«Пересилаємо привіт із нашого світу, бажаємо щастя, здоров’я і многая літа». Саме це прочитають прибульці українською, якщо їм пощастить зустрітися з «Вояджерами» і зрозуміти те, що людство зразка 1977 року їм там понаписувало.
«Пересилаємо привіт із нашого світу, бажаємо щастя, здоров’я і многая літа». Саме це прочитають прибульці українською, якщо їм пощастить зустрітися з «Вояджерами» і зрозуміти те, що людство зразка 1977 року їм там понаписувало.
З 2030 року зонди, яким цьогоріч виповнюється 45 років з моменту старту, стануть просто мертвими носіями платівок та записів людства, що мчатимуть назустріч дуже далеким зорям ще десятки тисяч років. Та поки у «Вояджерів», які виконують понаднормові з 1989 року ще є час, подивімось, що вони вже встигли зробити, і яка задача стоїть перед ними зараз.
Це був шанс, що випадає раз на 175 років, і виявили це, як пише Scientific American, в 1965 році, коли помер Черчилль, Сингапур здобув незалежність від Малайзії, Пензіас та Вільсон відкрили реліктове випромінювання, а в Україні запрацювала перша музична радіостанція — радіо «Промінь».
Саме тоді докторант з аеронавтики Калтеху Гері Фландро, якому на той момент був 31 рік, отримав завдання знайти спосіб ефективно доправити космічний зонд до Юпітера, а якщо вийде — то й далі.
Він накреслив орбітальні шляхи планет і виявив, що наприкінці 1970-х — початку 80-х усі чотири велетні — Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун — зближуються раз на 175 років, що дає можливість не за всі гроші світу запустити туди космічний апарат.
Не за всі гроші — це важливо, тому що на радощах NASA спочатку розробила дуже дорогу програму Grand Tour.
В турне Сонячною системою мали відправити дві групи роботизованих кораблів по два зонди в кожній.
Перша пара летіла до Юпітера, Сатурна і Плутона, який тоді ще вважався планетою, інша — на Юпітер, Уран і Нептун. Побачивши чек — близько мільярда доларів, — конгресмени скасували проєкт.
Його замінили на «Марінер Юпітер-Сатурн», який потім став програмою «Вояджер»: два абсолютно ідентичні космозонди по 773 кілограми кожен — менше за ваш автомобіль. І значно «тупіше»: інженери NASA оснастили комп’ютери зондів колосальними 69 кілобайтами пам’яті, що навіть некоректно порівнювати з сучасними смартфонами.
Це була складна траєкторія руху. Побудувати все так, щоб прискорюватись за рахунок гравітації планет, і летіти далі й пройти пояс астероїдів. Так, в ті часи думали, що купа космічного щебеню може розірвати апарати на шматки.
На щастя, у «Вояджерів» були попередники. У 1973 «Піонер-10» розкрутився об Венеру під час шляху до Меркурія. Також «Піонери» 10 і 11 пролетіли через пояс астероїдів — і виявили, що він, в основному, пустий.
На екрани виходять «Зоряні війни» — «Нова надія» відкриває цю епічну сагу. У продажу з’являється перший ПК Apple 2. Фізики відкривають тау-лептон, народжуються Сара Мішель Геллар, яку ви можете знати по серіалу про Баффі, а також Джон Сіна, Олена Кравець і Камалія.
Перший апарат — «Вояджер-2» — стартував 20 серпня 1977 році. Його траєкторія була розроблена таким чином, щоб пролітати повз Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Через 16 днів відправився «Вояджер-1». Він летів по коротшій та швидшій траєкторії, щоб обов’язково дістатися Титану.
І це була — і продовжується — грандіозна космічна подорож. «Вояджери» пролетіли повз Юпітер (виявили в нього кільця, які потім підтвердяться і в Нептуна) і Сатурн — і послали нам перші види супутників цих планет. Знайшли на супутнику Юпітера Іо перший позаземний вулкан.
Побачили лід на Європі. Розфарбували всесвіт: вважалося, що супутники планет значно сіріші, а виявилося, що вони доволі кольорові.
