Навіщо Україні війська повітряно-космічної оборони

Безліч втрачених можливостей

За роки незалежності Україна не змогла або не захотіла створити власну систему повітряно-космічної оборони (ВКО), і її відсутність, особливо елементів сучасної протиракетної оборони (ПРО), гостро відчувається зараз, коли рашисти майже безкарно завдають ударів по критичній інфраструктурі, а союзники роздумують: чи передавати Україні ракетну зброю тактичної дальності, побоюючись її застосування територією агресора.

Коли західні експерти говорять про те, що після російського вторгнення ЗСУ не мали шансів протриматися більше трьох днів, то мають на увазі не кількісну перевагу у різних видах озброєнь, а системну та технологічну.

Не йдеться про застосування стратегічних міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) з ядерними боєголовками, якими так люблять лякати решту світу одіозні російські політики. Застосування навіть тактичної ядерної зброї крилатими ракетами на території України остаточно перетворить Росію на міжнародного ізгоя. З нею змушені будуть розірвати економічні відносини навіть Китай чи Індія, які зараз купують дешеві російські вуглеводні.

Але і без ядерної складової російська армія має можливість завдавати по українських містах ракетних ударів зі своєї території на відстані сотні та тисячі кілометрів, і протистояти цьому дуже складно.

Одним із факторів переваги над українськими збройними силами є наявність у російській армії військ повітряно-космічної оборони. Військово-повітряним силам (ВПС) України та військам ППО, які мають досить слабку протиповітряну та протиракетну оборону (ПРО), протистоять військово-космічні сили РФ, що об'єднують ВПС, ППО, ПРО у космічних військах.

Перед військами ВКО ставляться такі важливі завдання, як:

— розвідка із забезпеченням отримання інформації від повітряно-космічних засобів, що включає також промислове дистанційне зондування Землі в режимі онлайн в оптичному, радіолокаційному та гіперспектральному діапазонах, а також інформація від БПЛА різних типів;

— у разі потреби, пряме управління боєм з Генштабу з використанням спостереження зони бойових дій. Для підготовки фахівців такого роду США давно культивуються комп’ютерні ігри, як прототипи майбутніх реальних боїв;

— контроль космічного простору та виявлення військових об'єктів на орбіті з можливістю їх нейтралізації при виникненні військової небезпеки, а також виявлення потенційно небезпечних об'єктів техногенного та природного походження, що становлять загрозу безпеці; — бойове чергування у космічному просторі;

— Нанесення високоточних ударів по повітряно-космічним цілям з використанням спеціально розроблених технічних засобів ВКО.

Росія має власну супутникову систему навігації ГЛОНАСС, завдання якої забезпечують 23 супутники з необхідних 24. Вона хоч і має більшу похибку, ніж GPS, але активно використовується у військових цілях: системи управління ракет оснащені датчиками ГЛОНАСС/GPS російського виробництва.

За даними американської неурядової організації «Союз занепокоєних учених», у Росії на орбіті 19 супутників дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), що використовуються виключно у військових цілях. Найкращі з них — «Персона» — мають оптичний дозвіл на місцевості — 50 см на піксель.

Звичайно ж, це не найкращі світові показники. Той же Китай запускає супутники ДЗЗ з роздільною здатністю 30 см, а в розпорядженні США є апарати з роздільною здатністю до 5 см, у тому числі не лише оптичні, а й радарні. Однак, роздільна здатність 50 см вже дозволяє ідентифікувати об'єкти розміром 2,5 м. і цього цілком достатньо, щоб отримувати необхідну інформацію із зони бойових дій.

Тоді як Україна на сьогоднішній день не має на орбіті жодного робочого супутника та в отриманні розвідувальної інформації з космосу повністю залежить від налагоджених інформаційних потоків із закордонних супутників за контрактами та від приватних компаній США через Пентагон. При цьому українські польові командири з 2014 року використовують інформацію ДЗЗ у своїх планшетах, а в РФ доступ до «секретних даних» мають лише Генштаб, Міноборони та президент.

У складі космічних військ РФ є елементи спостереження за космічною обстановкою та системи загоризонтної локації для виявлення раннього пуску міжконтинентальних балістичних ракет (МБР). Їх називають системами протиракетного нападу (СПРН). Вони розташовані по всьому периметру колишнього СРСР, у тому числі в Білорусі, Казахстані та Таджикистані.

Але й Україна тут не дуже відстає, маючи спеціальне обладнання Національного центру управління та випробувань космічних засобів ДКАУ, розміщеного на всій території країни та навіть в Антарктиді — з метою мирних досліджень.

