27–річний білорус Ілля «Литвин» Хренов воював за нашу державу на Донбасі з 2014 року. У відносно мирному житті він вивчився на айтішника та почав освоювати нову професію. Але 24 лютого 2022 року хлопець знову повернувся на фронт, цього разу в Бучу. Він загинув 3 березня. dev.ua зв’язався з колегою по роботі, військовим побратимом та коханою Іллі, щоб розповісти його історію.
27–річний білорус Ілля «Литвин» Хренов воював за нашу державу на Донбасі з 2014 року. У відносно мирному житті він вивчився на айтішника та почав освоювати нову професію. Але 24 лютого 2022 року хлопець знову повернувся на фронт, цього разу в Бучу. Він загинув 3 березня. dev.ua зв’язався з колегою по роботі, військовим побратимом та коханою Іллі, щоб розповісти його історію.
«Компанія, в якій працював Ілля, пов’язана зі штучним інтелектом та обробкою даних ринку нерухомості», — розповідає засновник AIMAP Юрій Богун–Щирін, колега і засновник компанії, який працює з будівельними технологіями понад 20 років.
Ідея полягає в тому, щоб збирати інформацію про все що будувалося і будується та нанести ці дані на карту. Проаналізувавши їх за допомогою нейромереж та доповнивши даними типу поверховості та матеріалів, продавати зібрану інформацію провайдерам будівельних технологій.
«На своїй платформі ми поєднуємо власника нерухомості з провайдером будівельних технологій».
Після 24 лютого AIMAP розпочав діяльність в Польщі. На черзі — Німеччина і Норвегія, розповів засновник компанії. AIMAP входить до групи компаній, які працюють з 2005 року. Спочатку вона займалася виключно збором даних та ринковою аналітикою. Згодом на цьому масиві інформації компанія розгорнула різні SaaS–рішення.
«За останні 2 роки була сформована „чиста“ IT–компанія, яка б давала не сервіси, а продукт».
Сьогодні в AIMAP працює 10 спеціалістів, включно з айтішниками, маркетологами та відділом продажів. Ілля був FrontEnd–розробником. Він приєднався відносно нещодавно до компанії — пів року тому.
«24 лютого він зателефонував і сказав, що задеплоїв останню версію коду та що йде на війну. Можливо, я підведу команду, але по- іншому не можу», — згадує ту розмову Юрій.
В компанії відповіли, що місце за хлопцем зберігається, і скільки зможуть, стільки платитимуть йому зарплату.
«Він був „джуном“, але швидко вчився. Працював з React. Я знаю, що він воював за Україну з 19 років і був наймолодшим з п’яти дітей у своїй родині».
Потім Ілля на якийсь час перейшов до мирного життя. Але в нього важко «включитися», каже Юрій, який також є ветераном війни на сході України. Він пройшов службу в 93-й бригаді.
Перші пів року після війни наш герой буквально ні з ким не говорив, переповідає його відчуття колега. Юрій ділиться загальним відчуттям багатьох ветеранів: здається, що тебе забули, не помічають, і ти зсередини ніби «розірваний на шматки».
«Через мене «пройшло» близько 20 ветеранів. В компанії зараз працює 7 ветеранів, всі вони пішли до ЗСУ. Також у нас є ще один розробник з полку «Азов».
Юрій багато спілкувався з Іллею про внутрішні мотиви його вибору. Каже, що хлопець не уявляв себе невільною людиною. І це внутрішнє бачення робило його схожим на українців, вважає співрозмовник.
«В нього було фундаментальне і безлімітне відчуття справедливості. Це було видно і по відношенню до клієнта, і по самій роботі. Ілля часто «овертаймив». У нього не було «подвійного дна».
Це була чесна людина, яка відразу декларувала що вона хоче: як жити, яку родину будувати, як бачить майбутнє країни. В білоруській родині не всі одразу сприйняли військовий вибір Іллі, списували це на юнацький максималізм. Але з часом змінили свою думку.
Пройти адаптацію до мирного часу Іллі допомогла його кохана — Карина. Вона ж і посприяла тому, щоб Ілля пішов на айтішні курси, каже Юрій.
«Ми вирішили назвати наш продукт ім’ям Іллі, оскільки в ньому є частина його коду, ДНК і душі. На сайті у нас буде: „імені Іллі Литвина“. „Литвин“ — це його позивний».
