💳 Кожен. Повинен. Мати. Trustee Plus: криптогаманець і європейська платіжна картка з лімітом 50к євро 👉
Вікторія ГорбікІсторії
5 липня 2022, 08:53
2022-07-05
«Я розумів, що не сьогодні-завтра по мене прийдуть». Айтішник з Херсона про виживання в окупованому місті та партизанський рух в регіоні
20-ти річний Макс Коваленко, Motion Designer та Video Editor з Херсонської області, останні 7 років проживав у місті Херсон. Він був під окупацією та лише нещодавно зміг виїхати до Києва.
Його місто і до нині знаходиться під контролем російських військових та не здається. Люди виходять на мітинги, не вщухає партизанський рух. На інформаційному фронті до нього долучаються й айтішники, бо «Херсон — це Україна».
Максим розповів нам, як очевидець, що там відбувалось, як вижити айтішникам у Херсоні, чи можливо там працювати та як звідти виїхати.
20-ти річний Макс Коваленко, Motion Designer та Video Editor з Херсонської області, останні 7 років проживав у місті Херсон. Він був під окупацією та лише нещодавно зміг виїхати до Києва.
Його місто і до нині знаходиться під контролем російських військових та не здається. Люди виходять на мітинги, не вщухає партизанський рух. На інформаційному фронті до нього долучаються й айтішники, бо «Херсон — це Україна».
Максим розповів нам, як очевидець, що там відбувалось, як вижити айтішникам у Херсоні, чи можливо там працювати та як звідти виїхати.
Початок
Для хлопця війна почалася раптово, як і для всіх.
«24 зранку я прокинувся від того, що обстріляли Чорнобаївський аеропорт. Зі свого двору бачив, як він горить», — згадує Максим.
Макс Коваленко, Motion Designer та Video Editor з Херсонської області
Він забрав до себе знайомих з родиною, та упродовж кількох тижнів вони змінили три домівки, обираючи, де безпечніше. Та в кожному з цих місць сусідні будинки обстрілювали.
Будинок, навпроти того, де жив Максим (фото Макс Коваленко)
Як каже хлопець, до якогось часу він не усвідомлював усієї небезпеки.
«Я бачив, як з літака скидали авіабомби. Я дивився на це і час, здається, завмер, — говорить Максим. — Здалося, що з третього поверху до підвалу усі спустилися за 3 секунди».
Інформаційний вакуум
Зі слів Максима, окупацію херсонці почали відчувати з перших днів.
«Місцева влада взагалі нічого не говорила, ми були в якомусь інформаційному вакуумі», — зазначає айтішник.
Через знайомих він дізнався, що деякі села при Чорному морі вже захоплені. Це спонукало активістів створити контактну групу, щоб обмінюватись інформацією.
У той же час почалися проблеми з ліками. Днями люди стояли в чергах до аптек під обстрілами.
Випадкове відео черги до аптеки, яка зачинилася через 10 хвилин, тому що закінчилися всі ліки, які були (фото Макс Коваленко)
Херсонці і тут знайшли знайшли вихід — створили мережі груп в інтернеті, за допомогою яких можна було залишити заявку, щоб люди знаходили потрібні ліки там, де вони були.
«Фотографували свої аптечки, виставляли в сторіз, та люди обмінювались, хто чим міг, на бартерній основі», — розповідає юнак.
«Місто захопили»
У перші дні люди дізнавались новини через спільноту людей, в яких були впевнені. Вони були розкидані по всіх великих точках області. «Офіційної інформації не було. Про Херсон мовчали. Ми дізнались про те, що місто захопили, пост фактум, дивлячись у веб-камери в центрі міста», — акцентує айтішник.
Момент прориву окупантів до міста, за 500 метрів від дому Максима (фото Макс Коваленко)
Мешканці чекали від влади повідомлень, що робити, коли виїжджати. А в той час, проходячи повз СБУ та поліцейського управління, херсонці бачили, що українських військових ніде не має.
«Я з вікна побачив, що їде техніка з російськими прапорами, зрозумів, що місто взяли. І відчув зраду, ніби нас покинули», — з жалем каже айтішник.
Партизани офлайн
Але згодом херсонці активізувались, з’явились партизани, що діяли офлайн. Спочатку на основних дорогах, де їздили окупанти, з’явились написи «Херсон — це Україна», «Херсонські партизани чекають вас». Активісти уникали будь-яких контактів у мережі, щоб неможливо було встановити зв’язок між ними.
Фото Макс Коваленко
Потім почались погрози місцевим колаборантам. Спочатку більш-менш пристойні, потім жорсткіші та з фотографіями, що їх чекає.
Фото Макс Коваленко
Максим розповідає: «Кожен стовп був завішаний написами: „Здавайтесь, так вам буде краще“, „Ви можете померти в будь-який момент“ тощо.»
Пропагандистські плакати, які розвішували окупанти, майже одразу закидали фарбою.
Фото Макс Коваленко
«Всі люди, що їхали маршруткою повз ці плакати, посміхались та раділи, коли бачили їх зіпсованими», — каже хлопець.
Він разом з іншими знайомими ходив на мітинги, робив пости, багато чого публікував. Вони виходили перед БТРами та скандували: «Геть окупанти!», активісти зривали російські прапори з флагштоків.