Український проект «Універсал», переданий РФ, був доведений до МБР «Тополь-М», а потім з нього ж створили шахтний варіант ракети — «Ярс». Проте спроба модернізувати його для атомних підводних човнів — «Булава» — виявилася невдалою, а українська ракета-носій «Зеніт-2» після багаторічних невдач трансформувалася в Росії на ракету військового призначення «Ангара».

До того ж у разі реальної ядерної війни Путін та його генерали будуть здатні захистити від удару хіба що Москву та околиці, де під час СРСР було збудовано комплексну систему ПРО Московського промислового району — А-135 Амур. Нічого масштабнішого Російська Федерація після розпаду СРСР не створила.

ВКО України : надії на майбутнє

Україні, у спадок від СРСР, спочатку дісталося майно 43-ї армії Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) СРСР. Чотири дивізії розташовані у Волинській, Миколаївській, Сумській та Хмельницькій областях, мали на озброєнні 176 шахтних пускових установок із 1272 ядерними боєголовками.

Таким чином, Україна на короткий термін стала володаркою третього у світі ядерного потенціалу після США та РФ. Однак, у 1994 році погодилася на його ліквідацію в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, отримавши за це гарантії територіальної недоторканності від ядерних держав, прописані в Будапештському меморандумі — меморандум досі не ратифікований Верховною Радою України та парламентами країн, які підписали це питання.

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі мало хто з політиків та диванних експертів не згадував цей факт, як приклад недалекоглядності та зради національних інтересів. Проте, слід визнати, що без участі наддержав Україна не змогла б тривалий час утримувати та підтримувати власні сили ядерного стримування, а їхні інтереси це не входило.

Інша річ, що на ракети в українських шахтах можна було б встановити неядерний аналог у вигляді моноблочної боєголовки тринітротолуолу: ядерну зброю масової поразки можна було перетворити на високоточну зброю стримування без обмеження дальності польоту.

Окремі елементи майбутньої повітряно-космічної оборони Україна використовує й досі. Насамперед, це центр контролю космічної обстановки в Мукачеві (РЛС «Дніпро»), який перебуває у підпорядкуванні Національного центру управління та контролю космічних засобів (НЦУІКС). Його основне завдання — раннє виявлення стартів МБР із території Західної Європи та Середземномор’я.

Ще одна станція розташовувалась у Севастополі та надавала подібну інформацію з регіонів Північної Африки та Близького Сходу аж до Індійського океану. Після анексії Криму доступ до обладнання РЛС «Дніпро» у Севастополі втрачено.

Слід зазначити, що ці РЛС за ленінградським проектом створювалися у Дніпропетровську (ДМЗ). Звичайно ж, ці РЛС за технічним рівнем, витратою електроенергії та води на охолодження застаріли. Але гірше інше: втрачені люди, які могли створювати космічні РЛС із дальністю виявлення об'єктів розміром близько 1 метра на відстані до 5000 км.

Крім того, українські підприємства, такі як КБ «Південне» та «Південмаш» були ключовими учасниками радянської ракетної програми (створена та виготовлена у Дніпропетровській області більша частина носіїв ядерної зброї) та виробниками серії кількох типів супутників-шпигунів радіорозвідки та іншого призначення.

Тому вже у 2000-х роках в Україні проектанти, конструктори та промисловці почали пропонувати військовим створення тактичних ракет малої дальності, оскільки на озброєнні України залишалася лише застаріла «Точка-У».

Найбільше йшлося про власні оперативно-тактичні ракетні комплекси (ОТРК), близькі за параметрами до сучасних російських «Іскандерів», які замінили в РФ «Точку-У». Ще в середині 90-х рр. КБ «Південне» розпочало проектування такого комплексу під назвою «Борисфен». Але роботи було припинено через затягування термінів та недостатність фінансування з боку Міністерства оборони України.

Потім під час свого президентства Віктор Ющенко у 2006 році спробував реанімувати проект вітчизняного ОТРК під назвою «Сапсан» (як і всі наступні, він мало відрізнявся від «Борисфена» конструкції КБ «Південне»). Обсяг витрат на створення комплексу тоді оцінювався $460 млн., а виготовити перші зразки збиралися до 2015 року.

Проте, за часів президентства Віктора Януковича роботи щодо «Сапсану» було зупинено та з ініціативи КБ «Південне» трансформувалися на закордонне замовлення проекту ВТРК «Гром» для Саудівської Аравії.

Пусковий комплекс цього ВТРК кияни мали змогу побачити на військовому параді 2018 року. Але після початку повномасштабної війни «Гром» на театрі бойових дій так і не з’явився. Російські ЗМІ говорять про те, що роботи з проекту було припинено, оскільки КБ «Південне» не виконало на себе взяті зобов’язання обсягом отриманого фінансування.

