Вікторія Горбік Навколо IT 2 листопада 2024, 11:00

«Якщо я поїду, то ви будете за мною сумувати». Айтівець із дружиною наважилися на патронаж над трьома дітьми. Ось як тепер вони виховують пʼятьох

Technical SEO Expert Валентин Романенко разом зі своєю дружиною вже 18 років у шлюбі та мають двох власних дітей. Дружина домогосподарка, а Валентин, крім SEO, також надає послуги з розробки сайтів.

Уже більше трьох місяців вони стали патронатними вихователями та піклуються про трьох дітей, у яких складні життєві обставини. Валентин розповів dev.ua, як вони наважились на відповідальний крок і з якими складнощами стикаються. Далі пряма мова IT-фахівця.

1 коментар

«Якщо я поїду, то ви будете за мною сумувати». Айтівець із дружиною наважилися на патронаж над трьома дітьми. Ось як тепер вони виховують пʼятьох

Technical SEO Expert Валентин Романенко разом зі своєю дружиною вже 18 років у шлюбі та мають двох власних дітей. Дружина домогосподарка, а Валентин, крім SEO, також надає послуги з розробки сайтів.

Уже більше трьох місяців вони стали патронатними вихователями та піклуються про трьох дітей, у яких складні життєві обставини. Валентин розповів dev.ua, як вони наважились на відповідальний крок і з якими складнощами стикаються. Далі пряма мова IT-фахівця.

Зважене рішення

Ми з дружиною обоє з багатодітних родин, тож я завжди хотів, щоб у мене було 3–5 дітей. Дружина прагнула 3 дітей. Після народження доньки Ангеліни та сина Андрія ми доволі довго не могли завагітніти втретє, віддали купу коштів на різні аналізи, препарати. Розмірковували про ЕКО, але суто психологічно не могли відважитись на це. Тому вирішили, що ми краще подаруємо турботу діткам, які не мають турботи.

Знайома, яка сама працює в патронатній структурі, розповіла нам про можливість тимчасового догляду, виховання та реабілітації діток у сім'ї.

Оскільки всиновлення можна чекати роками, ми наважились на цей спосіб отримати дітей.

Однією з мотивацій рішення було розуміння демографічної ситуації в Україні, тож хотілось щось зробити для цього також. Допомогти комусь стати повноцінною людиною, допомогти знати себе в житті.

Шлях до патронажу

Узяти патронаж над дітьми також не так просто. Спочатку у травні ми проходили навчання на патронів із дуже надихаючими лекторами. Воно тривало 3 тижні, по 3 заняття на тиждень, по 6 годин.

Навчання було багатоплановим, це і лекції, й обговорення, і різноманітні активності та заходи. Нам допомагали зрозуміти, як відчуває себе дитина, переміщена зі звичних (хоча і важких) умов життя, до нових людей і до нового житла. Також навчання охоплювало домашнє завдання й обговорення з рідними дітьми, до яких змін готується наша родина, і як вони будуть себе почувати, як їм треба себе поводити.

Сімʼя Віталія Романенко (Фото з особистого архіву)

Зараз програма патронатного виховання активно розвивається в нашій країні, за підтримки держави та деяких міжнародних фондів на кшталт UNICEF і тому подібних. Самі курси безоплатні. Щоб долучитись до програми, треба просто сходити або зателефонувати до служби у справах дітей у вашому місті чи селі, і там все розкажуть, як долучитись до програми патронату, які для цього треба зібрати довідки та документи. Однією з важливих умов — потрібно мати власне житло або ж офіційно його винаймати. Також має бути певний стабільний дохід, відсутність судимостей і важких хвороб.

На мою думку, більшість представників IT-спільноти не так важко себе почувають зараз, як інші люди. І я думаю, це було б доброю справою — подбати про тих, хто найнезахищеніший, і ніяк не може це зробити сам.

Тепер нас пʼятеро

Після закінчення курсу ми були повні натхнення взяти дитину. Щоправда, така змога в нас зʼявилась лише через два місяці. Натхнення на той час уже трохи вивітрилось, цьому насамперед сприяло безліч бюрократичних перепонів, але намір все-таки залишався.

Найстрашніше нам було згодом, вже у службі у справах дітей. Напередодні нам зателефонували й сказали, що є троє дітей: одного, чотирьох і семи років. Було трохи важкувато відважитись і поїхати за ними. Добре, що ми недовго думали й сказали, що будемо брати аж трьох дітей. Якби думали довго, то, напевно, не відважились би.

Представники відповідних відомств підписують із нами договір про патронат (Фото Валентина Романенко)

Зазвичай діти, які підпадають під усиновлення, мають певні фізичні вади, через важкі умови проживання. Тому в нас опинилась дівчинка Ангеліна одного року (ім’я таке саме, як і в нашої доньки, тому незнайомі люди дивуються, що в нас дві дівчинки з однаковим ім’ям), яка відставала в розвитку. Крім неї, ми взяли ще чотирирічного Діму, як нам здається, з гіперактивністю, і семирічного Михайла з певною формою психіатрії.