Фото Макс Коваленко
У місті люди намагались самотужки формувати тероборону, але без доброго командування вони гинули.
«Той дух було не зламати», — згадує хлопець.
Зв’язок
Перші збої зв’язку стались десь за два тижні після початку активної війни. На той час вже за декілька годин його відновили через українську мережу. Потім в кінці квітня зв’язок знов зник, але вже на три-чотири дні.
«І це було дуже страшно», — згадує Макс.
Вже після першого відключення зв’язку, люди в Херсоні почали фільтрувати все, що вони пишуть в мережі, не лише публічно, а і приватно. «Тому що з’явились чутки, що людей затримують після того, як вони щось написали. Підтверджень не було, але люди боялись», — пояснює хлопець.
Люди в пошуках зв’язку та доступу до WiFi (фото Макс Коваленко)
Він знайшов вдома старий телефон із радіо, виліз на дах і почав ловити хвилю, щоб дізнатись новини.
«Години три-чотири я шукав якийсь канал, і коли знайшов, за годину слухання навіть жодного слова не почув про Херсон. Це дуже пригнічувало», — говорить він.
Так люди спілкувалися коли не було зв’язку (фото Макс Коваленко)
Стало актуальним залишати повідомлення знайомим у поштових скриньках. А також активісти розробили систему знаків та записок.
Зникнення людей
Хлопець поділився, що в той момент він, разом з іншими ентузіастами, активно підтримував Україну в Херсоні.
Потім, як розповідає Коваленко, почали зникати люди. Це були ті, кого більшість херсонців знала як ініціативних. Вони діяли, як волонтери, до них зверталися по допомогу. Крім того, окупанти почали шукати фото активістів, що ходили на мітинги, і ті люди теж почали зникати.
фото Макс Коваленко
Це сильно пригнічувало херсонців і лише інформаційні партизани в соцмережах змогли знов активізувати людей.
«Я розумів, що точно на якомусь відео є, і не сьогодні-завтра по мене прийдуть» — був впевнений Макс.
Інформ простір
Після другого вимкнення зв’язку локальні херсонські провайдери перейшли на російську мережу.
«Я перевірив через всі сервіси, які знайшов, весь трафік йшов через росію, VPN увімкнути було неможливо, були заблоковані Instagram та Linkedin», — зазначив Максим.
Таким чином окупанти намагалися зламати моральний дух херсонців (фото Макс Коваленко)
В тому числі і айтішники, які працюють на міжнародні компанії, але були вимушені залишитись у Херсоні, партизанили в інформ просторі Херсона. Так через пости в Instagram та Linkedin вони намагались реально показати, що відбувається у місті.
«На то це і айтішники, щоб щось зробити, — жартує Максим. — Вони змогли прорватись у заблокований Linkedin і далі все це публікувати».
Робота для айтішника
Намагаючись знайти роботу, айтішник подавався на безліч вакансій і до українських, і до міжнародних компаній, але рекрутери його здебільшого ігнорували.
Макс розказує: «Деякі компанії мовчали в трубку, коли я говорив, що я з Херсона, деякі просто більше не телефонували».
На його щастя, компанія Betterme погодилась на тестовий тиждень роботи з хлопцем та запропонувала йому 1000 грн у день.
«На той час це були величезні гроші, тому що роботи не було взагалі: ні вантажником, ни прибиральником, ніким», — говорить Максим.
Через проблеми з інтернетом хлопець був не дуже швидкий та згодом йому відмовили.
Максим розповів, що були знайомі, які працювали в міжнародних компаніях, та вимушені були виїхати, аби не втратити роботу. Але були й приклади, коли компанія DataArt намагалась підтримати співробітника-кодера, який залишився в місті, навіть незважаючи на те, що його продуктивність сильно впала.
Виїзд
«У якийсь момент я не витримав морально», — відверто каже херсонець.
Виїхати з міста Максим вирішив ще на Великдень. Та фактично це зробити вийшло значно пізніше. Хлопець опинився у Києві лише 15 червня.
Він розказує, що заплатив 5000 грн перевізнику, але уточнює, що це було ще дуже мало. Ціни доходили до 15000 грн, чи навіть більші суми в доларах, та без гарантій повернення у випадку, якщо виїхати не вдасться.
Всі девайси довелось вичистити. Черги на блокпостах, провокативні жарти кадировців, обшуки та огляди.
У Максима разом із товаришем на двох було дві невеликі сумки та наплічники.
«Я не знав, що із собою брати. Всі речі втратили сенс. Я розумів лише, що треба вивезти ноутбук», — говорить айтішник.
Професії у геймдеві. Хто такий левел-дизайнер і як ним стати?
Ми продовжуємо нашу рубрику, присвячену професіям у геймдеві. Тема нового матеріалу в ній — левел-дизайн. Його вважають підвидом геймдизайну, але все-таки практично кожна студія хоче окрему людину на позицію левел-дизайнера. Адже у цій спеціальності вистачає своїх нюансів та особливостей.
Розібратися з ними всіма нам допоміг досвідчений левел-дизайнер зі студії Fractured Byte Дмитро Нестеренко. Також він веде свій блог Game Designer Notes про геймдизайн в цілому, в якому розбирає багато цікавих нюансів розробки ігор.