Саме «Вояджер-1» 14 лютого 1990 року зняв, певно, найвідоміше фото нашої планети — це «Блідо-блакитна крапка». Там Земля знята з рекордної відстані близько 6 мільярдів кілометрів, 40,5 астрономічних одиниць.
«Розглянемо ще раз цю крапку. Ось тут. Це дім. Це ми… Земля — це дуже маленька сцена на величезній космічній арені… На мій погляд, мабуть, немає кращого доказу безглуздості людської зарозумілості, ніж цей далекий образ нашого крихітного світу. Для мене це підкреслює нашу відповідальність ставитися один до одного доброзичливіше й співчутливіше, а також зберігати й плекати цю блідо-блакитну крапку, єдиний дім, який ми коли-небудь знали», — сказав з цього приводу відомий астроном та популяризатор науки Карл Саган, один з ідейних натхненників програми «Вояджер».
Саме Карл Саган активно займався розробкою послання прибульцям: так званого Золотого диску. Кожен «Вояджер» несе на собі примірник цієї невеличкої енциклопедії про Землю.
Не обійшлося без політики: в посланні знаходяться і надруковані послання президента США Джиммі Картера та генсека ООН Курта Вальдгайма.
Також на диску:
Разом з платівкою в футлярі знаходиться фонограф та голка для відтворення запису. На футлярі намальована схема, як цим фонографом користуватися, а також схема випромінювання атома водню (вважається найпоширенішою частотою Всесвіту) і карта пульсарів з місцеперебуванням Сонця.
Параноїкам і прихильникам концепції китайського фантаста Лю Цисіня під назвою «темний ліс» (тобто тим же параноїкам, але в масштабах галактик) хвилюватися не варто: для космосу 800-кілограмовий зонд — штука незначна, щоб його знайти, треба дуже постаратися. Тому боятися, що злі прибульці дізнаються про нас все і прилетять, щоб знищити, маючи на руках чудову наукову базу для цього, навряд чи варто. Хоча шанси, звісно, хоч і нищівно малі, все ж зберігаються.
Основна місія «Вояджера» завершилась в 1989 році — тоді апарат за № 2 пролетів біля Нептуна.
Але апарати працювали, тому розпочалася їхня міжзоряна місія. Тобто — дослідження більш глибокого космосу, зокрема — меж Сонячної системи.
Сонце — це ядерний реактор без жодних захисних оболонок. Воно викидає велетенську кількість частинок і випромінює у всіх діапазонах. Це випромінювання називається «сонячним вітром». Сонячний вітер поширюється далеко за межі навіть регіону Плутона, поки не натрапить на «термінаційний удар», коли його рух різко сповільнюється через зовнішній тиск міжзоряного середовища. «Геліооболонка» — це широка перехідна область між кінцевим поштовхом і крайнім краєм геліосфери, «геліопаузою». Загальна форма геліосфери нагадує форму комети.
Обидва «Вояджери» досліджували зовнішні простори геліосфери, проходячи через термінаційний удар і геліооболонку. «Вояджер-1» зіткнувся з геліопаузою 25 серпня 2012 року, «Вояджер-2» перетнув геліопаузу 5 листопада 2018 року.
Геліопауза позначає межу між речовиною, що походить від Сонця, і речовиною, що походить від решти галактики.
Попри оптимістичні заяви про «перші зорельоти» у 2012 році, коли весь світ очікував кінця світу за календарем майя, «Вояджери» ще не вийшли за межі Сонячної системи — це відбудеться лише після того, як вони пройдуть хмару Оорта, скупчення льоду, звідки до нас прилітають комети.
При цьому, якщо все буде нормально, «Вояджери» зустрінуть свої далекі зорі. Через 40 тисяч років «Вояджер-2» пройде поряд з зіркою Росс 248, а через 296 тисяч років має пролетіти повз Сіріус — «всього» в 4,3 світлових роках.
«Вояджер-1» прямує до зустрічі із зіркою Gliese 445 на відстані 17,6 світлових років від Землі, приблизно через 40 тисяч років він буде біля небесного тіла.
