«Росіяни використовують Антарктиду, щоб потім їхні ракети прилітали по „Охматдиту“». Глава Антарктичного центру Євген Дикий про вартість експедицій, полярників-ухилянтів і наукові дослідження під час війни

Про роботу Антарктичного центру і його фінансування

— У чому особливість роботи Антарктичного центру в порівнянні з іншими науковими установами?

— Зазвичай наукова установа відповідає за певний напрям. А ми відповідаємо за те, щоб забезпечити можливість українських антарктичних досліджень для всіх університетів та наукових установ нашої країни. У цьому сенсі ми є хабом і центром колективного пересування. Водночас у нас діє гібридна модель. Подібна модель поширена в полярних інституціях різних країн. Свою модель ми копіювали з Британської антарктичної служби, з якою перейняли станцію, а тепер і криголам. 

Суть гібридної моделі полягає в тому, що за частину досліджень ми відповідаємо повністю самі, маючи свій невеликий науковий штат. Водночас ми є «вікном» для досліджень всіх інших, ніяк організаційно з нами не пов’язаних, університетів і науково-дослідних інститутів країни. 

Ми маємо постійно знаходити рішення, які частини досліджень закриваємо власними силами, а де залучаємо партнерів чи підрядників. 

Також ми є джерелом фінансів для досліджень вищезазначених установ. Наш центр — те, що називається «розпорядник бюджетних коштів другого рівня». Перший рівень — це центральні органи виконавчої влади, в нашому випадку Міністерство освіти і науки (МОН). Тобто ми отримуємо бюджет не лише для нашого фінансування як Антарктичного центру, а на виконання всієї державної науково-технічної цільової програми дослідження в Антарктиді.

Є ще одна особливість. Є, наприклад, космічні дослідження, дослідження світового океану, полярні дослідження тощо. Це ті сфери, де левову частку з усіх фінансів «з’їдають» інфраструктура та логістика. І лише невелика частина залишається на, власне, наукові дослідження. Переважний бюджет більшості наукових установ на 90% — це зарплатний фонд, на другому місті — розхідники та поїздки і далі — обладнання. 

У цьому сенсі показовою є історія двох відкривачів Південного полюсу — британця Роберта Скотта та норвежця Руаля Амундсена. Експедиція останнього виявилася більш успішною — він на 2 тижні раніше досягнув Південного полюсу і повернувся живим, в той час як експедиція Скотта загинула. Але з точки зору науки все мало бути навпаки. Експедиція британця була глибоко науковою, він мав з собою безліч інноваційних на той час приладів. Його дослідження, які потім знайшли, все ще використовуються сучасною наукою. 

Експедиція Амундсена була суто спортивна: головне завдання пройти і встановити прапор. У ній була набагато краще продумана логістика. Іноді це було доволі жахливо і включало поїдання собак з упряжок. Але всі члени експедиції повернулися живими. З тих часів (початок 1910-их — ред.) стало зрозуміло, що для наукових досліджень полярних регіонів має бути серйозна логістика.

Ще одна особливість нашої роботи з’явилася під час повномасштабного вторгнення. Багато наукових установ можна «поставити на паузу» під час війни. У нас та ситуація, коли не можна. Можливо скоротити програму досліджень чи відкласти різні плани розвитку. Але якщо хоча б на 1 рік зупинити роботу станції і криголама, то їх можна просто викидати і «з нуля» все будувати за неспівставні і значно більші кошти. 

Поки що держава, на щастя, ставиться до цього з розумінням. Ми ще в 2022-му році сиділи з Міністерством фінансів і рахували той критично-мінімальний рівень, нижче якого падати не можна. Цей рівень нам чітко забезпечили в 2023–2024-му роках. Сподіваюся, що в 2025-му буде так само.

— Ви очолюєте Антарктичний центр з 2018-го року. Чи не сталося «вигорання» за ці роки?

