🚨⚡🚨 Біткоін по $100к. Час встановлювати Trustee Plus і випускати картку для розрахунків безкоштовно 👉
Олексій ДзюбаВійна
16 листопада 2024, 10:01
2024-11-16
В України поки що немає ядерної зброї і ми навіть за це виправдовуємось. Які є варіанти вирішити цю проблему (не лише шлях Ізраїля, але і за допомогою ШІ)
Періодично в пресі з’являються спростування від Міністерства закордонних справ, що Україна не буде створювати ядерну зброю. Зазвичай це реакція на заяви наших чиновників чи матеріали західних журналістів.
Але чим довше триває повномасштабна війна в країні, тим частіше в мережі українці пишуть (жартома?), що нам потрібна власна ядерка. Особливо ці настрої посилюються напередодні інавгурації Дональда Трампа, який буде намагатися зупинити війну в невигідному для нас ключі і з можливими поступками територій.
В червні 1996 року Україна повністю відмовилася від ядерної зброї. В листопаді 2024 року Україна знаходиться на порозі катастрофи втрати держави. Розбираємось, які ми маємо на сьогодні варіанти, щоб виправити цю прикру історичну помилку.
Станом на 1991 рік Україна мала третій за кількістю ядерний арсенал світу. До нього входило:
— 176 міжконтинентальних балістичних ракет: 130 рідкопаливних SS-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних SS-24 (по десять боєголовок кожна) у шахтних пускових установках;
— стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160: від 30 до 43;
— ядерні боєзаряди стратегічної зброї: від 1514 до 2156;
— тактичні ядерні боєзаряди: від 2800 до 4200.
У часи Холодної війни «ракетною столицею України» була Вінниця. Тут розташовувалось управління 43-ї ракетної армії. На її озброєнні були найновіші на той час комплекси середньої дальності. Із 1961-го по 1984 рік у Вінниці був розташований один із ракетних полків — 60-й, в розпорядженні якого було три дивізіони.
Тактичне озброєння Україна могла контролювати, бо воно не вимагало спеціальних кодів. Стратегічне — ні, «кнопка» була у москви.
Після проголошення Україною незалежності постало питання про подальшу долю потужного ядерного арсеналу, що розміщувався на її території. Україна документально підписалась під принципами без’ядерності (не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї).
Це питання було принциповим і для США та росії, які хотіли бачити Україну без’ядерною державою, вони тиснули на нашу країну з метою цього досягти. Державне керівництво, через позиції тодішнього президента Леоніда Кравчука та голови СБУ Євгена Марчука, почало декларувати наміри про відмову від ядерної зброї та позбавлення України ядерного статусу.
16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
5 грудня 1994 року між Україною, рф, Великою Британією та Сполученими Штатами Америки було підписано Будапештський меморандум, за яким перелічені учасники повинні поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватись від будь-яких проявів агресії щодо України, зокрема й від економічного тиску.
У червні 1996 року Україна повністю виконала свої домовленості — всі ядерні боєголовки були передані для знищення в росію, а засекречені стратегічні бази переведені в невійськове використання. Своїх зобов’язань гаранти не виконали.
Елементарна ядерна бомба України
На днях британське видання The Times, посилаючись на аналітичну записку, підготовлену для Міністерства оборони України, написало, що ми можемо розробити елементарну ядерну бомбу з використанням плутонію, якщо Дональд Трамп припинить військову допомогу США. Створення бомби ніби то тривало б упродовж кількох місяців. Після цього речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий спростував подібну інформацію.
За аналітичною запискою, наша країна не має можливостей на будівництво та експлуатацію великих об’єктів, необхідних для збагачення урану. Тож вона могла б використати плутоній з відпрацьованих паливних стрижнів — з 9 українських ядерних реакторів.
Вага плутонію з реакторів АЕС, що доступний Україні, оцінюється на 7 тонн. Кількість матеріалу достатня для сотень боєголовок з тактичною потужністю в кілька кілотонн. Це приблизно одна десята від потужності атомної бомби, задіяної над Нагасакі. Цього було б достатньо, щоб знищити цілу російську авіабазу або зосереджені військові, промислові чи логістичні об’єкти. Точна потужність ядерної зброї була б непередбачуваною, оскільки вона використовувала б різні ізотопи плутонію».
