Олексій Дзюба Гаряченьке 12 вересня 2022, 09:00

«Відбудовувати Харків буде Стів Джобс від архітектури». Інтерв'ю з кофаундером офісу міських проєктів «Урбанина»

Архітектор Максим Головко — співзасновник офісу міських проєктів «Урбанина». Це громадська організація, яка робить так, щоб українські міста ставали комфортнішими для проживання громадян. Наш журналіст завітав до офісу компанії та поговорив з Максимом, як 50 експертів та експерток створили 400-сторінковий довідник відбудови України, чому Київ — це місто-склад і яким буде Маріуполь після перемоги над росією.

Залишити коментар

«Відбудовувати Харків буде Стів Джобс від архітектури». Інтерв'ю з кофаундером офісу міських проєктів «Урбанина»

Знайомтесь, «Урбанина»

«Урбанина» — це фестиваль, школа та офіс міських проєктів. Якось ми провели фестиваль. Запросили спеціалістів з усієї України, які зробили круті проєкти у своїх містах, і попросили розповісти, як їм це вдалося», — починає розмову Максим.

Напівжартома хлопець каже, що «сидиш іноді в Києві та заздриш Львову, Дніпру й Івано-Франківську в плані таких робіт».

Після цього «Урбанина» запустила школу, де навчають реалізовувати подібні проєкти. І виокремилась як громадська організація у 2019 році.

Сам Максим закінчив КНУБА (Київський національний університет будівництва й архітектури — ред.) і називає себе «класичним архітектором київської школи».

Потім я звільнився з роботи — і почалася Революція Гідності. Після неї зацікавився створенням міських проєктів. Усе почалося зі схеми київського метро, яка все ще «їздить» у вагонах столиці. Її ми створили в громадській організації «Агенти змін».

Фото — Схема київського метрополітену, створена «Агентами змін»

Створення схеми метро стало справжнім одкровенням. Виявилося, що міські проєкти можна реалізовувати без «розпилу» бюджету, із залученням громадян та якісним дизайном.

Якщо «Агенти змін» — це була більше історія про дизайн, то «Урбанина» націлена на реконструкцію громадського простору та зміну міст в архітектурному плані, пояснює Максим.

Щодо фінансування організації, хлопець каже, що йому з колегами вдається вміло «жонглювати» проєктами: іноді це гранти, часом — комерційні замовлення. Але соціальна складова — це обов’язкова умова життя «Урбанини».

Ми отримували гранти від «Українського культурного фонду» та Goethe-Institut. Загалом знаходимо способи, як поєднати важливе з прибутковим.

Зараз у проєкті працюють 9 спеціалістів. Двоє з них — Максим і Денис — служать у лавах ЗСУ, виконуючи бойові завдання. Оскільки міські проєкти мають не лише архітектурну складову, крім архітекторів, в «Урбанині» працюють соціологи, проджект-менеджери, урбан-пленери й урбан-дослідники. Під конкретний проєкт відбувається формування окремих команд.

Наприклад, разом із Coca-Cola ми запускали цілий процес зі створення вуличних об’єктів із переробленого пластику. Доводилося налаштовувати процес перероблення пластику в плити з його подальшим використанням.

Сьогодні «Урбанина» намагається зробити реалізацію міських проєктів постійною, щоб стати менш прив’язаною до зовнішньої допомоги. Так в Україні формується урбаністичний ринок. «Поки що це окремі ініціативи, а має бути замовник, який розуміє цінність таких проєктів у різних містах України», каже Максим.

Для всіх членів команди «Урбанина» — це основна робота.

У нас, очевидно, не такі зарплати, як в IT. Отримуємо на рівні Junior-спеціаліста. Але, здається, зараз це середня зарплатня в архітектурній сфері. Ми більше про реалізацію великої ідеї щодо покращення міст, а не великі зарплати. Тому приходьте на роботу в «Урбанину (посміхається).

Комфортна Вінниця та проблеми Києва

До 24 лютого в Україні періодично з’являлися рейтинги найкомфортніших міст. Вінниця в них вигравала 7 разів поспіль. Максим пояснює, що в таких випадках варто зважати, що статистика побудована на оцінюванні самих мешканців міста. І, наприклад, в умовних Львові та Дніпрі є круті проєкти, але їхні жителі можуть так не вважати та хотіти більшого.

