Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
HOT від «Стас IT-глаз» — відео про міграцію айтішників

«Фіксер може заробляти від $100 за день, а може загинути». 4 історії зсередини професії, яка впливає на війну в Україні

З початком повномасштабної війни проти росії в Україні посилився попит на фіксерів — людей, які, якщо дослівно, «щось налагоджують». У наших реаліях це ті, хто допомагають іноземним ЗМІ якомога легше працювати під час воєнного стану. Вони мають потрібні контакти та впливають на створення наративів про Україну, які побачить увесь світ. Ми зв’язалися з представниками цієї актуальної професії, щоб дізнатися про її особливості та «підводні камені».

Залишити коментар
«Фіксер може заробляти від $100 за день, а може загинути». 4 історії зсередини професії, яка впливає на війну в Україні

З початком повномасштабної війни проти росії в Україні посилився попит на фіксерів — людей, які, якщо дослівно, «щось налагоджують». У наших реаліях це ті, хто допомагають іноземним ЗМІ якомога легше працювати під час воєнного стану. Вони мають потрібні контакти та впливають на створення наративів про Україну, які побачить увесь світ. Ми зв’язалися з представниками цієї актуальної професії, щоб дізнатися про її особливості та «підводні камені».

Станіслав Яблонський, піарник, фіксер

«Гроші тут більші, ніж зараз можна заробити в PR-галузі»

До початку повномасштабної війни в українській IT-сфері все було чудово. Компанія, у якій я працював — «IT-Інтегратор» — була загалом готова до форс-мажору та початку військових дій: заздалегідь організувала резервний офіс у Львові та забезпечила можливість надавати IT-сервіси для клієнтів на його базі.

Після 24 лютого, коли частина персоналу переїхала в безпечні регіони та Європу, наша команда продовжила працювати. Проте ми не аутсорсери, наш бізнес дуже сильно зав’язаний на постачаннях «заліза», насамперед — серверів, систем зберігання даних, іншого IT-обладнання. Агресія рф зупинила постачання, як саме розвивалася би ситуація далі — мені було не зрозуміло.

Фото — Станіслав Яблонський

Я ухвалив рішення залишатися в Києві. Після перших тижнів волонтерства та сидіння в підвалах почав працювати з іноземними журналістами, яких у місті було дуже багато, як локальний продюсер/помічник, тобто фіксер.

Певний час я поєднував свою основну роботу керівника PR-відділу в «IT-Інтеграторі» з цим новим для себе напрямом. Через кілька тижнів ситуація в країні стабілізувалася, основної роботи в мене стало більше. Я зрозумів, що не зможу встигати повноцінно займатися двома напрямами. Домовився з компанією, що беру неоплачувану відпустку до завершення військових дій у країні. Тобто наразі я обрав для себе бути фіксером. 

Фіксери в Україні були й раніше. Тільки вони зазвичай працювали з продакшнами та кіноіндустрією, рідше — з іноземними журналістами.

За моїми грубими оцінками, з початку війни в нашій країні побували та досі перебувають приблизно до 8000 іноземних журналістів  технічних медіапрацівників.

Фото — Станіслав Яблонський

Більшість із них — це військові кореспонденти, які до цього висвітлювали події в Афганістані, Ізраїлі, Іраку, Сирії. Але серед них є і звичайні репортери, які не мають досвіду висвітлення військових конфліктів, а також узагалі майже повністю не орієнтуються в наших реаліях.

Усім їм потрібні місцеві помічники. Тому фіксерів стало багато. Серед них — колишні журналісти, піарники, оператори, івентщики, маркетологи, перекладачі та навіть водії й таксисти.

Багато закордонних журналістів не дуже добре розуміються на нашій політичній і військовій специфіці — тут і розпочинається робота фіксера.

Журналістам провідних медіа потрібно допомагати з корисними контактами, пошуком тем, героїв для інтерв’ю, їхнім перекладом, організацією зйомок і пересуванням країною.

