Дмитро Терешонков пережив мінно-вибухове поранення, десять операцій і довгі тижні у реанімації. Колишній патрульний і штурмовик бригади «Лють» знайшов себе у програмуванні, де код став його новою формою терапії. dev.ua поспілкувалися з Дмитром про шлях від окопів до фронтенду, боротьбу з наслідками поранення і новий сенс, який він знайшов у роботі з кодом.
Дмитро Терешонков пережив мінно-вибухове поранення, десять операцій і довгі тижні у реанімації. Колишній патрульний і штурмовик бригади «Лють» знайшов себе у програмуванні, де код став його новою формою терапії. dev.ua поспілкувалися з Дмитром про шлях від окопів до фронтенду, боротьбу з наслідками поранення і новий сенс, який він знайшов у роботі з кодом.
До повномасштабного вторгнення Дмитро служив у поліції, обіймаючи посаду звичайного патрульного. Але коли країна потребувала захисту, він вирішив не лишатися осторонь. На фронт він вирушив за власним бажанням, ставши добровольцем об’єднаної штурмової бригади «Лють».
Я зрозумів, що я повинен бути там і захищати своїх рідних зі зброєю в руках.
Завдяки попередній службі його адаптація до військового життя була швидкою, оскільки він уже мав базові тактичні, медичні навички та навички поводження зі зброєю. У 2023 році він служив на посаді штурмовика в одному з батальйонів.
19 серпня 2023 року Дмитро з побратимами був направлений на штурмову операцію, метою якої було зайняти позиції ворога в щільній посадці. Під час просування група постійно перебувала під артилерійським вогнем. Після того як вони зайняли ворожий бліндаж, вдалося трохи перечекати щільний обстріл, проте невдовзі почалися спроби ворога відбити позиції.
Під час спроби закріпитися й облаштувати нові позиції, ворог розпочав щільний мінометний вогонь. Саме тоді Дмитро отримав мінно-вибухове поранення. Уламок пробив бронежилет, зайшов зі спини, пошкодив внутрішні органи та перебив артерії до правої нирки.
У перші хвилини після поранення, коли побратими надавали йому першу допомогу, Дмитро переживав не за біль, а за майбутнє.
Я найбільше хвилювався, що не зможу попрощатися з дружиною, а також що я став баластом для побратимів і тепер тільки ускладнюю роботу.
Евакуація виявилася неможливою через щільний артилерійський вогонь, яким ворог атакував евакуаційний транспорт. Дмитра та іншого пораненого побратима поклали до бліндажа до ранку, поки взвод продовжував вести бої вночі.
Вранці, відчуваючи себе зовсім погано і ледь пересуваючись, Дмитро, з уламками в черевній порожнині пішки подолав п’ять кілометрів. Далі його забрали спочатку пікапом, а потім пересадили до реанімобіля.
У госпіталі Дмитро провів кілька діб у непритомності, а лікарі давали мінімальні прогнози на виживання. Загалом він переніс десять операцій і провів два місяці в реанімації, борючись із постійними внутрішніми кровотечами.
Процес лікування був надзвичайно важким, оскільки він змушений був заново вчитися ходити через тривале перебування у реанімації. На ноги Дмитро зміг встати завдяки підтримці дружини та лікарів.
Проте найбільшою проблемою став психологічний стан. Після десяти років служби стало очевидно, що повернутися до бою він не зможе. Дмитра бентежило, що він більше не може допомогти побратимам, а в голові виникали тисячі думок про те, як жити далі. Попри це, до військової служби він ставиться з величезною повагою і також продовжує підтримувати зв’язок зі своїми побратимами.
Для мене велика честь, що я був частиною сил оборони України.
Фінальним тригером для зміни кар’єри стало повернення додому. Навіть під час відновлення, попри підтримку сім’ї, думки постійно поверталися до війни та дня поранення. Дмитро згадав, що колись мріяв стати програмістом і вирішив спробувати реалізувати свою мрію.
Він знайшов курси Frontend-розробки й повністю поринув у навчання. Саме цей вибір допоміг йому вийти з важкого психологічного стану.
Я знайшов курси та почав навчатися, це настільки затягнуло, що я повністю поринув у навчання і все менше було думок про війну і більше про те, як іде навчання з frontend-розробки.
Дмитро обрав саме фронтенд, оскільки йому подобалося, що результат роботи видно одразу. Він навчався на курсах рік, і хоча вважав, що знань достатньо, розумів, що ІТ вимагає постійного вдосконалення.
Наразі Дмитро ще не має постійної роботи у компанії, але активно працює на фрілансі. Його досвід включає верстку, створення full-stack додатку для меблевої фірми, а також участь у командних волонтерських проєктах.
На його думку, статус ветерана і джуна не викликає упередженості у роботодавців, особливо на фрілансі.
Це просто бізнес. Є замовник і є ви, який розв’язує проблеми й будує web додаток. Найголовніше — це навички.
Дмитро розповів, що перехід в ІТ абсолютно виправдав себе, хоча й приніс несподіваний для нього виклик — необхідність гарного знання англійської мови на рівні, вищому за просто читання документації. Зараз він працює над вдосконаленням своїх мовних навичок.
Також Дмитро поділився, що набуті на війні навички: дисципліна, витривалість і вміння працювати в команді, стали ключовими для успіху в ІТ. Дисципліна дозволяє йому постійно розвиватися, а витривалість — розв’язувати складні задачі.
У майбутньому Дмитро планує поєднувати фріланс і намагатися приєднатися до великої компанії. Ветеран-розробник радить іншим військовим, які шукають своє призначення після війська спробувати себе в ІТ сфері.
Я б дуже радив спробувати ІТ як реабілітацію, не опускати руки ні в якому разі, бо те, через що пройшли ветерани, тільки загартовує дух і ветеран зможе все. Головне — бажання і ставити перед собою мету. Не тікайте від минулого, зробіть його своєю силою.