— Я б не казав про «вигорання». Деякі речі дістали і набридли жахливо. Але залишається Антарктида. І якщо ти в неї закохався, то це як кохання, яке «не вигорає». З іншого боку мені «дуже пощастило» в сенсі, що немає двох однакових робочих років. 

Коли мене в 2018-му призначали в. о. Центру, це робилося в дещо авральному порядку, тому що на той момент були «завалені» тендери і потрібно було терміново укласти угоди з логістичними підрядниками. Стояло питання відміни експедиції. Я казав тоді, що мене, певною мірою, поставили як антикризового менеджера. Наврочив (сміється).

Нормально ми розвивалися в 2019-му році. Далі був COVID. На його фоні вирішення логістичних завдань 2018-го і, як не дивно, навіть 2022-го років були легшими. Одна справа, коли лише в Україні «закрите небо» і потрібно дотягнути до Польщі. Зовсім інша, коли всі країни по черзі «закривають небо» і це відбувається хаотично та непередбачувано. 

Також ми собі зробили надзавдання придбати і привести до ладу криголам «Ноосфера». Тобто зробити якісний стрибок від просто станції до повноцінної полярної програми, яка включає і океанський компонент. Після 20-річної перерви повернути українську науку до світового океану. Ми пригнали судно, переоформили документи, набрали команду і закупили все для експедиції за 5 місяців, це доволі швидкий темп. У результаті наше судно вийшло в море 28-го січня 2022-го року, уникнувши повномасштабного вторгнення. На момент початку великої війни наш криголам «Ноосфера» проходив екватор. 

— Ви згадали, що деякі речі в роботі вас бісять, які саме?

— Ми намагаємося розповідати про свою роботу та постійно стикаємось із жахливо низьким рівнем загальної і середньої освіти в цілому по суспільству. 

Бісить стикатися з людською тупістю та абсолютною неосвіченістю. Але ти науковець, мусиш 100-ий раз пояснювати одне й те саме, знаючи, що далі почуєш ту саму дурницю. 

На жаль в системі освіти це нормально не пояснюють. Сума знань, які даються в школі — це, значною мірою, здобуток науки. Водночас для чого потрібна наука не пояснюється, це ніби якась данність. У результаті деякі державні чиновники вважають, що наука взагалі не потрібна. Чи, в кращому разі, вони вважають, що наука — це робити гаджети. А якщо ти цього не робиш, то що це за наука. 

Також бісить наша бюрократія, особливо фінансова система і те, як працюють державні бюджетні організації. Це щось жахливе і водночас це не про персоналії. У мене, наприклад, позитивний досвід роботи з Міністерством фінансів, але навіть вони через голову не стрибнуть.

Як тільки ти починаєш щось робити, то впираєшся в те, що одна «нормативка» суперечить іншій. У тебе є вибір, що порушити. Відповідно, за що ти потім будеш відповідати. 

Я ніколи не забуду свій діалог в 2018-му році з однієї з чиновниць Державної аудиторської служби. Кажу їй, що якби дотримав «букву закону», то вже б станції не було. Вона відповіла, що як людина розуміє, але з 9:00 до 18:00 вона не людина, а держслужбовець і що закон я порушив.

Особисто проти чиновників я нічого не маю. Але настільки «криво» прописана нормативно-правова база, що потім доводиться йти в суди і розбиратися, хто з нас правильно її прочитав. Це стосується не лише науки, але й всієї бюджетної сфери. 

Так буде, поки ми не прирівняємо державні установи у фінансовому плані до підприємств. Я зараз кажу не про «ДП (державні підприємства)», у них також «руки зв’язані», хоча й менше, ніж в державних установ. Одна з причин якісного надання сервісів приватними установами — це те, що вони вільні в межах свого бюджету. 

Поки ми радикально це не змінимо, у нас ефективно державні сервіси не працюватимуть. 

— На рахунок фінансування, як воно змінювалося для Центру за 2,5 роки повномасштабної війни?

