Вікторія Горбік Work 25 October 2024, 09:00

Що болить джуну? Військовий у минулому і Junior iOS Developer наразі, про те, як IT наздогнало його з другої спроби на білоруському кордоні

Ветерани також можуть бути джунами, і нам усім уже треба розуміти, що надалі таких фахівців буде все більше.

33-річний Андрій Пікусь — ветеран, із 2014 року воював у лавах захисників України. Почав доторкатись до IT, ще перебуваючи на службі, і після демобілізації у 2023 році продовжує розвиватись як Junior iOS Developer та шукати роботу в цьому напрямі. Ось із якими складнощами йому довелося зіткнутись і що Андрій вважає найголовнішим у роботі.

В IT з другої спроби

«Хто я» в моєму випадку трохи важке питання, бо моя освіта пов’язана з автомобільним транспортом, сам я вирішив бути підприємцем, а доля зробила мене військовим. Проте своє я відслужив. З 2014 року це був добровольчий батальйон в АТО «Золоті ворота», потім із 2015 до 2018 року — нацгвардія, охорона рівненської АЕС, і з 24 лютого 2022 року до листопада 2023 року — 104 бригада, 61 батальйон ТРО. Потім я демобілізувався й зараз працюю на Рівненській АЕС.

Спеціальність в ІТ насправді сама обрала мене, бо колись давно, ще у 2018 році, сам пробував Java — і настільки невдало, що тоді вирішив, IT — це не моє. Але на початку повномасштабного вторгнення, вже бувши командиром відділення бригади ТРО, до мене у відділення мобілізували iOS-розробника, і тут я подумав: «Випадковості невипадкові». Я його вчив того, що сам знаю, а він своєю чергою познайомив мене зі Swift, де я й зрозумів, що так, саме Java — не моє, але не все ІТ.

З початку повномасштабного вторгнення наш підрозділ виконував бойове розпорядження з охорони кордону й перебував біля білоруського кордону. Тоді ж почались мої перші кроки в IT — я проходив курс на Udemy, де вивчав iOS і Swift, почав передивлятись невеликі відео з теорії UIKit на YouTube та замість кросвордів почав робити невеликі практичні завдання, щоб краще запамʼятовувалось.

З часом моє захоплення IT зайшло надто далеко. У певний момент, приблизно через чотири повні місяці, коли я вже знав елементарну базу, зокрема, що таке функції змінні класи або які є типи даних і тому подібне, на курсі мені порадили зупинитись і зробити свій перший маленький pet project. Саме тоді мій товариш сказав, що з таким рівнем знань, який був у мене, він у 2021 році вже знайшов роботу.

Відчуття, коли виходиш із глухого кута — неймовірні, ніби Пентагон зламав, хоча насправді зробив якусь дрібницю.

Тоді мені просто прийшло усвідомлення, що IT — це не просто нескінченний процес, як у кросвордах, а я досяг першого результату. Хоча загалом, це все ж таки мізерний результат, але коли усвідомлюєш, що в тебе щось виходить, мотивація продовжити збільшується. І саме тоді я зрозумів, що хотів би мати розробку мобільних застосунків основною роботою.

На шляху до омріяного оферу

Загалом в IT я вже близько двох років, але, враховуючи великі перерви, постійні подорожі в ЗСУ, лікування й інше, в сумі буде може рік-півтора буде. Зараз працюю на Open source-проєкті (розробляю Push to talk месенджер) і прохожу процедуру наймання (якщо це можна так назвати) на разовий неоплачуваний проєкт для однієї благодійної організації, що допомагає дітям. Звичайно, мені хочеться отримати стабільну, оплачувану роботу в ІТ, але не за будь-яку ціну в першу зустрічну шарагу.

В активному пошуку роботи я вже пʼятий місяць. На самому початку, коли я тільки став на цей шлях, дізнався, що є люди, які шукають роботу в IT вже понад рік. Я одразу не мав великих надій, проте все ще сподіваюсь на диво.

Наше життя складається з купи випадковостей і, щоб ця приємна випадковість могла статись зі мною, упевнений — треба для цього щось робити.