З моєї точки зору, робота професійного фіксера має поєднувати три речі: навички журналістики/PR, якісний переклад з англійської та на неї, організаційні навички — тобто роботу персонального асистента.

Наприклад, щодо останнього, то забронювати зараз готель на Донбасі — ще те завдання, оскільки відкритих їх зараз одиниці, усе розписано на місяці вперед. 

Фото — Станислав Яблонський

Коли розпочалася повномасштабна війна, я перебрався до центру Києва до своєї доброї подруги. Ходив тоді порожнім центром міста та давав інтерв’ю закородонним знімальним групам, які там працювали. Ми познайомилися, і я почав водити журналістів у різні цікаві місця — волонтерські центри, сховища, церкви та синагоги, в одиниці закладів, які працювали.

Так, на початку березня почав працювати з італійськими журналістами. Нам вдалося налагодити нормальний контакт, після цього вони почали рекомендували мене своїм колегам.

Я працював і працюю з топовими виданнями: італійською газетою La Repubblica, американською — LA Times. Нещодавно відпрацював з радіопідрозділом  RAI — це національне медіа Італії.

Зараз працюю з іншим італійцем, також із La Repubblica. Також уже маю досвід співпрацї з фотографами, журналістами-фрилансерами з Франції, Британії, Бельгії, Швейцарії. Робота фіксера — це, крім можливості співпрацювати з представниками топових медіа, також боротьба на інформаційному фронті.

Часто доводиться пояснювати журналістам, — і це нормально, — настрої українського суспільства. Наприклад, чому ми вважаємо, що немає «хороших росіян». 

Чи чому Овсянникова (колишня редакторка державного «Першого каналу» в рф — ред.) — це також учасниця пропагандистських кампаній агресора. Для мене важливо, щоб журналісти не транслювали меседжі російської пропаганди. Ти мусиш давати фактаж і «занурювати» колег у контекст, бути тим, хто максимально допомагає боротьбі з агресором на інформаційному полі.

Фото — Станіслав Яблонський

Я вже встиг побувати в багатьох містах після 24 лютого. Березень — це були Київ та область. Коли звільнили Київщину — поїхав до Харкова, потім Сумська область — Тростянець, Охтирка, Суми. Також була Донецька область, Слов’янськ. Потім Дніпро та Київ, а після — Одеса й область, Миколаїв та область.

Був у Кременчуці після того як, російська ракета вдарила по ТРЦ. Відвідав Лисичанськ на Луганщині, багато міст і селищ Донецької області. Зараз їду до Краматорська (розмова записувалася в перших числах липня — ред.). 

Стосовно часу, виїзди тривають по-різному, усе залежить від редакційного завдання. Наприклад, ми можемо тиждень перебувати в Києві. А потім трапляється «приліт» у якесь місто, я за вечір шукаю авто — і вже зранку ми вирушаємо на місце події.  

Найнебезпечніший момент? Іноді доводиться їздити на передову. А там може «прилетіти» будь-коли, і це потрібно розуміти. Так було в Харкові, коли обстрілювали з «Градів».

Фото — Станіслав Яблонський

Але бувало і так, що я проводив три тижні в на той час відносно спокійній Одесі: сиділи в готелі, записували інтерв’ю, я перекладав. А після — поїхали на Донбас, де зараз найбільша небезпека. Пересуваюся за допомогою потягів і на авто. 

Деякі фіксери намагаються поєднувати основну роботу з водійською. Але від цього, як на мене, страждає якість: важко слідкувати за дорогою, особливо під час війни, і водночас домовлятися про інтерв’ю. Я постійно перебуваю з колегами. Оскільки вони не знають української, то навіть замовити їжу для них може бути проблематично. 

Ми працюємо на усних домовленостях: на якому гонорарі зійшлися, такий і платять. 

Фото — Станіслав Яблонський

Є робочі чати фіксерів, де всі спілкуються. Я не чув про випадки «кидалова» з боку закордонних ЗМІ, усе-таки в них працює інститут репутації. Може бути момент, коли вони не задоволені якістю твоєї роботи та платять менше, ніж обіцяли, але таких випадків одиниці. 