У Вінниці точно є вибудована схема розвитку міста та реальні проєкти, які поступово втілюються в життя — як-от розвиток трамвайної та велосипедної мережі.

Будь-який позитивний розвиток міста має дві складові, розповідає архітектор. Це вимоги громади, що вона хоче бачити у своєму місті, та можливість міської адміністрації це реалізовувати. Коли відбувається їхній збіг, місто розвивається.

Розвиток міста — це не розширення забудови та не будівництво більшої кількості доріг. Це насамперед, коли задовольняються потреби громади.

Донесення думки громади відбувається в різний спосіб. Важливо, щоб громадяни довіряли міській владі та розуміли, що вони спілкуються не просто так, а з конкретними цілями. Для цього відбуваються громадські слухання, які часто дискредитовані.

Можливо, це моя київська профдеформація. Міська влада має проводити такі зустрічі, але зазвичай вони відбуваються «для галочки» та не мають реального впливу.

На таких зустрічах жителі міста, як правило, розповідають, що вони хочуть побачити в майбутніх проєктах — і це реалізується на практиці.

Хороший кейс — реконструкція вулиці Бандери у Львові. Там зробили проєкт, який передбачав асфальтування. Проте жителі заявили, що хочуть залишити бруківку — і її залишили.

Щодо розвитку Києва як комфортного міста, то тут є ряд проблем. Перша — це третє місце у світі в рейтингу заторів. Друга — неконтрольоване розростання та збільшення площі забудови. Третя — екологія.

На папері є візія, що Київ — місто-сад. Це вже давно не так. Дерева на вулицях, де вони найбільше потрібні, постійно зникають. У повітрі ледве не щомісяця спостерігаємо скачки щодо забруднення.

Максим каже, що наразі немає жодних видимих стратегій, як подолати ці проблеми. Усі вони сталися не вчора, а накопичувалися кілька десятиліть. І вирішувати їх стане дуже боляче, упевнений архітектор.

20 років тому була можливість безболісно розвинути громадський транспорт. Але тоді почали прибирати трамвайні маршрути, наземний громадський транспорт почав просто підвозити до метро зі сподіванням, що метрополітен комфортно довезе всіх мешканців. Так не сталося.

Сьогодні людям неприємно чути, що потрібно «забрати» одну дорожню смугу для громадського транспорту, який своєю чергою дискредитований, пояснює Максим. Очевидно, що пересуватися автівкою в столиці комфортніше.

Фото — Максим Головко з мером Києва Віталієм Кличком

Київ зараз — це місто автомобілістів. І тут є два параметри: кількість людей, які мають авто та які ним користуються. В інших європейських містах кількість власників вища, водночас нижча межа тих, хто ними користується. У столиці немає альтернативи того, як не користуватися автомобілями. Хоча рішення лежить на поверхні, це — громадський транспорт, веломережі та пішохідний простір.

Нам доведеться зробити якісний громадський транспорт. Однак це буде складне політичне рішення, від якого люди будуть не в захваті. Міська влада Києва навряд чи на це піде.

Простіше створювати проєкти, які всіх задовольняють. Як-от скляний міст, парк «Наталка» тощо. У цьому контексті, наприклад, публічний дашборд київського трафіку, який зробив Офіс трансформації Максима Бахматова — це крута річ, каже спеціаліст. Зазвичай подібне відбувається або через ініціативи знизу, або через впровадження з-за кордону.

Наприклад, у Києві є модель мобільності міста. Це програма, у яку завантажено пересування містян, по всім вулицям з правильним розподілом громадського транспорту, велосипедів і т. п. Інструмент дозволяє перевіряти, які проєкти для міста будуть кращими. Але ним не користуються.

Завдяки моделі мобільності міста перевірили раціональність Шулявської розв’язки. Сумна новина для платників податків полягає в тому, що її можна було не будувати. Замість цього зробити звичайне дорожнє перехрестя. Але оскільки її побудували, то затор тепер перемістився до сусіднього району Політехнічного інституту, розповів Максим.

Київ — це місто-склад. Воно постійно наповнюється людьми. І тому владі тут можна нічого не робити. У той час, коли інші міста борються за те, щоб не відбувалося відтоку жителів, до столиці всі їдуть «на автоматі», тому що це столиця.

Для нових жителів потрібно житло. Але щоб будувати ефективно і якісно, потрібні правила, каже Максим. У Києві правила забудови відсутні. Тому з’являються різні хаотичні проєкти.

