Юрій Старченко, Junior Frontend Developer, вважає, що після підписання президентом закону про мобілізацію, на його мрії в IT можна ставити хрест.
Юрій Старченко, Junior Frontend Developer, вважає, що після підписання президентом закону про мобілізацію, на його мрії в IT можна ставити хрест.
«Я гадаю, у вас уже не буде питання, як складно в IT. Усе, усі на війну, або ховайтеся. На мрії про IT можна ставити хрест. Але в Цирку бронь є й у 95 кварталу. Усі, хто там патріоти в коментарях, ідіть уточнюйте дані. Усім побажаю успіхів», — зазначив він у дописі в LinkedIn.
Його песимізм — швидше загальний тренд, аніж виняток. dev.ua запитав в айтівців про те, як нове мобілізаційне законодавство вплине на галузь IT у цілому та на фахівців особисто.
Публікуємо найцікавіші коментарі анонімно. Цікаво, що з-поміж десятків негативних коментарів є один, автор якого переконаний, що новий закон не вплине ні на що, і все залишиться, як є. Далі — жахи та переживання IT-фахівців.
Усі айтівці підуть служити, бо заброньованих одиниці, економіка України буде зруйнована вщент, і нас чекає крах в найближчі два роки.
Доведеться перебудовувати робочі процеси, адже 90% моїх колег чоловіки.
Смерть у найближчі два роки. Вплине прямо.
Ото був студентом напряму психології, а тепер сам потребуватиму психологічної допомоги… Насправді якби всіх брали однаково, я би ставився до закону позитивніше, але тут видно же, які роблять з нами емоційні гойдалки, маркетингові речі (типу два кроки вперед один назад — це я про бесіди весною про зняття броні в аспірантів що на платному) та загальну безвідповідальність за стан речей у державі.
Ото вже яка прийшла весна, а слоган «Будемо саджати», мабуть, стосувався дерев. Тому таке й маємо.
Війна буде іти доти, доки влада не відчує наслідки. Лиш тоді вони захочуть її закінчити. Зараз же 95% наслідків відчуває простий народ. Поки ми мовчимо — значить нас все влаштовує.
З нетерпінням очікую 21 травня — бо подальше продовження повноважень президента вважаю порушенням Конституції, оскільки в нас президент вибирається на 5-річний термін, а не до скону народу України.
Був обмежено придатний, тепер мобілізують, якщо не буде економічного бронювання.
Негативно відобразиться. Коли тебе можуть, на додачу до усього, будь-якої миті висмикнути у ТЦК із проєкту. Плюс потенційні обмеження щодо транспорту. І це все в контексті часу на медкомісію. Коротше, втрата часу й ризики для роботи.
Позитиву не буде, нових проєктів не додається, а ті що є — не ростуть (хоч на тому дякую). У мене за останні півтора року мобілізували двох людей з команди (що якось навіть мало на фоні, якщо так подумати, але з іншої сторони — багато колег співпрацює з інших країн). Уже декількох друзів/старих знайомих немає серед живих. Бенчу ні в кого немає. Загалом по вакансіях відчувається, що надають перевагу або дівчатам, або тим, хто не в Україні.
В особистому житті теж стався розвал за роки війни — відносини її не те що не пережили, а просто розвалились вщент у самий найменш очікуваніший момент (у той момент коли підтримка потрібна так, як ніколи). А знайомитись зараз не так вже й просто, хтось в іншому місті проживає (подорожі зараз складніші й ризикованіші ніж зазвичай зі зрозумілих причин), хтось надає перевагу ЗСУшному соціуму, а до решти ставиться зневажливо (бо в неї кум-брат-сват-екс на війні або убер-патріотка). А купа взагалі дівчат виїхало. Лишились ті, в кого тут щось або хтось тримає або ті, хто не здатний (в плані освіті, кваліфікації, ліні чи якихось життєвих принципів) виїхати, щоб адаптуватись, закріпитись та укорінитись.
Життя повністю перестало плануватись. Живеш нетривалим майбутнім, радієш проєкту, грошам, живим рідним і друзям, легкій постійній депресії й вже навіть не сподіваєшся, що коли-небудь це все завершиться. Ніякого позитиву, просто насолоджуватимусь днями, що лишились, а далі будь що буде. Вже все це втомило, втомило боятись, надіятись, пробувати планувати й вірити. Втомило намагатись не з'їхати з глузду і пробувати знайти світло вкінці тунелю. Схоже, нам усім один шлях.
При першій же нагоді з'ї**ся.
Більшість людей, які тут перебувають, підуть на фронт, бо все зроблено, щоб пішли ті люди, про яких є максимально багато відкритих даних. Бандити, наркоторговці, всі, про кого є тільки ІПН, будуть далі жити й не тужити, А всі, хто працював, загинуть і залишаться інвалідами. Дякую, піду дивитись телемарафон.