Хлопець загинув 3 березня. Через бої й тимчасову окупацію Юрій зміг забрати його тіло лише 2 квітня. На початку квітня тривала «зачистка» від окупантів, але колега зміг потрапити на територію готелю «Вілла Сан–Марино», де Ілля з побратимами протистояв росіянам.
Сьогодні компанія Юрія займається виходом на нові ринки. Він каже, що за рахунок польського ринку будівництва, який учетверо більший за наш, німецького та норвезького, є план збільшити доходи компанії.
Інша важлива галузь, де задіяний Юрій — Білогородська ТРО в Київській області, до якої він приєднався з початком повномасштабної війни, і яку планує переформатувати згідно з поточними військовими потребами.
«Ємність внутрішнього ринку, зрозуміло, що знизилася. Але горизонт зовнішніх ринків значно розширився. Бренд „Україна“ дає шанс закріпитися і розвиватися в цивілізованому світі».
Білорусу Денису з позивним «Кит» 26. Він приїхав до України, коли йому було 18 років — одразу після подій на Майдані й анексії Криму.
«Зрозумів, що більше просто сидіти не можу. Потрібно захищати Україну».
Додає, що від цілісності нашої держави значною мірою залежить і цілісність Білорусі. Денис каже, що дивлячись на історію, стає зрозуміло, що найбільшу кількість воєн Білорусь вела саме з росією. Тому хлопець мав і має бажання перемогти «путінський режим» раз і назавжди. А головне — визволити Україну та зробити вільною Білорусь.
Денис був знайомий з Іллею понад 10 років: дружба зав’язалася під час навчання в білоруському ліцеї.
«Я з ним познайомився, коли мені було 15. Перша зустріч — ми сіли за одну парту, і з тих часів стали друзями».
Після трьох курсів ліцею друзі разом поїхали до України. З 2015 року хлопці воювали на боці полку «Азов», певну частину часу вони були інструкторами. У 2016–2017 роках увійшли до складу тактичної групи «Білорусь», брали участь в боях за Мар’їнку.
«Ілля воював дещо більше ніж я: з 2014 року приєднався до «Азову». Він брав участь в боях за Широкіне і побував в Іловайському «котлі».
В 2022 році цей досвід дозволив хлопцям взяти участь в боях за Гостомель, Бучу й аеропорт у Василькові.
«Ми з ним завжди були поруч, починаючи зі вступу до „Азову“ і до повернення в ТРО „Азов“ з 24 лютого 2022 року».
«Кит» розповів, що в перший день повномасштабної війни в Україні був вдома. Але за кілька тижнів до її початку разом з бойовими товаришами вже вирішив, де саме будуть воювати. Рюкзаки вже були зібрані і готувався до нападу рф. Так і вийшло.
Хлопець каже, що він практично повністю військовий. Тому що в цивільному житті займався організацією курсів по правильному поводженні зі зброєю. Це пішло ще від інструкторських занять в «Азові». «Було важко побачити себе в іншій роботі», — розповів Денис. Для власного задоволення юнак займається відеомонтажем.
Воїн згадує Революцію 2020 року в Білорусі. На його думку, це було більше незадоволення громадян, ніж спроба скинути режим. Якщо говорити чого не вистачило, то це кулаків.
«З такими диктаторами як Лукашенко ніяких квітів (один з символів протестів — ред.) не має бути. Він — Вбивця з великої літери. З такими людьми потрібно говорити лише з позиції сили».
З початком війни двоє друзів знаходилися в таких місцях, звідки можна не повернутися живим. Вони це розуміли й продовжували боротьбу. Денис розповідає, що Буча — не була винятком з правила. Хоча всередині групи була певна аура впевненості, що вони непереможні. На жаль, операція під Києвом стала для Іллі останньою.
«Кит — це моя улюблена морська тварина, тому і взяв такий позивний», — розповів Денис. Ілля мав позивний «Литвин». Його друг точно не знає, чому саме ця назва.
Але припускає, що це може бути пов’язане з тим, як його побратим сприймав історію Білорусі: що в кожному з нас тече кров литвина (жителів Великого Князівства Литовського, спільної сторінки в історії Білорусі й України — ред.).
Денис отримав поранення під Бучею, але зараз вже повністю одужав.
«В планах — звільнення України, повалення режиму путіна і звільнення Білорусі від диктатури Лукашенка».
Після цього хлопець хоче почати будувати нову Білорусь і створити власну родину.
6 грудня 2014 року. Ілля та Карина вже певний час як «зафрендилися» в тоді ще популярній в Україні соціальній мережі VK.
