Олексій Дзюба Війна 1 серпня 2023, 10:02

«Тиша мирного життя часто викликає невпевненість і тривогу». Історія демобілізованого фаундера стартапу Noplag, який воював 1,5 роки

З Олексієм (Алексом) Бочковим ми спілкувалися трохи більш як рік тому — у червні 2022-го. Тоді він дав нам інтерв’ю під час невеликої паузи між боями з російськими окупантами. Олексій — український айтішник, засновник стартапів Noplag, який перевіряє тексти на плагіат і LabiOffice — ПЗ для підтримки клієнтів. З другого дня повномасштабної війни проти рф, він записався до ТРО, а потім перевівся до Збройних Сил України. Наразі айтішник демобілізувався та проходить реабілітацію. Ми поговорили з Олексієм про службу в лавах ЗСУ, фобії під час повернення до цивільного життя та плани на майбутнє.

Залишити коментар

«Тиша мирного життя часто викликає невпевненість і тривогу». Історія демобілізованого фаундера стартапу Noplag, який воював 1,5 роки

З Олексієм (Алексом) Бочковим ми спілкувалися трохи більш як рік тому — у червні 2022-го. Тоді він дав нам інтерв’ю під час невеликої паузи між боями з російськими окупантами. Олексій — український айтішник, засновник стартапів Noplag, який перевіряє тексти на плагіат і LabiOffice — ПЗ для підтримки клієнтів. З другого дня повномасштабної війни проти рф, він записався до ТРО, а потім перевівся до Збройних Сил України. Наразі айтішник демобілізувався та проходить реабілітацію. Ми поговорили з Олексієм про службу в лавах ЗСУ, фобії під час повернення до цивільного життя та плани на майбутнє.

Про власну військову історію

Я воював півтора року (16 місяців). Спочатку це була Київська область. Після відходу ворожих сил з Київщини, ми були одні із перших ТРО-підрозділів, хто написав заяву (рапорт) з запитом відправити нас в зону бойових дій. Це було до підписання Президентом України закону, який дозволяє скеровувати Територіальну оборону в зону бойових дій. Далі ми були направлені в Донецьку область, і Харківську область в межі зіткнення (на нуль). Я воював як солдат-стрілець, кулеметник, також був в аеророзвідці.

Про найважчий момент за час служби

Перші бої були найтяжчими. Було тяжко усвідомити те, що відбувається, і ще тяжче — що ти є частиною цього. Напевно найважче було примиритися з тим, що ти можеш загинути. Після того як цей факт був прийнятий, як неминучий, воювати й виконувати бойові задачі стало набагато простіше.

Про IT-скіли, які використовував під час служби

«Це звичка перебування в умовах постійного стресу як IT — підприємець. Але адреналін на війні — це x1000 і це ні з чим не зрівняти!».

Про звільнення з лав ЗСУ

Мабуть, це бюрократичний настільки, наскільки й всі інші процеси в нашій державі. Мене звільнили за станом здоров’я: півтора року на службі дали своє. Медичну реабілітацію від поранень я вже пройшов. Що стосується моральної реабілітації, це довгий процес, і мабуть, це наразі основне.

Фото — З індичкою, доставленою бійцям «на нуль»

Про вживання фрази «економічний» фронт

Я вважаю, що фронт у нас один — на передовій. Але щоб фронт тримався, потрібен тил — економічно-сильний тил, який буде підтримувати наших козаків, які кожен день ціною свого здоров’я і життя стримують ворога і повертають наші території.

Про головний висновок після служби

Бути солдатом в активних бойових діях — це дуже непроста робота. Але до всього звикаєш. Тилу і державі треба ще більше підтримувати ЗСУ всіляко!

«На початку війни підтримка відчувалася дуже сильно. Зараз ні, але це моє суб'єктивне бачення».

Про найважче в поверненні до мирного життя

Прийняття того, що на передовій, не так далеко від територій з мирним життям, кожен день хлопці гинуть, живуть в страшних умовах, дуже сильно резонує і залишає невимовний слід у душі. Повертаючись до цивільного життя, ти переносиш з собою не тільки своє тіло, а й глибокі зміни у своєму внутрішньому світі.

«Розум сприймає, що тепер ти перебуваєш у безпечному місці, але серце все ще б'ється від загроз і стресу, який домінував на полі бою».

Це подібно до відчуття, ніби ти перебуваєш у власному паралельному світі, де спогади про війну змішуються із повсякденними реаліями.

Дуже складно повертатись до звичного порядку речей із мирного життя. На війні звикаєш довіряти своїм інстинктам і навичкам виживання, перебуваючи в постійному адреналіновому вакуумі, а в мирному житті доводиться робити звичайні рутинні справи. Подекуди, а може і постійно, не вистачає того адреналіну. А надмірна тиша мирного життя, тепер часто викликає невпевненість і тривогу. Ти завжди чекаєш на небезпеку, і подекуди відчуваєш себе звичніше і спокійніше тільки під звуки повітряної тривоги в мирних містах.

Важко вписатись у звичний ритм життя, коли у серці все ще палає «вогонь» війни, який не так просто загасити.

«Також є відчуття сорому за те, що вижив, тоді коли стільки побратимів залишають свої життя на полі бою».

Задаєшся постійно питанням: «Чому я? Чому я залишився живим, а вони — ні? Чому їх уразило (ранило) сильніше, а мене ні?» Цей вантаж виживання стає важким тягарем, і почуваєш себе винним за те, що вийшов з меншими ураженнями. Процес адаптації до мирного життя потребує багато часу і я це дуже розумію по собі.

Про стартап Noplag і плани на майбутнє

Я вийшов з операційних процесів компанії. Все працює, просто під командуванням інших. Зараз я в Сан Франциско, де живе моя родина, яку я не бачив півтора року. Першим ділом поїхав до родини, а далі будемо бачити. Плани на найближчі пів року? Реабілітація… and catching up with what i missed in IT while defending my country.

Про те, завдяки чому ми переможемо росію

Завдяки єдності нашого суспільства! Треба розуміти що перемога залежить від кожного із нас, і відсидітись десь там зі словами: «Віримо в ЗСУ», не вийде. Залучайтесь, допомагайте ЗСУ, готуйтесь що можливо і вам прийдеться прийняти бій. Я вважаю, що під час повномасштабної війни саме так треба до цього відноситись.