Були й інші невідомі проекти. Так, ще в 2009 році головний конструктор твердопаливних ракетних двигунів КБ «Південне» Володимир Кукушкін та Олександр Левенко представили в Генштабі ЗСУ проект повітряно-космічного літака «Сура» з орбітальним апаратом (орбітером), призначеного для польотів у космосі та в атмосфері. могло стати складовою Військ ВКО України. Проект представлявся від «Південмашу».

Такі орбітери можуть виводитися в космос за допомогою наземного або повітряного старту, тривалий час виконувати різні завдання, а потім приземлятися на парашуті для повторного використання.

«Керівав тоді нарадою заступника начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант Ігор Романенко. Були присутні представники оборонних НДІ, гендиректор ДККБ „Промінь“ Олег Коростильов, представники КБ Южне та інших організацій. Учасники активно обмінювалися думками, і ніхто з присутніх не заперечував потреби повітряно-космічної оборони. Тим більше що війська ВКО є у всіх розвинених країнах. Наприклад, США та Канада мають спільні війська ВКО, і це добрий приклад для України», — стверджує головний конструктор проекту «Сура», як про це писали в російському «Невському бастіоні», генеральний конструктор компанії Science & Space LLC Олександр Левенко.

Що кажуть спеціалісти?

Але для Військ ВКО України можуть бути варіанти і простіші. Вже після початку повномасштабного вторгнення в Україну компанія Science & Space LLC (м. Київ) направила у Верховну Раду, Міністерство оборони, Раду національної безпеки технічну пропозицію щодо можливості створення одноступінчастої ракети середньої дальності. Пропозицію, за розпорядженням вищих органів влади, розглянув Центральний науково-дослідний інститут озброєнь та військової техніки Збройних Сил України.

Надалі воно було доопрацьовано до пропозиції щодо створення одноступінчастої орбітальної ракети, яка, маючи як боєголовку звичайний сталевий брусок масою 200 кг і розвиваючи швидкість падіння в 22 рази вище за швидкість звуку, була б здатна зруйнувати на території супротивника бункер, ракетну шахту, військове судно, склад з боєприпасами тощо. Ця пропозиція була направлена до офісу Президента України. Таким чином було зроблено спробу пробити бюрократичний бар'єр.

Така ракета не є зброєю масового ураження та не підпадає під дію міжнародних договорів, що обмежують різні види озброєнь. Тим не менш, рішення про розробку подібних систем має прийматися на найвищому рівні та в обстановці повної таємності.

Крім того, не виключено, що для забезпечення власного існування Україні доведеться переглянути своє ставлення до виготовлення ракетної техніки та почати створювати зброю середньої дальності, здатну долати відстань 500-4000 км, для цього потрібно офіційно вийти з «Договіру про ракети малої та середньої дальності». (РСМД), в якому, крім України, нікого не залишилося: необхідна ініціатива МЗС України та подальше рішення Верховної Ради України, чим і повідомили компанії Science & Space LLC з комітету Верховної Ради.

Раніше США та РФ вже вийшли з цього договору, а Україна продовжує його дотримуватися навіть в умовах воєнних дій.

Слід також переглянути помилкову думку, що створення ракетної техніки — це прерогатива провідних підприємств ДКАУ. Перед космічним агентством ніколи не ставилося таке завдання, а всі роботи зі створення військової техніки у незалежній Україні ведуться підприємствами «Укроборонпрому».

У нинішній ситуації це позбавило б нас необхідності виготовляти балістичні ракети в центрі міст мільйонників, таких як Київ або Дніпро. Роботи зі створення нової зброї потрібно і можна вести далеко від міст, наприклад, у підземних шахтах, не наражаючи на населення. Тим більше, що для створення найпростіших РСД не потрібна велика територія — згадаймо приклад німецької Agregate-4, яку під час Другої світової війни збирали військовополонені.

Повноцінна повітряно-космічна оборона в Україні можлива, для цього потрібне ухвалення рішення у найвищих ешелонах влади.

Космічні амбіції в Давосі, мільярди супутникових операторів, 59 друзів Ілона Маска, місячні плани Китаю та інші новини космічного тижня

По темі

Космічні амбіції в Давосі, мільярди супутникових операторів, 59 друзів Ілона Маска, місячні плани Китаю та інші новини космічного тижня

Війна космічних престолів, Starliner своїх ще візьме, аванпости на орбіті та інші події Space Tech тижня

По темі

Війна космічних престолів, Starliner своїх ще візьме, аванпости на орбіті та інші події Space Tech тижня