Розрахунки також залежать від домовленостей: хтось хоче отримувати виплати щодня, а хтось — після відпрацювання всієї вашої співпраці. Тарифи бувають різні та залежать від того, де ти перебуваєш. Наприклад, у Києві зараз немає чого робити. Якщо брати в середньому, то гроші у фіксерстві більші, ніж ти зараз можеш заробити в PR в Україні.

Також потрібно розуміти: що ближче до фронту — то більше платять. Фіксер може заробляти кілька сотень євро на день, але може й набагато менше, особливо працюючи з фрилансерами, бюджети яких набагато скромніші, ніж у топових медіа.

Софія Ніколіна, фіксер

«Робота фіксера — це показ того, що відбувається у твоїй країні»

Я працювала фіксером у 2014–2015-х роках. Це були Київ під час Революції Гідності, Харків, Крим, Одеса, Донецьк. З початком повномасштабної війни, працювала у Львівській, Волинській і Київській областях.

Мене покликали в професію за рекомендацією знайомих як людину, яка працює в медіа, уміє розмовляти англійською та може домовитися про багато речей. У 2014–2015-х роках була співпраця з телеканлами NBC і CNBC.

Фото — Софія Ніколіна

Ти маєш знати англійську на розмовному рівні, щоб підтримати розмову зі своєю командою.

А якщо працюєш із телебаченням, то повинен уміти синхроноо перекладати те, що люди тобі кажуть на камеру: стояти за ведучим і перекладати все, що відбувається в кадрі. Щоб ведучий ще міг ставити додаткові запитання. 

Я домовляюся про підписання мінімального контракту, щоб захистити себе та свої права. 

Хоча бувають випадки, що ви просто домовляєтеся про певну суму оплати та працюєте. Якщо мені пропонують роботу в небезпечній для життя зоні, то роблю грошову надбавку. 

Зараз середня зарплатня — €200–€400 за день. Я знаю, що за €200 багато хто «на передок» не поїде.

Фото — Софія Ніколіна

Сума в €200 — це коли ти в Києві, Сумах, Чернігові тощо. Звичайно, розмір зарплатні залежить від того, про що ви домовилися. Хороший фіксер має бути комунікабельним, розуміти повістку дня та діяти швидко: каву пити немає коли. 

Ніколи не зустрічала фінансового сексизму в фіксерстві: щоб жінкам платили менше за чоловіків. У мене друзі працювали в сфері, то ніколи такого не було. Одного разу мене не взяли на зйомку через небезпеку для життя. Але це не стосувалося того, що я дівчина.

Під час повномасштабної війни в Україні, фіксерами ставали менеджери з туризму та філологи. І взагалі будь-хто, хто «виходив» на закордонні медіа та з ними подружився.

Фото — Софія Ніколіна

Іноді за замовлення беруться люди, які не зовсім працюють у медіа та не до кінця розуміють, що потрібно замовнику. У таких людей є ціль. Але немає розуміння, як до неї йти. Як наслідок — «змазаний» результат. 

Робота фіксера — це показ того, що відбувається у твоїй країні. І ти несеш велику відповідальність. Усі матеріали покажуть на мільйонну аудиторію, яка не до кінця розуміє, де яке місто розміщується. 

Важливо все чітко їй донести. Ти маєш пояснити багато речей іноземним колегам: особливості українців, причини подій тощо. Усе це внесок в інформаційну війну. 

Я працювала з канадцями, які робили серію репортажів про те, як живуть люди на заході України. Також з ними робили «серійку» на кордоні з Білоруссю про те, чи нападуть на Україну звідти. Цього року мені щастило із закордонними ЗМІ: вона розуміли українські реалії, мало що доводилося пояснювати. 

У 2014–2015-х роках я була молода та дурна. Зараз би ні за які гроші не поїхала до Криму.