Бомба була б подібною на «Fat Man» («Товстун») — скинуту на японське місто Нагасакі в 1945 році під час Другої світової війни.
Олексій Їжак, а також директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак сказали для матеріалу The Times, що якщо США залишать Україну без оборонної підтримки, Велика Британія могла б виконати свої зобов’язання щодо безпеки за Будапештським меморандумом і допомогти Києву розробити засоби ядерного стримування.
Ядерний «вкид»
В жовтні німецьке видання Bild повідомило про те, що Україна нібито планує створити ядерну зброю «за кілька тижнів». В ньому видання посилається на неназваного українського чиновника, який нібито спеціалізується на закупівлі зброї. Цей анонімний співрозмовник буцімто, що Україна не змириться з другим наступом росії на Київ і в такому разі буде відновлено український ядерний арсенал, від якого країна добровільно відмовилася в 1990-ті.
Видання наводить такі слова посадовця: «Матеріал у нас є, у нас є знання. Якщо замовлення буде виконано, нам знадобиться лише кілька тижнів, щоб отримати першу бомбу». При цьому ядерні воєнні бази, які ми мали під час існування СРСР і на початку 90-х зараз виглядають як «міста-привиди».
Після цього матеріалу президент України Володимир Зеленський наголосив, що в Україні ніколи не говорили про те, що країна готується створити ядерну зброю. Міністерство закордонних справ України теж заперечило підготовку ядерного озброєння.
Зеленський переказав свою розмову з кандидатом у президенти США від республіканців Дональдом Трампом під час свого візиту до Штатів 27 вересня. Він сказав Трампу, що ри порушила Будапештський меморандум, що домовленості за ним не спрацювали, і постраждала лише одна країна — Україна, яка віддала ядерну зброю.
Як ми можемо повторити шлях Ізраїлю
Ізраїль живе з подібними щодо ядерного озброєння чутками більше 50 років. Це стало його політичною позицією «ядерної неоднозначності» — не підтверджувати і не заперечувати існування власної ядерної зброї.
Навколо ядерної зброї Ізраїлю ходить багато непідтверджених чуток. Якщо скласти з них загальну картину, то вона виглядає ось так. Ізраїль створив власну ядерну зброю наприкінці 1960-х. Більшість дослідників сходяться на думці, що до початку війни Судного дня у 1973-му Ізраїль мав уже понад десять ядерних бомб і справді розглядав можливість їх застосувати — як «крайній засіб».
Також, що США знають про ядерну зброю Ізраїлю, але мовчать про це. Нібито ще в 1969-му американський президент Річард Ніксон і тодішня премʼєрка Ізраїлю Голда Меїр уклали таємну угоду. За цією домовленістю Ізраїль має зберігати свою ядерну програму в таємниці та не проводити ядерних випробувань. А Сполучені Штати заплющать очі на ядерну зброю Ізраїлю і не будуть наполягати, аби він підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.
Ізраїльські спецслужби нібито таємно скуповують або викрадають ядерні матеріали по всьому світу. У 1980-х США виявили, що на одному з їхніх заводів зникло понад 100 кг збагаченого урану. Підозрювали, що більша його частина потрапила до Ізраїлю, але нічого довести не вдалось.
Ізраїль має ядерну тріаду. Тобто літаки і підводні човни, які можуть нести ядерні ракети, та власне міжконтинентальні балістичні ракети, які можуть мати ядерний заряд. Мова про ракети «Єрихон ІІІ», які надійшли на озброєння Армії Ізраїлю у 2011 році. Їхня точна кількість невідома.
Деякі дослідники говорять про те, що Ізраїль почав виробництво ядерної зброї ще в 1960-х і до 2004 року виробляв по 2—3 боєголовки на рік. Зараз у них від 80 до 200 боєголовок. Ізраїльська атомна енергетична комісія (ІАЕК) була заснована ще в 1952 році, а перший реактор запрацював не раніше 1963 року.
Тобто, на повний цикл запуску своєї ядерної програми з нуля Ізраїлю знадобилося кілька десятиліть, а на створення повноцінного боєзапасу — пів століття. Витрати на створення ядерного комплексу невідомі, але це десятки мільярдів доларів.