— У нас був різкий стрибок бюджету в 2021-му році, перед повномасштабним вторгненням. Це була зміна в рази, тому що придбали криголам, відповідно це інші витрати. З 24-го лютого «все зрізають зі всіх», щоб кинути на військо. Ми потрапили до цього секвестру як й інші. У певний момент виявилося, що те, що нам залишили недостатньо навіть, щоб фізично дотягнути до кінця року. 

Ми звернулися до Кабміну на рахунок виділення коштів з резервного фонду. Та на щастя цього не стало потрібно, тому що польська антарктична експедиція запропонувала доставити їх з компенсацією витрат з польського бюджету. До 2022-го року вони наймали російське судно: мали поганий, але найдешевший сервіс. Після 24-го лютого поляки від нього відмовилися принципово. 

Обидві сторони залишилися задоволені співпрацею, тому вона продовжиться. У нас тепер 4-річний контракт на обслуговування одночасно польською і української експедицій. 

Тоді, в 2022-му році відбулася розмова з Мінфіном, коли ми сіли і порахували, скільки коштів потрібно, щоб не перервати наукові дослідження, які тривають десятиліттями. Цей мінімум ми чітко визначили. Була попередня домовленість, що такий бюджет до кінця війни нам продовжуватимуть виділяти. 

По наших мірках це значні суми. Те, що в інтернеті написав Шарій (проросійський колаборант — ред.), частина була правильною. Він взяв те, що йде через Prozorro. Але там не показується, що виділяється на зарплати і те, що йде на 30 інститутів, задіяних в антарктичній програмі. 

Два фактори, які постійно б’ють по нас своєю непередбачуваністю, це ціни на пальне (логістика) і курс долара (витрати). 

Для порівняння. Такі наші витрати співставні з польськими витратами на експедицію до минулого року. З минулого року у них почалися додаткові витрати на реконструкцію своєї станції. Але судячи з тих вантажів, які ми перевозимо, це фактично побудова нової станції. Турецька експедиція також обходиться в приблизно таку суму як в нас. Водночас у турків немає власного судна і станцію вони лише збираються будувати.

Якщо брати «дорослі» програми, то південнокорейську я вважаю для нас зразковою. Не по сумах, а по тому, як це побудовано. У них 2 станції в Антарктиді: одна з нашого боку, одна — на протилежному краю. Це як дві різні планети. Ще одну станцію вони мають на Північному полюсі. Усі разом їх обслуговує 1 власний криголам. Полярна програма корейців коштує $100+ млн на рік. Французька, до прикладу, 280 млн євро на рік, американська — «космічні» $600 млн на рік. У нас, у порівнянні з ними, середній європейський рівень. 

Про відбір до експедицій і айтівців

— Нещодавно стартував набір на нову експедицію до Антарктиди на 2025–2026-і роки. Скільки зазвичай людей претендує на 1 місце?

— Залежно на яке місце (сміється). Кожного року ми набираємо від 12 до 14 людей. Усі відразу думають про відбір науковців. Насправді насамперед відбираються 5 не науковців, вона ж команда життєзабезпечення (КЖ). Тому що полярні дослідження — це, в значній мірі, про інфраструктуру і логістику. КЖ має робити так, щоб науковці могли працювати. До неї входять: 

— Дизеліст-електрик;

— Системний механік, який повинен вміти лагодити все тими умовно кажучи станками, які має під рукою;

— Адміністратор зв’язку. В 90-х це був класичний радист, який використовував «Азбуку Морзе» для повідомлень. Зараз це сисадмін, айтівець. Він забезпечує не лише зв’язок з Україною, але і всіх приладів станції, в тому числі і вуличних;

— Лікар. Головне його завдання самостійно вилікувати пацієнта на місці, оскільки поруч немає госпіталя;

— Кухар. Це людина, від якої залежить настрій команди.

Робота кухаря в Антарктиді — це не лише стояти біля плити. Вона полягає насамперед в складанні на рік правильного раціону, закупивши під нього потрібні продукти. Наприклад, свіжі овочі псуються після кількох місяців перебування в морозильних камерах. Відповідно потрібно думати, чим їх замінити. 