Фото — Софія Ніколіна

Тоді я просто сіла на потяг в Києві та вийшла в Сімферополі. Працювала там перед самим так званим «референдумом про приєднання до росії». Виїхала звідти в день, коли він відбувався. Мала тоді піврічний контракт із каналом NBC. 

Дуже страшно було працювати в Донецьку. Там уже буквально починалися бої за аеропорт. Але мені навіть вдалося з нього вилетіти, маю квиток із Донецького аеропорту. До того я ніколи не була східніше Харкова. Сьогодні я чітко розумію, де небезпечно, і просто відмовляюся їхати в такі місця.

Станіслав Козлюк, репортер, фіксер

«Підбігають якісь дивні фіксери та кричать, що „це їхня могила“, а ти шукай собі іншу»

Я працюю журналістом з 2009 року, а з 2014 року — регулярно їжджу на Донбас. Я пишу про війну та розумію, куди я їду й навіщо. У січні була історія. Колега, яка працювала фіксером з одним з телеканалів, захворіла та попросила допомогти журналістці. Ми тоді з Максом Левіним (український фотокореспондент, загинув у березні, висвітлюючи російське вторгнення в Україну — ред.) їздили Донбасом і вирішили допомогти знайомій. 

Моя основна робота — репортер і фотограф. Коли приїздять знайомі іноземні журналісти, я іноді допомагаю їм із роботою.

Фото — Станіслав Козлюк

Фіксерство — не моя основна професія, але так сталося, що там гонорари більші.

У мене склалося таке враження, що, принаймні в журналістських колах, із грудня-січня почали шукати тих, хто може працювати з іноземними ЗМІ. Ідеться не лише про фіксерів, але і про продюсерів. Основна маса фіксерів — це якраз і є продюсери, які розв’язують багато різних питань: знайти героя, домовитися про зйомки, продумати логістику тощо.

Як на мене, найкращий фіксер — це журналіст, тому що він знає, що потрібно іншим журналістам, які приїжджають до України. Хоча я знаю, що частина українських журналістів відмовилася працювати фіксерами, залишившись на своїх місцях.

Іноді трапляються дивні фіксери. Наприклад, у мого колеги Євгена Назаренка була історія, коли він знімав сюжет із Бучі про розстріли та масові поховання, які вчинила російська армія.

Фото — Станіслав Козлюк

До нього підбігають якісь дівчата-фіксери та кричать, що «це їхня могила», а він має шукати собі іншу. Це абсолютна дичина.

Фіксер має розуміти, що таке журналістика, і які її правила. А це насамперед про людей і для людей. Ти маєш завжди пам’ятати про етичний бік історії. Фіксерами стають різні люди: туристичні менеджери, гіди, учителі англійської мови. У мене є багато запитань до того, чи вони розуміють, як має працювати журналістика. У цьому є проблема.

До 24 лютого середня ставка фіксерів складала $100–$150 за день роботи. Зараз гонорари дуже різні.

Наприклад, іноземні новинні агенції пропонують від $200 до $350 на день. Усе залежить від умов, у яких потрібно працювати. Ставка за роботу на лінії фронту вища: суму можуть підіймати вдвічі.

Фото — Станіслав Козлюк

Наскільки я знаю, найбільші гонорари пропонують американські телеканали. Суто через те, що в них бюджети більші. Друковані медіа пропонують менші гонорари. Знаю, що в березні в Києві деякі медіа платили $500 за добу роботи. Але це не просто вийти на Майдан і записати ефір. Був великий ризик — і гонорар зростав. 

Про оплату та роботу ви «домовляєтеся на березі». Наскільки знаю, більшість людей не підписують договори. Це така «джентельменська угода», де ви «вдарили по рукам» і працюєте.

Усе це «сплило» після загибелі української журналістки Олександри Кувшинової, яка 15 березня потрапила під артилерійський обстріл від російської армії. У неї не було ніяких контрактів.

Юридично це не зафіксовано: є видатки на щось, але не робочий контракт. Тому потрібно вимагати мінімальний договір, щоби попередити ризики.

