Вчора ввечері стало відомо про те, що росіяни атакували датацентр Gigacenter. Після цієї атаки можна сказати, що ворог спробував атакувати майданчики всіх найбільших українських хмарних провайдерів. Деякі з них — Парковий, Датагруп, Cosmonova, Mirohost — припинили свою роботу. Інші — витримали і оновлюють інфраструктуру після ударів.
Вчора ввечері стало відомо про те, що росіяни атакували датацентр Gigacenter. Після цієї атаки можна сказати, що ворог спробував атакувати майданчики всіх найбільших українських хмарних провайдерів. Деякі з них — Парковий, Датагруп, Cosmonova, Mirohost — припинили свою роботу. Інші — витримали і оновлюють інфраструктуру після ударів.
Перші висновки — хмарні послуги працюють. Майже без збоїв (або з короткочасними збоями). Це, в першу чергу, заслуга операторів самих майданчиків, які ще задовго до прильотів рознесли свою інфрастраструктуру по різних місцях і впоралися з тим, щоб зберегти дані клієнтів. Це також заслуга власників даних, які завчасно потурбувалися про бекап.
Але є проблема.
Після цієї осені, на жаль, саме зарубіжна хмара, а не українська, стане домівкою для більшості українських онлайн проєктів. Навіть якщо національні провайдери оновять свої потужності, сервіси будуть набагато обережнішими у питанні збереження інформації в Україні. Звісно, глобальні гіперскейлери (великі хмари) — це надійна альтернатива. Дорожча, але з великим набором додаткових AI-послуг.
Хоча є і великі мінуси, які більш гіпотетичні, більш приховані, але якщо все раптом піде за найгіршим для нас сценарієм, ми це точно відчуємо. Справа в тому, що найбільші міжнародні хмари, той же AWS або Azure — американські. Так, вони працюють по всьому світу, але incorporated in USA, працюють, перш за все, за американським законодавством.
Звісно за власним бажанням ніякий AWS не обмежить доступ для своїх клієнтів, де б вони не були. Це б протиречило його принципам. Але згадаймо останній кейс з іншого технологічного ринку — супутникового зв’язку. Ілон Маск явно дав зрозуміти, відповідаючи на подяку від Михайла Федорова за повернення швидкості передачі даних на рівні 160 км/г, що Starshield, проєкт, який реалізований на базі супутникового флоту Starlink, підприємцем не контролюється. Він під контролем американського уряду.
Тобто інфраструктура — приватна. Але деякі її функції контролює уряд. Це доволі показова історія.
Повертаючись до хмар: немає інформації про те, що деякі їхні функції (наприклад, військові дані або фінансові дані) контролюються виключно американським урядом.
Але зовсім не можна виключати того, що такі авантюристи як Дональд Трамп не спробують скористатися цим.
Фактично — це потужний важіль впливу, який лежить на поверхні. Контроль обробки даних. І він може бути набагато впливовішим, ніж навіть той самий супутниковий зв’язок. Наша залежність від американських хмар — величезна. У багатьох галузях.
Усі власники американських хмар підпадають під так званий CLOUD Act. Це федеральний закон США, ухвалений у 2018 році. Він дозволяє правоохоронним органам Штатів вимагати від американських хмарних провайдерів надання даних клієнтів за судовим ордером, навіть якщо самі сервери чи інформація фізично знаходяться за межами Сполучених Штатів.
Адже ризики доволі реальні.
Що робити?
Скоріш за все, немає іншого шляху, окрім як посилювати захист власної хмарної інфраструктури. І якщо літом про підземні датацентри були тільки розмови, то зараз ці наміри повинні перетворюватися на конкретні дії. Дані — це частина нашої суверенності, і ми повинні мати захищену альтернативу їхнього зберігання та обробки.
Ми уважно слідкуємо за тим, як наші дрони виносять критичну хмарну інфраструктуру російських сервісів — Yandex, Vkontakte. І ми поки що бачимо, що їм вдається баланувати на власній інфраструктурі. Так, трафік з датацентру Вконтакте ліг після прильотів у Ленінградській області на вихідних, але його швидко підхопив московський майданчик.
Очевидно, що росіяни в моменті будуть намагатися балансувати на власній інфраструктурі і їм це буде зробити все важче, адже внутрішні інфраструктурні можливості обмежені.
Очевидно, що нам в моменті маневрувати простіше, адже більша частина нашої критичної інфраструктури давно забекапована на заході.
Але якщо не думати наперед, то ми можемо залишитися в заручниках у американських провайдерів, по мірі того, як ворог навчиться з часом захищати власні ЦОДи.
Я вважаю, що в Україні повинна бути окрема програма у формі державно-приватного партнерства, зі зрозумілими орієнтирами і чіткими цілями, з фінансуванням на захист і будівництво ЦОДів. І її основна мета — забезпечити захист суверенних даних. Поки не пізно.