На станцію «Академік Вернадський» в Антарктиді шукають сисадміна. Які вимоги

По темi

На станцію «Академік Вернадський» в Антарктиді шукають сисадміна. Які вимоги

Далі йдуть 7–9 науковців (в різні роки різна кількість). Це метеоролог, геофізик (досліджує магнітні поля), кліматолог та біологи з акцентом на екологію. Наші кліматологи дослідили швидкі зміни клімату. За той час, що станція нам належить, а це чверть століття, середня річна температура виросла на 4 градуси. Здається, що нічого такого, але коли ми говоримо про середні річні температури, то це різниця між Україною і Фінляндією. Уявіть, щоб за одне покоління Фінляндія потеплішала до температур України. Біологи вивчають, як під час таких змін перебудовується вся екосистема. 

А ось на дизеліста чи механіка, щоб було більше 4–5 фахівців на 1 місце, я не пригадую. Це реально дефіцитні спеціальності. По науковцях іноді буває боляче: всі настільки сильні кандидати, що шкода кимось жертвувати і відмовляти. 

Преференсій за віком і статтю під час відбору немає. Незалежно від віку, всі йдуть на медкомісію. Медкомісія не така складна, як у космонавтів. Вона, скажімо, середньої складності. Ключове — не мати хронічних захворювань, які можуть загострюватися в Антарктиді, оскільки лікувати доведеться прямо на станції. 

Також є психологічний відбір. Буває, що на цьому етапі втрачаємо цінних фахівців. Рік ти фізично не спілкуєшся із зовнішнім світом, а 12–14 людей з тобою поруч 24/7. До того ж пів року полярна ніч, коли не отримуєш достатньо візуальної інформації, мозок починає протестувати. Психологічно в Антарктиді складніше, ніж фізично. 

Але якщо людина схильна «закладати», то вона за свої кошти закупить, завезе, а може навіть і «вижене» (в історії таке бувало) і це буде проблемою. Таке треба відсікати.

Також відсіюємо конфліктних людей. Оскільки важливим є вміння вживатися із зовсім різними по характеру колегами. Тому що коли трапляється конфлікт там, то він нікуди не дінеться, оскільки ви знаходитеся замкнені в одному просторі. 

— Як ви відбираєте сисадміна? Його має перевірити старший сисадмін?

— Певні кваліфікаційні вимоги прописані на сайті і це стосується кожного з членів експедиції. Це вакансія на рік, набір на роботу. Але все не пропишеш, потрібно спілкуватися. На першому етапі спілкуюсь не я. З кандидатами-новачками спілкуються ті, хто вже були на цій позиції в попередній експедиції. Кандидата-адміна будуть співбесідувати 4–5 адмінів, які в різні роки були в попередніх експедиціях. 

Я був присутній на таких співбесідах. Коли вони починають говорити щось «на айтішному», для мене це як китайська мова, а вони то один одного розуміють (сміється). 

Айтішник в Антарктиді. Чим живе сисадмін станції «Академік Вернадський»

По темi

Айтішник в Антарктиді. Чим живе сисадмін станції «Академік Вернадський»

— Фінальний підпис про затвердження ви ставите?

— У нас є комісія — це колегіальний, колективний орган. Я лише затверджую рішення комісії. Формально я не є членом комісії, її очолює моя заступниця. Давайте відверто, думаю, що моє слово буде почутим, якщо я буду принципово проти якогось з кандидатів. У реальності мій авторитет щось важить, але зловживати ним в жодному разі не потрібно. 

Моя мрія як директора, але я від неї поки що далекий, це коли буде абсолютно пофіг, кого після мене оберуть директором. Тобто, щоб це ніяк не впливало на роботу Центру. Якщо зараз змінити директора, робота зміниться на 50% і це не нормально. Моя мрія — побудувати систему, яка працює сама, а людина просто має в ній зайняти своє місце, виконуючи свій функціонал. Так це працює в західних колег. 

— А що з військовозобов’язаними чоловіками, які пройшли відбір?

