Теорія шкіряних мішків і сенсу життя

Мішки стомлені, їм душно.

Вони не посміхаються. Це ж серйозні люди. Поважні. Їм треба їхати на роботу, більшість із якої вже здатний замінити один бот.

Шкіряні мішки старалися все життя: вчилися в школі, університеті, на курсах, вигризали першу роботу, будували кар'єру… І тут — одна комп’ютерна програма, яка ідеально повторює їхні завдання. Їй не треба вчитися все життя, вистачить кількох місяців, а то й тижнів.

Дев’ять годин шкіряні мішки проводять на роботі. Ще дві — дістаються до неї. Ще дев’ять — сплять та їдять, щоб приїхати на зміну не такими втомленими. Два дні на тиждень — відпочивають від роботи, щоб у понеділок знову на неї піти. Раз на рік беруть відпустку, щоб, знову-таки, потім ефективніше працювати.

Усе життя мішків — це робота. А потім — доживання (хоча на пенсії бажано також працювати) і смерть.

Якщо бот забрав роботу, то й увесь сенс життя?

Крафтова праця та цифрові мітки

Копірайтери пишуть у групах, що доводиться братися за замовлення навіть по сто гривень за текст. Бот зробить цю роботу краще. То, може, уже навмисно робити дрібні помилки в текстах? Це ж буде крафтова людська праця, хіба ні? Що, реально ні?

Блогери надсилають у медіа прекрасні колонки й навіть не соромляться залишати дефіси замість тире та мільйон підпунктів. Паляться.

Дизайнери в жаху від умовної Midjourney чи Nano Banana. Вона малює на рівні. А PM-и дізнаються з новин, що Anthropic запускає новий інструмент, який із легкістю замінить їх у Slack.

Музиканти в захваті від програм, які в рази покращують голос і мелодію. Скоро на радіо буде повно нових пісень. Очікуємо на «нові таланти», які в житті не написали жодного куплету.

Судді журять адвокатів за те, що ті використовують ChatGPT у підготовці позовів і навіть не прибирають із текстів програмних міток. А потім самі судді сідають із розумним виглядом і закидають доводи сторін у той самий штучний інтелект: «Нехай він усе розпише, а вирішуватиму ж потім я».

Фільтри для біомаси

Десь третина геймдев-розробників узагалі сидить без роботи. Вони перенавчаються на електриків. Чекаємо на ринку праці! Буде багато креативних люстр і лампочок.

Засновники великих аутсорс-компаній виступають на масштабних конференціях і заявляють, що стільки розробників більше не потрібно (лише ті, у кого є доменна експертиза — читай як «старі зв’язки»). А HR-и тим часом встановлюють автономний софт, щоб відсіювати «поганих кандидатів». HR-и взагалі не бачать людей. Навіщо воно їм, коли є програма? Менше нервів, спокійніше життя.

Кандидати своєю чергою намагаються обійти цей штучний фільтр і вставляють в резюме приховані промпти, щоб ШІ віддавав перевагу саме їм. Вони хочуть отримати роботу, на якій за них 90% коду все одно писатиме бот.

Шкіряні мішки нервують! Треба терміново вивчати нову професію, щоб знову ходити на роботу. Без роботи вони — просто шкіряні мішки. Не хижаки й не травоїдні. Вони були чимось надприродним, чимось іншим: митцями, аналітиками, письменниками, філософами. А тепер усе це — бот.

Що далі?

Робота і все, що навколо неї, — це основний концепт життя, головний сенс. Дітей також народжують із підсвідомою думкою, що колись вони мають працювати.

А якщо роботи не буде або вона буде не для всіх, то чим зайнятися? Чого зараз навчати дітей: математики, софт-скілів, чи взагалі нічого? Паніка.

Діти ходять десять років до школи, потім — в університет. А американські медіа пишуть, що учні на доповідях почали звучати… однаково. Гарно, але безлико. Більше немає відповідей: «Я не знаю, я не підготувався». Усі знають, всі готові. А наскільки готові — перевірить незалежний бот учителя.

Що ж робити? Ми за своєю природою істоти ліниві. А тут ще й обставини підштовхують. Кажуть, це чергова індустріальна революція, яка вивільнить наш ресурс, зайнятий рутиною, і тоді ми будемо робити… Хм, а що ми будемо робити? Питаннячко.

Нас взагалі-то чимало. Поділимо 510,1 млн кв. км планети на 8,3 млрд людей. На кожен шкіряний мішок припаде квадрат приблизно 250 на 250 метрів. І на що ця біомаса здатна?

Можна, в принципі, мирно сидіти вдома біля компа. Можна ходити в гості, можна їсти (багато їсти). А можна піти на світову війну. Проти тих, хто цю роботу вкрав. Треба ж мати бодай якийсь сенс життя.