«Тиснеш кнопку й підриваєш російські танчики». Колишній учитель історії, а нині гейм-девелопер Innovecs створив гру, що допомагатиме українцям вивільнити емоції

Сила маленьких кроків

У певний момент свого життя я захотів займатися чимось творчим і вирішив спробувати себе в розробці ігор. Завжди виношував цю ідею, але було складно повірити, що зможу потрапити в ІТ. 

На той момент я не зовсім розумів, ким саме хочу бути — дизайнером, програмістом чи технічним художником. Навіть не до кінця усвідомлював, у чому полягає робота останнього, вважаючи, що ігри розробляють виключно програмісти. 

Спочатку пробував вчитися всього самостійно за відео на YouTube, проходив курси на Udemy, читав багато книжок про розроблення ігор. Ще з університету звик отримувати інформацію з книжок, хоча в ІТ цей метод працює значно гірше, аніж перегляд покрокової відеоінструкції в інтернеті. Маючи вже певні знання, розробляв копії ігор із 90-х. 

Сам прийшов туди й поцікавився, чи можна доєднатися до групи першокурсників. Тоді вперше працював із ментором, виконував домашні завдання. Це тривало впродовж 3,5 місяців і стало відправною точкою моєї професійної дороги. Далі ще два місяці я навчався сам, а потім продовжив навчання на курсах від Innovecs, що орієнтовно тривало 8 тижнів. Сумарно на підготовку та вхід в ІТ у мене пішло 9 місяців. 

Увесь цей час один із моїх друзів уже працював в ІТ і мотивував мене не здаватися — сформувати портфоліо та пробувати надсилати CV у різні компанії, попри відмови під час співбесід. Завдяки йому я зміг пройти цей шлях від початку до першого працевлаштування. 

Саме він порекомендував мені курси від Innovecs, на яких ми розробляли просту гру в жанрі Tower Defense. Після завершення курсів я здобував досвід у різних компаніях, а тоді знову повернувся в Innovecs і працюю тут вже понад пів року. 

Геймінг та етика

З усіх можливих напрямів в ІТ я обрав саме розроблення ігор. Ніколи не цікавився розробленням мобільних застосунків, а от ігри мене завжди захоплювали.

Пам’ятаю, коли мені було 8 років, тато вперше купив приставку Sega. Тоді вони тільки з’явилися. Я грався нею приблизно три роки. Є ігри з минулого, у які мені й досі було б цікаво пограти. Завдяки іграм діти привчаються до технологій. Я не зовсім поділяю думку тих, хто вважає, що через ігрову індустрію люди обмежують себе в спілкуванні й більше поринають у віртуальний світ. Погодьтеся, що зараз і сама концепція спілкування трансформувалася. Після епідемії коронавірусу ми всі звикли до онлайн-формату.

Так, світ змінюється, але в цьому немає нічого поганого. Звичайно, є ігри, у які я б не радив грати дітям. У Google Play є опція, яка вказує, чи рекомендована гра для дітей. В ігровій індустрії є певна стандартизація, якої чітко дотримуються розробники дитячих ігор. 

Для мене комп’ютерні ігри — це такий самий вид розваг, як і кіноіндустрія. Від них можна стати залежним у такій же мірі, як і від будь-чого в цьому світі. Усе залежить від сили волі й особистого ставлення. Звичайно, є ігри, які я ніколи б не розробляв, і це все, що пов’язано з казино. Я проти цього. Як на мене, гра — це певний витвір мистецтва, а не спосіб заробити на азартному гравцеві.

Хобі та війна

Мій pet-проєкт виник частково як реакція на події в Україні. Так чи інакше думаєш про війну. В один із днів, коли була повітряна тривога, я сидів із мамою в коридорі. Тоді вона зауважила, що було б класно створити гру, у якій можна збивати ракети. У мене промайнула думка, а чому б не спробувати щось таке розробити за кілька днів.