— Вони отримують відстрочку на час експедиції (триває 1 рік — ред.). Ми їх бронюємо на час експедиції, а після повернення вони знову стають військовозобов’язаними. У нас вже були випадки, що люди поверталися і йшли служити — хтось добровільно, хтось по повістці. Ми відслідковуємо долю кожного і називаємо між собою їх «бойовими пінгвінами». Ми їм донатимо, збираємо кошти, організовуємо аукціони тощо. 

Бувало і навпаки — ми «висмикували» людину з фронту для експедиції. Доводилося звертатися до вищого військового керівництва, що нам потрібен такий начальник станції, іншого не було з таким досвідом. Командування пішло на зустріч і нам його відпустили. Після повернення, він знову служить. 

— В одному з інтерв’ю ви розповідали, що деякі полярники не поверталися до України. Бувало і таке?

— Так. Не бачу причин, чому це приховувати. Ми зріз суспільства і ухилянти серед нас теж знайшлися. На щастя їх набагато менше. За 3 роки шестеро не доїхали. Бували й такі, що особливо ганебно не доїхали. Ось в цю експедицію був один такий «кадр», який себе дуже «накрутив». Ми літаками долітаємо до Варшави, звідти автобусом додому.

Ми добу собі місця не знаходили, боялися, що з ним сталося. Подивилися речі — немає документів, отже за борт не випав. Через добу, за допомогою місцевої поліції ми з’ясували, що він пересувався маршрутками і вже перетнув кордон Аргентини. Інші не поверталися більш «цивілізовано»: летіли до Варшави, писали заяви, що не претендують на транспорт від Варшави до Києва і йшли. 

Бували випадки, коли люди не поверталися відразу до України, а затримувалися на декілька тижнів, щоб побути з родинами, які живуть за кордоном. Після цього вони їхали в Україну і ставали на військовий облік. 

— Сисадміни потрапляли в категорію таких ухилянтів?

— Сисадмін повернувся одним із перших. Кухар, наприклад, долетів лише до Амстердама. Ось це «чудо», що в Чилі випригнув, то це науковець, геофізик. Я б взагалі жодної прив’язки до професії не робив. Адмін однієї з попередніх експедицій зараз воює і брав участь як в операціях, про які країна знає, так і тих, про які ніхто нічого не чув. 

Як айтівцю зробити релокейт в Антарктиду? Розповідає новий сисадмін станції «Академік Вернадський»

По темi

Як айтівцю зробити релокейт в Антарктиду? Розповідає новий сисадмін станції «Академік Вернадський»

— Інша IT-тема. Вам допомагає компанія MacPaw. Як відбувається ваша співпраця?

— Вони самі прийшли, дізнавшись про нас. MacPaw тоді зробив для нас прорив. Лише з цього року Ілон Маск покрив шматок Антарктиди Starlink і ми потрапляємо в цю частину материка. Але є нюанс: це тестовий варіант. Тобто жодних зобов’язань щодо якості послуги немає, зв’язок може перериватись. MacPaw зробили нам нормальний інтернет за допомогою спеціальної антени. Нею ми зловили сигнал аргентинського супутника. Так у нас з’явився безперервний, безлімітний інтернет на станції. Щоб ви розуміли, в 2018-му році обмін між станцією і Україною здійснювався двічі на тиждень. По середам йшли текстові імейли до Києва, по п’ятницям — назад. 

«Замість айтішника-сторожа — вібруюча мембрана». В MacPaw розповіли про співпрацю з українською станцією в Антарктиді

По темi

«Замість айтішника-сторожа — вібруюча мембрана». В MacPaw розповіли про співпрацю з українською станцією в Антарктиді

Про штучний інтелект та росіян в Антарктиді 

— Зараз всі використовують штучний інтелект. В Антарктиді ви задіюєте нову технологію?

— З подачі Шарія всі кричали про $11 млн на вивчення пінгвінів. Мені довелося сісти і порахувати. Насправді на їх вивчення йде $4000 на рік. Штучний інтелект ми хотіли використати саме на вивчення пінгвінів, якби не повномасштабне вторгнення. 

