rock battle.
Тоді я був панк-рок-музикантом, який вважав, що достатньо знати 2-3 акорди, щоб грати музику. Бо гасло панків «чим гірше, тим краще». Та коли потрапляєш до гурту, доводиться вчитися грати краще, і не тільки новим акордам. Але це теж досвід: як себе поводити на сцені, що робити, а що ні.
Проблеми з гуртами, які в мене були, спочатку привели до того, що я вирішив далі грати сам. Подумав, що маю записувати альбом самостійно. Але згодом ми якось все одно знайшлись з музикантами, з якими зараз граємо разом у гурті під назвою Leogluck.
Ми з музикантами зібрались за вподобаннями в музиці й граємо альтернативний рок та punk revival. Репетируємо на базі, що на старому заводі Маяк. Зараз, на жаль, не так багато часу інвестуємо в музику, як хотілося б. Це приблизно 10 годин в тиждень, які йдуть на написання нового матеріалу, репетиції, запис. Краще, звичайно, якби мали змогу більше цим займатись. Але поки так.
Музика однозначно годує мене емоціями. Написання, репетиції, записи, аранжування — все це ключові заняття, що насичують мене емоціями та драйвом. Виступи на сцені накривають лавиною емоцій, заряджають.
Мабуть, завдяки цьому я досі займаюся музикою. А ще завдяки наполегливості на досягненні результату.
У більшості випадків з музики та декількох фраз Для мене так простіше. А потім я ходжу і мучусь з тим, щоб дописати текст. Мене часто вистачає на перший куплет і приспів, а далі вже можу довго думати. Але поки у всіх піснях все ж є другий куплет. Будемо дивитися, як складатиметься далі. Панки можуть собі дозволити й без другого куплету, а з двома рядками на трек — головне драйв та ідея.
Інколи задумуюсь над тим, що справді потрібно панку, щоб створити трек: натхнення чи дисципліна. Бо поки що у музиці я починаю з натхнення. Сподіваюсь, так буде і надалі. А по текстах все-таки відштовхуюсь від дисципліни. Бо вже маємо якісь дедлайни по запису, і так далі по процесу.
Музикант та Android Development Lead перетинаються в тому, що обидва забирають у мене сон. На роботі не завжди доцільно бути панком. А от у текстах пісень, на репетиціях чи під час виступів, зовсім інша справа.
Можна сказати, що музикант Володимир Леонов — це таке собі альтер его. А в повсякденному житті я Android Development Lead.
Хтось із класиків панк-року сказав, що найкращий панк-рок-гурт той, що розпався ще до того, як щось записати. Тут ми трошки вже не вписуємось, бо записали альбом.
У мене була особиста мрія все ж таки зібратися докупи з хорошими музикантами й записати альбом. Ми це зробили. І я щасливий.
В цілому є бажання, звичайно, доносити свій інформаційний та емоційний посил до публіки. Наприклад, на початку червня вийшов наш новий сингл під назвою Rebirth. Він про кристалізацію та відродження української нації під час повномасштабного вторгнення. Про те, що зараз відчуваємо всі ми.
Хочеться ділитися тим, що створюємо. Тому було б непогано видати декілька концертів.
Я вирішив, що зараз хочу залишити в житті й розробку, і музику. Для того, щоб поєднувати, інколи доводиться відмовлятись від чогось іншого. Я, наприклад, обрав відмовлятись від перегляду фільмів та виконання якоїсь роботи по дому. Деякі речі доводиться робити десь коштом сну, десь коштом вихідних. Але разом з тим, часто зайнятість однією справою прокачує скіли, що допомагають в іншій сфері.
Особисто мені робота Development лідом дає дисципліну. Це вплинуло на регулярність наших репетицій з гуртом та написання матеріалу.
А заняття музикою навпаки, заряджає мене емоційно і надихає на роботу.
Але тут варто зізнатись, що мені дещо пощастило, тому що і в роботі з командою Uklon також є емоційна складова. Мене дуже драйвить моя команда. Щоразу повертаюсь додому у піднесеному позитивному настрої.
Тому подумайте, чим одна зайнятість допомагає іншій. Там точно щось таке є. І постарайтесь користуватися цим по максимуму.
Якось перед тим, як грати фінальну пісню на концерті, ми так дострибались на сцені з басисткою, що я випадково наступив на шнур її гітари та відключив її. І вона всю останню пісню програла, але аудиторія її не чула. Ми це помітили з часом, а глядачі — ні. Глядачі часто не помічають якихось ваших помилок, для них важлива енергія і те, що вони відчувають.
А ще якось під час запису демки на пісню Maybe я зробив помилку в одному акорді. І помітив її вже коли прослуховував запис. Але мені більше сподобалось, як звучить саме версія з помилкою. Вона й увійшла до альбому.
Тому не треба боятися помилятися. Можу віднести це і до виступу під час концерту, і до життя в цілому. Помилки для рок-музиканта це така собі фішка. А чим ви не рок-музикант свого життя?