Сучасний контекст
Варто розуміти сучасний контекст для України. У «Ядерному клубі» наразі офіційно налічується вісім держав — США, росія, Китай, Великобританія, Франція — були там від початку. Індія, Пакистан і Північна Корея (КНДР) доєдналися згодом. Ізраїля офіційно в «ядерному клубі» немає.
Не всі країни у світі підписали Договір про нерозповсюдження. Пакистан та Індія не підписували та створили свої ядерні озброєння де-юре чисто. КНДР цей договір підписала, але потім стала першою країною в світі, яка вийшла з угоди. Накликаючи тим самим на себе масові міжнародні санкції та незадоволення значної частини світової спільноти.
Тому одні експерти говорять про це, що якщо Україна дійсно розпочне процедуру виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, то це одразу спричинить масу міжнародних неприємностей для нашої країни: від технологічного ембарго до закриття для України фінансових та багатьох інших ринків. І що насправді ні технічно, ні економічно та технологічно Україна не може собі дозволити ядерні військові амбіції.
Наприклад, Україна знаходиться на 10-му місці у світі за покладами природного урану, його видобувають на «Східному гірничо-збагачувальному комбінаті» у Жовтих Водах. Але навіть для АЕС уран треба спочатку збагатити, а такого обладнання в Україні наразі немає.
Утримувати ядерну зброю справді дорого (і це одна з причин, чому ми від неї відмовились в 90-х). Наприклад, у 2019 році загальні витрати на утримання ядерки склали $72,9 млрд. Найбільше у США — $35,4 млрд. У Франції — $4 млрд, в Індії — $2,3 млрд в Ізраїлю та Пакистану — близько $1 млрд.
Тому інші експерти висловлюють сподівання, що Україна стане країною, яка має ядерну зброю, але в рамках членства в НАТО. Таким чином зберігаючи конструктивний трек в рамках міжнародного співробітництва.
Як ШІ пов’язаний з ядеркою
Ми знаходимось в моменті, коли існує можливість гонки озброєнь в системах наведення ядерних озброєнь на основі ШІ. Яке наведення за допомогою ШІ може мати ядерна зброя зараз важко оцінити, тому що значна частина технології все ще перебуває на стадії розвитку.
Наприклад, можна припустити сценарій, за якого ядерна зброя націлена на військово-морську базу, але виявлення маршрутів підходу вказує на те, що підводні човни вже виведені в море, і ракета вибирає для себе перенаправлення на здійснення підводного удару, замість атмосферного вибуху. Це один з багатьох можливих сценаріїв залучення ШІ.
Раніше президент Байден підписав меморандум про національну безпеку, в якому закликав Міністерство енергетики та інші відомства проводити тести безпеки ШІ в засекречених умовах.
Нещодавно стало відомо, що одна з провідних компаній в напрямку створення і розвитку ШІ Anthropic співпрацює з ядерними фахівцями Міністерства енергетики, щоб гарантувати, що її моделі не допоможуть людям створювати ядерну зброю.
З квітня кмопанія співпрацює з Національною адміністрацією з ядерної безпеки Міністерства енергетики США, щоб створити так звану «червону команду» для ШІ-моделі Claude 3 Sonnet і переконатися, що її модель не ділиться потенційно небезпечною інформацією про ядерну енергетику.
Учасники «червоної команди» тестують системи, намагаючись їх зламати. NNSA (Національне управління ядерної безпеки) тестує моделі Anthropic, щоб з’ясувати, чи можуть користувачі зловживати ними, щоб знайти нечесні способи використання ядерної енергії, такі як розробка ядерної зброї.
Пілотна програма триватиме до лютого. Враховуючи делікатний характер цього тестування, Anthropic не розголошує результати пілотної програми. Проте компанія планує поділитися своїми висновками з науковими лабораторіями та іншими організаціями, щоб вони могли провести власне тестування.
«ШІ є однією з тих технологій, що змінюють правила гри, і знаходиться на вершині порядку денного в багатьох наших розмовах. У той же час, оцінка і тестування здатності ШІ генерувати результати, які потенційно можуть представляти ядерні або радіологічні ризики, є важливою для національної безпеки», — сказав Вендін Сміт, заступник міністра з питань боротьби з тероризмом і нерозповсюдженням.