Я чесно кажу, що можу зробити, а чого ні. Наприклад, зйомки в березні у військовому прифронтовому госпіталі організувати неможливо, тому що це закрита територія та військовий об'єкт. Є речі, які не залежать від тебе. До того ж, ми говоримо про умови війни, де все змінюється щодня. А буває історія, коли намагаються вмовити на роботу, на яку ти не підписувався. Тому я наперед кажу, куди можу поїхати, а куди ні.

Фото — Станіслав Козлюк

Щодо рівня англійської мови для спілкування, то мені важко сказати, який він у мене. Я вивчив цю мову за комп’ютерними іграми: просто сидів зі словником і перекладав діалоги. Це були Warcraft, Fallout, StarCraft. Якщо я не знаю якогось слова, то намагаюся пояснити, що це. Так колеги розуміють, що я маю на увазі.

Від 24 лютого як журналіст і фіксер я встиг побувати в Бахмуті, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Курахові, Харкові, Кривому Розі, Дніпрі, Києві, Бородянці, Бучі, Сумах, Тростянці, Охтирці, Запорізькій області. 

Іноді іноземні журналісти не розуміють українського контексту. У мене була історія з одним каналом, коли нам забронювали готель у Донецьку.

Фото — Станіслав Козлюк

Я їм кажу, що ми не можемо туди поїхати. А вони — ми хочемо зробити сюжет з окупованих територій. Кажу, тоді це без мене — вдалої поїздки до підвалу. Навіть якщо знімати цю історію, то на її підготовку потрібні місяці.

У січні я працював із турецьким каналом TRT. До 24 лютого працював із виданням The New York Times. Також працював із британським виданням The Times. Їздити на війну — завжди дорого. Ти ходиш і просиш гроші: рахуєш бюджет на місце проживання, авто з водієм тощо. Найбільший бюджет, який мені давали, був 8000 гривень на 5–6 днів. Казали, що це дуже дорого. В іноземців інші бюджети й інший рівень роботи. 

Одна з умов моєї роботи — я пишу та знімаю ще щось для себе, оскільки я громадянин України, і це війна в моїй країні. 

Олексій Гордєєв, піарник, фіксер

«Бути фіксером зараз модно, але дуже небезпечно»

Останні 5 років я працюю в PR і комунікаціях. До цього був журналістом-міжнародником на «5 каналі» та NewsOne. Потім перейшов на SMM/media relations до Проєктного офісу реформ Міністерства оборони, далі — короткий час працював комунікаційником у МОУ й АРМА. Зараз я старший PR-менеджер в агенції. Став фіксером доволі випадково.

Фото — Олексій Гордєєв

Коли почалася повномасштабна війна, я виїхав до Чернівців, родина — за кордон. Маю простору автівку, і мені дали можливість попрацювати водієм телеканалу France 24. На сьогодні лише з ним співпрацював як фіксер. У березні-квітні, коли бізнес «завмер», можна було поєднувати нову зайнятість зі «старою» роботою. А в травні стало зрозуміло, що хтось закрився назавжди, а решта — відновили роботу. 

Оскільки я раніше працював в Міноборони, то маю звідти контакти. Так, я не лише став водієм і перекладачем, але і тим, хто організовує робочий процес. За три місяці мав чотири відрядження. 

Перше було в березні. Ми їздили виснажливими, але безпечними маршрутами по Київській області. Друге відрядження — Кропивницький — Харків, де ми були кілька тижнів. Третє — Київ — Харків, четверте — Київська область. Остання поїздка була важка, тому що доводилося поєднувати її з основною роботою на фірмі: це і переклад, і виїзди на зйомки, і дефіцит дизеля. 

Фото — Олексій Гордєєв

Хто такий хороший фіксер? Це той, хто вийшов зі сфер журналістики чи PR і розуміє соціально-політичний і воєнний ландшафти України. 

