🚀 Trustee Plus - картка європейського банку і криптогаманець. Встанови додаток 👉
Марія БровінськаНавколо IT
9 грудня 2023, 09:00
2023-12-09
«Мою роботу показали у Парижі та Нью-Йорку». Як фотограф-любитель та QA Engineer Uklon потрапив на міжнародні виставки: лайфхак від айтівця-митця
«Навколо IT» — рубрика, у якій ми збиратимемо все корисне для життя айтівця, що не стосується його роботи. Сьогоднішній герой — Дмитро Бондаренко, QA Engineer в Uklon, який до повномасштабного вторгнення займався фотографією винятково для себе. Робив світлини для знайомих тату-майстрів на плівку і фотографував людей на вулицях. Але після 24 лютого, попри сумніви, завів сторінку в Instagram, де почав ділитися із людьми своїми роботами. Це несподівано знайшло відгук, який призвів до міжнародних виставок у Парижі та Нью-Йорку.
«Навколо IT» — рубрика, у якій ми збиратимемо все корисне для життя айтівця, що не стосується його роботи. Сьогоднішній герой — Дмитро Бондаренко, QA Engineer в Uklon, який до повномасштабного вторгнення займався фотографією винятково для себе. Робив світлини для знайомих тату-майстрів на плівку і фотографував людей на вулицях. Але після 24 лютого, попри сумніви, завів сторінку в Instagram, де почав ділитися із людьми своїми роботами. Це несподівано знайшло відгук, який призвів до міжнародних виставок у Парижі та Нью-Йорку.
Спеціально для dev.ua Дмитро розповів як почав фотографувати, що йому подобається у цьому процесі і як його роботи потрапили за кордон.
Люди дивуються, коли я кажу, що не вчився на фотографа
Гадаю, я фотографував завжди. Спочатку на телефон для друзів. Потім для знайомих тату-майстрів на стару плівку. Жодних грошей за це не брав. Мені просто було цікаво спробувати, що з цього вийде. У результаті вони використовували світлини у постах для соцмереж. Значить, я впорався непогано.
У мене немає професійної освіти. Робив усе як підказувало внутрішнє відчуття. Але це підштовхнуло мене дізнаватися більше. Я почав розвивати надивленність, переглядати більше фільмів, щоб шукати цікаві кадри, аналізувати їх.
Коли у цьому я дійшов до максимуму, то пішов на курси. Спочатку це була обробка. Зараз проходжу курс з користування світлом, як правильно робити композицію. Це допомагає структурувати вже наявні знання і підсилити те, що я можу найкраще.
Перший фотоапарат з Японії
Коли знімкування перейшло на постійну основу, я купив серйозну техніку — Canon F-1. Він дозволяє робити різноманітні фото, бо там можна змінювати об'єктив. Обрав для себе на 50 мм і почав фотографувати стріт стайл — вулиці, людей, які зайняті своїми справами.
Я шукав саме цю модель ще з однієї причини. Якось натрапив на відео, де фотограф робив світлини зі знятим відеошукачем. Інший ракурс, інший погляд на знімання. Мене зацікавив цей підхід. А насправді виявилося не зовсім зручно. Я зробив пару кадрів і після них повернувся до звичного режиму.
Плівка — це круто, але вона обмежує у можливостях. По-перше, ти можеш зробити максимум 36 кадрів. По-друге, треба чекати певний час, поки фотографії оброблять.
Тому я перейшов на цифру, результат тут і зараз. Стріт стайл почав розбавляти світлинами у студії, портретами.
Задоволення приносить не тільки результат, а й процес
Цифра дала можливість робити кінематографічні знімки, на яких багато чого відбувається. Це затримує увагу людини на фотографії. Заохочує роздивлятися деталі, знаходити свій сенс.
Тому мені подобається продумувати знімання наперед, щоб ці моменти врахувати. Уявімо, що у мене фотосесія на вулиці влітку. Маємо ідеальну локацію й там багато зелених кольорів — дерева, кущі, трава. Це вже завдання, яке треба розв’язати. У що одягнути модель, щоб підкреслити її на світлині? До того ж час від часу потрібно шукати реквізит. Здебільшого я знаходжу усе на барахолках. Він використовується лише один раз, тому у мене на балконі зараз багато зайвого брухту.
Буває, що я кайфую від самого процесу знімання. Просто беру камеру та йду туди, де багато людей. Це відчувається як полювання. Фотоапарат завжди на низькому старті, бо якщо бачиш кадр, то у тебе є кілька секунд, щоб його «спіймати».