Найкраща алегорія звучить так — у Києві ми «складуємо» людей в багатоповерхових етажерках, а не створюємо якісний простір для життя. Водночас багато містян вважають Віталія Кличка найкращим мером. Можливо, це той момент, коли найкраща політика — не робити нічого.

Київ є в чому покращувати. А модель мобільності, стратегія розвитку міста та інші проєкти — це те, що допомагає місту розвиватися ефективно, не витрачаючи зайві кошти.

Максим Бахматов: «Давайте будемо молитися на мене діджитал-богу і поставимо свічку в суперінтерактивному храмі»

Крутий Маріуполь, «Джобс» у Харкові, «довга» пам’ять про Бучу й Ірпінь

Під час повномасштабної війни проти росії важко визначити найкомфортніше місто для проживання, каже Максим. Тому що змінилися параметри якості життя. Найкомфортнішим буде те, яке найкраще справляється з великою кількістю вимушених переселенців. До того ж кардинально змінилася кількість людей, яка може оплатити власне проживання.

Потрібно створити умови. Це мають бути не просто тимчасові модульні містечка, а повноцінні програми соціального житла, у якому люди можуть проживати комфортно. Цим займаються у Львові та Вінниці. Про Київ поки що не чув.

Щодо модульних містечок — то це тимчасові рішення. Хоча, розповідає архітектор, вже є випадки, коли люди провели в них 8 років, починаючи з 2014 року — Революції Гідності та війни на Сході.

У нас більшість житла — приватизована. Для інших європейських країн це — нонсенс. Там більшість житла орендують. Тому є ідея, щоб саме держава здавала в оренду житло мешканцям. А вони обирали, де хочуть орендувати. Так з’являється і конкуренція, і житло — це не просто подарунок, як це було в 90-х.

Максим пояснює, що держава може укладати контракти з власниками житла, здавати вимушеним переселенцям його в оренду по нижчій ціні та покривати різницю вартості.

Говоримо про українські міста під час війни та згадуємо Маріуполь. «Маріуполь був вітриною урбаністики. Там була крута набережна, ЦНАП, айдентика та навігація. Розроблялися стратегії з мобільності та веломережі. Трагедія в тому, що все це зруйнували росіяни», — відмічає архітектор.

Максим вважає, що головною дилемою у відбудові міст після нашої перемоги стане вибір: швидкість — щоби люди прискорено повернулися, чи якість — щоби майбутнім поколінням у них жилося краще. Кожне місто вирішуватиме це питання по-різному.

Маріуполь потрібно відбудовувати. Ми маємо багато прикладів в історії, коли ту ж саму Варшаву чи Роттердам відновлювали практично з нуля. Та головне, потрібно пам’ятати, що місто — це про людей, які в ньому проживають. А українці туди точно повернуться.

Повоєнний Маріуполь, як і інші поруйновані росією міста, має виглядати здоровим і безпечним містом, каже спеціаліст. У них мають повернутися парки, сквери, річки — це єдиний спосіб боротися зі змінами клімату. Другий важливий пункт — комфортна забудова — позбутися висоток, де це не виправдано і замінити їх на середню, але щільну забудову.

Це будуть мультифункціональні квартали, де ти зможеш жити та працювати. Не потрібно буде їздити в інший район міста. Як наслідок зміниться мобільність. І стане необов’язково мати автівку і витрачати на неї кошти.

Поступово до планів відбудови українських міст «підключаються» зірки світової архітектури. Один із них — Норман Фостер, який проєктував штаб-квартиру компанії Apple.

Нам точно будуть потрібні команди архітекторів, які вміють працювати швидко, ефективно і якісно. Але відбудовувати міста потрібно з думками їхніх мешканців. Не знаю, як саме зараз це зробити з харків’янами.

Те, що буде робити фундація Нормана Фостера, точно буде корисним для післявоєнної відбудови Харкова, каже Максим.

Фото — Наслідок влучання російських ракет по Харкову

Норман Фостер у світі архітектури — це як Стів Джобс у світі IT. Він уже багато десятиліть будує якісну архітектуру, маючи десятки яскравих робіт.

Фото — Штаб-квартира Apple, яку спроєктував Норман Фостер

Значною поки що залишається руйнація на півночі Київщини. Це не лише Буча, Ірпінь, Гостомель і Бородянка, але містечка та села навколо. Іноді це половина міста та села, де немає житла, розповідає Максим, який із колегами безпосередньо досліджує цю тему. Він відмічає, що куди важливіше зараз не лише відновлення житла, а й інфраструктури, оскільки зовсім скоро зима.