Також важливо знати кілька мов — англійська + бажано якась інша європейська. І остання умова — бажання спілкуватися з людьми. Мені як інтроверту це було важко. Тому я не хочу надовго залишатися в цій сфері. Вважаю, що стабільна та постійна робота — це краще. Попит на фіксерів обмежений активними бойовими діями, плюс-мінус кілька тижнів. Після їхнього завершення більшість кореспондентів повертаються до своїх країн. 

У мережі є спеціальні групи фіксерів за містами: Київ, Харків, Дніпро, Одеса тощо. У групі «Фіксери Київ» понад 230 людей, у групі «Kyiv: journalists & fixers» — понад 600.

Серед них є такі, як я, хто може працювати час від часу, а є ті, хто постійно супроводжує закордонні видання. На мою думку, крім київських фіксерів, загалом в Україні є ще приблизно 200 фіксерів. Так, загальна кількість орієнтовно 500 спеціалістів.

Фото — Олексій Гордєєв

Людина з вулиці може стати фіксером в обмеженому сенсі, діючи в конкретному районі та з конкретною метою. Вона може бути важливим джерелом інформації в певний момент. Але системно така людина не зможе працювати. Виїжджаючи за межі свого району, вона вже некорисна. 

Зарплатня фіксера залежить від певних чинників. Перше — тип медіа. Якщо це газета, то це, як правило, дешево. І такий тип ЗМІ зазвичай не орієнтований на постійну роботу. За винятком гігантів на кшталт New York Post чи Washington Times. Мій знайомий, Мар’ян Присяжнюк, працював у Харкові з The New York Times місяць і просто божеволів від тривалості роботи. Менші газети приїжджають на короткий термін і платять приблизно €100–€200 на день готівкою. Звісно, що ні про які гарантії безпеки чи контракти не йдеться.

Якщо говоримо про роботу з телебаченням, то там орієнтовний цінник €200–€300 на день. Також на формування гонорару впливає район знімань.

Якщо це безпечні Львів і Київ, то сума одна, якщо небезпечний Харків — сума більша. Я міг підняти цінник у 1,5–2 рази, якщо регіон був небезпечним.

До того ж я їхав на своїй машині. Якось запитав: якщо її пошкодять чи знищать, ви мені компенсуєте вартість? На тому боці погоджувалися, якщо я напишу відповідного листа. Але про безпеку мого життя та здоров’я взагалі не йшлося. У разі поранень чи смерті військовий отримує компенсацію, а фіксер не отримує нічого.  

Мене не влаштовує тимчасовість цієї зайнятості: сьогодні ти можеш отримати $200, а завтра — нічого. Якщо підсумувати, то загалом у професії можна отримати від $100 до $500 на день.

Фіксерство — максимально небезпечний напрям. Рівень небезпеки трохи менший, ніж у військових, у яких іде прямий бій.

Фото — Олексій Гордєєв

Гадаю, що левова частка фіксерів просто повернуться на колишні місця роботи. Залишаться лише ті, хто готові присвятити цьому життя. Думаю, що ринок фіксерів України буде млявим: як у Сирії чи Іраку, де військові конфлікти постійно «тліють». Я чув кілька історій, коли наші фіксери «кидали» західні ЗМІ. Деякі з них намагалися вчити їх, як працювати, чи вели себе по-хамськи. 

Бути фікскером зараз модно. Умовний таксист із Харкова може назвати себе фіксером, оскільки він «фіксить» проблеми журналістів, розвозячи їх у готелі. Але це 20% роботи, решта 80% — це пошук необхідних контактів, що забирає масу часу. Тому проблеми, якщо і виникають, то вони на боці фіксерів. А в західних ЗМІ працює протестантська робоча етика, яка не дозволяє їм «кидати» на гроші чи ще якось.

Чи було би краще, якби не було фіксерів? Ні. Тоді би 90% історій про війну в Україні світ би просто не побачив. 

