Досвідчений Project Manager Микола Калакульский опублікував зізнання про те, що з дитинства мав певну залежність від комп’ютерних ігор та розповів, як гра вплинула на його подальше життя.
Досвідчений Project Manager Микола Калакульский опублікував зізнання про те, що з дитинства мав певну залежність від комп’ютерних ігор та розповів, як гра вплинула на його подальше життя.
Цитуємо його допис тут.
Привіт, мене звуть Микола, мені 42 роки, і я геймер-задрот. Я з тих дітей, у кого комп’ютер з’явився досить рано, і про кого батьки настільки хвилювались через залежність від ігор, що погрожували, що відберуть комп’ютер назавжди.
Коли мені було 8 років, батько купив мені 8-бітний персональний комп’ютер Крок. Я грався майже весь вільний час. Commander Elite, Nether Earth, Dizzy 1-7, Lazer Squade, Saboteur Ninja, Lode Runner, UFO Enemy Unknown та інші. Я був експертом з ігор на спектрумі.
Після школи у мене з’явився 16-бітний комп’ютер, потім я його покращував, апгрейдив і вдосконалював, щоб можна було грати у все більш сучасні ігри — Zeliard, Mood, Ultima, Doom, Kings Bounty, Heroes of Might & Magic, Diablo, Warcraft, Starcraft, World of Warcraft, Lineage II, HearthStone, Need For Speed, Counter Strike, Quake та багато інших. В деякі з цих ігор я грав буквально сотні годин. Наприклад, лише в Lineage II я грав 4 роки приблизно по 7 годин щодня — майже 10'000 годин.
Через свою надмірну пристрасть до ігор я мав не так багато друзів в реалі, але мав десятки, та навіть сотні друзів та однодумців в мережі. Час від часу ми «розвіртуалізовувалися», і це були найкрутіші зустрічі, які лише можна собі уявити.
На деякі ігри я витрачав свої гроші на їх покупку та оплату підписки, в деяких іграх навіть донатив, щоб грати було простіше та приємніше (нікому не раджу — це шлях в прірву).
А в деяких іграх я навіть заробляв, збираючи та продаючи внутрішньоігрові ціннощі за реальні гроші. Не те, щоб це був великий заробіток, але все одно приємно, і якби я задався такою метою, міг би його значно збільшити і заробляти навіть більше ніж на роботі. Але це справді важко, і коли граєш заради заробітку, то втрачається цікавість, і стає тупо нудно та неприємно цим займатися.
Після 34 років занурення в геймерство я зробив для себе такі висновки:
"Від геймерства ніхто не помер" крім азіатів які прям за компами помирали
"Єдині й найкращі ліки від задротства - це закоханість" ну майже, тільки якщо дівчина/дружина теж не задрот ;) Але разом, в будь якому випадку, цікавіше. Я б додав, що так зване геймерство буває різне і фанати сесійних ігор або ММО відчутно відрізняються від фанатів сингл-плеєрних ігор. В першому випадку люди набагато легше стають залежними, враховуючи, що такі ігри часто потребують регулярного їх відвідування, що іноді може перетворитися на "другу роботу", в той час як сингл плеєрні проекти, зазвичай, позбавлені цього і ти можеш пограти, а потім через якийсь тиждень чи пару днів продовжити, нічого від того не втративши.