Саме тому я продовжую вчитись, розширювати свою мережу контактів у LinkedIn, щоб у стрічці бачити досвід інших людей, корисні поради та спостереження. Я писав в особисті до незнайомих людей, цікавився їхніми успіхами та невдачами (до речі, так і натрапив на проєкт, на якому працюю й отримую неоціненний досвід роботи в команді). Моє резюме редагували від iOS Middle до Senior HR, проте навіть до співбесіди діло не дійшло. Для мене це й не дивно в ситуації, коли на місяць з’являються 1–2 релевантні вакансії.

Про оплату, умови та гроші

Чесно кажучи, мене мало цікавить, яку там зарплату малює DOU чи ще хтось, бо я все бачу в вакансіях. Коли на зарплату 10 000 грн, яку пропонують для людей із комерційним досвідом не менш як рік, стоїть черга, усе стає зрозумілим. Тут і без кризи рейди ТЦК підливають конкуренцію на дистанційну роботу, що, відповідно, впливає й на зарплати.

Я особисто розраховую на початкову оплату не менше $500. І навіть не тому, що я такий класний, а, враховуючи мої сторонні доходи й те, що дружина в декретній відпустці, менше на їжу не вистачить.

Моя поточна робота зовсім не погана, щоб кидати все й хапатись за пропозицію в $300 і сподіватись, що не попруть після випробувального терміну.

Камені спотикання

Основна складність саме для мене в пошуку роботи — це невелика кількість вакансій, яким я відповідаю. Тобто винятково покладаючись на статистику, англійська рівня B1 підвищила б мої шанси на офер. Відмов було кілька й усі через те, що я не з Львівської чи ще якоїсь там області, хоча в описі вакансій було написано дистанційно. У мене це чомусь жодних емоцій не викликало.

Тестові висіли в деяких вакансіях типу ABC Agency, але якщо одна і та ж сама вакансія в компанії періодично з’являється кожен місяць, то важко повірити, що вони когось шукають.

До того ж, начитавшись «фідбеків про фідбеки» на просторах LinkedIn, мотивація робити їх ще менша. Я не проти тестових, але тільки якщо знати точно, що в цьому є сенс. Зрештою те, над чим я працюю зараз, як і тестове, є безоплатною роботою. Але одна справа, коли ви витягуєте воду з криниці, щоб вилити в калюжу, і зовсім інше — щоб загасити комусь пожежу. Якщо мета — це робота над собою, то це неважливо, але морально приємніше, коли твоя робота комусь потрібна. Вважаю більш результативним, якщо замість тестового можна взяти код кандидата й уже за ним розпитати, чому тут робив ось так, а не інакше, і які ще ти знаєш розв’язання цієї задачі.

Про компанію мрії

У компанії було б чудово працювати в дружньому колективі. І хоча армія прокачує стресостійкість, бо доводиться стикатися не завжди з адекватними й не завжди тверезими, але вже хочеться мати поряд стабільних, адекватних і доброзичливих колег.

Ось що дійсно важливо для мене, так це сам робочий процес. Зокрема, щоб не було кожен місяць: «Alarm! ми не вкладаємось у строки» й тому подібне.

Хочеться відпочивати на державні свята, бо для моїх дітей на Різдво та Новий рік важливіші батьки вдома, а не те, що якийсь дядько втратить певну кількість мільйонів, якщо хтось щось терміново не доробить.

Загалом робота має подобатись, бо ми на ній проводимо досить значну частину життя, а воно в нас одне.

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

Що болить джуну? Історія дівчини яка змінила кібербезпеку на програмування на Python але за 5 місяців отримала близько 30 відмов

Що болить джуну? Сповідь світчерки-вебаналітикині про найдивніші випадки які траплялись із нею на співбесідах й омріяний метч із роботодавцем

Що болить джуну? Світчерка-дизайнерка розповіла про замкнене коло між роботою та досвідом, а також про власні мотивації в пошуку

Що болить джуну? Junior Game UI/UX Designer що понад рік шукає роботу — про амбіції невдачі та тестові які не вдавалось зробити