Втратили дім чи авто внаслідок дій окупантів? Як зафіксувати втрати аби отримати компенсацію після перемоги: інструкція
Втратили дім чи авто внаслідок дій окупантів? Як зафіксувати втрати, аби отримати компенсацію після перемоги: інструкція
По темi
Втратили дім чи авто внаслідок дій окупантів? Як зафіксувати втрати, аби отримати компенсацію після перемоги: інструкція
«Зранку віталися з сусідом ввечері переступали через його тіло». Історія UI/UX дизайнера в LinkUp який вивіз родину з окупованого Маріуполя
«Зранку віталися з сусідом, ввечері переступали через його тіло». Історія UI/UX дизайнера в LinkUp, який вивіз родину з окупованого Маріуполя
По темi
«Зранку віталися з сусідом, ввечері переступали через його тіло». Історія UI/UX дизайнера в LinkUp, який вивіз родину з окупованого Маріуполя
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
По темi
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Як працюють нейронки, що створюють зображення та що вони вміють.

Читайте і гадайте, чи не вб’ють нейромережі мистецтво.

Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
Читайте також
Менше стресу, більше раціо. Нейробіолог у війську розробив курс, що допоможе захисникам тримати голови холодними: як це працює
Менше стресу, більше раціо. Нейробіолог у війську розробив курс, що допоможе захисникам тримати голови холодними: як це працює
Менше стресу, більше раціо. Нейробіолог у війську розробив курс, що допоможе захисникам тримати голови холодними: як це працює
Бойовий стрес, страх на полі бою — це звичні супутники військового під час бойового завдання. До того ж чимало чинників впливають на поведінку й у вільний час, що може призвести до непорозумінь. Кандидат біологічних наук, поведінковий експерт Віктор Комаренко навряд чи думав, що стане воєнним психологом, але зараз, перебуваючи в лавах полку Сил Спецоперацій, учений дослідив проблеми, що виникають у бійців і командирів, і створив курс для військових. Про що йдеться — в інтерв’ю dev.ua. 
Не Патроном єдиним. АйтіШник з EPAM шиє військову амуніцію для собак: історія диво-стартапу для чотирилапих захисників України
Не Патроном єдиним. АйтіШник з EPAM шиє військову амуніцію для собак: історія диво-стартапу для чотирилапих захисників України
Не Патроном єдиним. АйтіШник з EPAM шиє військову амуніцію для собак: історія диво-стартапу для чотирилапих захисників України
Максим Лісович, Interior Designer в ЕРАМ Україна, поза роботою допомагає амуніцією українським військовим… собакам. Так, службові пси носять унікальні жилетки та нашийники, мають спеціальні аптечки та турнікети. Чотирилапі в такому «одязі» більш захищені та впізнавані.  За словами Максима, тільки на заході країни нас захищають сотні військових собак. Айтівець допомагає військовим кінологам нести цю службу гідно, забезпечуючи відповідною амуніцією, спеціальними аптечками та турнікетами. Нещодавно він провів три дні поспіль, власноруч відшиваючи нашийники та повідці. А ще два роки тому шити він не вмів узагалі. Ось історія диво-стартапу.
«Настав час трохи невербального спілкування з росіянами». Як комерційні безпілотники по $3000 роблять революцію в бойових діях: історія з окопів Миколаївщини від WSJ
«Настав час трохи невербального спілкування з росіянами». Як комерційні безпілотники по $3000 роблять революцію в бойових діях: історія з окопів Миколаївщини від WSJ
«Настав час трохи невербального спілкування з росіянами». Як комерційні безпілотники по $3000 роблять революцію в бойових діях: історія з окопів Миколаївщини від WSJ
Комерційні безпілотники, які продаються всього за $3000, роблять революцію в бойових діях, пише The Wall Street Journal. dev.ua наводить адаптований переклад статті з позицій поблизу Прибузького на Миколаївщині.
Декілька тижнів — й айтішники зможуть виїжджати за кордон у справах. Але є одна умова
Декілька тижнів — й айтішники зможуть виїжджати за кордон у справах. Але є одна умова
Декілька тижнів — й айтішники зможуть виїжджати за кордон у справах. Але є одна умова

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.