Свій чужий. Або чому Віталію Портникову ніколи не зрозуміти айтівця з DOU, ніколи не стати його авторитетом на рівні з Федоровим

У реальності він відбувся набагато раніше (ще в середині травня, під час DOU Day), а до широких мас долетів тільки зараз, викликавши шквал емоцій в ІТ спільноті. 

Пам’ятаю, чому я тоді не пішов слухати Портникова, а вирушив дивитися на стенди miltech-компаній, щоб не гаяти часу: мені це просто не було цікаво. 

Так, Віталій Портников ерудований, так він має багаторічний досвід роботи в медіа, добре знає людей із різних часів, події і відмінно уміє вибудовувати на базі цих знань, цієї енциклопедії всередині себе, логічні зв’язки, робити цікаві висновки, які перетворюються в резонансні заяви.

Але — мені це набагато менш цікаво, ніж те, про що розповідав зі сцени, наприклад, той же Олексій Бабенко з Yyriy. Чому? Усе просто: бо там про конкретику, там про дії: звідки виник (залишилося ще багато питань), де взяв гроші, як будував команду, який результат. 

Саме це, на мій погляд, зараз важливо — дії і події сьогодення.

Тепер про виступ Віталія Портникова на DOU Day. Не міг його тепер не подивитися —  деякі люди почали писати і коментувати, як мудрий Портников зробив айтівців як дітей. «Портников розмазав зеленого журналіста», «Портников щосили намагається повернути нам критичне мислення». Такі дописи можна зустріти зараз в соцмережах.

Фух!

Я маю абсолютно нейтральне ставлення до діяльності Портникова. Але мій вердикт щодо цього виступу такий: Віталій поводився, м’яко кажучи, не дуже чемно щодо інтерв’юера та чинного військовослужбовця Юрія Федоренка. І це тільки верхівка айсберга.

Я знаходжуся рівновіддалено від обох цих персоналій. Тому не хочу захищати когось із них. Але, на мою скромну думку, це повний треш, у виконанні гостя. 

І почав він з того, що вирішив взагалі не відповідати на питання Юрія («я не коментую дурниць, чесно кажучи» — перша відповідь Портникова), а замість того став довго і нудно розповідати про історію (чиєсь довге інтерв’ю не нагадує, до речі? :)). 

«От я під час … останньої масованої атаки на Київ слухав спогади відомого російського письменника Романа Гуля про 1917 рік…». От на цьому моменті я б уже вимкнув відео. Але через велику кількість вже написаних коментарів змусив себе послухати далі. 

Трохи гидко було слухати про «людей з відсутністю критичного мислення», з явним натяком на аудиторію. Але я слухав. Далі пішов ряд шаблонів (потужних заготовок): про те, що війна не закінчиться Донбасом, що влада спробувала поставити незалежні антикорупційні органи в залежність від корумпованої вертикалі тощо. 

Чи дізнався я для себе щось нове? Ні. 

Але я явно почув цинічний скепсис стосовно того, що зробила і продовжує робити спільнота, яка зібралася біля головної сцени, щоб послухати, як то кажуть, мудреця. 

А мудрець віджигав. 

Ось моє улюблене:  «У вас не буде Дії — ви зможете спокійно користуватися якимось іншими додатками. А якщо у вас не буде дронів, які будуть збивати російські дрони, то ваші будинки скоро всі переб’ють і у вас не буде місця, в якому ви будете користуватися Дією. Ну що ви як діти якісь? Ви що серйозно думаєте, що виживання цієї країни залежить від віртуальних додатків?»

І після цього відвертого попуску в залі ще й йдуть слабенькі, але оплески. Отакої:)

Цікаво, чи знає Віталій, що значна частка людей, яка створювала застосунки (зокрема «Дія»), створює тепер і українські дрони (які збивають ті ж самі російські ракети)? Що взагалі тусовка айтівців, яка займається військовими технологіями, сильно перетинається. Що без наявності в країні рішуче налаштованих ІТ-інженерів не було ні тих самих перехоплювачів, ні FPV (яке нищить зараз 80% цілей), ні багато чого іншого.

Delta — це також застосунок! Його створили українські айтівці. І без Delta ми б уже, напевно, якби не програли, то давно опинилися б у набагато гірших умовах.

І от якраз такі люди (розробники), у великій концентрації, сиділи у великій залі на main stage і намагалися знайти раціональне зерно у цій строкатій промові. 

Це ж Портников, він розумний, епатажний. Значить треба вслухатися. Раптом пропущу той самий … меседж:) 

«Він (Федоров — Ред.) ще кілька місяців попрацює в Міністерстві оборони і піде туди, куди пішли всі попередні міністри. Легко працювати міністром в міністерстві, яке створює якийсь додаток для смартфону, який може існувати, а може не існувати. А, ви вибачте, створіть можливість у ситуації, яка… (тут зала починає незадоволено гудіти, а Віталій — запинатися) який… ну… яка пов’язана з дронами».

Нащо це? Яка мета впевнено закидати дивний меседж про те, що діючий міністр оборони країни, яка воює, ось-ось піде у відставку? Тим більше, що передумов для цього немає. Який фактаж для такого серйозного прогнозу (висеру)?

Ведучий одразу намагається апелювати до того,  що Федоров — рекордсмен за часом займання посади в уряді. І отримає у відповідь: «Ви лобіст політичних інтересів Федорова чи шо?».

Навіть для мене, для людини, яка, м’яко кажучи, не в захваті від деяких дій команди Мінцифри, зокрема і щодо dev.ua, ці випади Портникова видаються відвертим популізмом, плювком в обличчя тих, для кого Михайло є авторитетом (а це майже всі присутні в залі).

Віталій Портников: «Ваша проблема в тому, що ви нічим не цікавитесь і навіть не знаєте що було в країні ще десять років тому. І ви вважаєте, що я маю дивитись на вас закоханими очима і погоджуватись з усіма вашими тезами?»

Що подумалося мені в цей момент: «Ваша проблема, Віталію, в тому, що ви нічим не цікавитесь, застрягли в минулому і навіть не знаєте (чи не хочете знати), що відбувається тут і зараз. Хоча постійно намагаєтеся судити». 

А будь-яка спільнота, будь-яке суспільство, будь-яка держава починається з поваги до іншого, до будь-якого іншого, айтівця, військового, менш розумного, більш розумного тощо. 

Без взаємоповаги не буде рівного діалогу. Не буде нації. Це якраз те, що ви так добре пропагандуєте зі сцени, але на практиці не можете/не хочете/не вмієте втілити у реальність.

«У нас не проблема національної ідентичності, а проблема, що велика кількість людей відчували себе меншовартісними й неповноцінними по відношенню до „старшого брата“», — каже Віталій Портников і продовжує сіяти ідеологію вже місцевого (а не російського) старшого брата, тобто себе, який, напевно, і хоче діалогу з новим поколінням, але не знає (не вміє), як до нього підійти. 

То може це і на краще :)

Теоретиків і популістів вистачає. Практиків — сильно ні.

А Портников дійсно добився того, щоб про нього заговорили в ІТ тусовці. Але один раз. Далі всі розійшлися у справах.