Перші тижні було важкувато. Перший місяць ми фактично щодня їздили до лікаря, щоб перевірити діагнози, призначити лікування тощо.

Що найважче в патронаті

Найважче для нас було те, якщо ми вже мали власних дітей і бачили, як їм буває важко. Їм доводилося пристосовуватись до інших, мʼяко кажучи, менш вихованих дітей. Крім того, рідні діти починають отримувати менше уваги, тому що три нові дитини потребують постійного піклування.

Легше стало приблизно через кілька тижнів, а через місяць уже більш-менш звикли одне до одного. Діти звикли до нашого ритму життя та наших порядків і взагалі до того, що єякісь порядки. А ми звикли до них, стало зрозуміло, що від них можна чекати.

Крім того, дуже важко було, коли всі ми, і дорослі, і малі, захворіли на застуду.

Я взагалі переніс хворобу на ногах, без лікарняного, тому що потрібно було постійно їздити на машині та працювати. Дітей неможливо було відвезти до школи, садочку, тому дома була колотнеча.

Що радує в патронаті

Наснаги нам надає те, як діти змінюються буквально на очах. У них ніколи не було безпечного середовища, навіть їхні базові потреби не завжди задовольнялись. До прикладу, у найменшої Ангеліни не було можливості чи простору, щоб рухатись. Найімовірніше, її постійно залишали у колясці чи ліжку. Тому її ніжки були атрофовані, і вона навіть повзала на животику доволі важко. Тому коли з’явився простір, і, крім того, ми почали її заохочувати до руху, то вона почала активно рухатись.

Сімʼя Віталія Романенко та троє дітей, який вони взяли під патронаж (Фото з особистого архіву)

Також, думаю, їй особливо не вистачало просто уваги та турботи. Вона навіть не просилась на руки. Зараз вона це активно робить і полюбила увагу. Стала позитивною, веселою, сміється, коли з нею граються. Почала нормально їсти, бо до цього їла лише з пляшечки, через соску.

Середній і старший хлопчики почали змінюватись, коли ми почали приділяти їм увагу, почали спілкуватись із ними, робити невеличкі подарунки. Вони побачили, що їжа є постійно, і що їм нічого не загрожує. Тоді вони почали ставати більш спокійними. Бо в перші тижні старший бувало кричав уві сні, я уявляю, через що їм довелось пройти.

Випадки з життя з патронатними дітьми

Коли нові дітки зʼявились у нашій сімʼї, ми зрозуміли, що вони взагалі не були пристосовані до життя, мало чого бачили чи їли. «Гіперактивний» Діма їв практично все:

Забув прибрати пігулки — зʼїв.
Крем для рук — зʼїв пів тюбика.
Порвав безкаркасне крісло та зʼїв поролон.
Гриз ароматизатори з машини.
Їв собачий корм, коли не бачили.
Коли просто хтось щось забув смачне на своєму столі — тихцем зʼїдав.

Він певний час жив із біологічним татом, який зловживав алкоголем і був доволі агресивним. У перший день, коли ми забрали Діму та його брата й сестру на автомобілі, він сказав: «Я тебе вбʼю й заберу твою машину.» Я питаю, так можна ж працювати й самому придбати машину, на що хлопчик відповів: «Працювати довго».

Одного разу дружина гуляла з дітьми на вулиці, і незнайомий чоловік підійшов і дав грошей. Дружина дуже здивувалась, і їй було соромно перед сусідами. Згодом ми дізнались, у Діми був досвід випрошування грошей, і раніше він просив кошти, коли ми не бачили. Деякі люди з двору це запам’ятали й самі давали кошти.

«Якщо я поїду, то ви будете за мною сумувати», — каже Діма.

Коли вночі було чути вибухи, то старший Міша зранку казав, що вночі запускали салюти.

Якось Діма розмовляв зі старшим, діалог був такий:

А ти хочеш сироп, який дають від кашлю?
Так, хочу, зараз доїм яблуко й почну кашляти.

Про побут

Звичайно, наш розпорядок дня змінився, але не радикально. Більшою мірою він змінився для дружини, тому що з’явилось немовля, яке потребує постійної уваги. На мені обов’язок відводити хлопців до школи та в садочок. До того ж я беру на себе більшість вечірніх процедур і вкладання їх спати, а також вечірні розмови. Спілкування на тему дисципліни теж на мені.

Валерій Романенко з дітьми (Фото з особистого архіву)

Періодично дітям треба проходити огляд, зазвичай це ми робимо разом із дружиною. Дружина заходить до лікаря з однією дитиною, а з іншими я чекаю біля кабінету.

Значно допомогло, що батьки дружини подарували робот-пилосос і посудомийку. Їх, напевно, вразив наш учинок, бо до цього не було подібних подарунків.

