ТОП EVO Мельник про прискорену українізацію та міни у відео для dev.media 📼

«Зараз ми в Україні, не бачу сенсу кудись бігти». Історія білоруського айтішника, який врятувався з Ірпеня

Дмитро з дружиною та 6-річним сином поїхали з Ірпіня на п’ятий день війни. Це був передостанній день, коли вибратися з міста можна було з мінімальними ризиками для життя, вважає хлопець. Коли сім’я була вже на заході України, від будинку, де вони жили, практично нічого не залишилося. Історія білоруського айтішника від наших колег із dev.by.

Залишити коментар
«Зараз ми в Україні, не бачу сенсу кудись бігти». Історія білоруського айтішника, який врятувався з Ірпеня

Дмитро з дружиною та 6-річним сином поїхали з Ірпіня на п’ятий день війни. Це був передостанній день, коли вибратися з міста можна було з мінімальними ризиками для життя, вважає хлопець. Коли сім’я була вже на заході України, від будинку, де вони жили, практично нічого не залишилося. Історія білоруського айтішника від наших колег із dev.by.

«24 лютого прокинулися від дзвінка з Білорусі: «хлопці, почалася війна»

Дмитро працює в іноземній ІТ-компанії. З дружиною та шестирічним сином вони переїхали з Білорусі до України. П’ять місяців знімали будинок в Ірпені та «жили довго та щасливо». Там вони провели перші кілька днів війни, а потім виїхали на захід України. «Війни ми сьорбнули на 0,1 за п’ятибальною шкалою», — каже молодик.

— За п’ять місяців до міста та й до країни загалом ми прикипіли. У мене робота, у дружини робота, дитина до садка ходить — так до 24 числа і жили, — згадує Дмитро. — А 24 лютого ми прокинулися від дзвінка з Білорусі: «Хлопці, почалася війна».

Перша думка, яка з’явилася тоді в голові, треба поїхати заправити машину, бо бензин був на нулі, і заїхати в магазин. Спочатку було спокійно, потім голосніше, ще голосніше. Так ми почали потихеньку розрізняти, що саме гримить.

А дні через чотири почули авіабомбу: спочатку звук літака, що летить вниз, а потім такий «бабах», від якого паркан трястися почав. Подумали: Ого. Настав час щось робити». Це було 2 березня. Схожого досвіду ніхто з нас, звичайно, не мав. 3 березня почули автоматні черги, почалася стрілянина. Але це також було умовно далеко.

Перше відео про пошуки арт-директоркої медіа холдингу своєї бабусі в Маріуполі вже на YouTube-каналі dev.media

«Син реагував на постріли набагато спокійніше за дорослих»

Дмитро каже, що найважчим у перші дні війни були емоційні гойдалки.

— Сидиш у телеграм-каналах, псевдоконтролюєш ситуацію. Часто ходили із сусідом курити. На день йшов я, на день — дружина. Хто спокійніший — залишається з дитиною. Добре, що на ньому це ніяк не позначилося. Він веселий та позитивний. Пострілів він не лякався і реагував набагато спокійніше за більшість дорослих. Бігали з ним сходами до бомбосховища. Ще йому допомагав планшет із інтернетом: дивився мультики, грав.

4 березня Дмитро із сім'єю вирішили їхати з Ірпеня. Синові сказали, що це звичайна подорож. «Дитині що потрібно? Позитив».

— Залишився лише один виїзд через населений пункт Стоянка. Централізована евакуація виявилася моторошним бардаком, і ми вирішили не їхати до точки евакуації, а одразу поїхали на виїзд. Проїхали за перший день 200 км. Наступного дня потрапили у люту пробку десь між Вінницею та Летичевом. Виїхали годині о 9 ранку, а о пів на першу ночі були в Жовкві (місто на північ від Львова).

«Коли говориш з українцями навіть ламаною українською — всі недомовки кудись зникають»

Говоримо про ставлення до білорусів в Україні.

— Коли їхали через купу блокпостів, на одному була людина, яка висловила своє невдоволення. Не було зрозуміло, як реагувати, і ми просто проковтнули. Людей можна зрозуміти: вони на нервах, їм треба вихлюпнути емоції. Але це був єдиний момент. Так, білоруські номери привертають увагу, але не можу сказати, що викликають негатив.

У Львові люди вміють слухати. Коли починаєш говорити з ними українською мовою, навіть кривою та ламаною, всі недомовки кудись зникають.

Дмитро каже, що 4 березня виявилося передостаннім днем, коли можна було виїхати з мінімальними ризиками для життя. Нині вони із сім'єю залишаються у західній Україні, а від будинку, який вони знімали близько півроку в Ірпені, майже нічого не залишилося.