Так, щодня допрацьовуючи нові елементи, я показував свій проєкт друзям, а вони ділилися враженнями, що ще можна вдосконалити. Я старався розробити таку гру, у яку захотіли б зіграти й мої друзі, й мої батьки. Тобто гра повинна мати легку механіку й обов’язково бути в мобільній версії. Доступність, легкість і простота — основні вимоги. 

У грі є невеличке поле бою, яке відображає події в Україні. В одній зі сцен дрон літає над Кримським мостом (за графікою легко впізнати, що це саме він), яким їде російська техніка. Далі кожен українець знає, що треба робити. Тиснеш на кнопку та підриваєш російські танки, запускаєш ракети або обираєш інший вид зброї. Важливо, щоби в кожному рівні впізнавалася локація з реального життя. Зараз у грі є 7 рівнів. Оскільки це мобільна гра, то всі рівні є досить компактними. 

Pet-проєкт і зони розвитку

Під час розробки я звернув увагу на деякі аналоги, але все ж шукав власну ідею. Щось можна було використати як умовний референс або ж адаптувати, але лише частково. Більшу частину я робив із фантазії й за власними правилами. Мій ігровий досвід уже дає змогу згенерувати щось нове.

У всьому треба орієнтуватися. Так, щоб розробити 3D-модель танку, я опанував Blender. Щоби підготувати графіку у 2D, треба володіти Photoshop. У команді все значно простіше. 

Але є й свої переваги. Певною мірою змінюється мислення. Насамперед навчився самодисципліни та цілеспрямованості, а також опанував такі інструменти, як Blender, Adobe Photoshop, Adobe Audition (обробляв звук, хотів, щоби це були популярні українські військові треки, щоб людина могла впізнати локації).

Важливою постійно ітерувати гру та робити її кращою. У цьому мені допомогла моя фокус-група — друзі, рідні та моя дівчина. Завдяки їхнім відгукам певні ідеї просто відпали. Спочатку планував зробити гру значно складнішою за механікою, але моя мама не змогла грати. Тоді ж я вирішив, що гра не повинна бути важкою. Пізніше я трохи вагався з вибором візуального стилю. Хотілося, щоб це був реалізм. Але тоді це суперечило б меті самої гри, яка повинна була розслаблювати й розряджати атмосферу. Тому я вибрав більш мультяшний lowpoly-стиль. Наразі гра розроблена для Android, її можна завантажити на Google Play. Згодом з’явиться і для користувачів IOS.

Вивільнити емоції

Мені хотілося б, щоб, граючи в цю гру, українці, а, може, й не тільки, змогли вивільняти свої емоції. Під час війни їх накопичилося багато. Щось серйозне може виглядати нав’язливим. Гра повинна розслабляти й змінювати атмосферу. Думаю, що віртуально підриваючи російську техніку, певною мірою стає легше, хоча б в ігровому світі. Якщо ви мене запитаєте, якої реакції я очікую від цієї гри, то відповідь буде приблизно така: «Класна легка гра, у якій зручно підривати російську техніку». 

Дехто створює ігри про війну із серйозним контекстом. Я також хотів би зробити щось подібне, але трішки пізніше. Мабуть, уже після війни, коли можна буде відобразити багато історичних і геополітичних деталей. Вважаю, що військова тема дуже важлива, і нам, українцям, треба розвивати національний контекст в ігровій індустрії. 

Черкаські розробники створили гру «Стугна», щоб допомагати ЗСУ нищити ворога

По темi

Черкаські розробники створили гру «Стугна», щоб допомагати ЗСУ нищити ворога

Відлупцювати путіна: українці створили гру-антистрес, у якій можна бити російського диктатора та його поплічників

По темi

Відлупцювати путіна: українці створили гру-антистрес, у якій можна бити російського диктатора та його поплічників

Ігровий фронт. 25 патріотичних ігор цієї війни, у яких можна нищити путіна й окупантів, а ще — бути волонтером

По темi

Ігровий фронт. 25 патріотичних ігор цієї війни, у яких можна нищити путіна й окупантів, а ще — бути волонтером

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram