Рекрутер Збройних Сил і Міністерства оборони України Олександр Самчук запитав в українських айтівців на форумі DOU чи готові вони мобілізуватися й що їх отримує від цього. Близько 70% опитаних вказали, що не готові на такий крок. Ось що вони говорять.
Рекрутер Збройних Сил і Міністерства оборони України Олександр Самчук запитав в українських айтівців на форумі DOU чи готові вони мобілізуватися й що їх отримує від цього. Близько 70% опитаних вказали, що не готові на такий крок. Ось що вони говорять.
«Хочу запитати професійну спільноту — чи готові ви йти служити у Силах Оборони України? Я зараз кажу про варіант служби, враховуючи ваші професійні знання і бажання служити в якомусь конкретному напрямку, підрозділі, посаді», — написав Самчук на DOU.
Він уточнив, що це може не обов’язково бути «Проєктний менеджер по розробці програмного забезпечення», але посада, яка відповідає за організацію процесу встановлення засобів зв’язку на рівні підрозділу/військової частини.
Рекрутер ЗСУ також прикріпив опитування з відповідним питанням — наразі в ньому взяли участь майже 1000 айтівців. За його результатами, лише 6% готові мобілізуватися і вже шукають варіанти. Ще 24% готові, але за певних умов.
Я людина проста і вважаю себе людським ресурсом. Від мене, як від ресурсу, набагато більше користі у поточній діяльності (програмування, спілкування з іноземцями, допомога сім’ї) ніж буде від мене ж з автоматом чи лопатою у руках.
Доти, доки армія не покаже, що мій перехід у її структуру буде мати більшу цінність, ніж моя цивільна активність — я не бачу сенсу добровільно туди лізти. Повістку мені не вручали. Так що продовжую жити звичайним айтішним життям.
Якщо все ж таки отримаю повістку і потраплю в армію — не буду шукати шляхів дати хабар і змирюся з долею, але це буде не добровільно, а вимушено і з купою негативних емоцій, що, вірогідно, стане останньою краплею до заведення трактора, якщо виживу і доживу до відкриття кордонів.
Дуже демотивує чути про Відсутність покарання для керівництва, включаючи вище керівництво.
Фактично, генерали, полковники і вниз по ієрархії нічим не ризикують взагалі. На позиціях вони не сидять (навіть Зеленський неодноразово приїжджав поблизу нуля!), в штурми не ходять, за накази внаслідок яких необґрунтовано загинули люди нічого не буде.
Не потурбувався про підготовку позицій — нічого. Відверто м’ясний штурм — нічого. Не віддав наказ про відведення коли вже варто було — нічого. Твої люди без необхідного забезпечення — нічого.
Зробив якусь дикуху, бо так захотілось (ще не забули історію про те, як комбат спалив машину гранатою бо так захотів і міг, перед цим цю машину передали волонтери) — нічого. В історії з машиною ще й покарали бійця який про це розказав.
Часто після такого ще й на підвищення йдуть. Цього не має бути в сучасній армії.
Мені ці розмови та опитування все більше нагадують клоунів в цирку — бо зрозуміло, що домовитись сторони не можуть, тож, дійство виглядає прикольно, але ні до чого призвести не може.З одного боку ті, хто (давайте вже будемо чесними) боїться та не довіряє державі — і не піде за жодних умов (крім прямої загрози життю тут та зараз, і то не факт).
З іншого боку ті, що принципово красти не перестануть, друзів та подільників не посадять, «бо вони ефективні менеджери без яких не можна».
Тобто тут принципово немає що обговорювати — розмова незрячих з глухонімими.
Так, є частина суспільства, яка вагається — але її вимоги та потреби, скажемо так, настільки прості й очевидні, що проводити опитуванні «а що треба зробити, щоб…» наводять на думку про дуже серйозну розумову відсталість запитуючих. Я зараз не про автора топіка, звісно, а про наших «державників» у руля.
Бо якщо людина ризикує своїм життям за країну, то, вочевидь, вона хоче бути впевненою, що всі інші по ланцюжку від неї до вищих ланок влади зроблять все можливе, щоб вона повернулася живою. Або, якщо вже це неможливо — так само будуть робити все можливе і не можливе, щоб забезпечити її родину. Хоча-б на тому-ж рівні, якби людина залишилась з родиною.
Що якщо людина виконує наказ будь-що, то і всі генерали й чиновники, від кого залежить забезпечення операції та армії в цілому — теж виконають свої обовʼязки будь-що, навіть ціною життя.
Повернутися — хіба що на щось таке, щоб не відчувати, що все wasted, бо записався простим юнітом, а втратив купу всього непростого…
Особиста мрія це морські дрони. Розробка, керування, обслуговування, евакуація, все…
Тому п. 2, але наразі це малореалістично.
Ні за яких обставин. Людина під присягою на службі є частиною системи протилежної за своєю суттю до тої яку я сприймаю.
Не буде обставин за яких я виконаю наказ некомпетентної людини або взагалі буду вважати її своїм командуючим. Те саме і з просто наказом не сумісним с моєю власною логікою.
А отже опції: дезертир — 10 років чи ростріл або ухилянт 3-5 років. Я схиляюсь до другого.