— Нам надіслали фотки вдома. Точніше того, що від нього залишилося. Ми винаймали квартиру в таунхаусі. Начебто наша частина постраждала менше, але для життя все одно непридатна. А у моєї колеги залишився лише фундамент, — розповідає Дмитро.

«Зараз ми залишаємось в Україні. Я не бачу сенсу поки кудись їхати: бігти заради бігти? Тут досить тихо. Я можу продовжувати працювати. Чекаємо тільки на розблокування рахунків».

На заході України немає такого сильного відчуття війни. Війна нагадує себе свіжими могилами на цвинтарі. І сирени виють. У містах, де йдуть бої, ситуація, звісно, зовсім інша.

Ми збираємо історії білорусів із IT-сфери, які вирішили залишитися в Україні після початку війни. Якщо ви не проти розповісти свою, напишіть нам у бот: поговоримо про те, чому прийняли саме таке рішення, як допомагаєте, де працюєте, чи вдалося розблокувати рахунки та інше.

Що відбувалося в Ірпені

Ірпінь — невелике місто за 30 кілометрів від Києва. У перший же день війни аеропорт неподалік зайняли російські війська та почали просування до столиці, відтоді у місті велися постійні бої .

На початку березня з’явилися знімки Reuters, на яких видно, як люди намагаються евакуюватися через напівзруйнований міст над річкою Ірпінь — це був єдиний спосіб вибратися з міста. За кілька днів до цього було підірвано залізничну колію.

4 березня Ірпінь залишився без води, світла та тепла. 6 березня ІТ-бізнесмен Микита Мікадо написав про співробітницю стартапу, в який він інвестував. Жінка з чоловіком та двома дітьми загинула від снаряду в Ірпені під час евакуації. 13 березня в Ірпені було застрелено співробітника The New York Times Брента Рено.

24 березня мер Ірпеня Олександр Маркушин повідомив, що близько 80% території міста контролюється Збройними силами України та силами територіальної оборони, проте місто перебуває під постійним обстрілом. 25 березня Володимир Зеленський привласнив Ірпеню та ще трьом містам звання «місто-герой» за протистояння російській агресії протягом місяця.

28 березня Олександр Маркушин заявив, що місто звільнено від російських військ. За кілька днів після звільнення мер міста назвав цифри загиблих: 200-300 цивільних та 50 військових. 2 квітня заступник міністра оборони України Ганна Маляр заявила, що на Київщині більше немає російських військ.

«Найстрашніше в окупації – залишитися без зв'язку». Буча Бородянка Ірпінь: що там було зі зв'язком під час війни – одкровення Олексія Зіневича
«Найстрашніше в окупації — залишитися без зв’язку». Буча, Бородянка, Ірпінь: що там було із зв’язком під час війни — одкровення Олексія Зіневича
По темі
«Найстрашніше в окупації — залишитися без зв’язку». Буча, Бородянка, Ірпінь: що там було із зв’язком під час війни — одкровення Олексія Зіневича
Україна стає основним регіоном для Starlink – The Economist
Україна стає основним регіоном для Starlink — The Economist
По темі
Україна стає основним регіоном для Starlink — The Economist
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
По темі
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
Як український ринок нерухомості переживає війну? Чи будуть з’являтися новобудови? Наскільки подорожчають квартири?

Про це і не тільки розповів CMO ЛУН Денис Суділковський.

Читайте також
Американська brightfin звільнила 50 айтішників в Україні. Причина: «війна в країні ще триває»
Американська brightfin звільнила 50 айтішників в Україні. Причина: «війна в країні ще триває»
Американська brightfin звільнила 50 айтішників в Україні. Причина: «війна в країні ще триває»
«Ілля став частиною коду». Білорус–айтішник віддав життя за Україну в Бучі: ось його історія
«Ілля став частиною коду». Білорус–айтішник віддав життя за Україну в Бучі: ось його історія
«Ілля став частиною коду». Білорус–айтішник віддав життя за Україну в Бучі: ось його історія
27–річний білорус Ілля «Литвин» Хренов воював за нашу державу на Донбасі з 2014 року. У відносно мирному житті він вивчився на айтішника та почав освоювати нову професію. Але 24 лютого 2022 року хлопець знову повернувся на фронт, цього разу в Бучу. Він загинув 3 березня. dev.ua зв’язався з колегою по роботі, військовим побратимом та коханою Іллі, щоб розповісти його історію.
В Україні запустили платформу для допомоги айтішникам. Які вакансії пропонують
В Україні запустили платформу для допомоги айтішникам. Які вакансії пропонують
В Україні запустили платформу для допомоги айтішникам. Які вакансії пропонують
Арестович: «Гарний програміст – це краще, ніж поганий солдат з цього програміста»
Арестович: «Гарний програміст – це краще, ніж поганий солдат з цього програміста»
Арестович: «Гарний програміст – це краще, ніж поганий солдат з цього програміста»

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.