Що цікаво: на вулиці я можу наклацати сотню фоток, а потім їх навіть не передивлятись, бо мене захоплює сама ідея знімання. Результат у цьому випадку не сильно важливий.
Хоча у цьому процесі трапляються і неприємні моменти. Якось робив загальний кадр, а потім до мене підійшов хлопець із дівчиною. Він дуже наполегливо просив видалити світлину, хоч я і не фокусувався саме на них. Певно, він гуляв не зі своєю дівчиною.
Захоплення процесом стосується і серйозних фотосесій. Коли усе складається так як я собі уявив — модель, локація, настрій світлин — це чудово. Лише постпродакшен мене вимотував трохи. Відбір світлин, обробка, ретушування. Звісно, зараз ставлюся до цього спокійніше.
Якщо фоткаю на вулиці, то завжди трапляються люди, яких я хочу побачити у кадрі. Підходжу, питаю дозволу чи можна зазнімкувати. Зазвичай, вони змінюються в обличчі, стають радісними. Хоча буває і навпаки. Бачив одного хлопця тричі. Два рази не наважився підійти і спитати чи можна його сфотографувати. На третій раз знов зустрів його, підійшов, але він відмовив. Було неприємно.
Як соцмережі допомогли потрапити на дві міжнародні виставки
Соцмережі зі своїми роботами я почав вести після 24 лютого. У мене були певні побоювання з цього приводу. Чи етично це? Чи необхідно комусь? Але хотілося кудись дівати свою творчу енергію і потребу втілювати ідеї у життя. Спочатку я вів це просто для себе, як архів. А згодом воно почало набирати обертів.
Іноді я думаю, що краще нічого не постити. Іноді розумію, що мистецтво допомагає людям відволікатися, взяти щось з нього для себе. Банально не думати про гнітюче бодай хвилину.
Тож це моральні «гойдалки», із якими я час від часу живу. Я не гнався за тим, щоб набити фоловерів. В якийсь момент користувачі сами почали писати і підписуватися. Почали звертати увагу фотографи з Європи.
На виставку ImageNation потрапив завдяки Instagram. Мене знайшли або через хештеги, або комусь з організаторів пост попав у рекомендації. Коли вперше написали організатори, то спочатку не повірив. Подумав, що скам якийсь. Але згодом вирішив перенести спілкування у пошту без особливих надій.
Фотографія, яка потрапила на міжнародні виставки
Коли сказали, що для участі треба трохи заплатити за матеріали для друку світлини, то я дуже скептично до цього поставився. Відтягував прийняття рішення до дня дедлайну. Але згодом зробив ресерч, зрозумів, що вони надійні, і подався в останній момент.
Для участі я хотів відправити дві фотографії. Втім, взяли одну, але на дві виставки. Таким чином,
Як зробити перший крок у фотографуванні
Почати фотографувати насправді легко. Купіть найбюджетнішу камеру. Візьміть найулюбленіший фільм і кадр з нього. Спробуйте його відтворити. Зрозумійте, що вам для цього потрібно — яка локація, людина в кадрі, реквізит. Зробіть кілька кадрів. Проаналізуйте цю зйомку: що вийшло добре, а що не дуже. Після цього прийде розуміння, що фотографування — не складно, просто треба докласти трохи зусиль.
Найскладніше у роботі з людиною — це… Коли вона не розуміє вашого задуму і очікувань. Якщо все пішло не тим шляхом під час знімкування — модель не може передати необхідний настрій чи не може налаштуватися — переходьте до плану Б. Подивіться на модель. Знайдіть якусь визначну рису, що вам у ній подобається, спробуйте це відобразити у роботі. Покажіть, як бачите її чи його в об’єктиві.
Що далі
Робити більше кадрів, розвиватися, ставити більш масштабні сцени із кінематографічним вайбом. Виставки для мене — не мета, бо якщо дотримуватися саме цього шляху, то буде дуже складно. Фотографія — це перш за все хобі, яке мене мотивує жити і працювати.
«Я перетворив космічні імпульси на „гітару“, яка зіграла найвипадковішу музику у Всесвіті». Як розробник з Луганщини експериментує з наукою та мистецтвом
«Можливо, колись почуєте мене на Spotify чи Deezer». Розробник Pingle Game Studio та музикант за покликанням — про те, як сумістити роботу в IT з музикою та співом