Про витрати

З позитивних моментів, держава платить кошти патронатному вихователю та помічнику патронатного вихователя. На жаль, виплат для помічника патронатного вихователя затримуються, але то деталі. Також держава виділяє кошти на дітей, це приблизно 5000–7000 грн на одну дитину. Оплата приходить однією сумою, і причому кожного разу це різна сума, тому важко вирахувати, що саме на дітей, а що як платня.

Одне можу сказати точно, якби я не працював, то жити б на патронатні кошти ми б не змогли. Витрати зросли значно, я тільки машину став заправляти частіше, ніж раз на тиждень (для уточнення, йдеться про газовий бак на 34 літри).

Сімʼя Валерія Романенко з дітьми, над якими вони взяли патронаж (Фото з особистого архіву)

Але водночас можу сказати, що допомога все-таки відчутна. Патронатний вихователь отримує 3,5 мінімальних заробітних плат, а також 10% відсотків за другу та третю дитину. Тих коштів, що виділяють саме на дітей — не вистачає, тому що треба ліки, одяг, плата за садочок, памперси, дитяче харчування і т. д. Виручає, що є оплата праці патронатного вихователя.

На їжу йде приблизно 350 грн на день. Це не рахуючи того, що дітей готують у садочках і школі, я окремо купую їжу на обід і роблю додаткові закупи на вихідних. Одяг зазвичай купуємо в секонд-хендах і комісійках. Також є певна допомога від благодійних і церковних організацій, за що їм окрема подяка.

Про допомогу та підтримку

Говорячи про психологічну підтримку, можу сказати, що вона інколи дійсно важлива. Є спеціальний психолог, який має поспілкуватись з усіма патронатними вихователями хоч раз. Крім того, є чат патронатних вихователів, куди теж можна звернутись по допомогу чи пораду. А також інші люди з відповідних служб. Не все просто, не все швидко. Але хто шукає допомогу — той знайде її.

Про патронат

Патронатні вихователі — це ніби швидка допомога. Десь стався випадок, діти залишились без піклування або ж у складних життєвих умовах — служба у справах дітей насамперед хоче розмістити дітей у родині. Тому що в будинках немовляти чи інших муніципальних закладах один вихователь на 20 дітей і зовсім не той рівень піклування.

Згідно з програмою, час розміщення дітей — це три місяці, з можливістю продовження ще на три місяці. Але через брак патронатних вихователів, умови війни зазвичай дітей розміщують на довший період.

В ідеалі за цей час мають покращитись їхні умови проживання й вони мають повернутись до рідних батьків. Або ж вони мають набути статусу сиріт і перейти на всиновлення чи опіку. Але на практиці не все так швидко і не все так просто.

Нам продовжили дітей ще на три місяці, але я вже не знаю, як ми будемо їх відпускати, є певні думки, плани, але то окрема тема…

Чим я заробляю на життя

Я працюю парт-тайм як SEO-експерт і шукаю додаткові замовлення та додаткову роботу на просування або створення сайтів. У мене також є два чудових розробника, які вміють робити фронтент, бекенд та єкомерс. Тобто, коли з’являються завдання чи проєкт, я їх підключаю, де потрібна допомога. Усе почалось із того, що один знайомий через війну втратив роботу, тож я почав шукати проекти, де він міг би допомогти. І так почав рухатись у сторону менежмента, розробки. Про себе написав на сайті-візитці.

Крім того, я займаюсь певними соціальними проєктами. Зі значною знижкою роблю сайти для благодійних організацій або церков. До прикладу, я створив і підтримую вже 10 років онлайн-видання про соціальне та релігійне життя в Черкасах, називається Черкаси Плюс.

Лайфхаки для тих, хто наважиться на патронаж

Для тих, хто наважиться взяти патронаж, можу порадити зі свого досвіду:

Не націлюватися на глобальні цілі, як швидко виправити життя людей. Тут треба буди реалістом, ми — один з інструментів служби у справах дітей. Робимо, що можемо, але на нас нема 100% обов’язку виправити все в їхньому житті. Як нас навчали тренери — з початку треба забезпечити їм безпеку та задоволення базових потреб. Для дітей, які потрапляють у патронат, це вже багато.
Більше спілкування в родині. Щоб рідні діти не переживали стрес від нових дітей, ми стали більше спілкуватись із рідними дітьми. І, звісно, спілкуватися з новими. Разом зі спілкуванням приходять порозуміння й стосунки. А коли є стосунки, то певні питання вирішуються значно простіше.
Ну і не соромитись залучати дітей до роботи. Хоч дитина і маленька, до прикладу, 4 роки. Вона вже може прибрати щось зі столу, прибрати за собою речі. Це і їм подобається, і вам може принести користь.
Нагадаю для тих, хто зацікавився цією програмою, звертайтесь до служби у справах дітей у вашій місцевості, вас направлять на цю програму. Держава зараз займається розвитком патронату, щоб замінити патронатом притулки та дитячі будинки.