«У нього якраз був День народження, я привітала, і ми почали спілкуватися в мережі. А через 2 тижні поїхали до Львова», — згадує першу зустріч з Іллею його кохана.
Дівчина зізнається, що це була дещо спонтанна зустріч. Але вона завжди дотримувалася думки, що не потрібно відкладати життя на потім. Ілля на той час проживав в Києві, а Карина навчалася в Харкові. Їхнє перше побачення відбулося буквально в купе потяга на західну Україну.
«Ми поїхали подивитися передноворічне місто і випити кави (сміється). Він раніше ніколи не був у Львові, я була кілька разів».
До літа 2015 року пара бачилася періодично, але в той період Карина вступила до магістратури в Києві на юридичний факультет, і молоді люди почали жити разом.
«Багато з тих, з ким я спілкувалася, називали Іллю доброю, світлою та щирою людиною. У нього завжди була посмішка, незалежно від того, що відбувалося — посмішка та оптимізм».
Чому Ілля пішов воювати за Україну? Білоруси так само як і українці страждають від «русифікації» і влади, яку росія ставить в їхній країні. Вона винищує їх національну ідентичність і мову, ділиться думками Карина.
«Тому у нього не було питання — їхати воювати за Україну чи ні. Захищати свободу України проти росії — це в якомусь сенсі захищати Білорусь. Це початок її визволення. Тому ще є єдиний ворог і це дуже споріднює».
Хлопець не брав участь в білоруських мітингах влітку 2020 року, тому що йому не можна було в’їжджати на територію країни. До родини Іллі з обшуками приходили КГБісти, згадує дівчина. Віддалено він слідкував за тими подіями, й вони значною мірою нагадували український Майдан.
«Були знайомі знайомих, які не пережили цей процес: їх катували. Була надія, що режим скинуть, але не вийшло».
В якийсь момент Ілля повернувся до мирного життя і почав шукати роботу. Він не мав громадянства та навичок, не пов’язаних з військовою справою. До війни хлопець працював на заводі, тому повернувся до схожої роботи на складах. Карина працює Product Manager в IT, тому знала цей ринок.
«Фінансова можливість у нас була. Він пішов на курси і почав навчатися на айтішника. Так пройшло півроку, а вже наступного місяця знайшов першу роботу в цій сфері».
На 24 лютого 2022 року у пари були квитки в Карпати. Вони нещодавно повернулися з відпустки, але хотіли ще кілька днів відпочити. Ілля і Карина обговорювали можливу велику війну в Україні, але не думали, що це буде біля Києва. Прокинулися о 06:30 від вибухів і почали збирати речі.
«Я згідна з тим, що війна забирає найкращих. Не можна вибороти свободу, поїхавши в Карпати. Я не мала ніякого морального права відмовляти Іллю від його вибору».
Хлопець бігав злий по кімнаті й не міг повірити, що цей «підер*c в’їб*в по всій країні», згадує дівчина. Ілля записав звернення до білорусів і поїхав до колишніх побратимів по «Азову», залишивши Карину в подруги у Києві.
З 24 лютого пара вже не бачилася, лише спілкувалася в телефонному режимі. Дівчина розповідає, що в той момент почувала себе більш спокійно, ніж коли Ілля брав участь в боях під Маріуполем у 2014–15 роках.
«Він скидав мені аудіо: „Все нормально, по мені не влучило“. Я думала — чудово, тримаємося далі».
Дівчина каже, що звикла до вибору Іллі щодо війни: в першу чергу вона поважала його рішення і підтримувала коханого.
4 березня Карині зателефонував військовий побратим Іллі й сказав, що він загинув. Наступного дня дівчина поїхала до лікарні, в якій лікували Дениса. Друг Іллі детально розповів що саме трапилося під Бучею.
5 квітня відбулося прощання з Іллею для близьких. Після цього Карина забрала його прах.
«Я хочу, щоб перший час він був вдома. Щоб друзі, які не встигли попрощатися, мали змогу це зробити. Можливо пізніше, я розвію прах. Але поки що не знаю, де саме хочу це зробити».
У пари з відпустки залишилося багато відео, час від часу дівчина їх переглядає. Карина згадує, як одного разу вони з Іллею полетіли до Єгипту. Він вперше був в цій країні.
«Було цікаво спостерігати за його емоціями. На жаль, ми не встигли стрибнути разом з парашутом. Я обов’язково за нього це зроблю».