Раніше мене вже питали за яких умов я готовий мобілізуватись, я про це ґрунтовно думав, і ось моя відповідь (нижче). Спочатку для розуміння контексту:
Як в мене зараз на роботі в порядку важливості перше найважливіше:
- Я можу звільнитись в будь-який момент (і мене за це не вб’ють і не посадять в тюрму) особливо якщо моїм життям намагатимуться компенсувати чийсь про*об.
- Я впевнений що умова (1) буде дійсна поки я там працюю (не зникне раптом по ходу роботи, бо хтось так вирішив).
- Я вірю що контора мене НЕ на*бе.
- Суть роботи — те в чому я маю досвід (а це програмування, викладання і можливо електроніка).
- Працюю віддалено завжди коли це технічно можливо.
- Працюю парт-тайм.
- Зарплата мене влаштовує.
Що я очікую від армії в порівнянні з тим що в мене є зараз:
- Я і моє життя повністю переходить у розпорядження мого безпосереднього керівника. Звільнення тільки в разі смерті або сильного каліцтва.
- Умови можуть змінюватись будь-коли й будь-як.
- (контора не на*бе) Немає сенсу в силу пункту (1 я в розпорядженні керівника).
- Суть роботи — робити що сказано, коли сказано, тому що (1).
- (віддалена робота) Немає сенсу тому що (4) тобто що наказали те й роблю.
- (парт-тайм) Працюю 24/7 краще більше.
- Якщо пощастить, то мені заплатять 1/6 частину того що я заробляю зараз. Але це не точно, бо пункт (2) умови можуть змінюватись та пункт (1) я безправна власність командира і мені взагалі не заплатять.
Не впевнений, що коментар на Доу на щось реально вплине. Але якщо так міркувати, то точно нічого не зміниться.
Ось моя думка.
Усі, хто прагнуть бодай якоїсь прогнозованості, вже думали про добровільну мобілізацію, пробивали контакти, дивилися ЛоббіХ тощо. Впевнений, бодай частину з них зупинила відсутність будь-яких гарантій, що ти потрапиш саме туди, куди хочеш, і де принесеш найбільшу користь. Звісно, «найбільша користь» часто дорівнює відносному комфорту (наскільки це можливо у війську), але меншою від цього користь не стає.
Якщо втілити наступні кроки, а я впевнений, що за наявності монобільшості в парламенті і підконтрольного уряду це цілком реально зробити впродовж місяців, кількість мобілізованих суттєво зросте:
- Скасувати «відношення» і запровадити стовідсоткові гарантії розподілу за умов виграного конкурсу.
- Підняти з/п зі смішних 20к + премії (скільки вони взагалі становлять?) до гарантованих 40к, щоб відносно забезпеченим людям було не так страшно звільнятися з хороших робіт і лишати сім’ї.
- Дати гарантії, що 36 місяців служби — це точно 36 місяців без жодного «рішення ставки головнокомандувача».
- Дати гарантії, що за умов завершення війни (хаха) людям не треба буде допрацьовувати контракт.
Авжеж, це все можна ігнорувати, робити вигляд, що ми досі у березні 2022 року, нарікати на «ухилянтів», розповідати про Тису тощо. Чи змінить це розклад сил? Чи покращимо ми ситуацію у війську? Чи наберемо після ухвалення нового закону реально вмотивованих, професійних людей? Не впевнений.
До вже озвучених проблем додам, що було б прикольно служити парт тайм або з можливістю поєднувати службу з основною роботою. Кидати роботу з доходом 5K+$ зараз ну не дуже розумно
За умови парт-тайму на 4 години на день 5 днів на тиждень, ремоут чи офіс в Києві, навіть без з/п.
Читати про парт-тайм і ремоут в армії просто смішно)
Аби ви самі зрозуміли абсурдність цього, проста аналогія — уяви, що тебе лікуватимуть парт-тайм або на ремоуті.Для якихось легких випадків це ок і навіть бажано, але уяви, що тебе збила машина, ти лежиш поламаний, а у лікаря з медсестрою парт-тайм і доглядати та лікувати тебе можуть лише 4-5 годин на добу, решту часу лежи терпи, ходи під себе.
Або у лікаря ремоут, сорі, перев’язку роби собі сам, лікар проконсультує тебе по зуму.
Хоча з іншого боку, якщо притримуватись одного з правил переговорів «Проси побільше, а потім зійдетесь по середині» то може це й норм виставляти завідомо нереалізуємі завищені вимоги аби хоча б все бажане й необхідне було виконано.
Печалька якась.
По стану на зараз 6% тільки проголосувало що вони готові стати до війська. Ті що «за певних умов» типу якщо держава буде мені платити як супер-дупер-сіньйору, а службу можна проходити дистанційно на Балі, теж можна записати до тих що «ні»Люди, агов. Іде ІІІ світова. Просто Україна зараз — це умовна Чехословакія в 39, і у нас поки ще є шанс зупинити все тут. Воювати треба всім, і прийдеться всім. Звичайно можна відпетляти, багато моїх знайомих так і зробили, але самоповага яка може бути після цього.
Рожевих окулярів не маю щодо армійського рабства, совка, паперової армії ітак далі. Але якось звик по життю приймати рішення й робити те, що *треба*
PS пишу не з окопа. Але планую бути там за кілька місяців.