У нас є камери для спостереження, які фотографують пінгвінів. По знімках рахують кількість відкладених яєць, народжених пташенят і скільки з них дожили до дорослої особини. Для чого це робиться? Одна з великих зараз дискусій в Антарктиді стосується вилову крилю. Україна одна з 5-ти країн світу, яка веде промисловий видобуток антарктичного крилю. Екоактивісти кажуть, що криля мало, рибалки вважають навпаки. Науковці говорять, що не вистачає даних для точної відповіді. Порахувати креветку в морі складно. Можна було б зі супутника, але значна кількість криля живе під кригою. 

Тоді знайшли інше рішення. 90% харчування пінгвіна — це криль. По тому, скільки пінгвіни годують пташенят, як proxy можна судити про стан запасу крилю. По Антарктиді стоять 54 точки з камерами для таких підрахунків. Ми беремо участь в програмі, у нас 5 точок. Далі підрахунки ведуться вручну. Саме в цьому моменті ми хотіли використовувати ШІ. Щоб він розпізнавав пінгвінів. Але ми цим не зайняті, тому що фахівці, які це роблять задіяні в тому, щоб ШІ розпізнавав на мапі більш важливі цілі. Повернемося до цього після війни.

— В одному з інтерв’ю ви розповідали, що у росіян в Антарктиді діє 12 станцій. 

— Цю мережу розбудував СРСР. В одну прекрасну ніч все перейшло від Союзу до росії.

— Чому ми не могли забрати частину станцій собі?

— Ми подали дипломатичну ноту, що згідно з Біловезькими угодами нам належать 16,5% майна СРСР за кордоном. Ми просили включити від 1 до 2 з цих станцій. Хоча це було б абсолютно непропорційно реальному науковому внеску. Третина радянських полярників були українцями. До 1986-го року до Антарктиди літали виключно літаки АН, ті що із заводу «Антонов» в Києві. А на льодовику їздили харківські всюдиходи, гібриди танка з будинком під назвою «Харків’янка», які виживали при -80 градусах.

Росіяни нам тоді відмовили щодо станцій і всіх це здивувало. «Академік Вернадський» — це колишня британська станція і зроблена вона в рази якісніше за радянські зразки. Росіяни рік блокували наш вступ в договір про Антарктику з формулюванням, що ми претендуємо на їхню власність в Антарктиді, хоча ми вже мали свою станцію.

Щодо білорусі, то ми не маємо питань до їхньої антарктичної програми. Але в договір про Антарктику вступає не експедиція, а країна. білорусь грубо порушує Статут ООН і бере участь в агресії проти нас. Цікаво, що потім на нас потім таємно виходили білоруські науковці і дякували, що ми підкреслили вину не науковців, а саме країни, і відповідно, її правителя Лукашенка.

— Тим не менше, якщо в росіян 12 станцій, це вони в 12 разів кращі за нас виходить?

— З 12 російських станцій, 6 «законсервовані», тобто не працюють. Поняття «кращий» не визначається кількістю станцій. Щодо їх кількості, так не лише росія робить, але й деякі інші країни. Завдання «напихати» якомога більше станцій і поставити прапорців. При цьому наукові дослідження там близькі до «нуля».

Натомість росіяни поставили в Антарктиді станції зв’язку системи ГЛОНАСС (російський аналог GPS — ред.). Формально це цивільний об’єкт. Але ми знаємо, що вони використовують ГЛОНАСС, зокрема, і для наведення ракет. Тому, на жаль, не буде перебільшенням сказати, що росіяни навіть Антарктиду використовують, щоб потім їхні ракети прилітали до «Охматдиту».

Українська розвідка: іноземні компанії мають припинити виробництво чипів з підтримкою ГЛОНАСС, бо вони наводять російські ракети

По темi

Українська розвідка: іноземні компанії мають припинити виробництво чипів з підтримкою ГЛОНАСС, бо вони наводять російські ракети

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram