«Не розумію тих, хто не хоче піти» VS «Я державі нічого не винен». Айтівці розповіли, чому (не) готові служити у війську

Я проти служби, тому що вважаю, що не всі підряд можуть взяти до рук зброю. Потрібно було раніше армію робити контрактною, щоб армія була професійна. Щоб хотілось служити, а не вимушені йти, бо так треба. Ось зараз мобілізують усіх підряд, і є вже не один випадок, коли тікають хлопці навіть із фронту й потім переховуються.

Проти мобілізації. У мене банально немає грошей на якісне спорядження (держава не забезпечує ні дронами, ні броніками, нічим суттєвим, щоби зберегти моє життя), у мене немає здоров’я та мотивації служити. Чому я винен своє життя державі?! 

Я колись навчався в школі, за яку платили батьки, я навчався в університеті, за який платили батьки. Тепер я сам батько. Я платив і за садочок своєї дитини, плачу за школу, гуртки, медичні послуги. Я самостійно купив житло, машину й забезпечую свою родину, своїх батьків, батьків дружини. І держава мені в цьому жодного разу не допомогла й не допоможе ніколи. Мене призвали на смерть. Хто буде утримувати мою сім’ю?! Ніхто. 

Я плачу податки, волонтерю, доначу, у мене під патронатом якийсь час був поранений військовий, якого підтримував у військовому шпиталі. Я бачив ставлення лікарів його командира до нього, немає слів описати цей жах. 

Чому через непрофесійність політичних діячів я повинен вмирати? Щоб  що? Щоб у кінці прийняти поразку? Для своєї дитини бажаю якомога скоріше залишити цю країну.

Не бачу трансцендентної цілі.  

Ні, країна в корупції, військкомати також, влада Зеленського все прос*ала й не змогла домовитись, щоби війни не було. Українці дурні йдуть гинути за Зеленського, замість того, щоб скинути його владу.

Жодна держава у світі не варта того, щоб за неї вбивати чи помирати.

Ні, не готовий. Я державі нічого не винен, я винен лише матері та батьку. 

Учитися 20 років, 15 років отримувати досвід, щоби піти в піхоту й загинути за кілька днів? Нема такого бажання. 

Держава удає, що мене немає, коли треба ремонтувати дороги, не красти гроші, фінансувати армію (простими словами — коли держава має мене захищати). Тож держава може продовжувати удавати, що мене немає й далі.

Ми ухвалили рішення виїхати з України ще перед війною для безпеки дитини. І живемо для дитини і її кращого майбутнього, постійно думали та планували, як повернутися в Україну. Останні пів року розуміємо, що навряд чи вже колись повернемось, а після прочитання того, що хочуть прийняти ці бруківковкладальники, остаточно кажемо до побачення.

Я не хочу вмирати, не хочу бути в’язнем 3 роки й не хочу йти в м’ясні штурми. І після того, як я виживу, дивитись, як пройдуть мирні перемовини.

Маємо розв’язати питання справедливості. Багато хто втік за кордон. Чому я маю захищати їхнє майно та близьких, поки вони сидять у безпеці? Не готовий воювати без розв’язання питання втікачів і всіх людей, хто сидить за кордоном, починаючи від ІТ спеціалістів ф закінчуючи можновладцями з їхніми дітьми.

Моє життя та життя моєї родини є найціннішим для мене. Я не можу вбити людину, я не бачу для себе подальшого життя, якщо мене змусять убивати. Мене неможливо змусити робити щось проти моєї волі. Морально готуюсь, що маю відсидіти у в’язниці. Не бачу іншого виходу для себе.

Розділяйте державу та країну. Мобілізує нас держава (влада), вони хочуть, щоби ми захищали саме їх. Щоби ми помирали в окопах, доки вони не відкривають декларації, не скасовують правки Лозового тощо (тобто не роблять навіть свою роботу), а тільки крадуть. Як тільки Арахамія, Стефанчук, Єрмак (тут можна ще 500 прізвищ написати) підуть під суд за корупцію і державну зраду, а держава поверне мені всі вкрадені гроші, (дофіга) тоді зможемо на більш чесних умовах розмовляти про мобілізацію. Зараз — якщо треба захищати корупцію, то нехай корупціонери її й захищають, якщо вона їм так треба.

Корупція — основний чинник, чому я ніколи не погоджусь іти на війну. Не збираюсь класти життя за помилки попередників і людей, які постійно крали.

Проти служби, бо відразу після потрапляння на службу громадянин перетворюється на істоту без права й волі, яка має виконувати будь-які накази. Як на мене, у 21 столітті це «трохи» перебір. Ну і, звичайно, брак (у переважній більшості) командирів, які реально дивляться на можливість виконання завдання й мають стрижень протидіяти таким наказам.

Не готовий служити. Причина в тому, що влада за два роки не спромоглася забезпечити прозорі адекватні процеси мобілізації. Також непокоять численні факти порушень прав громадян, повальна корупція у вищих чинах армії, мобілізація хворих, «сліпі» ВЛК тощо. Тобто все, що відбувається, сприймаю, як спроби нажитись на війні. Також бачу, що багато рішень влади є більш репресивними, ніж це припустимо в сучасному суспільстві. Також дуже не подобається те, що свої злочинні дії влада називає дезінформацією, вигадками й ворожою пропагандою, а люди, які повідомили про ці порушення, піддаються цькуванню зі сторони ТЦК, поліції, ЗМІ й влади. На жаль, про багато фактів порушень і свавілля знаю з першоджерел.

Давно збирався поїхати з України через соціально-політичні чинники. До вторгнення не встиг. Хабарів давати не хотів. У військо не збирають, бо процес релокації це не пришвидшить, а скоріше навпаки. Демотивують заяви, що Україна бореться за свободу, в той момент, коли конституційні свободи громадян обмежені й будуть обмежуватись ще більше. Також відсутністю кінцевого строку служби в армії фактично держава позбавляє громадянина прав людини на невизначений термін.

Вигрібна яма. Пора звалювати звідси, бо далі буде ще гірше. Беззаконня. Корупція. Суцільні обмеження. Але коли треба мʼяса на фронт, то ти потрібен державі, щоб своєю тушкою стримати на певний час невідворотне.

Ні, бо мене вб’ють у мясному штурмі, які наші полюбляють, або в окопі без патронів, і моя дружина в декреті залишиться без копійки, бо ніхто, кого я знаю, не отримав ні копійки за загиблого родича.

Якщо я можу купувати дрони своїм коштом, робити їх у вільний від роботи час, донатити всім, кому потрібно, і водночас не брати з держави ні копійки, то чому я не можу мати відтермінування хоча б на період, поки не заберуть тих, хто і так на плечах у держави. Куди котиться ця країна? Ми розраховуємо лише на допомогу у фінансуванні зарплат військовим?

Не готові. Демотивує те, що немає реформ усередині системи: медкомісії проходять нечесно, жорстоке поводження з підлеглими військовими, не налагоджене постачання обладнання та зброї (на складах залежуються, не доходять до тих, кому потрібні, націнка, не зняте мито), є командири, які агресивні й діють у власних інтересах, шантажують зниженням або відсутністю зп і переведенням «на нуль». Неможливо почуватись у безпеці в плані прав людини через корупцію й беззаконня.

Не піду. Не хочу ризикувати життям заради країни, у якій немає свободи. Якщо депутати підуть разом із народом в окопи, тоді і я піду разом із нашими «вождями». А так вони показують усім нам, що їхні роботи й життя важливіші за народ. Чоловік не може поїхати за кордон побачити свою сімʼю, що це за країна, яка боїться, що люди розʼїдуться, то, може, така ціна цієї країни?

Я відслужив 9 місяців і звільнився за законною підставою. Мобілізуватись знову не хочу, бо є багато громадян України, які теж повинні виконувати Конституційний обов’язок. Хочеться справедливості!

Уже пів моєї сімʼї відвоювали та були в окупації, будинок тільки майже відновили за 2 роки, багато втрачено й вкрадено, куди далі й навіщо?!

Так. Однаково доведеться або в українській армії, або у ворожій, якщо Україна програє.

Служити готовий. Проте є важливе «але». Я сам з ІТ-індустрії, але зараз як волонтер веду проєкт Car for Ukraine (car4ukraine.com), який доставив 351 авто на передову та продовжує доставляти 2–4 авто щотижня. У мене немає впевненості, що держава зможе розпорядитися моїми руками й головою краще, ніж я це роблю зараз. Я б із радістю звітував компетентним органам щодо проробленої роботи щотижня чи щомісяця й цим допомагав виграти війну. Але якщо зараз я зʼявлюся в ТЦК і мене відправлять окопи рити, ну тоді вибачте, ні

Готовий лише за умови фахового врахування навичок цивільної професії, а не всі в піхоту чи штурмовики, як зараз.

У мене є серйозні проблеми зі здоровʼям, зараз у процесі продовження інвалідності. Але інвалідність можуть і не дати (платити не буду), а далі як вийде. Хіба є вибір, служити чи ні? Сподіваюсь тільки, якщо призвуть, то на штабну роботу, а не передок, бо там від мене користі буде мало 

Служити потрібно всім. Навіть коли дуже страшно чи лінь/невигідно/ненароджені для війни. На жаль, на нас напали, маємо лише один вихід — дати відсіч. Сам боюсь, але є усвідомлення необхідності йти в армію, щоб захистити державу. 

В армії від мене більше користі буде, хочу брати участь у цей важливий для нас час

Готовий служити, але тільки за своєю ІТ-спеціальністю, бо стан здоров’я, вік і фізичні можливості не дозволяють ефективно працювати там, де потрібні фізичні навантаження. 

Військова служба корисна для молодих чоловіків тим, що це єдине патріархальне місце виховання, що залишилося в нашому суспільстві. Поставлене питання здається мені дивним, бо новий закон не може змінити внутрішню готовність людини йти служити. Особисто я — готовий служити, але станом на сьогодні обираю цивільне життя через наявність невирішених проблем, що залишилися.

Хлопців, які вже воюють по 2 роки (а іноді і з часів АТО), потрібно міняти. Не лише цивільні Києва, Рівного чи Львова втомилися від війни. Коли оголосили про контрнаступ і масштабну кампанію цієї весни-літа, усі плескали в долоні та кричали: «Давайте, хлопці, бийте окупантів побільше». Але коли потрібно самим долучитись, то відразу — ви не маєте права, утиснення прав громадян, уже як у рашці будемо жити тощо… Воювати повинні військові? Скажіть це моєму татові-пенсіонеру, який у 53 пішов на фронт, чи брату-QA, який чотири місяці прожив в окопі під Бахмутом, чи ще багатьом невійськовим, які вже 2 роки воюють.

Не розумію тих, хто не хоче піти. Добре, якщо за згодою не хочете, я це розумію. У вас свої справи, немає бажання кудись там іти, розбиратися і т. д. Але якщо країна тебе мобілізувала — то ти їй потрібен, тож просто виконай усе, що треба.