Люди повертаються до цих міст. Тому потрібно створювати нові, довгострокові стратегії, яких не було до 24 лютого. І відповідати на питання, чим вони будуть через 10 років.

Щодо меморіалізації трагедії цих міст, то вона, на думку архітектора, точно має відбутися. Не можна просто забути «Бучанську різанину», яку здійснила росія. Але швидко продумувати ходи в цьому напрямку неможливо.

Це має бути інституційна діяльність для опису, збереження, осмислення і розповіді про те, як це відбувалося. Тому я критично ставлюся до швидких спроб меморіалізації зі встановлення пам’ятника. У нас немає завдання зробити це «для галочки». У нас завдання зробити так, щоби ми цього ніколи не забули.

Велика дорожня мапа

Нещодавно «Урбанина» створила 400-сторінковий «Довідник з відбудови міст». Крім неї, у проєкті взяли участь близько 50 експертів.

Значна руйнація сталася в селах і містечках, яких дуже багато. Вони навряд чи стануть цікавими для світових зірок типу Нормана Фостера. А відбудувати їх ми маємо також.

Ідея довідника полягала в тому, щоб зібрати найкращі типові рішення, які можна втілювати, і не перейматися, що зробиш помилку, каже Максим. Наприклад, у ньому зібрані плани різних типів вулиць, які присутні в селах. Чи спортивних майданчиків, які можна відразу будувати в містечках.

Це довідник для тактичної відбудови міст. Коли ми бачимо, що було в місті, і хочемо це повернути, то ось вам план, як це можна зробити якісніше.

Команда працювала над збіркою чотири місяці, видаючи щомісяця нову частину. Архітектор пояснює, що було бажання не лише створити довідник, але й обговорити його ідеї. Тому під час роботи команда випускала відкритий документ, у якому кожний охочий міг написати коментар щодо покращення.

Тому це робота не 50, а декількох сотень людей, які підправляли нас. Ще одна ціль — зробити довідник англомовним, щоби він став такою собою дорожньою мапою для іноземних архітекторів, які будуть допомагати відновлювати українські міста.

Максим каже, що англомовний документ «не закриє» всіх питань, але точно стане «точкою входу» в українські реалії. Тому сьогодні команда планує зайнятися перекладом на англійську.

Партнерами створення довідника стали компанія Depositphotos, яка надала дозвіл на візуальну складову, громадська організація «Безбар’єрність», яка працює під патронатом першої леді Олени Зеленської та Офіс Президента в особах заступника керівника ОП Кирила Тимошенка та куратора президентської програми «Велике будівництво» Юрія Голика.

Фото — Розбомблені російськими військами будинки Київщини

Після 24 лютого в «Урбанини» з’явилися три нові завдання, каже Максим. Перше — оцінити руйнацію українських міст. Друге — збереження культурної спадщини та створення нової системи обліку пам’яток архітектури. Третє — створення стратегії відбудови міст і сіл.

Щодо культурної спадщини, згадуємо історію з пам’ятником російській імператриці Катерині II в Одесі та небажання чинного мера Труханова його прибрати. У той час, як одесити виступають проти рішення міського голови.

Фото — Пам’ятник російській імператриці Катерині II в Одесі

Максим відмічає, що будь-які пам’ятники на площі — це завжди політичне висловлювання.

Це справді символ, який є доцільність прибрати. Питання — як саме, куди та що розмістити на його місці. Можна зробити, наприклад, як це було з пам’ятником Леніну в Києві. Місце не залишилося порожнім, його неодноразово переосмислили.

Фото — Розмальований пам’ятник російській імператриці Катерині II в Одесі: «Єкатєріна = путін»

Архітектор каже, що в таких випадках варто пам’ятати про культурне та художнє значення пам’ятника. А тому хлопець усе ще мріє про музей комуністичної спадщини — своєрідний цвинтар із пам’ятками дерусифікованого минулого.

Що для мене перемога України? Це свято, яке обов’язково станеться в найближчому майбутньому. Але ми маємо перемогти не одного разу, а робити це щомісяця та щороку в багатьох сферах. Маємо розвиватися ще швидше, щоби показати, що боролися не просто так, а робили це для кращого життя.